Приготування та збагачення поживних ґрунтових сумішей для овочевої розсади

фосфорна кислота переходить у малодоступну для рослин форму, і молоді рослини можуть страждати через нестачу фосфору. Крім того, стають недоступними для рослин і мікроелементи, особливо бор і марганець. Торф дуже бідний на мікроелементи, особливо на мідь, тому слід вносити в суміш із низинним торфом із розрахунку на 100 горщиків: мідного купоросу та борної кислоти, розчинених у гарячій воді — по 0,3—0,4 г, а сірчанокислого марганцю — 0,1–0,2 г. При додаванні мікродобрив краще розвивається коренева система розсади, рослини стають більш витривалими до низьких температур, швидше починають плодоношення, збільшується урожай овочів. Перш ніж починати складати поживну суміш із торфом, слід визначити в агрохімічній лабораторії кислотність торфу і в разі потреби провести його вапнування. Це потрібно зробити за два тижні до приготування суміші для кращої взаємодії між частинками торфу та вапна. Примірні дози меленого вапняку або крейди з розрахунку на 10 відер торфу: при pH 4,5—5,0 — 600 г, при pH 5,1—5,5 — 500 г, при pH 5,6—6,5 — 300—200 г. Вапна-пушонки потрібно вносити менше, а деревної золи — у 2—3 рази більше. Якщо використовують для складання суміші дернову або городню землю, то треба знати її механічний склад, враховуючи, що важкі глинисті ґрунти погіршують фізичні властивості суміші. У таку землю слід додавати перегній не в рівній кількості, а на одну частину землі брати дві частини перегною. У піщаному ж ґрунті погано утримується волога, отже, і в цьому випадку також може бути співвідношення 1:2. При необхідності заміни перегною тирсою, краще лежалою, її слід попередньо зволожити розчином сечовини або сульфату амонію (0,5 кг на 10 л води на 3 відра тирси). Перед змішуванням органічної частини суміші треба просіяти торф, дернову землю через грохот з вічком 2X2 см, потім скласти їх у штабель шарами, відмірюючи відрами необхідну кількість і пересипаючи кожен шар суперфосфатом у потрібній дозі. Дуже важливо ретельно перемішувати суміш. Азотні та калійні добрива вносять у розчиненому вигляді, краще в розведеному коров'яку навпіл із розчином добрив.

Більш ретельне перемішування складових частин суміші відбувається, коли беруть участь дві людини: вони стають із лопатами біля штабеля одна проти одної, проводять лопатами по землі, підчіплюючи штабель не на весь штик лопати, а лише на поздовжню половину його до зустрічі кінців лопат, при цьому штабель частково обсипається і складові частини суміші перемішуються. Повторюють таку операцію до перелопачування всього штабеля, потім те саме починають з іншого боку. Для утворення однорідної маси достатньо трьох-чотирьох перелопачувань. При наявності добре розкладеного низинного провітреного торфу його беруть 10—12 відер, додають свіжого гнойового перегною або підготовленої лежалої деревної тирси 3—5 відер і 1 відро свіжого коров'яку, розведеного навпіл із водою. Чим вищий ступінь розкладу торфу, тим більше вносять у суміш тирси. Мінеральні добрива застосовують у такій кількості: для розсади капусти — сечовини 100 г або сульфату амонію 200 г, суперфосфат 0,5 кг і калійну селітру 100 г; під розсаду помідорів — таку саму кількість азотних добрив, але суперфосфату 1 кг і сульфат калію 120 г; для розсади баклажанів дозу суперфосфату збільшують до 1,5 кг; для розсади огірків — сечовини 150 г або сульфату амонію 300 г, суперфосфату 0,5 кг і сульфату калію 150 г. Якщо немає торфу, то його замінюють перегноєм (10 відер) із додаванням дернової або городньої землі (5—6 відер), але для розсади огірків краще брати рівну їх кількість. Дози мінеральних добрив у суміші без торфу зменшують утричі. Якщо дернова або городня земля важкосуглинкова, у суміш додають пісок. Заслуговує на увагу метод вирощування розсади на тирсовому субстраті. Тирсу попередньо зволожують 2-відсотковим розчином аміачної селітри і витримують у вологому стані 10—12 днів до зникнення смолистого запаху. Потім додають суперфосфат і деревну золу, по 1 кг на 100 кг тирси, і знову зволожують 1-відсотковим розчином аміачної селітри до повного насичення. Потім тирсу насипають на поверхню ґрунту плівкової теплиці шаром 5—7 см, а на тирсу — городню землю шаром 4—5 см, у яку й сіють пророщене насіння. За чотири-п'ять днів до вибирання розсади роблять прорізи ножем уздовж і впоперек, у результаті чого виходять кубики для садіння у відкритий ґрунт. Якщо вирощується рассада з пікіруванням, слід враховувати, що сіянці особливо потребують посиленого живлення, тому і під сіянці краще давати таку саму поживну суміш, як і для розсади. Вважається, що кількість поживних речовин у суміші з одних органічних добрив достатня для розвитку сіянців. При цьому не враховують, що, попри те, що період росту сіянців до пікірування короткий, вони повинні бути забезпечені готовою їжею в такій кількості, щоб бути до пікірування міцними та сильними. Ось чому необхідна і для сіянців повна поживна суміш. Вирощування розсади білоголової та цветной капусти. Найбільш скоростиглі сорти білоголової капусти — Іюньська та Скоростигла. Період вегетації від сходів до формування качана масою до 1,3 кг — 3—3,5 міс. На шість — вісім днів пізніше поспіває сорт Номер перший грибовський 147 і ще на п'ять — сім днів пізніше — середньоранній сорт Золотий гектар 1432. Скоростиглі сорти цвітної капусти — Гарантія з періодом вегетації 84—97 днів, Мовір 74 — 102—105 днів і Рання грибовська 1355 — 100—110 днів. Заслуговують також на увагу середньоранні сорти з більшими головками — Вітчизняна та Урожайна з періодом вегетації до 128 днів. При одночасній сівбі зі скоростиглими сортами качанної капусти скоростиглі сорти цвітної капусти поспівають на 10—12 днів раніше качанної. Для подовження періоду користування цвітною капустою слід вирощувати кілька сортів з одночасним садінням розсади та сівбою насіння безпосередньо у відкритий ґрунт. Сіянці вирощують у кімнатних умовах. Насіння висівають у середині березня з таким розрахунком, щоб висадити в ґрунт розсаду 45—50-денного віку: на легких ґрунтах — у третій декаді квітня, на важких — у першій декаді травня. Сіянці вирощують у ящиках довжиною 50 см, шириною 30 і висотою 10 см, із знімною поздовжньою стінкою.

Розсада капусти, вирощена в торфо-перегнійних горщиках, що дозволяє легше вилучати сіянці для пікірування. На дно ящика кладуть гончарні черепки або дрібні камінці для дренажу, а потім насипають злегка зволожену поживну суміш, не досипаючи до країв. На вирівняній і злегка ущільненій поверхні намічають борозенки для сівби насіння на відстані 3 см, глибиною 0,5 см; їх засипають після сівби тією самою сумішшю через решето і також злегка ущільнюють. При зайвій вологості та нестачі повітря сіянці уражаються чорною ніжкою, що проявляється у потемнінні стебла і перетяжці кореневої шийки, сіянці (і розсада) вилягають і гинуть. Для захисту сходів від ураження чорною ніжкою суміш попередньо обробляють розчином марганцевокислого калію (2 г на 10 л води), а після сівби або пікірування поверхню ящичка і горщиків посипають просіяною деревною золою з розрахунку 100 г на 1 м² площі. Після сівби насіння ґрунт збризкують теплою водою і ящик прикривають склом або плівкою. Температуру до сходів підтримують у межах 18—20° С. Необхідно не пропустити момент появи сходів і негайно зняти укриття, а температуру на чотири-п'ять діб знизити до 8—10° С. У наступні дні таку ж температуру підтримують у нічний час, а вдень у похмуру погоду — 12—14° С, у сонячну — 16—18° С, для розсади цвітної капусти на 2° С вище. Пікірування сіянців зазвичай рекомендують проводити через п'ять — сім днів після сходів. Це умовно, важливо не кількість днів, а стан сіянців — добре розвинені сім'ядолі, мичка коренів, а остання краще розвивається при зниженій температурі. При вийманні сіянці слід брати не за стебельце, а за сім'ядолі, інакше непомітно можна стиснути і пошкодити рослину, дерев'яним кілочком намічають заглиблення для сіянця, куди його й опускають, притискаючи тим же кілочком землю до стебельця на всю його довжину, а не так, як дехто робить: опустив сіянець, а зверху прикрив землею, і стебельце залишається в пустоті. Особливість же рослини полягає у здатності утворювати корені при стиканні стебельця з вологим ґрунтом. Якщо умови погоди не дозволяють пікірувати сіянці в плівкову теплицю, їх пікірують у горщики в кімнатних умовах, а потім виносять у теплицю. Діаметр горщика 6 см, для отримання надраннього урожаю частину сіянців садять у горщики діаметром 8 см. Горщики встановлюють впритул один до одного, а проміжки засипають поживною сумішшю. У плівкових теплицях вологість повітря підвищується до 80—85%, що створює умови для розвитку грибних хвороб, тому необхідно регулярно провітрювати теплиці, відкриваючи спочатку верхні кватирки, а за 10 днів до висаджування розсади повністю треба відкривати бічні й торцеві огородження спочатку на день, а за три-чотири дні до висаджування — і на ніч. Це сприяє гарному гартуванню розсади. Природно, що при провітрюванні слід спостерігати за температурою, не допускаючи зайвого охолодження і особливо перегріву. Поливати розсаду треба рідко, але рясно, після чого теплицю добре провітрити. Частий поверхневий полив призводить до хвороби розсади, ураження чорною ніжкою і несправжньою борошнистою росою. При цьому розсада страждає від підсушування кореневої системи. Недостатній полив призводить до пригнічення рослин, до передчасного старіння. Від такої розсади не отримаєш ні раннього урожаю, ні гарних качанів. Здавалося б, що при вирощуванні розсади в поживній суміші рослини забезпечені всіма елементами живлення. Однак підживлення рослин підсилює ріст, підвищує якість розсади і сприяє отриманню раннього урожаю. Достатньо два рази підживити розсаду: перший раз при появі третього листка, другий — при появі четвертого листка, причому в перше підживлення потрібно вносити сечовину 20 г, суперфосфат 40 г і хлористий калій 10 г на 10 л води, у друге підживлення ті ж добрива відповідно 30, 50, 20 г. У другому підживленні мінеральні добрива можна замінити органічними: коров'яком, розбавленим водою в 6—8 разів, гноївкою — в 3—4 рази або курячим послідом, розведеним у 12—15 разів. Однак при підживленні гноївкою слід враховувати, що в ній майже немає фосфору, тому на відро розчину необхідно додавати 20 г суперфосфату. Для цвітної капусти в розчин добрив при підживленні розсади додають борної кислоти і молібденовокислого амонію по 2 г на 10 л або обприскують рослини цим же розчином. Підживлювати розсаду краще в сонячні дні, поєднуючи підживлення з черговим поливом, щоб уникнути перезволоження. Для засвоєння рослинами розсади поживних речовин велике значення має температура ґрунту. Оптимальна температура для засвоєння азоту і калію в межах 11—18° С, фосфору — 18° С. При вирощуванні розсади в кімнатних умовах її треба готувати до висаджування у відкритий ґрунт. Для цього слід тримати її при знижених температурах, привчати до прямих сонячних променів і повітря. Треба стежити за температурою зовнішнього повітря і, як тільки вона підвищиться до 15° С, а в безвітряні дні й до 10° С у тіні (при сонячній погоді), ящики з розсадою треба виносити на балкон або відкриту веранду. Для підвищення стійкості рослин до знижених температур у відкритому ґрунті дня за два до висаджування розсаду слід підживити розчином калійної селітри (столова ложка на 10 л води). Розсаду ранньої білокачанної та цвітної капусти, якщо є можливість, можна вирощувати в парнику, для чого необхідна зимова заготівля кінського або коров'ячого гною в суміші з торф'яною крихтою або тирсою (2:1) чи ж домашнього гниючого сміття. Те чи інше майбутнє біопаливо для парника щільно укладають у штабель висотою 1 м і шириною 2 м, довжина довільна з розрахунку 1 м³ на парникову раму площею 106х160 см. Під рамою можна розмістити від 250 рослин (8x8 см) до 400 (6x7,5 см). Для кращого збереження тепла потрібно зробити котлован глибиною 50—60 см, не менше ніж на три рами. Природно, що такої кількості розсади не знадобиться, тому вільну площу можна зайняти редисом, салатом, пекінською капустою, цибулею на зелень, тобто культурами, після вибирання яких і розсади капусти можна виростити розсаду огірків, кабачків і патисонів для відкритого ґрунту, а також огірки і помідори. Для розсади помідорів потрібен окремий парник, впритул до першого, враховуючи, що порівняно з вирощуванням розсади в кімнатних умовах або в плівковій теплиці строк вирощування розсади може бути збільшений до 60 днів. І під парниковою рамою можна виростити 150—225 рослин (10x10 см або 12x12 см). У цьому ж парнику можна виростити і 70-денну розсаду баклажанів і перцю (по 250 і 400 рослин відповідно). Котлован для парника викопують шириною зверху 150 см і внизу 130 см, розташовуючи його за довжиною із заходу на схід. Зверху укладають товсті дошки (обв'язку), піднімаючи з північної сторони на 10—12 см. Для упору рам з південної сторони прибивають рейки. За штабелем біопалива ведуть спостереження (він повинен бути вкритий від промерзання землею або торфом) і при найменшому розігріванні в окремих місцях його сильно ущільнюють, а навесні за півтора-два тижні до набивання парника штабель перебивають, тобто укладають його поруч у пухкий штабель із додаванням свіжого гною. Пухкий стан сприяє припливу кисню повітря, при цьому починають розвиватися мікроорганізми, температура біопалива підвищується, і воно «загоряється». У день набивання котлован очищають від снігу. Якщо ґрунт промерз, то на дно кладуть соломистий гній шаром 15 см або тирсу — шаром 10 см і закладають біопаливо, але не до самого верху, а так, щоб рами, що накриваються, не стикалися з ним. Від якості набивання парника залежать рівномірне «горіння» біопалива і строк отримання готової до висаджування у ґрунт розсади. При набиванні парника в холодну погоду з сильним вітром або при занадто щільній П. І. Курюков Я!

при набиванні біопаливо не «горить», а при занадто пухкому починається сильне «горіння», температура в парнику швидко підвищується і швидко падає. При недостатньому ущільненні середини парника вона швидко осідає, виходить коритоподібна поверхня, при поливі утворюються вимоїни. Якщо не обтиснути біопаливо по краях парника, то ґрунт відстає від стінок парубня. Якщо не вирівняти поверхню біопалива, виходить нерівномірний шар ґрунту при завантаженні землі в парник. При невеликому шарі землі відбувається підгоряння коренів, пожовтіння розсади, при великому шарі землі — зниження температури, нерівномірний розвиток розсади. Потрапив у парник мерзлий гній — «горіння» затримується, що призводить до нерівномірної температури парника. Потрапив у парник гній з білим нальотом плісняви — вона швидко розвивається, пронизуючи навіть товщу насипного ґрунту, небезпечні й гриби-поганки. Щоб їх не було, біопаливо присипають зверху вапном або золою. Як тільки набили парник площею на одну раму, його негайно накривають рамою і так послідовно вкладають раму за рамою, щоб парник не охолоджувався. Рами покривають матами або рогожами, а парубні обкладають гарячим гноєм. Через два-три дні біопаливо розігрівається, осідає, і в парник додають гаряче біопаливо, обтискаючи його ногою вздовж парубня, оскільки під час осідання воно відстає від його стінок. Утворене поглиблення заповнюють холодним гноєм і поверхню його вирівнюють легкою дерев’яною трамбовкою (дощечкою з похилою ручкою). Як тільки парник розігріється, у нього негайно насипають заготовлену з осені суміш із рівних частин торфу, перегною та дернової землі шаром 4—6 см. Слід врахувати, що при недостатньому розігріві біопалива рання засипка парникового ґрунту може «заглушити» парник. Під час «горіння» навозу посилено виділяються вуглекислота і метан, що витісняють кисень повітря, що може не тільки загальмувати «горіння», а й призвести до загибелі розсади, тому необхідно після набивки парник щодня провітрювати, піднімаючи й опускаючи рами. Горщики з розпікіруваною розсадою встановлюють у парник, коли температура під рамами підніметься до 20—25° С; причому установку починають не з краю, а з середини парника, впритул один до одного, захищаючи рослини від сонця і вітру. Відкривають не весь парник, а лише одну раму, під яку розміщують розсаду. Щоб уникнути появи на розсаді чорної ніжки, парник посилено провітрюють, підсипають до розсади пісок, регулюють полив. Рослини поливають так, щоб промочити горщики наскрізь. Такий полив забезпечує підтримання вологості ґрунту на кілька днів. При поливі треба також стежити, щоб ретельно були политі й крайові рослини, інакше вони до моменту висадки у відкритий ґрунт можуть бути розвинені значно гірше за середні. Така рассада утворює качан пізніше і меншого розміру внаслідок пригнічення рослини. Якщо є верховий торф (сфагновий), його використовують у суміші з гарячим гноєм і додаванням вапна також для набивки парників, а якщо в найближчому торф’яному підприємстві є торф’яні цеглини, то їх можна застосовувати замість дощок для обв’язки парника. Виявляється, торф’яні стінки не тільки краще тримають тепло в парнику, а й самі дають тепло. Висаджувати розсаду качанної та цвітної капусти слід одночасно, коли ґрунт прогріється на глибині 10 см до 6—8° С. Перед садінням розсади спочатку в лунку наливають воду або слабкий (0,3-відсотковий) розчин добрив. Потім у неї опускають горщик із розсадою (поки вода або розчин не ввібралися в ґрунт, що забезпечує просочування вологою суміші в горщику). При ранньому садінні краї горщика повинні бути на рівні поверхні ґрунту, і, щоб зберегти вологу, поверхню горщика присипають сухою землею. При такому садінні немає необхідності в так званому відливанні розсади, тобто в щоденному поливі, поки розсада не почне рости. Горщикова розсада не припиняє росту після правильного садіння, адже коренева система не пошкоджена. У сонячні дні садіння слід проводити ввечері, і наступний полив можна дати через три — п’ять днів, залежно від погоди. Вирощування розсади помідорів. Скоростиглі помідори відрізняються не тільки більш раннім дозріванням плодів, а й тим, що найбільшу кількість їх рослини віддають у перший період плодоношення. Найбільш скоростиглі сорти мають невеликий кущ, частіше детермінантний, тобто з обмеженим ростом, коли головне стебло завершується плодовою китицею. Скоростиглі сорти мають іноді штамбову форму куща. Ранньостиглі сорти — Талаліхін 180, Чудовий 176, Сибірський скоростиглий, Сонячний, Барнаульський консервний, Невський, Алпатьєва 905а, Конт, Піонерський, Ґрунтовий грибовський 1180. Крім того, у теплицях під плівкою вирощують середньорослі сорти Ленінградський скоростиглий, Український тепличний і Гібрид Віровський скоростиглий, а також новий високорослий сорт Піонерський з плодами масою 60—80 г. Для цільноплідного консервування призначені скоростиглі сорти Барнаульський консервний і Сонячний з дрібними овальними плодами. Відсортоване в розчині кухонної солі (чайна ложка на склянку води) насіння перед сівбою дезінфікують, вміщуючи його на 20 хв в 1-відсотковий розчин марганцевокислого калію для захисту від вірусних захворювань (стрику і мозаїки), після чого насіння промивають чистою водою. Знезаражене насіння піддають загартуванню, для чого його вміщують на кілька годин між клаптями вологої вітоші при кімнатній температурі, і, коли воно набухне, кладуть у сніг, на лід або в холодильник, де витримують протягом двох діб при температурі ~ 2° С. Більш ефективне загартування набряклого насіння при змінній температурі протягом п’яти діб: 18 год — при 0—2° С і 6 год при 18—20° С. При такому загартуванні насіння утворюються зелені, короткі, міцні ростки, густо опушені кореневими волосками. Однак загартування тільки тоді ефективне, коли проводять і загартування розсади при зниженій температурі. Тільки при загартуванні насіння і розсади підвищується стійкість рослин до несприятливих умов погоди і забезпечується більш раннє і дружне плодоношення. Якщо не проводити загартування розсади, то знімається і позитивна дія загартування насіння. При вирощуванні розсади помідорів з пікіруванням сіянців насіння висівають у посівні ящики. Як уже зазначалося, рослини помідорів особливо чутливі до нестачі фосфору починаючи з проростання насіння, коли фосфор потрібен для утворення кореневої системи, тому мало того, що поживну суміш забезпечують достатньою кількістю суперфосфату, необхідно й перед пікіруванням покласти в луночку дві-три крупинки гранульованого суперфосфату і перед садінням розсади всипати в лунку, змішуючи із землею, столову ложку суперфосфату. Фосфор підсилює приріст коренів, сприяє більш ранньому закладанню квіткової китиці, прискорює дозрівання плодів, підвищує вміст цукру і сухої речовини в плодах, попереджає розтріскування плодів. Однак рослини помідорів споживають фосфору значно менше інших елементів живлення. Найбільше споживають калію, потім азоту. Причому більше азоту рослинам потрібно починаючи з початку росту плодів. Ось чому в період плодоношення необхідно підживлювати помідори азотно-калійним добривом. При необхідності пікірування сіянців його слід проводити у фазі сім’ядолей, не пізніше початку появи першого справжнього листка. У цей період відбувається масове утворення кореневих горбків, які не пошкоджуються при вибірці сіянців. При проведенні пікірування в більш пізній строк, коли у рослин уже починають розвиватися корені, є небезпека пошкодження їх, у результаті у таких рослин призупиняється ріст, у гіршому випадку вони можуть загинути. Несприятлива дія пікірування зменшується завдяки утворенню коренів на підсім’ядольному коліні при зіткненні його з вологою землею. Ось чому необхідно при пікіруванні притиснути землю до всієї поверхні стебельця. Пікірування сіянців помідорів можна проводити не тільки під кілочок, а й під палець. Вказівним пальцем натискають на основу корінців, попередньо прищипнувши довгі корені, і занурюють сіянець у луночку майже до основи сім’ядолей. Другим рухом пальців притискають до сіянця ґрунт і вирівнюють поглиблення. Сіянці поливають теплою водою, закривають плівкою і, якщо сонячна погода, притіняють на два-три дні. Для отримання більш раннього врожаю велике значення має і величина горщиків. Діаметр їх повинен бути не менше 8—10 см, краще 12 см. При меншому розмірі необхідно розставляти горщики на початку змикання рослин на відстань 12 см (між стеблами) і засипати проміжки поживною сумішшю. Розсада, що вирощується в більш великих горщиках, отримує кращі умови живлення та освітленості і дає більш ранній урожай. При загущенні розсада витягується, стебло стає тоншим, нижнє листя може і по...45