Вплив мінерального живлення на біохімічний склад плодово-ягідних культур

Як мінеральне живлення впливає на накопичення цукрів у плодах

Смак і товарні якості плодово-ягідних культур безпосередньо залежать від вмісту цукрів, накопичення яких визначається балансом мінерального живлення. Нестача будь-якого елемента живлення погіршує ріст рослин та знижує активність фотосинтезу. У результаті знижується концентрація цукрів і погіршуються смакові якості врожаю.

Вуглеводний склад плодів змінюється в міру їх розвитку. На ранніх стадіях формуються переважно структурні вуглеводи — пектини, геміцелюлози та клітковина, а у яблуні, груші та банана накопичується крохмаль. Під час дозрівання активізується перетворення полісахаридів на цукри. У ягодах синтезується мало сахарози, їхній вуглеводний профіль представлений переважно глюкозою та фруктозою. У зерняткових плодах переважає фруктоза, а в кісточкових — глюкоза.

• Середній вміст цукрів у плодах — 6–12 %
• У лимонах — 1–3 %
• У суниці — 12–20 %
• У винограді — 20–26 %

Для максимального накопичення цукрів потрібне збалансоване внесення макро- та мікродобрив. Це насичує фотосинтетичний апарат пластидними пігментами та підвищує інтенсивність фотосинтезу. Листя починає активно виробляти асиміляти, які спрямовуються в плоди та ягоди, стимулюючи цукронакопичення.

Ліпіди в рослинах і вміст олій у культурах

Ліпіди — один із чотирьох ключових класів органічних сполук у живих тканинах рослин поряд із вуглеводами, білками та нуклеїновими кислотами. Вони являють собою різнорідну групу речовин, нерозчинних у воді, але розчинних у неполярних розчинниках (діетиловому та петролейному ефірах, бензолі, хлороформі, сірковуглеці). До цього класу належать:

• жири та воски;
• стероїди;
• фосфоліпіди;
• гліколіпіди та сульфоліпіди;
• цереброзиди.

У вегетативних частинах рослин концентрація ліпідів мала і зазвичай становить менше 1 % від загальної сухої маси. Основне їхнє накопичення відбувається в насінні та плодах. Тут вони відкладаються у вигляді олій та жирів, представляючи найбільшу цінність для харчової промисловості.

Більшість олійних культур мають давню історію вирощування. Наприклад, у Східній Азії сою та коноплі вирощували ще в III та VIII тисячоліттях до н. е. відповідно, хоча на території сучасної Росії соя з'явилася тільки наприкінці XIX століття. Кунжут вирощували в Азії та Африці за IV тисячі років до н. е., детальні прийоми його вирощування описані в працях від 300 року до н. е., а використання сезамової олії згадується в джерелах I століття н. е. Бавовник із найдавніших часів вирощували на території Індії, Перу, Мексики та Ірану.

Знахідки маку снотворного відносяться до землеробства неоліту, до побуту жителів пальових споруд. Найстарішим осередком розведення сарептської гірчиці був Стародавній Китай, звідки вона проникла в Індію. Сафлор використовується народами Азії та Африки з найдавніших часів. Арахіс походить з Південної Америки, вирощується в усіх країнах тропічного та субтропічного поясів земної кулі. Включення соняшнику в асортимент вирощуваних людиною рослин на його батьківщині, в Америці, відбулося ще в доколумбовий час. Найдавнішою олійною культурою народів країн Середземномор'я слід вважати також маслину.