Біологічні особливості та історія селекції американських видів винограду

Американські види винограду — основа сучасного захисту виноградників від філоксери та база для селекції підщеп. У природі ці потужні ліани ростуть у лісах і на берегах річок Північної Америки. Усі вони дводомні: одні кущі несуть тільки чоловічі квітки, інші — функціонально-жіночі. Дикі види легко схрещуються між собою, даючи дрібну ягоду зі специфічним суничним («лисячим») смаком.

• Видів винограду в групі — 28
• Добре вивчено з них — 18
• Початок культивування — XVII століття

Біологічні властивості американського винограду залежать від зони його походження. Види з північних регіонів Канади та США вирізняються високою морозостійкістю. Однак вони не мають імунітету до шкідника, оскільки зростали на піщаних ґрунтах і кремнеземах, де філоксера з'явилася пізно (наприклад, V. labrusca L., V. lincecumii Buckl.). Південні та південно-східні види, навпаки, стійкі до філоксери, посухи та високого вмісту вапна в ґрунті.

Від диких гібридів до філоксеростійких підщеп

Спроби вирощувати європейський виноград в Америці на початку XVII століття зазнали невдачі: лоза гинула від філоксери, грибних хвороб і надлишку карбонатів. Виходом стала природна гібридизація місцевих видів з європейсько-азіатськими. Нові форми отримали двостатеві квітки, більші ягоди та стійкість до хвороб. Селекціонери відібрали найкращі лісові форми, придатні для споживання у свіжому вигляді та переробки.

Наприкінці XIX століття, коли філоксера масово нищила виноградники Франції та Італії, ці гібриди набули особливої популярності. Їх досі вирощують у східних штатах США та деяких районах Європи. На виноградниках прижилися такі сорти прямих виробників:

• Ізабелла
• Конкорд
• Катавба
• Лідія
• Ноа

Пізніше для створення філоксеростійких підщеп у Європу почали завозити дикі види. У великих кількостях імпортували V. vulpina L. (V. riparia Michx.), V. rupestris Scheele та V. berlandieri Planch. Ягоди у них були неїстівними, тому рослини планували використовувати виключно як підщепний матеріал. Однак чисті американські види не прижилися в нових ґрунтово-кліматичних умовах.

Вирішити проблему сумісності вдалося лише шляхом тривалої селекції. Фахівці схрещували американські види між собою та з європейсько-азіатськими сортами. Вирощування сіянців безпосередньо в європейських умовах дало змогу отримати адаптовані підщепи. Тепер вони забезпечують стійкість виноградників до філоксери на найрізноманітніших типах ґрунтів.

Від прямих виробників до щепленої культури

Паралельно з виведенням підщеп селекціонери прагнули об'єднати стійкість американських видів винограду з якістю європейських сортів. Результатом цієї роботи стали міжвидові гібриди — прямі виробники: Кудерк 4401, Зейбель 1, Зейбель 14, Зейбель 1000, Бако 1, Кастель 120, Террас 20. Спочатку вони отримали широке поширення завдяки невибагливості до ґрунтів, високій морозостійкості та стійкості до грибних хвороб. На виноградниках Молдови та України їх успішно вирощували без зимового укриття.

Однак через невисоку якість ягід і слабку філоксеростійкість посадки прямих виробників почали скорочувати. Їх замінили європейсько-азіатськими сортами, щепленими на філоксеростійкі підщепи. Зараз ці гібриди практично не вирощують для виробництва товарних ягід, але активно використовують у селекційних програмах як донори комплексної стійкості.

Американські види винограду в сучасному розсадництві

Для практичного виноградарства найбільшу цінність становлять чотири дикорослі американські види. Кожен із них має специфічний набір біологічних якостей. На їхній основі селекціонери створюють підщепи, здатні рости в різних ґрунтово-кліматичних умовах.

• Морозостійкість V. labrusca та V. vulpina — до -30 °C
• Межа вапна для V. vulpina — 10–15%
• Межа вапна для V. rupestris — 18–20%

Vitis labrusca L. пристосований до вологих низин і легких піщаних ґрунтів. Цей вид витримує сильні морози, має середню стійкість до хвороб і слабку — до філоксери. Більшість його відомих сортів, включно з Ізабеллою, Лідією, Катавбою та Конкордом, є природними гібридами з європейським виноградом. Вони затребувані в південних районах з високою нормою опадів, а в лісах Чорноморського узбережжя Кавказу цей вид зустрічається в здичавілому стані.

Vitis vulpina L. (V. riparia Michx.) у дикій природі віддає перевагу родючим, легким, повітропроникним ґрунтам по берегах річок. Він повністю стійкий до кореневої форми філоксери, грибних хвороб та сильних морозів. Цей вид слугує базою для отримання якісних філоксеростійких підщеп.

• Ріпаріа Глуар де Монпельє (Ріпаріа Глуар);
• Ріпаріа Гран Глабр;
• гібрид Солоніс Х Ріпаріа 1616.

Vitis rupestris Scheele являє собою гіллястий кущ, пристосований до сухих ущелин та кам'янистих ґрунтів. Вид вимогливий до тепла, але при цьому чудово переносить посуху, морози та грибні інфекції. Його широко використовують як для виведення прямих виробників, так і як філоксеростійку підщепу.

• Рупестріс дю Ло;
• Ріпаріа X Рупестріс 101—14;
• Ріпаріа X Рупестріс 3309;
• Мурведр Х Рупестріс 1202;
• Арамон X Рупестріс Ганзен № 1.

Vitis berlandieri Planch. росте на сухих крейдяних ґрунтах горбистих регіонів. Він поступається іншим американським видам за морозостійкістю, але перевершує їх за стійкістю до посухи, мілдью, оїдіуму та філоксери. Головною перевагою цього виду є його винятково висока толерантність до активного вапна.

Завдяки високій стійкості до карбонатів, V. berlandieri став основою для групи цінних підщеп. Вони дозволяють успішно вирощувати виноград на вапнякових ґрунтах. Найбільше практичне значення отримали такі сорти:

• Берландієрі X Ріпаріа Kобер 5ББ;
• Берландієрі X Ріпаріа 420А;
• Берландієрі X Ріпаріа Телекі 8Б;
• Берландієрі X Ріпаріа СО 4;
• Кречунел 2;
• Шасла х Берландієрі 41Б;
• Берландієрі х Ріпаріа Ріхтер 99.

Потенціал американських видів V. lincecumii та V. cordifolia у селекції підщеп

Дикорослий виноград V. lincecumii (В. лінцекумії) походить із жарких та посушливих регіонів півдня Північної Америки. У чистому вигляді для сучасного розсадництва він становить мало цінності через слабку стійкість до філоксери та грибних хвороб, а також через погану адаптацію до карбонатних ґрунтів. Однак цей вид відіграв важливу роль в історії селекції завдяки великим їстівним плодам.

Схрещування V. lincecumii з видами V. rupestris та V. vinifera дозволило отримати витривалі форми винограду. Селекціонери використовували цей потрійний гібридний комплекс для виведення стійких до несприятливих умов рослин. Результатом роботи стала група відомих гібридів — прямих виробників:

• Зейбель 1
• Зейбель 20
• Зейбель 1000
• Зейбель 4986

Вид V. cordifolia (В. кордіфоліа) — це потужна ліана з величезною силою росту, що в дикому вигляді зростає в басейні річки Міссурі та східних штатах США. Рослина має високу природну стійкість до посухи, грибних патогенів та філоксери. У селекційній практиці цей вид цінують за відмінну сумісність при схрещуванні з іншими американськими видами винограду.

На глинистих вапняково-кременистих ґрунтах V. cordifolia розвивається успішно і слугує основою для створення філоксеростійких підщеп. Прикладом такої селекції є гібрид (Ріпаріа X Кордіфоліа) х Рупестріс 106–8, отриманий шляхом схрещування V. vulpina з природним гібридом V. cordifolia x V. rupestris. Зараз цю підщепу можна зустріти переважно в колекційних насадженнях України та Молдови.

• Граничний вміст вапна для V. cordifolia — 10–12%
• Діаметр стовбура ліани V. cordifolia — до 80 см