Розвиток і становлення виноградарства у роки Радянської влади

Серед країн із розвиненим виноградарством наша країна, попри обмеженість зон, сприятливих для цієї галузі, посідає одне з провідних місць. Радянському Союзу належить третє місце за площею, зайнятою виноградними насадженнями, і валовим виробництвом винограду, друге — за виробництвом столового винограду. Це стало можливим тільки за Радянської влади.

У 1913 р. у Росії було всього 125 тис. га виноградників, 60% яких належало дрібним селянським господарствам. Виноградарство характеризувалося вкрай розпорошеними ділянками, випадковим сортовим складом, велося на дуже низькому рівні, всі роботи на виноградниках виконували вручну.

До початку відновного періоду (1921 р.) площа виноградників становила 132 тис. га. У наступний період вона почала розширюватися, одночасно з цим змінювалася і структура господарства. До 1940 р. було створено 146 великих спеціалізованих виноградарських радгоспів, і загальна площа під виноградними насадженнями досягла 425 тис. га.

У роки Великої Вітчизняної війни понад 240 тис. га виноградників опинилося на території, тимчасово окупованій німецько-фашистськими загарбниками, що завдало великої шкоди виноградарству Молдавії, України та Північного Кавказу. У результаті значно скоротилася площа під виноградниками, які виявилися сильно занедбаними. У післявоєнний період, відповідно до постанови лютневого (1947 р.) Пленуму ЦК ВКП(б), починається підйом виноградарства. Особливо бурхливий розвиток воно отримує в 50-ті роки. За цей період площі виноградних насаджень збільшилися в Українській РСР на 196 тис. га, Молдавській РСР на 183, в Азербайджанській РСР на 155 і в РРФСР на 134 тис. га.

Важлива особливість розвитку виноградарства цього періоду — зміна структури виноградних насаджень, які стали закладати великими масивами, краще підібраними для конкретних умов сортами, підвищилися рівні агротехніки та механізації трудомістких процесів. Однак виноградарство в цей період розвивалося головним чином екстенсивним шляхом — за рахунок збільшення площ.

Паралельно з розширенням і зміцненням матеріальної та продовольчої бази галузі виноградарства в нашій країні йшов процес утворення і розвитку наукових установ, які в більшості республік із розвиненим виноградарством почали створюватися наприкінці 20-х — на початку 30-х років.

За роки Радянської влади у 8 союзних республіках було створено 11 науково-дослідних інститутів із виноградарства. У царській Росії не було жодного вищого навчального закладу з підготовки агрономів — виноградарів високої кваліфікації.

У наш час їхньою підготовкою займаються 12 вищих навчальних закладів і велика кількість технікумів та училищ.

В останні три п'ятирічки спостерігався поступальний розвиток галузі виноградарства. Так, якщо середньорічний валовий збір винограду в дев'ятій п'ятирічці становив 4396 тис. т, у десятій — 5586, то в одинадцятій — 7406 тис. т, урожайність — відповідно 5,4; 6,3 і 7 т/га. Збільшення валового виробництва винограду йшло в основному за рахунок підвищення урожайності. Одночасно з цим розширювалися площі під виноградниками, вдосконалювався сортимент і технологія вирощування. Виноградарство стало розвиватися шляхом промислової інтеграції, концентрації, спеціалізації та інтенсифікації виробництва.

Загальна площа виноградників в СРСР (на кінець 1985 р.) становить 1265 тис. га, з яких 1146 тис. га (90,5%) перебуває в суспільному секторі та входить до системи Державного агропромислового комітету СРСР. Основна частина їх (876 тис. га) зосереджена в держгоспах. В індивідуальному секторі перебуває близько 120 тис. га виноградників.

З урахуванням біологічних особливостей виноградної рослини і насамперед її високої потреби в теплі, виноград вирощують у південних зонах нашої країни. Промислова культура винограду розміщена в 11 республіках нашої країни, що входять до 3 регіонів: Європейського, Закавказького та Середньоазіатського.

Найбільший із них Європейський регіон включає в себе 3 республіки: РРФСР, Молдавію та Україну. Тут зосереджено 48,5% усіх виноградних насаджень країни.

Далі йде Закавказький регіон, що включає в себе Азербайджан, Грузію та Вірменію. Загальна площа виноградників становить тут 33,8%. Провідна роль у цьому регіоні належить Азербайджану, який посідає перше місце в країні за площею виноградних насаджень і за виробництвом винограду. Розвиток виноградарства в Азербайджанській РСР характеризується високими темпами. Так, якщо в 1940 р. площа виноградників тут становила 33 тис. га, то в 1970 р. — 121,6, а в 1980 р. — 263 тис. га, або з 1970 по 1980 р. збільшилася більш ніж у 2 рази. Таких темпів розвитку виноградарства не знає жодна країна у світі.

Третє місце належить Середньоазіатському регіону, куди входять Узбекистан, Таджикистан, Туркменія та Киргизія. До цього ж регіону територіально примикає і південна частина Казахстану. Загальна площа виноградників у регіоні 17,7% площі виноградних насаджень у нашій країні.

За екологічними факторами, і в першу чергу за теплозабезпеченістю, кожен із зазначених регіонів вирізняється своїми специфічними особливостями. Так, Європейський регіон, крім окремих південних приморських районів (Чорноморське узбережжя РРФСР та України, Каспійське узбережжя Дагестанської АРСР) характеризується недостатньо високою теплозабезпеченістю, що в роки з несприятливими погодними умовами негативно позначається на накопиченні цукру в ягодах. У переважній більшості районів цього регіону культура винограду щеплена, неорошувана. У північній зоні регіону температура повітря в зимовий період опускається нижче критичного рівня, що викликає пошкодження кущів і змушує вдаватися до укриття їх на зиму.

Теплозабезпеченість Закавказького регіону значно вища за теплозабезпеченість Європейського. У Грузії та Азербайджані неукривна культура, у Вірменії на більшій території республіки укривна, у Грузії повністю щеплена, в Азербайджані кореневласна та щеплена, у більшості районів Вірменії та Азербайджану і деяких районах Східної Грузії — зрошувана.

Особливе місце посідає виноградарство Середньоазіатського регіону, розташованого в найпівденнішій зоні країни і такого, що має найвищу теплозабезпеченість (сума активних температур 4000–5000°C).

Відмінна особливість виноградарства цього регіону — відсутність філоксери, що дозволяє вести кореневласну культуру. За невеликим винятком, культура винограду зрошувана, що забезпечує високі стійкі врожаї. Однак через наявність окремих суворих зим і зниження температури повітря в цей час нижче допустимих критичних меж виноградні насадження в більшості районів Узбекистану, Таджикистану, Казахстану та Киргизії вкривають на зиму.

Для Середньоазіатського регіону характерна висока питома вага високоякісних столових і кишмишних сортів. Частка їх насаджень становить:

Це визначає спеціалізацію виноградарства регіону на виробництві високоякісного столового винограду, кишмишу та родзинок.

Середньоазіатські республіки, насамперед Узбекистан, — основна промислова база країни з виробництва сушеного винограду, головним чином кишмишу, сировиною для виробництва якого служить виноград безнасінних кишмишних сортів.

Загальну координацію наукових досліджень із виноградарства, що проводяться науково-дослідними інститутами, кафедрами вузів, конструкторськими бюро та іншими установами, здійснює Всесоюзна академія сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна.

Головним директивним документом, що визначає шляхи подальшого розвитку виноградарства, є затверджені XXVII з'їздом КПРС Основні напрямки соціального та економічного розвитку СРСР на 1986–1990 роки та на період до 2000 року, в яких записано: «Здійснити в союзних республіках кардинальну перебудову структури виноградарства, орієнтувавши його в першу чергу на виробництво столових сортів винограду».

Столовими сортами в нашій країні зайнято 157 тис. га, або 12,4% загальної площі виноградних насаджень, кишмишними — 32,2 тис. га, або 1,8%. Середньорічний валовий збір столового винограду та сушеної продукції в одинадцятій п'ятирічці становив відповідно 633,2 та 105,7 тис. т, що далеко не достатньо для повного забезпечення населення нашої країни. Тому одне з головних завдань дванадцятої п'ятирічки та наступного періоду — різке розширення площ під столовими, кишмишними та родзинковими сортами, збільшення виробництва столового винограду та сушеної продукції.

У світлі рішень квітневого (1985 р.) Пленуму ЦК КПРС і постанови XXVII з'їзду КПРС подальший розвиток виноградарства має здійснюватися шляхом науково-технічного прогресу. Розширення площі під виноградними насадженнями необхідно здійснювати з урахуванням науково обґрунтованого зонального розміщення промислової культури винограду, головним чином в екологічних зонах, що мають найбільш сприятливі умови для вирощування винограду. Причому перевагу потрібно віддавати зонам, де можлива неукривна культура.

Кардинальна проблема розвитку сучасного виноградарства — оновлення та вдосконалення сортименту в напрямку підвищення його продуктивності, якості та комплексної стійкості до несприятливих умов середовища (низькі температури, посуха), хвороб (мілдью, сіра гниль, оїдіум) та шкідників (насамперед до філоксери). Отримання принципово нових сортів, що володіють цими цінними ознаками, впровадження їх у виробництво дозволять відмовитися від щепленої та укривної культури винограду і виключити з прийомів догляду за рослинами обробки пестицидами, що різко скоротить витрати на вирощування винограду та сприятиме охороні навколишнього середовища від забруднення.

Селекційна робота зі створення таких сортів успішно триває в більшості республік нашої країни. У Державному сортовипробуванні вже перебуває ціла група сортів, що не поступаються за якістю сортам-еталонам і володіють підвищеною біологічною стійкістю до несприятливих умов середовища, шкідників і хвороб.

Поряд із цим нові сорти повинні відповідати низці вимог:

• відрізнятися високою продуктивністю та якістю продукції;
• мати високу екологічну пластичність (здатність рости та давати високі врожаї в різних природних умовах);
• бути чутливими на добрива та зрошення;
• бути придатними до індустріальної технології вирощування (механізація обрізування кущів, збирання врожаю та ін.).

Створення нових сортів із бажаними ознаками — це тільки перша частина поставленого завдання. Не менше значення має широке їх випробування в колгоспах і радгоспах країни та прискорене впровадження у виробництво.

Важлива роль належить виробництву садивного матеріалу винограду, розробці та вдосконаленню технологій вирощування щеплених та кореневласних саджанців, прискорених способів вирощування саджанців цінних нових та інтродукованих сортів.

Гострий дефіцит робочої сили в галузі змушує шукати та розробляти трудо- та енергоощадні індустріальні технології вирощування винограду та прийоми агротехніки, розраховані на мінімальні витрати ручної праці.

Формування кущів та механізація трудомістких процесів

У неукривній зоні виноградарства перехід на високоштамбову широкорядну культуру з вільним розташуванням пагонів дозволяє максимально розкрити біологічний потенціал рослин. При такій схемі садіння листковий полог освітлюється рівномірно, що стимулює фотосинтез. У результаті продукти асиміляції розподіляються більш раціонально, спрямовуючись на розвиток генеративних органів.

Перехід на широкорядну культуру дає господарствам кілька важливих переваг:

• виключаються ручне підв'язування зелених пагонів та їх прищипування;
• знижуються витрати праці на виломку безплідних пагонів;
• з'являється можливість використовувати стандартні трактори та сільгоспмашини в широких міжряддях.

У зоні укривного виноградарства знизити частку ручної праці дозволяють односторонні форми кущів на модифікованій шпалері. Такі формування розроблені вітчизняними науково-дослідними інститутами для механізованого укриття та відкриття лози за допомогою спеціальної системи машин. Це спрощує догляд за насадженнями в регіонах із суворими зимами.

Незважаючи на впровадження техніки, виноградарство залишається трудомісткою галуззю, де більша частина робіт виконується вручну. Основні витрати часу припадають на догляд за кущами та збирання врожаю. Зниження частки ручної праці залишається головним завданням для технологів галузі.

Найбільш трудомісткою операцією з догляду залишається обрізування — вона потребує близько 20 люд.-днів на гектар. Використання установок ПАВ-8 із пневматичними секаторами полегшує роботу, але кардинально проблему вирішує тільки повна механізація обрізування. Активні роботи зі створення спеціалізованих машин та розробки агровимог ведуться безперервно.

Інтенсифікація виробництва: зрошення та регулятори росту

Для зниження залежності врожаю від погодних умов виноградарським господарствам необхідно розвивати зрошення та меліорацію земель. Не менш важливим чинником залишається грамотна система живлення рослин, яка повинна враховувати екологічні умови конкретної ділянки. Тільки комплексний підхід до меліорації та внесення добрив у ґрунт гарантує стабільний результат.

Використання сучасних регуляторів росту стало одним із найдоступніших способів швидко підвищити продуктивність виноградників. Ці препарати впливають на фізіологічні процеси рослин і знижують потребу в ручних операціях. Впровадження стимуляторів дозволяє суттєво підняти урожайність без розширення площ.

• Прибавка врожаю безнасінних сортів від гібереліну — 40–50% і більше
• Прибавка врожаю від хлорхолінхлориду (тур, ССС) — 35–40%
• Зростання продуктивності праці при машинному збиранні — у 20 разів

Механізація зачіпає і збирання врожаю — процес, який традиційно виконувався тільки вручну. Розробка та випробування вітчизняних виноградозбиральних машин ведуться з 60-х років. Зараз нова техніка проходить широкі виробничі випробування в різних кліматичних зонах перед масовим впровадженням.