Історія розвитку та методологія ампелографії як науки

Ампелографія (грец. ampelos — виноград, grapho — пишу) — наука про види і сорти винограду та закономірності мінливості їхніх ознак залежно від умов середовища та сортової технології. Це складова частина науки про виноград. Вона така ж давня, як виноградарство. Описи сортів винограду, що дійшли до нас, містяться в працях давньогрецьких і давньоримських авторів та вчених середніх віків.

Теоретичні та методичні основи ампелографії як науки були закладені на початку XIX століття у Франції та в інших країнах Європи, зокрема Росії. Наприкінці XIX століття питання ампелографії почали обговорюватися на конгресах і було розроблено інструкцію для опису сортів, що сприяло розвитку єдиного підходу до їхнього вивчення. На початку XX століття у Франції видається найбільша на той час (7 томів) «Універсальна ампелографія» П. Віала та В. Вермореля, в якій описано 5200 сортів.

У вивченні сортів винограду брали участь багато вчених і практиків Росії XIX століття. У 1904–1911 рр. С. І. Коржинський видав «Ампелографію Криму» у двох томах із фотографіями найкращих сортів. Наука ампелографія досягла значних успіхів у роки Радянської влади, коли були поставлені завдання різкого збільшення площі під виноградниками.

За період із 1946 по 1972 р. Всесоюзним науково-дослідним інститутом винограду і його переробки «Магарач» спільно з численними радянськими та зарубіжними вченими — ампелографами та фахівцями-виноградарями було підготовлено та видано капітальну працю «Ампелографія СРСР» і альбом «Найкращі сорти винограду СРСР», що включає 182 сорти.

«Ампелографія СРСР» складається з двох частин:

• загальної ампелографії (том I), де наведено відомості про походження, класифікацію, будову та функції органів, механічний і хімічний склад винограду, його використання;
• окремої ампелографії (II–VI великі томи, 1-й малий і довідковий том), де подано характеристику сортів.

У 1984 р. видано том «Вітчизняні сорти винограду» з описом сортів, виведених радянськими селекціонерами.

В «Ампелографії СРСР» описано 3070 сортів, зокрема 1775 вітчизняних і 1295 зарубіжних, із яких у нашій країні вирощують 546. Розподіл сортів за напрямками використання подано в таблиці:

У процесі роботи над цим виданням експедиційним методом виявлено сортові ресурси різних районів виноградарства нашої країни, розроблено та перевірено методику опису і вивчення сортів, вивчено сорти винограду в промислових насадженнях і колекціях, як у старих, так і в новостворених.

Колекції є багатим фондом сортів для селекції та виробництва. У них на єдиному земельному масиві зібрані сорти місцеві (аборигенні) і завезені з різних районів нашої країни та зарубіжних країн (інтродуковані). У колекціях повсюдно проводять велику науково-дослідну роботу з вивчення сортів, розробки теоретичних основ ампелографії та впорядкування сортового фонду. Важливу роль у цьому відіграли Всесоюзний науково-дослідний інститут рослинництва імені М. І. Вавилова (ВІР) і його філії.

У СРСР є 20 великих і понад 50 дрібних колекцій винограду. Найбільш відомі з них:

• Всесоюзного науково-дослідного інституту винограду і його переробки «Магарач» (м. Ялта, 1814 р.) — близько 1000 сортів;
• НВО «Вієрул» (Молдова) — близько 2800 сортів;
• Грузинського науково-дослідного інституту садівництва, виноградарства та виноробства (м. Телаві);
• Українського науково-дослідного інституту виноградарства та виноробства імені В. Є. Таїрова (м. Одеса);
• Середньоазіатської філії ВІР (де працювали М. І. Вавилов і О. М. Негруль);
• Всеросійського науково-дослідного інституту виноградарства та виноробства імені Я. І. Потапенка (м. Новочеркаськ);
• колекції Азербайджану та Ечміадзинського району Вірменії.

Видано каталоги сортів колекцій СРСР і НВО «Вієрул»; ампелографії сортів винограду, що зростають у Грузії, Вірменії, Азербайджані; ампелографія сортів північних районів; детально описані сорти Узбекистану, Казахстану.

У результаті ампелографічного вивчення культивованих у СРСР сортів винограду виявлено цінні місцеві та інтродуковані сорти, проведено роботу з упорядкування та інвентаризації сортового фонду. При вирощуванні рослин в єдиних умовах вдалося ідентифікувати та розпізнати омоніми (сорти з різними ознаками, що мають одну й ту саму назву) і синоніми (сорти з однаковими ознаками, що мають у різних регіонах різні назви).

Цікаво зазначити, що в «Ампелографії СРСР» для 2801 сорту наведено 6832 назви, 25 сортів мають від 6 до 8 синонімів.

Завдання, що стоять перед ампелографією на сучасному етапі, є обширними та складними. На підставі вивчення морфологічних, біологічних та господарсько-технологічних ознак сортів у різних районах їх зростання ампелографія розробляє та вирішує такі питання:

Сортовий підбір та завдання практичної ампелографії

Головне завдання практичної ампелографії — підбір найбільш продуктивних, стійких та якісних сортів винограду для кожної конкретної зони вирощування. Це слугує основою для наукового обґрунтування сортового районування, спеціалізації господарств та просування культури в нові райони. Правильний вибір сортименту дозволяє розробити адресну технологію вирощування та знизити ризики при закладанні нових виноградників.

Ампелографія як наука вирішує комплекс прикладних завдань. Науковий підхід до класифікації допомагає агроному орієнтуватися в різноманітті форм винограду. На основі ампелографічних досліджень вирішуються такі питання:

• установлення походження видів та сортів винограду;
• розробка наукової класифікації;
• обґрунтування зонального розміщення та спеціалізації виноградарства;
• підбір вихідних форм для селекції;
• вивчення мінливості видів та сортів залежно від середовища та агротехніки;
• розробка сортової технології вирощування;
• методично правильне створення елітних маточників.

Основна складність при впровадженні нових сортів — величезний обсяг світового сортового фонду, властивості якого можуть змінюватися залежно від умов вирощування. Ознаки винограду необхідно вивчати не лише в місцях його походження, а й безпосередньо в районах планованого вирощування. Оскільки виноград належить до багаторічних культур, ця оцінка потребує тривалого часу. Для отримання об'єктивних даних опис сортів проводять за єдиною методикою, прийнятою в «Ампелографії СРСР».

Сучасний світовий сортимент винограду має складну видову структуру. Основна частина культивованих рослин належить до європейсько-азіатського виду, проте в селекції активно беруть участь американські та амурські види винограду. Різні види передають гібридам стійкість до філоксери, грибних хвороб та низьких температур.

• Сортовий фонд світу — понад 5000 назв
• Гібриди та форми — близько 10 000
• Сорти від Vitis vinifera — близько 4000
• Сорти від Vitis labrusca — близько 300
• Сорти від Vitis rotundifolia — понад 40
• Сорти від Vitis amurensis — близько 40

Механізм мінливості винограду та клоновий відбір

Сортом винограду називають сукупність вегетативно розмножених рослин, що мають спадково закріплену схожість ознак та єдину норму реакції на зовнішні фактори. Перші окультурені сорти були примітивними однорідними популяціями, близькими до дикого винограду. З часом у процесі вирощування поліморфізм сортів суттєво зріс під впливом комбінаційної мінливості.

Виноград є облігатним перехреснозапильним рослиною (аллогамом) з високим рівнем гетерозиготності. Сівба насіння завжди призводить до розщеплення ознак у потомстві, тому вирощені з насіння сіянці значно відрізняються від материнського куща. Зберегти та закріпити цінні сортові властивості у виробництві можна лише шляхом вегетативного розмноження.

Для виведення та закріплення нового сорту винограду в селекції використовують класичну схему:

1. Висівання насіння, отриманого від природного або штучного запилення материнської рослини.
2. Відбір одиничного сіянця з найкращим комплексом господарсько цінних ознак.
3. Вегетативне розмноження відібраного сіянця для отримання однорідного сорту-клону.

У процесі багаторічного вирощування та вегетативного розмноження сорт накопичує точкові та брунькові мутації (спорти). Оскільки тканини виноградного куща можуть мати різну спадковість (явище химеризму), на рослинах періодично з'являються пагони зі зміненими властивостями. З часом чистий сорт-клон перетворюється на сортосуміш клонів з різною продуктивністю. Агроному важливо виявляти такі зміни, щоб відбирати найкращі форми для поліпшення насаджень.

Сорти, що виникли в результаті розмноження пагонами з мутаційно-зміненими властивостями, часто відрізняються однією або кількома ознаками. Такі сорти об'єднують у сортогрупи. Наприклад, існують сортогрупи Піно (мен'є, білий, сірий, чорний), Шасла (біла, рожева, мускатна, петрушкова), Пухляковський (новий, чорний, великоягідний, чорний № 2). У більшості випадків мінливість ознак у винограду узгоджується із законом гомологічних рядів М. І. Вавилова. Різні сорти повторюють у мутаціях ознаки, що зустрічаються в інших сортів. Наприклад, петрушковий листок є у сортів Шасла біла та Кокур білий. У великої групи сортів (мускатів, кишмишів, Піно, Гаме, Шасла) відзначені чорні, рожеві, білі, червоні ягоди.

Таким чином, сорти винограду формувалися дуже складним шляхом. Еволюція їх також складна. Багато з них залишалися в місцях виникнення і досі є слабо вивченими аборигенними (місцевими), відомими в дуже обмеженій зоні і навіть в одному районі, селищі. Окремі сорти здобули широку популярність, детально вивчені. Їх інтродукували (лат. introductio — введення) у багато країн різних континентів. Наприклад, Кишмиш білий овальний інтродукований в Австралію, США та інші країни, де знайшов широке поширення. Сорт Ркацителі посідає провідне місце серед інших сортів не тільки на батьківщині — у Грузії, а й в інших республіках нашої країни, його почали вирощувати в Болгарії, Румунії та інших країнах. Сорти Рислінг, Аліготе, Сапераві, Шасла біла також займають велику питому вагу у виноградних насадженнях багатьох республік СРСР. Сортовий фонд СРСР досяг 2000 сортів, з них 500 інтродукованих, решта — аборигенні.

Через велике розмаїття біологічних і господарсько-технологічних ознак сорти винограду використовують у різних напрямках. О. М. Негруль (1946) запропонував класифікувати їх за використанням на такі групи: столові (споживання у свіжому вигляді) для місцевого використання, вивезення (транспортабельні), зберігання (лежкі); для виробництва соків, концентратів, безалкогольних напоїв, компотів, маринадів, варення та інших кондитерських виробів; для виробництва сушеної продукції (родзинок, кишмишу, герміана, коринки, малага); технічні для виробництва вин; сорти — підщепи: філоксеростійкі, морозостійкі, солестійкі, нематодостійкі; для декоративних цілей.

Цей поділ умовний, оскільки окремі сорти використовують універсально.

Сорти розрізняються морфологічними ознаками, біологічними особливостями (урожайність, строки достигання, здатність накопичувати цукри, стійкість до морозів, хвороб, шкідників), господарсько-технологічними та фізіолого-біохімічними властивостями, що проявляються при відповідних екологічних умовах і способах ведення культури як продукції.

Визначення сортів винограду проводять на основі знання морфологічних ознак і біологічних особливостей рослин, зорової та смакової пам'яті, візуально й органолептично наприкінці фази достигання врожаю, коли ягоди набувають характерного для сорту кольору і смаку. Однак ампелограф по пам'яті може розрізнити не більше сотні сортів, а фахівці-виноградарі — ще менше. Через наявні труднощі у визначенні сортів через велике їх розмаїття, модифікаційну та фенотипічну мінливість деяких ознак (забарвлення пагонів і ягід, ознак листя та ін.) використовують визначники та інші літературні джерела, де детально описані сорти конкретної зони. У СРСР є «Визначник сортів винограду» М. А. Лазаревського, виданий у 1940 та 1959 рр., і «Визначник основних сортів винограду СРСР» П. Х. Кіскіна, виданий у 1961, 1962, 1964 та 1969 рр.

Визначник М. А. Лазаревського побудований за дихотомічною системою (теза — антитеза). В його основу покладено оцінку ягоди, грона, морфологічні ознаки листя, пагонів, деякі біологічні особливості.

Визначник П. Х. Кіскіна побудований за політомічним принципом. Включає 250 сортів. До цього визначника додаються перфокарти, що дозволяють класифікувати сорти за окремими групами ознак, аналізувати та систематизувати їх.

Зручність останнього визначника полягає у цифровому закодовуванні ознак винограду, що дозволяє точніше ідентифікувати сорти навіть за відсутності низки ознак. Закодувавши за ознаками всі (2801) сорти, описані в «Ампелографії СРСР», П. Х. Кіскін значною мірою розвинув порівняльну ампелографію.

Нова система відкриває великі можливості для глибокого пізнання походження, класифікації сортів, порівняння їх за низкою ознак. Переваги використання системи включають:

• можливість закодувати нові сорти і внести їх у загальний каталог;
• суттєве розширення знань про сорти;
• спрощення роботи апробаторів за наявності локального каталогу з описом усіх ознак для кожного району.

У Молдавії створена і вдосконалюється машина для вивчення та визначення сортів винограду.