Характеристика та класифікація виду винограду Vitis vinifera L

Називають європейським виноградом, проте ця назва умовна, оскільки європейсько-азіатський виноград зростає не тільки в Європі, а й у західних та східних частинах Азії й Африки. Це найбільш поширений вид винограду, що має величезне практичне значення; ягоди якого характеризуються найвищими смаковими якостями, завдяки чому переважна більшість культивованих сортів винограду належить до цього виду.

Vitis vinifera — винятково поліморфний вид. Його поділяють на 2 підвиди:

• V. vinifera ssp. silvestris Gmel. — дикий виноград (Вітіс сильвестріс);
• V. vinifera ssp. sativa D. С. — культивований виноград (Вітіс сатіва).

V. vinifera ssp. silvestris, своєю чергою, поділяють на 2 різновиди:

• var. tipica Negr. — типово дикий лісовий виноград, що зростає у північніших та західних районах і вирізняється однорідністю морфологічних ознак;
• var. aberrans Negr. — той, що зустрічається в південних та східних районах. Це перехідна форма між V. vinifera ssp. silvestris та V. vinifera ssp. sativa. Рослини цієї форми поліморфні за кольором ягід і типом квітки.

Дикий виноград належить до рослин помірно теплого та субтропічного клімату, широко зростає у вигляді окремих ліан або куртин і сланких кущів у зволожених місцях по долинах річок, у міжгір'ях, листяних лісах та на гірських схилах у Середній та Південній Європі, у країнах, розташованих у басейнах Чорного та Середземного морів, у Західній Азії, Північній Африці. У нашій країні він зустрічається по берегах Дунаю, Пруту, Дністра, Бугу та Дніпра, у Криму, на Кубані, по всьому Чорноморському узбережжю Кавказу. У Дагестані, Закавказзі та Туркменії росте навіть на висоті 1000–1500 м над рівнем моря.

Рослини дикого винограду дводомні, мають чоловічі та функціонально-жіночі квітки. Листя переважно дрібне або середнього розміру, цілісне або слабкорозсічене, 3–лопатеве, рідше 5–лопатеве зі слабким павутинистим опушенням або голе. Грона дрібні, іноді середніх розмірів, ягоди дрібні, чорні, округлі, рідше овальні, їстівні, кислі або кисло-солодкі, за смаковими якостями перевершують ягоди східноазіатських та американських видів, легко піддаються гниттю. Шкірка та насіння важко відділяються від м'якоті. Насіння дрібне, з коротким дзьобиком.

Ріст кущів та урожайність середні. До філоксери нестійкий і сильно уражується грибними хворобами. Морозостійкість нижча, ніж у інших видів, а посухостійкість вища. До ґрунтів невибагливий, але добре росте на глибоких пухких, достатньо зволожених ґрунтах. Порівняно легко схрещується з іншими видами винограду, живці добре вкорінюються. Дикий виноград у далекому минулому споживався людиною у свіжому вигляді та перероблявся на вино.

Вивчення дикого винограду, проведене радянськими та зарубіжними вченими — А. М. Негрулем, П. А. Барановим, В. М. Маліковим, І. К. Івановим, К. І. Катеровим та ін., — дозволило встановити, що культивований європейсько-азіатський виноград походить від дикого винограду — Vitis vinifera ssp. silvestris.

За концепцією А. М. Негруля, найбільш раннім центром походження культивованого винограду була Передня Азія, пізнішим — Середньоазіатський регіон. Введення в культуру дикого лісового винограду мало місце і в інших районах Євразії, але в пізніший період.

Від дикого винограду в процесі тисячолітнього формоутворення та відбору виділялися кращі форми, створювався сортимент винограду. Вивчення, відбір та введення в культуру кращих форм дикого винограду триває сьогодні.

Культивовані форми, на відміну від дикого винограду, мають двостатеві або функціонально-жіночі квітки та характеризуються різноманітністю морфологічних ознак листка, грона, ягід, насіння. Проте їм властивий великий розмір грон і ягід, щільна консистенція м'якоті, специфічний аромат.

Культивовані сорти європейсько-азіатського винограду, так само як і форми дикого винограду, слабоморозостійкі, сильно уражуються грибними хворобами та пошкоджуються філоксерою.

Вони вибагливі до тепла, по-різному реагують на ґрунтові умови, різняться за посухостійкістю, солевитривалістю. Під впливом екологічних умов, тривалого штучного відбору в основних районах вирощування винограду склався свій місцевий сортимент із характерними відмінними морфологічними, біологічними та господарськими ознаками.

За класифікацією А. М. Негруля, сорти культивованого європейсько-азіатського винограду за географічним поширенням та біологічними особливостями поділяються на 3 еколого-географічні групи (convar або proles):

• convar orientalis Negr. — східну;
• convar pontica Negr. — басейну Чорного моря;
• convar occidentals Negr. — західноєвропейську.

У 70–ті роки радянським ампелографом П. М. Грамотенком виділено четверту еколого-географічну групу — сортів Північної Африки — convar Nord — Africa Gram. Сорти кожної еколого-географічної групи мають характерні відмінні морфологічні ознаки та біологічні особливості.

Сорти східної групи (convar orientalis Negr.) поширені в СРСР (республіки Середньої Азії, Вірменія, Азербайджан, східні райони Грузії, Дагестан), Ірані, Афганістані, країнах Близького Сходу, в Африці. Рослини цих сортів короткого дня, з довгим періодом вегетації, низькою морозостійкістю. Кущі сильнорослі, для них бажані крупні форми з великим запасом багаторічної деревини та довге обрізування плодових пагонів.

Еколого-географічна класифікація виду винограду Vitis vinifera L. прямо визначає стратегію догляду за виноградником. Вибір групи сортів задає вимоги до формування кущів, навантаження пагонами та захисних заходів. Залежно від походження сорти кардинально відрізняються за врожайністю, силою росту та морозостійкістю.

• Маса грона східної групи — 0,4–3 кг
• Продуктивність східних сортів — 20 т/га
• Урожайність чорноморських сортів — 10–15 т/га
• Коефіцієнт плодоношення західних сортів — 1–1,8

Східна група сортів (convar. orientalis Negr.) відрізняється високою продуктивністю та великими гронами. Листя цих рослин голе або має щетинисте опушення знизу, квітки двостатеві або функціонально-жіночі. М'якоть ягід зазвичай соковита, хрустка, а насіння має характерний довгий дзьобик. У цій групі часто спостерігається часткова партенокарпія (горошіння), також до неї належать безнасінні кишмиші.

Східні сорти поділяють на дві ключові підгрупи:

• subconvar caspica Negr. — давні столово-винні сорти, що походять з Азербайджану, Вірменії та Східної Грузії. Сюди належать Баян ширей, Соякі, Тербаш, Хіндгони, Кульджинський, Воскеат, Ачабаж та інші.
• subconvar antasiatica Negr. — більш молоді столові та столово-ізюмні сорти з щільною хрусткою м'якоттю, включаючи Хусайне, Німранг, Катта-Курган, Тайфі рожевий, Карабурну, а також кишмишно-ізюмні різновиди.

Сорти басейну Чорного моря (convar. pontica Negr.) добре пристосовані до умов помірного клімату. Вони поширені в Молдавії, Західній Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччині, Греції та Угорщині. Рослини мають середню силу росту, скорочений період вегетації та підвищену морозостійкість порівняно зі східними родичами. Морфологічно ця група близька до дикого винограду, у ній зустрічаються як схильні до горошіння сорти, так і коринки з повною партенокарпією.

Велика частина чорноморських сортів належить до винного напрямку (Ркацителі, Сапераві, Оджалеші, Чинурі, Александроулі), але присутні й винно-столові сорти, такі як Чауш білий, Шабаш і Галан.

Західноєвропейські та північноафриканські групи сортів

Західноєвропейська група (convar. occidentalis Negr.) походить від місцевого дикого винограду і є найчисленнішою. Вона домінує на виноградниках Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Німеччини, а також в усіх виноградарських регіонах нашої країни. Це сорти довгого світлового дня з коротким періодом вегетації. Вони мають найбільш високу морозостійкість серед усіх європейсько-азіатських виноградів.

Кущі західноєвропейських сортів відрізняються невеликим ростом, але мають високий коефіцієнт плодоношення — від 1 до 1,8. На один плодоносний пагін тут припадає в середньому 3–4 грона, хоча їхня середня маса невелика і становить лише 60–110 г.

Група сортів Північної Африки (convar. Nord-Africa Gram.) являє собою протилежність західноєвропейській. Ці столові рослини характеризуються довгим періодом вегетації, пізнім пробудженням бруньок навесні та пізнім листопадом восени.