Методи діагностики потреби винограду в мінеральних добривах

Рівень живлення рослин та потреба у добривах визначають різними методами.

За зовнішніми морфолого-біологічними ознаками: зміною забарвлення листків, пагонів, їх форми, темпами росту та визрівання пагонів, дозрівання врожаю (візуальний метод) — судять про забезпеченість рослин окремими поживними елементами. Цей метод слугує орієнтиром для оцінки рівня живлення. Недолік методу полягає в тому, що зовнішні ознаки проявляються при різкому порушенні обміну речовин, які часто вже важко усунути.

Метод ін'єкції можна використовувати для контролю та діагностики нестачі поживних елементів. При цьому в черешок листка, пагін впорскують розчини певних речовин і за реакцією рослин на 7-й день судять про нестачу поживних елементів.

Мікробіологічним методом за допомогою мікроорганізмів — індикаторів визначають забезпеченість ґрунтів поживними елементами. Попри простоту, цей метод рідко використовують у виноградарстві, оскільки він ще недостатньо розроблений.

Вегетаційний метод для оцінки рівня живлення рослин також застосовують рідко, оскільки існують певні труднощі в роботі, і результати дослідів не завжди можна віднести до великого розмаїття ґрунтових та інших умов. При цьому методі рослини вирощують у посудинах, заповнених ґрунтом або його замінниками з додаванням добрив у суворо нормованих дозах та певних формах. Потім за ростом і плодоношенням визначають рівень живлення. Найчастіше цей метод використовують у наукових дослідженнях.

За хімічним складом ґрунтів, наявністю в них рухомих та засвоюваних форм судять про рівень живлення виноградних рослин в СРСР, ФРН, Швейцарії. Цей метод удосконалено і названо біоекологічним. У даному випадку з урахуванням показників рівня забезпеченості ґрунтів поживними елементами, індексів росту пагонів, величини врожаю та вологості ґрунтів вносять добрива. Однак ці індекси та критерії забезпеченості ґрунтів поживними елементами та вологою недостатньо вивчені для виноградників різних зон. Слід враховувати також висловлювання Д. М. Прянішнікова про те, що наявність поживних елементів у ґрунті ще не дозволяє точно судити про вміст їх у рослинах внаслідок різної поглинальної здатності в різних умовах.

Групування ґрунтів за забезпеченістю азотом, рухомим фосфором, обмінним

Г у м у с

. % О р бе Н сп еч 5 ен – но 6 ст ь по чв ы О < че 1 нь н из ка я Н 1 из, ка 1 я — С 2 ре, д 1 ня — я 3 П 3 ов, ы 1 ш — ен 4 на я В 4 ы, со 1 ка — я 5 О > че 5 нь в ы со ка я

За виносом поживних елементів із врожаєм та масою вегетативних органів винограду встановлюють потребу в добривах в СРСР, Австрії, Швейцарії, ФРН та ін. Цей метод називають розрахунковим. Біологічний винос поживних елементів залежить від численних факторів: сорту, маси вегетативних органів, урожайності, типу ґрунту, середовища. У різних зонах виноградарства він варіює по роках. У нашій країні розроблені та затверджені рекомендації щодо застосування добрив розрахунковим методом на основі виносу поживних елементів із врожаєм з урахуванням забезпеченості ґрунтів поживними елементами, величини врожаю та його якості. Вони ґрунтуються на тих же індексах, про які сказано вище і які необхідно уточнювати для конкретних районів.

В СРСР та деяких інших країнах, попри трудомісткість і великі витрати, найбільшого поширення набув польовий метод, згідно з яким після внесення добрив за реакцією рослин (приростом пагонів, величиною врожаю та його якістю) судять про оптимальні рівні живлення. У науково-дослідних інститутах, науково-виробничих об'єднаннях та вузах закладені багаторічні досліди з випробування доз, строків, кратності, співвідношення та форм добрив. На їх основі розроблені рекомендації виробництву.

У кожному господарстві, використовуючи ці рекомендації, складають систему удобрення з урахуванням таких факторів:

• властивостей ґрунту;
• його поживного режиму;
• механічного складу;
• умов зволоження;
• сорту та віку насаджень;
• напряму використання продукції.

На поливному винограднику дози добрив більші, ніж на неорошуваному.

Дози добрив, розраховані залежно від величини врожаю, якості, забезпеченості ґрунту поживними елементами, кг на 1 т планованого врожаю його:

Урожай та його якість	N	P	K
Урожай високий, якість висока	—	—	—
Урожай високий, якість середня	—	—	—
Урожай високий, якість низька	—	—	—
Урожай середній, якість висока	—	—	—
Урожай середній, якість середня	—	—	—
Урожай середній, якість низька	—	—	—
Урожай низький, якість висока	—	—	—
Урожай низький, якість середня	—	—	—
Урожай низький, якість низька	—	—	—

Калієм, цинком, мг на 100 г ґрунту: К (Р 2 О 5) за методом (К 2 О) за методом М О ач н иг і а на н і < < 1. 1 5 5, —, —, — — 1, > 6– 7 3 0 3, 4, 4, 6, >

Дози добрив на виноградниках, що плодоносять, кг/га (Республіканські):

Республіки / га	P 0 С — Ф 3 С 0 Р У 2 С 0 С — Р 4 М 4
Молдавська ССР	0 — 6 0
Грузинська ССР	А 1 0 — 2 0
Вірменська ССР	А 0 0 — 4 0
Азербайджанська ССР	К — иргизька ССР
Туркменська ССР	Т — аджицька ССР
Узбецька ССР	К — азахська ССР

Рослинну діагностику для оцінки рівня живлення виноградних рослин застосовують у СРСР, Франції, окремих штатах США, Алжирі та інших країнах. При цьому за хімічним складом пластинок, черешків листків та інших органів винограду судять про інтенсивність живлення (тобто про відносне накопичення окремих елементів) або про його баланс (про співвідношення елементів). Виявлено, що існує кореляція між рівнем родючості ґрунтів і вмістом поживних речовин у рослинах. При цьому всі фактори (метеорологічні умови, сорт, ріст, урожайність, добрива) взаємопов'язані і впливають на хімічний склад листя.

Показники оптимальної кількості NPK у листі, за даними різних авторів, сильно різняться, що свідчить про нестачу або надлишок поживних речовин у різних регіонах. Метод рослинної діагностики дозволяє встановити вибіркову здатність коренів і накопичення поживних речовин у листі в різних умовах. При інтерпретації даних враховують інтенсивність росту та продуктивність виноградних рослин. Важливо те, що хімічний склад листя можна встановлювати в різні фази вегетації.

Найкращі методи ті, які повніше відображають взаємозв'язок добриво — ґрунт — рослина. У хімічному складі листя відображені ці взаємозв'язки. При комплексних дослідженнях вмісту речовин у ґрунті та листі з урахуванням урожайності рослин і росту пагонів точніше встановлюють потребу в тих чи інших поживних речовинах, що дозволяє раціонально використовувати добрива.

Форми добрив. На виноградниках застосовують як органічні (гній, гноївка, торф, компости, пташиний послід, фекалії, відходи різних виробництв), так і мінеральні добрива. Останні бувають простими і складними. До простих добрив відносять азотні (нітратні, аміачні, амідні), фосфорні (суперфосфат, томасшлак, фосфоритне борошно), калійні (калійна сіль, сильвініт, каїніт), до складних, або комплексних, до складу яких входять кілька елементів, — нітрофоску, амофос, діамофос, поліфосфат амонію, карбоамофос, рідкі комплексні добрива (РКД) на базі поліфосфатів. Золу можна віднести до складних добрив, оскільки в ній містяться азот, фосфор, калій, кальцій. На легких ґрунтах, особливо при підживленні рослин, у розсаднику застосовують змішані — органомінеральні добрива.

Показники оптимального вмісту валової кількості NPK у листі винограду, % Пр одо вж ени е

Б а л а н с ж и в л е н н я Ре N гі он Ф 5 ра н ц ія Ч 5 ех ос ло ва кі я С 1 С 2 С Р А 4 р, м 5 ір мен ська С С Р Г 5 ру зі нс ька С С Р У 4 кр, аї 5 нс ька С С Р > 6 » М 5 ол, да 3 вс ька С С Р « 4

, Р С Ф С Р Р 7 ос то вс ька об ла ст ь Ч 3 еч, ен 4 оІ нг у ш ська А С С Р

І н т е н с и в н і с т ь ж и в л е н н я Р N ег і о н Ф 2 ра, н 5 ц ± ія 0

, Ч — ех ос ло ва кі я С — С С Р А 2 р, м 4 ір d men = ська 0 С, С 0 Р 5 Г 3 ру, зі 7 нс 5 ька ± я 0 С, С 9 Р 7 У 3 кр, аї 0 нс 2 ька ± я 0 С, С 8 Р 2 > 3 », ±, М 2 ол, да 4 вс ± ка 0 я, С 6 С Р « 2 >,

, Р С Ф С Р Р 3 ос, то 4 вс ± ка 0 я, об 6 ла ст ь Ч 2 еч, ен 4 о- ± І 0 нг, у 3 ш ська А С С Р

Вміст валової кількості азоту, фосфору і калію в листі винограду від розпускання бруньок до кінця вегетації,% (за Бондаренком, 1984)

Поряд із макродобривами (азот, фосфор, калій, кальцій та ін.) використовують мікродобрива у вигляді розчинів або солей цинку, молібдену, сірки, бору та ін. Використовують також відходи різних виробництв у вигляді фритів, полімікродобрив тощо.

В окремих випадках для стимулювання активності мікроорганізмів застосовують бактеріальні добрива, найчастіше фосфоробактерин і рідше азотобактерин. Надмірно кислі ґрунти вапнують.

У районах з достатньою кількістю вологи та теплою зимою застосовують сидерати (зелені добрива) із заорюванням зеленої маси однорічних або дворічних культур, головним чином бобових трав та їхніх сумішей зі злаковими.

Застосування добрив. У технологічному комплексі вирощування винограду добрива вносять на таких ділянках:

• на маточниках районованих сортів і сортів-підщеп;
• при вирощуванні саджанців у розсадниках;
• на виробничих насадженнях винограду — перед плантажем, при садінні рослин, на молодих насадженнях і на виноградниках, що плодоносять.

Добрива застосовують у повній нормі щороку або 1 раз на 2–5 років (повне, або основне добриво) і 2–4 рази на рік шляхом внесення у ґрунт (кореневі підживлення) або обприскування надземної частини куща (некореневі підживлення). Це дозволяє на всіх етапах онтогенезу і в малому річному циклі розвитку винограду регулювати рівень живлення, що сприяє створенню насаджень, які рано вступають у плодоношення, вирізняються високою продуктивністю, потужністю кущів, довговічністю та стійкістю до несприятливих умов зовнішнього середовища.

З Д о не н й а от ра о сп п ус т ка и н м ия а гл л аз ь ко н в о г о п и т а н и я 10 5

Ефективна система удобрення винограду завжди будується під конкретні умови господарства. При плануванні живлення враховують клімат регіону, тип ґрунту, біологічні особливості сорту та підсумковий напрямок використання продукції. На основі цих параметрів складають перспективну схему живлення для кожної ділянки.

Живлення маточників і розсадників: як виростити якісний посадковий матеріал

На маточниках прищепних і підщепних сортів головне завдання агронома — отримати максимальну кількість якісних, добре визрілих лоз з високим запасом поживних речовин. Система удобрення тут відрізняється від живлення кущів, що плодоносять. Фосфорні, калійні та цинкові добрива активно стимулюють коренеутворення і покращують зростання прищеп, тому їхні дози збільшують. Наприклад, в умовах України та Молдови на маточниках сортів-підщеп вносять 10–20 т/га гною разом з азотом (60–120 кг/га), фосфором (60 кг/га) і калієм (60 кг/га). Це дозволяє збільшити вихід стандартних живців на 15–35%.

• Прибавка виходу живців на маточниках — 15–35%
• Органічні добрива в розсаднику — 20–60 т/га
• Азотні добрива (д. р.) в розсаднику — 140 кг/га
• Фосфорні добрива (д. р.) в розсаднику — 130 кг/га
• Калійні добрива (д. р.) в розсаднику — 100 кг/га

У розсаднику-школці для вирощування сильних саджанців з розвиненим корінням використовують родючі ґрунти та обов'язково дотримуються сівозміни. Перед плантажною оранкою вносять органіку та мінеральні добрива, дози яких коригують за результатами аналізу ґрунту. Додатково в період вегетації проводять підживлення, поєднуючи їх з поливом. У першій половині сезону використовують гноївку (1:10) або пташиний послід (1:3–5) з азотом, а в другій половині — фосфор і калій по 10–30 кг/га д. р. Також протягом літа роблять 2–3 некореневі обробки сумішшю макро- і мікроелементів.

Підготовка ділянки перед садінням та догляд за молодими кущами

Основну заправку ґрунту проводять перед підйомом плантажа на глибину до 70 см, де буде розвиватися основна маса коренів винограду. Глибоке внесення добрив покращує структуру ґрунту, його водно-повітряний режим і забезпечує кущі живленням на період від 2 до 10 років. Норми внесення залежать від типу ґрунту та його забезпеченості гумусом.

1. Рівномірно розподіліть органічні та мінеральні добрива по поверхні ґрунту за допомогою спеціальних машин.
2. Загорніть добрива плугом з передплужником при підйомі плантажа, переміщуючи їх у нижні горизонти ґрунту.

Присадове добриво стимулює приживлюваність саджанців і забезпечує їх живленням на старті. При садінні в ями під кожен кущ вносять 2–5 кг гною або компосту, 10–20 г аміачної селітри, 20 г суперфосфату і 10–25 г калійні солі. Якщо садіння проводять під гідробур, готують поживний розчин азотних, фосфорних та калійних добрив. На 100 л води беруть по 80 г діючої речовини кожного елемента (або 15–20 кг аміачної селітри, 15 кг фосфорних і 10–15 кг калійних добрив) і вносять при пробиванні лунок із розрахунку 7 м3/га, тобто по 2 л на саджанець.

На молодих виноградниках добрива потрібні для швидкого росту і формування кущів. Раз на 2–3 роки в міжряддя вносять 15–70 т/га органіки. Також кущі 2–3 рази за сезон підживлюють азотом (суворо у весняно-літній період перед поливом або одночасно з ним), фосфором і калієм (протягом усього вегетаційного періоду) у дозі по 20–80 кг/га д. р.

Дози добрив під плантаж на промислових виноградниках за низької забезпеченості ґрунту гумусом, фосфором і калієм

Органічні (100 т/га і більше)	Фосфорні (П 2 О)	Фосфорні (доза 12 2 0)	Фосфорні (доза 13 2 0)	Фосфорні (доза 14 2 0)	Калійні (доза 15 1 0)	Калійні (доза 16 1 0)	Калійні (доза 17 1 0)	Калійні (доза 18 1 0)
10 2 0	П 2 О	12 2 0	13 2 0	14 2 0	15 1 0	16 1 0	17 1 0	18 1 0

Високі врожаї якісного винограду неможливі без системного підходу до живлення кущів. Агроному необхідний довгостроковий план внесення добрив для кожної ділянки. У ньому чітко прописують періодичність обробітків, кількість підживлень, а також форми, дози, строки та способи внесення поживних речовин.

• Доза органічних добрив — 20–60 т/га
• Глибина загортання фосфору і калію — 25–60 см
• Глибина внесення азоту — до 25 см
• Періодичність внесення органіки — 1 раз на 2–5 років

Глибина внесення і підготовка ґрунту

Фосфорні та калійні добрива малорухомі й міцно утримуються ґрунтовими колоїдами. Щоб доставити їх безпосередньо до поглинальних коренів, гранули необхідно загортати на глибину 25–60 см. Для захисту кореневої системи від частих механічних пошкоджень глибоке внесення фосфору і калію проводять один раз на 2–5 років, поєднуючи його з оновленням плантажу, чизелюванням, культивацією або осінньою оранкою.

Азот поводиться інакше: він легко вимивається в глибокі шари ґрунту. За вегетацію виноградник засвоює до 30% внесеного азоту, тому азотні добрива застосовують щорічно на глибину до 25 см. У посушливих зрошуваних регіонах азотні підживлення ділять на 2–3 прийоми протягом сезону.

Органічні добрива вносять у дозах від 20 до 60 т/га. Частота їх застосування безпосередньо залежить від швидкості розкладання органіки на різних типах ґрунтів.

Тип ґрунту	Строк мінералізації органіки
Піщані, легкі і сухі	1–3 роки
Важкі, глинисті і вологі	4–5 років

Регіональні схеми і цикли живлення

Схеми внесення добрив адаптують під конкретні ґрунтово-кліматичні умови регіону. Наприклад, у Молдові прийнято дворічний цикл живлення виноградників. При цьому органічні добрива на легких ґрунтах і терасах вносять раз на 2–3 роки, а на важких глинистих і суглинних — раз на 4–5 років.

Графік робіт у межах цього циклу виглядає наступним чином:

1. У перший рік проводять вегетаційні підживлення, а восени вносять органіку.
2. У другий рік обмежуються тільки підживленнями.
3. Навесні третього року вносять основне мінеральне добриво.

На молдавських чорноземах один раз на 2–3 роки виноградник додатково забезпечують мікроелементами:

Мікродобриво	Доза внесення
Борні добрива	2–3 кг/га
Цинкові добрива	2 кг/га
Молібденові добрива	2–3 кг/га
Марганцеві добрива	2 кг/га

В інших виноградарських зонах застосовують свої схеми живлення:

• В умовах Дону: рекомендовано трирічний цикл. Органіку вносять раз на 3–6 років залежно від характеристик ґрунту і можливостей господарства.
• На піщаних ґрунтах помірних широт: діє дворічний цикл. Кожні два роки вносять до 30 т/га гною або торфу, суперфосфат і калійну сіль (по 120 кг/га). Азот дають щорічно по 400 кг/га.
• У південних регіонах РФ (Ставропілля, Кубань): основний комплекс органічних і мінеральних добрив вносять один раз на 4–6 років. Кореневі та позакореневі підживлення проводять щорічно у фази цвітіння і дозрівання ягід.
• За рекомендаціями профільного НДІ: на стандартних ґрунтах використовують трирічний цикл живлення, а на піщаних ґрунтах переходять на літній цикл.
• В умовах Узбекистану: органіку вносять раз на 3–4 роки. Фосфорні та калійні добрива загортають щорічно восени через ряд, а основну дозу азоту дають навесні. Підживлення проводять за 10–20 днів до цвітіння і через 20 днів після нього.

Строки та способи внесення основних добрив

Ефективність основного добрива безпосередньо залежить від глибини його закладення та типу ґрунту на винограднику. Коренева система кущів повинна розвиватися в глибоких шарах, де вологостійкий режим більш стабільний. Глибину внесення важливо встановлювати диференційовано, орієнтуючись на глибину садіння, особливості підщепи, вологість ґрунту та технологію вирощування.

Вибір сезону для внесення добрив диктується ґрунтово-кліматичними умовами. За даними польових випробувань, на глинистих та суглинних ґрунтах органічні та фосфорно-калійні добрива показують максимальну ефективність при осінньому закладенні. На бурих лісових, підзолистих, піщаних ґрунтах та сіроземах оптимальним є весняне внесення, оскільки зимові опади вимивають поживні речовини. Поглинальна здатність ґрунтів знижується в такому порядку: сіроземи, чорноземи, підзоли, щебенисті піщані.

Для внесення сухих органічних та мінеральних сумішей на виноградниках використовують агрегати УОМ-50 та ПУХ-2. Гранульовані та рідкі склади розподіляють стрічковим способом за допомогою пристосування МПВ-1 та підживлювача ПРЖ-2. Щоб не травмувати кореневу систему дорослих кущів, застосовують осередковий спосіб, при якому рідкі або сухі суміші подають гідробуром або інжектором у 5–6 лунок глибиною 60–80 см навколо куща.

• Глибина внесення агрегатом УОМ-50 — до 50 см
• Продуктивність УОМ-50 — 0,7–1,6 га/год
• Глибина внесення машиною ПУХ-2 — 10–50 см
• Продуктивність підживлювача ПРЖ-2 — 0,98 га/год

Регламент та дозування кореневих підживлень

Кореневі підживлення протягом вегетації доповнюють основне добриво, що застосовується в період спокою лози. Їх планують заздалегідь, але при посусі, градобої, заморозках або ознаках дефіциту елементів проводять позапланові обробки. Строки внесення прив'язують до фаз розвитку винограду, щоб адресно стимулювати фізіологічні процеси.

У практиці виноградарства підживлення найчастіше проводять двічі за сезон: за 10–20 днів до початку цвітіння і відразу після нього. При плануванні робіт орієнтуються на наступні фази розвитку рослин:

• На початку росту пагонів навесні — для активізації вегетації та формування суцвіть.
• За 10–20 днів до цвітіння — для стимулювання розвитку квіток, поліпшення зав’язуваності та зменшення осипання.
• На 10-й день після цвітіння (фаза росту ягід) — для посилення росту пагонів, грон та закладання ембріональних суцвіть у вічках.
• У фазі дозрівання врожаю — для збільшення маси ягід, прискорення дозрівання та поліпшення якості плодів.
• Після збирання врожаю — для накопичення запасу поживних речовин у багаторічній деревині та пагонах, що підвищує їхню зимостійкість.

При розрахунку мінерального живлення орієнтуються на стандартні дозування діючих речовин на гектар посадок. Точні норми витрати основних елементів та мікродобрив наведені в таблиці нижче. Ці значення коригують з урахуванням поточного стану лози.

Добриво / Діюча речовина	Доза на 1 га
Азотні	10–40 кг
Фосфорні	15 кг
Калійні	15–30 кг
Бор	1 кг
Марганець	3 кг
Цинк	1 кг
Молібден	0,25–0,5 кг

Для рівномірного розподілу рідких добрив по міжряддях застосовують агрегати з 2–5 поживними трубами. У сухому або розчиненому вигляді підживлення заробляють на глибину 15–25 см за допомогою пристосування ПРВМ-14000 до плуга ПРВМ-3. Також добрива вносять точково гідробуром на глибину 20–30 см у 3–5 осередків поблизу куща.

Кореневі та некореневі підживлення: правила застосування

Коренева система винограду засвоює поживні елементи максимально ефективно, якщо вносити їх у рідкому вигляді або безпосередньо перед поливом. На зрошуваних ділянках сухі добрива заробляють у поливні борозни в момент їх нарізки. В умовах посухи, а також на легких піщаних ґрунтах переходьте на дробове внесення живлення.

Некореневі підживлення виручають у критичні фази розвитку куща та в несприятливі сезони. Коли весна видається холодною, а літо — посушливим, корені різко знижують активність. У таких умовах обприскування листя розчинами макро- та мікроелементів стає єдиним способом швидко підтримати рослини. Обприскування планують під конкретні завдання вегетаційного періоду:

• перед цвітінням або відразу після нього — для поліпшення зав’язуваності ягід;
• на початку дозрівання врожаю — для швидкого набору маси та підвищення якості ягід;
• при підготовці кущів до зими — для визрівання лози, підвищення морозостійкості та усунення симптомів дефіциту елементів.

Головний плюс роботи по листу — пряма доставка живлення до тканин. Ви можете поєднувати некореневе підживлення з плановими обробками проти хвороб та шкідників. Для роботи використовують наземні обприскувачі або авіацію.

• Витрата робочого розчину при обприскуванні — 400–1000 л/га
• Період дії фосфору по листу — 4 тижні
• Засвоєння 25% нанесеного фосфору — на 2–5 добу
• Ріст урожайності винограду — на 8–35%
• Підвищення цукристості соку ягід — на 0,3–2,2%
• Вихід зеленої маси сидератів — 20–60 т/га

При підготовці посадкового матеріалу в розсаднику некореневі обробки також дають результат. Обприскування 0,01%-ним розчином бору під час стратифікації та вирощування живців суттєво покращує якість зростання щеплень.

Добриво / Мікроелемент	Концентрація робочого розчину, %
Нітрат і сульфат амонію	0,1–0,3
Сечовина (карбамід)	0,2–0,8
Суперфосфат	5
Хлорид або сульфат калію	0,3–1
Марганець	0,05–0,1
Цинк	0,03–0,1
Магній	0,01–0,06
Бор (для некореневого підживлення)	0,03–0,05
Бор (для обробки живців у розсаднику)	0,01

Сидерація на винограднику: вибір культур і баланс живлення

Сидерати (зелені добрива) — надійний спосіб відновити родючість ґрунту, покращити його структуру і тепловий режим. На виноградниках сидеральні культури також виконують роль живої мульчі та захищають схили від водної та вітрової ерозії. Залежно від клімату і завдань сівбу проводять у весняно-літній, літньо-осінній або осінньо-зимовий періоди.

1. Перед сівбою сидератів внесіть мінеральні добрива в дозі 80–100 кг/га діючої речовини. Це збільшить вихід зеленої маси в 1,5–2 рази.
2. Посійте адаптовані для вашого району сидеральні культури. При сильній посусі обов'язково забезпечте полив сходів.
3. Після укосу визначте призначення біомаси: її можна подрібнити і заорати в ґрунт, залишити на поверхні як мульчу або використати на корм худобі.

Вибір культур залежить від ґрунтово-кліматичних умов господарства. При якісній агротехніці сидерати здатні наростити до 60 тонн зеленої маси на гектар. На виноградниках використовують такі рослини та їх суміші:

• Бобові (накопичувачі азоту): жовтий і синій люпин, пелюшка, вика, чина, нут, кормові боби, конюшина, серадела, буркун.
• Злакові (для структурування ґрунту): овес, жито, ячмінь, вико-вівсяна та вико-житня суміші, люцерна з житняком.
• Хрестоцвіті та капустяні: редька олійна, ярий ріпак, гірчиця.

На піщаних і легких ґрунтах сидерати знижують випаровування, підвищують зв'язність і активують корисну мікрофлору, а на важких — сприяють глибокому розпушуванню. Оранка зеленої маси збагачує ґрунт органікою, збільшує концентрацію водорозчинних сполук і покращує загальне живлення винограду. На правильно удобрених ділянках коріння проникає на велику глибину, збільшується його загальна маса і поглинальна здатність.

Однак пам'ятайте про закон мінімуму: важливо підтримувати суворий баланс усіх елементів живлення, а не просто нарощувати дози окремих добрив. Дефіцит навіть одного елемента обмежить ефективність усієї системи живлення, знизить фотосинтез і загальмує розвиток куща.

Грамотна система удобрення виноградника безпосередньо впливає на фізіологічну активність кущів і якість майбутнього врожаю. Внесення поживних речовин активізує окисно-відновні ферменти (оксиредуктазу, пероксидазу) і підвищує вміст аскорбінової кислоти. У листі збільшується кількість хлорофілу і крохмалю, покращується продуктивність фотосинтезу та вуглеводний обмін. Рослини краще переносять посуху: у тканинах зростає об'єм зв'язаної води, знижується інтенсивність транспірації.

Фізіологічні зміни відображаються на продуктивності насаджень. Збільшується маса вегетативних частин і площа листової поверхні, зростають коефіцієнти плодоношення і плодоносності, а також середня маса грон. Крім того, по всій довжині пагонів розширюється зона закладання суцвіть у вічках.

Показник ефективності застосування добрив	Значення
Підвищення урожайності винограду	10–50%

Як окремі елементи живлення впливають на кондиції винограду

Азот в оптимальних дозах стимулює ріст кущів, збільшує масу ягід і грон без втрати якості врожаю. Однак надлишок цього елемента завдає шкоди кондиціям ягід.

Збалансувати розвиток куща та скоригувати якість ягід дозволяють інші елементи живлення:

• Фосфор прискорює дозрівання врожаю, стимулює накопичення цукрів і фосфорних сполук у ягодах.
• Калій підвищує стійкість ягід до гниття та прискорює їх дозрівання. При цьому збільшуються цукристість, екстрактивність соку та кількість фенольних речовин. Внесення калійних добрив у подвійних дозах дозволяє нейтралізувати надмірну кислотність соку ягід.
• Кальцій прискорює темпи дозрівання та накопичення цукрів, а також посилює аромат та інтенсивність забарвлення ягід (особливо на білих сортах).
• Мікроелементи прискорюють ферментативні процеси та дозрівання врожаю, покращують його смакові якості, сприяють накопиченню цукрів, фарбувальних та ароматичних речовин.