Вплив рельєфу та висоти над рівнем моря на виноградарство

Основні площі виноградників у всіх країнах світу, у тому числі в СРСР, розміщені на висоті 400–600 м над рівнем моря. Однак у низці країн і районів виноград культивують і на великих висотах. Критерієм для визначення можливості вирощування винограду за вертикальною зональністю служить забезпеченість зон теплом і опадами, величина яких залежить від географічної широти місцевості, висоти над рівнем моря та рельєфу.

Завдяки тому, що в південних, тепліших зонах і районах нашої країни фактор тепла не є лімітуючим, а в окремих південних районах Середньої Азії він знаходиться навіть у надлишку, виноград тут можна культивувати на більших висотах, ніж у північніших, менш теплозабезпечених районах. Так, ранні сорти винограду на південних схилах Кримських гір можна вирощувати на висоті 720 м, на північних схилах Великого Кавказу — 1040, у Вірменії та Азербайджані — 1400, на південних і південно-західних відрогах Гіссарського хребта (Таджикистан) — 1960, у тропіках — на висоті 2000 м.

Зі збільшенням висоти над рівнем моря знижується сума активних температур і зростає кількість атмосферних опадів. У середніх широтах на кожні 100 м підйому над рівнем моря температура повітря знижується на 1°С, а це в першу чергу викликає подовження періоду дозрівання ягід на 3–4 дні та призводить до зниження цукристості соку ягід. На кожні 100 м висоти цукристість соку ягід в умовах Грузії знижується на 0,8–0,9%, Молдови та Азербайджану — на 0,5–0,6%.

Поряд із цим у передгірно-гірських зонах за рахунок підвищення сонячної радіації (приблизно на 18%) спостерігається ефект вищого нагрівання органів рослини та ґрунту, що призводить до зменшення абсолютного значення рівня температур і їх сум, необхідних для настання тих чи інших фаз вегетації, і тривалості періоду вегетації в цілому. Різниця у величині нагрівання органів виноградної рослини, насамперед листкової пластинки, у тихі ясні сонячні дні може досягати 8-10°C.

Поряд із вертикальною зональністю на зміну екологічних факторів не менш сильно впливають експозиція та крутизна схилу. Рельєф місцевості слід розглядати як фактор перерозподілу тепла в приземному шарі повітря. При використанні під виноградники південних схилів можна значно поліпшити теплові умови зони з недостатньою теплозабезпеченістю. Оптимальна крутизна схилу для помірних широт (46–50° північної широти) з позиції максимального отримання тепла 25–35°. Чим північніше, тим краще прогріваються крутіші схили. Однак у цю метеорологічну оцінку земель слід внести агрономічну поправку. На таких крутих схилах утруднений обробіток ґрунту, тому під культуру винограду слід використовувати схили не більше 20–25°.

Схилові землі під культуру винограду використовують із давніх часів. Ще стародавні римляни вважали, що виноград, вирощений на пагорбах, має вищу якість. Багатовіковий досвід вітчизняного та закордонного виноградарства повністю підтвердив правильність такого підходу у виборі земель для вирощування винограду. У нашій країні пагорби та схили гір під культуру винограду широко використовують у Молдові, на Україні, у Грузії, Азербайджані, Вірменії, республіках Середньої Азії.

Вплив висоти місцевості над рівнем моря та експозиції схилу на суму активних температур, вологість повітря та цукристість соку ягід винограду сорту Ркацителі в умовах південної частини Дагестану (за Керімкановою та Теймуровою)

Різниця в сумі активних температур, Т, м В е ы ж со д т у а п о к а з а т е л я м и в ы с о т ы н а д у р о в н е м м о р я на д ур ов не м м ир я, м 20 0 0– – 30 3 0 4 * 5 —

Висота над рівнем моря 200–300 м прийнята за нульову позначку.

У теплозабезпечених зонах СРСР схили понад 6–8° займають понад 6,5 млн. га. У низці господарств Північного Кавказу, Закавказзя, Криму, Карпат, Молдови та південних районів Європейського регіону площу виноградних насаджень на схилових землях можна збільшити на 120–160 тис. га.

У північних, менш теплозабезпечених районах виноградарства кращими для культури винограду є південні, південно-східні та південно-західні більш прогрівані схили, де виноградні рослини знаходяться під впливом прямих сонячних променів. У південних районах із високою сумою активних температур цілком придатні, а в низці випадків і більш кращі (для виробництва столових і шампанських вин) північні схили; вертикальна зональність, різні експозиції та крутизна схилів накладають помітний відбиток на тепловий режим і освітленість.

За даними П. Н. Унгуряна (1956), різниця в температурі повітря на найтеплішому — південному та найхолоднішому — північному схилі в центральній зоні Молдавії в серпні становить 4–5°C, різниця в строках дозрівання врожаю сягає 15 днів. За даними А. Л. Попова та Н. А. Попової (1983), у центральній зоні Молдавії цукристість ягід винограду на ділянках із сірими лісовими ґрунтами на південно-західному схилі була на 2–4,2% вищою, ніж на північно-східному. На схилах виноградники краще освітлені та провітрюються, менше піддаються впливу заморозків. Завдяки кращій провітрюваності рослини менше уражаються грибними хворобами — мілдью, оїдіумом та сірою гниллю.

В умовах передгірно-гірської зони південного заходу Узбекистану завдяки сприятливішому температурному режиму в зимовий період виноград на схилах можна культивувати без укриття кущів на зиму, в той час як у рівнинній частині кущі вкривають землею. Найменш придатними для культури винограду є низини, оскільки в них у зимовий, ранньовесняний та осінній періоди накопичується холодне повітря і створюється несприятливий температурний режим для перезимівлі рослин.

Вплив водойм та вітру на мікроклімат виноградника

Близькість до великих водойм — морів, озер і річок — пом'якшує континентальність клімату та покращує умови для росту лози. Водна поверхня оптимізує температуру та вологість повітря завдяки постійному руху повітряних мас протягом доби. Саме тому провідні виноградарські райони світу — від європейських річкових долин до Чорноморського узбережжя та Великих озер у США — історично розташовуються біля води. При проектуванні нових насаджень такі ділянки слід займати насамперед.

Вітер впливає на лозу як механічно, так і через зміну вологості та температури. У період повної облиствленості кущів мікроклімат усередині виноградника починає змінюватися при швидкості вітру 1 м/с (якщо він дме вздовж рядів) або більше 2 м/с (якщо потік спрямований поперек). Вітер силою 4–5 балів травмує зелені пагони та кущі, а потужніші пориви здатні зруйнувати шпалеру. Ризик таких пошкоджень особливо високий у вітряних зонах, наприклад у районах Анапи, Геленджика, Тамані та Апшеронського півострова.

• Зміна мікроклімату вздовж рядів — від 1 м/с
• Зміна мікроклімату поперек рядів — понад 2 м/с
• Пошкодження пагонів вітром — 4–5 балів
• Тривалість холодного норд-осту — 2–3 тижні

Гарячі суховії дмуть із боку пустель у Середній Азії, Дагестані та сусідніх регіонах. Вони спричиняють різке падіння відносної вологості повітря та екстремальне зростання температури. Сухе повітря обпікає ягоди, позбавляючи їхню шкірку еластичності, через що вони перестають рости. У результаті у винограді гірше утворюються фарбувальні та ароматичні речовини, що знижує якість урожаю.

Не кожен рух повітря шкодить насадженням. Помірний теплий вітер у період цвітіння переносить пилок і покращує запилення. Під час затяжних дощів вітер провітрює ґрунт і крону кущів, знижуючи ризик розвитку грибних хвороб. Однак при дефіциті вологи в ґрунті суховій тільки погіршує ситуацію, прискорюючи випаровування води.

Методи захисту насаджень від вітру та граду

Знизити шкідливу дію вітру на виноградні рослини можна за допомогою превентивних заходів ще на етапі закладання. Для цього лозу розміщують на схилах або в захищених від вітру мікрозонах. Також агрономи закладають вітрозахисні смуги та ретельно підбирають напрямок рядів.

• розміщення насаджень у захищених мікрозонах;
• використання схилів рельєфу;
• створення вітрозахисних лісосмуг;
• розрахунок оптимального напрямку рядів.

Град завдає лозі тяжких пошкоджень під час вегетації. Випадання граду зазвичай має локальний характер і обмежується невеликим осередком у кілька кілометрів. Найчастіше від цього потерпають виноградники в Грузії (зокрема, в Кахетії), Азербайджані, Молдавії та деяких регіонах Росії.

Ступінь пошкодження виноградників градом залежить, з одного боку, від величини градин, інтенсивності та тривалості їх випадання, а з іншого — від фази вегетації виноградної рослини. Найбільш шкідливим град є при випаданні в пізніші фази вегетації — у період повної облиствленості кущів, у фази цвітіння, росту та дозрівання ягід. У цьому випадку градобій завдає шкоди врожаю не тільки поточного, а й значною мірою позначається на врожаї наступного року, оскільки при цьому пошкоджуються молоді пагони та зимуючі бруньки, а при сильному градобії — і здерев'янілі пагони. Нанесені пагонам рани спричиняють порушення нормального функціонування судинно-провідної системи та погіршують метаболізм виноградної рослини.

До числа рекомендованих і використовуваних на практиці прийомів із захисту виноградних насаджень від граду належить використання спеціальних ракет, за допомогою яких запобігають формуванню градонебезпечних хмар і випадінню з них граду; облаштування захисних пристосувань над виноградниками у вигляді сіток із дрібними комірками із синтетичних матеріалів. Останній прийом набув доволі широкого поширення в Кахетії.

На формування та зміну екологічних факторів впливає не тільки географічна широта місцевості та рельєф. Особливості клімату, що виникають під впливом рельєфу, експозиції та крутизни схилів, типів ґрунтів, видів рослинних угруповань, заболочених і осушених ділянок, зрошення, способів обробітку ґрунту на винограднику, називають мікрокліматом. Окремі екологічні фактори: температура та вологість повітря, радіаційний режим та інші — зазнають, своєю чергою, впливу виноградних насаджень.

Мікроклімат, що складається під впливом рослин на території виноградних насаджень (агробіоценозу) і в зоні окремого куща, називають фітокліматом. Як відомо, об'єктом екологічних досліджень є система ґрунт — рослина — атмосфера. З погляду сільськогосподарської практики центральною ланкою цієї системи слугує агробіоценоз — спільнота рослин, що безперервно взаємодіють із навколишнім середовищем.

При розгляді фітоклімату слід розмежовувати вплив окремої рослини та спільноти рослин — агробіоценозу.

Фітоклімат виноградних насаджень — біоценоз, а в поєднанні з технологічними прийомами — агробіоценоз — значно відрізняється від аналогічних кліматичних показників метеорологічного майданчика, що знаходиться на відкритому місці.

За даними Т. Г. Катарьяна та Н. С. Потапова (1963), на винограднику в літній період відзначається чітко виражена закономірність зниження температури повітря від поверхні ґрунту до вершини кущів удень і менш виражена зміна її знизу вгору вночі.

Значно змінюється режим температури та вологості повітря і ґрунту при різних схемах садіння. Зі збільшенням щільності насаджень через зниження провітрювання зменшується турбулентність повітряних потоків, унаслідок чого вологість повітря в зоні куща буває вищою, ніж у міжряддях.

Важливий елемент обґрунтування доцільності переходу на більш прогресивну технологію вирощування винограду в зоні неукривної культури з високим штамбом і широкими міжряддями — показники кращої освітленості кущів і більш сприятливі умови фітоклімату у виноградних насадженнях нового типу.

При культурі винограду з високим штамбом краще використовується закономірність вищих температур у зимовий період на висоті 1–1,5–2 м порівняно з приземним шаром. Добра провітрюваність високоштамбових насаджень у дощові роки дозволяє знизити небезпеку ураження врожаю сірою гниллю. Значно змінюється фітоклімат під впливом різних систем ведення кущів, що складаються з:

• вертикальної площини;
• горизонтальної площини.