Оптимізація мінерального живлення овочевих культур та картоплі

При удобренні овочевих культур слід враховувати, поряд зі збільшенням урожайності, необхідність отримання продукції доброї якості — з достатньою кількістю вітамінів, мінеральних солей, що не містять шкідливих сполук вище допустимого рівня. Це досягається регулюванням складу та співвідношення елементів живлення в добривах під окремі культури, строків їх внесення залежно від виду отримуваної продукції.

Мінливість хімічного складу у овочевих та баштанних культур визначається біологічними особливостями культури та сорту, ґрунтово-кліматичними умовами та способами вирощування (табл. 193; Покровський А.А., 1976).

лоти в перерахунку на

% Na K Ca Mg P Fe В1 В2 РР С

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Баклажани 91,0 0,6 0,1 5,5 4,2 0,9 1,3 0,2 0,5 6 238 15 9 34 0,4 0,02 0,04 0,05 0,60 5

Боби 83,0 6,0 0,1 8,3 1,6 6,0 0,1 0,7 – – – – – – – 0,05 0,06 0,10 0,60 20

Бруква 87,0 1,2 0,1 8,1 7,0 0,4 1,5 0,2 1,2 10 238 40 7 41 1,5 0,12 0,04 0,03 0,50 30

Горошок зелений 80,0 5,0 0,2 13,3 6,0 6,8 1,0 0,1 0,8 2 285 96 38 122 0,7 0,40 0,34 0,19 2,0 25

Кабачок 93,0 0,6 0,3 5,7 4,9 – 0,3 0,1 0,4 2 238 15 9 12 0,4 0,03 0,03 0,03 0,60 15

Капуста: білоголова 90,0 1,8 – 5,4 4,6 0,5 0,7 0,05 0,7 13 185 48 16 31 1,0 0,02 0,06 0,05 0,40 50 червоноголова 90,0 1,8 – 6,1 4,7 0,5 1,3 0,2 0,8 4 302 53 16 32 0,6 0,10 0,05 0,05 0,40 60 брюссельська 86,0 4,8 – 6,7 5,4 0,5 1,6 0,7 1,3 7 375 34 40 78 1,3 0,30 0,10 0,20 0,70 120 кольрабі 86,0 2,8 – 8,3 7,4 0,5 1,7 0,1 1,2 10 370 46 30 50 0,6 0,10 0,06 0,05 0,90 50 цвітна 90,9 2,5 – 4,9 4,0 0,5 0,9 0,1 0,8 10 210 26 17 51 1,4 0,02 0,10 0,10 0,60 70

Картопля 75,0 2,0 0,1 19,7 1,5 18,2 1,0 0,1 1,1 28 568 10 23 58 0,9 0,02 0,12 0,05 0,90 201

Цибуля зелена 92,5 1,3 – 4,3 3,5 – 0,9 0,2 1,0 57 259 121 18 26 1,0 2,0 0,02 0,10 0,30 30

Цибуля-порей 87,0 3,0 – 7,3 6,5 – 1,5 0,1 1,2 50 225 87 10 58 1,0 0,10 0,10 0,04 0,50 35

Цибуля ріпчаста 86,0 1,7 – 9,5 9,0 – 0,7 0,1 1,0 18 175 31 14 58 0,8 0,05 0,02 0,20 10 ди

Морква червона 88,5 1,3 0,1 7,0 6,0 0,2 1,2 0,1 1,0 21 200 51 38 55 1,2 9,0 0,06 0,07 1,0 5 жовта 89,0 1,3 0, 7,0 6,0 0,2 0,8 0,1 0,7 65 234 46 36 60 1,4 1,10 0,10 0,02 – 5

Огірки ґрунтові 95,0 0,8 – 3,0 2,5 0,1 0,7 0,1 0,5 8 141 23 14 42 0,9 0,06 0,03 0,04 0,20 10 парникові 96,5 0,7 – 1,8 1,8 0,1 0,5 – 0,5 7 196 17 – 42 0,5 0,02 0,03 0,02 – 7

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Патисон 93,0 0,6 – 4,3 4,1 – 1,3 0,1 0,7 – – – – – – 0,03 0,04 0,25 23 ди

Перець зелений (солодкий) 92,0 1,3 – 4,7 4,0 0,1 1,5 0,1 0,5 7 139 6 10 25 0,8 1,0 0,06 0,10 0,60 150 червоний (солодкий) 91,0 1,3 – 5,7 5,2 – 1,4 0,1 0,6 19 163 8 11 16 – 2,0 0,10 0,08 1,0 250

Петрушка зелень 85,0 3,7 – 8,1 6,8 1,2 1,5 0,1 1,1 79 340 245 85 95 1,9 1,70 0,05 0,05 0,70 150 корінь 85,0 1,5 – 11,0 9,4 0,4 1,3 0,1 1,1 – 262 86 41 82 1,8 0,01 0,08 0,10 1,0 35

Пастернак (корінь) 83,0 1,4 – 11,0 6,5 4,0 2,4 0,1 1,5 8 342 57 22 73 0,7 0,02 0,08 0,09 0,94 20

Ревінь (черешковий) 94,5 0,7 – 2,9 2,5 – 1,0 0,1 1,0 35 325 44 17 25 0,6 0,06 0,01 0,06 0,10 10

Редис 93,0 1,2 – 4,1 3,5 0,3 0,8 0,1 0,6 10 255 39 13 44 1,0 0,01 0,04 0,10 25 ди

Редька 88,6 1,9 – 7,0 6,2 0,3 1,5 0,1 1,0 17 357 35 22 26 1,2 0,02 0,03 0,03 0,25 29

Ріпа 90,5 1,5 – 5,9 5,0 0,3 1,4 0,1 0,7 58 238 49 17 34 0,9 0,10 0,05 0,04 0,80 20

Салат 95,0 1,5 – 2,2 1,7 – 0,5 0,1 1,0 8 220 77 40 34 0,6 1,75 0,03 0,08 0,65 15

Буряк 86,5 1,7 – 10,8 9,0 – 0,9 0,1 1,0 86 288 37 43 43 1,4 0,01 0,02 0,04 0,20 10

Селера корінь 90,0 1,3 – 6,7 5,5 0,6 1,0 0,1 1,0 77 393 63 33 27 0,5 0,01 0,03 0,04 0,30 8 зелень 78,0 – – 2,0 2,0 – – – – – – – – – – 0,80 0,02 0,10 0,42 38

Батат 80,5 2,0 – 13,8 6,0 7,3 1,3 0,1 1,2 – 397 34 28 49 1,0 0,30 0,15 0,05 0,60 23

Спаржа 92,7 1,9 – 3,6 2,3 0,9 1,2 0,1 0,6 40 196 21 20 62 0,9 0,03 0,10 0,10 1,0 20

Томати ґрунтові 93,5 0,6 – 4,2 3,5 0,3 0,8 0,5 0,7 40 290 14 20 26 1,4 1,20 0,06 0,04 0,53 25 парникові 94,6 0,6 – 2,9 2,9 – 0,4 0,3 0,6 15 243 8 – 35 0,5 0,50 0,04 0,03 0,50 20

Кріп 86,5 2,5 0,5 4,5 4,1 – 3,5 0,1 2,3 43 335 223 70 93 1,6 1,0 0,03 0,10 0,60 100

Квасоля 90,0 4,0 – 4,3 2,0 2,0 1,0 0,1 0,7 – – 65 – 44 1,1 0,4 0,10 0,20 0,50 20

Хрін 77,0 2,5 – 16,3 – – 2,8 – 1,4 140 579 119 36 130 2,0 0,08 0,10 0,40 55 ди

Часник 70,0 6,5 – 21,2 3,2 2,0 0,8 0,1 1,5 120 260 90 30 140 1,5 " 0,08 0,08 1,1 10

Шпинат 91,2 2,9 – 2,3 2,0 – 0,5 0,12 1,8 62 774 106 82 83 3,0 4,5 0,10 0,25 0,60 55

Щавель 90,0 1,5 – 5,3 5,0 – 1,0 0,72 1,4 15 500 47 85 90 2,0 2,5 0,19 0,10 0,30 43

При внесенні добрив урожайність капусти білоголової підвищується на 130–150 ц/га, томату – 80–100, цибулі 40–50 ц/га. Добрива позитивно впливають на якість овочевої продукції: покращується її смак, підвищується вміст вітамінів, вуглеводів, сухої речовини, збільшується вихід товарної продукції.

Споживання елементів живлення та їх винос змінюються залежно від культури, що вирощується, та ґрунтово-кліматичних умов. Тому необхідно диференціювати норми та дози добрив залежно від умов вирощування рослин.

Живлення білоголової та червоноголової капусти: баланс і строки внесення

Усі види капусти добре відгукуються на органічні та мінеральні добрива, особливо азотні. Потреба у фосфорі найбільш висока у цвітної капусти, броколі та пізньої білоголової, а калій найбільше потрібен середньопізнім та пізнім сортам білоголової та червоноголової капусти. При цьому білоголова капуста поглинає елементи живлення довго, а пік споживання припадає на період зав'язування качанів. Ранньостиглі сорти засвоюють живлення в стислі строки, тоді як пізньостиглі розтягують цей процес у часі. Вимоги до живлення у червоноголової капусти повністю аналогічні білоголовій.

• Винос азоту на 100 ц продукції — 41 кг
• Винос фосфору на 100 ц продукції — 14 кг
• Винос калію на 100 ц продукції — 49 кг

Розмір доз мінеральних добрив безпосередньо залежить від окультуреності ґрунту. Чим краще підготовлена ділянка і чим вищий вміст у ній поживних речовин, тим менше витрат знадобиться на придбання та внесення добрив. Ефективність живлення на конкретному полі також тісно пов'язана з поливом та тривалістю використання ріллі.

Зазвичай у системі живлення капусти домінує азот. Для отримання високого врожаю на чорноземах стандартно вносять азоту 90–135 кг/га, фосфору 90–135 кг/га та калію 80–120 кг/га. Під пізньостиглі сорти дози збільшують, а відмінні результати дає локальне внесення перепрілого гною прямо в лунки при садінні розсади при загальній нормі органіки 20–30 т/га.

Попередники в сівозміні диктують свої умови для коригування доз живлення. Якщо садити пізню капусту після багаторічних трав, знадобиться повне мінеральне добриво. Якщо ж капусту розміщують після культур, що сильно виснажують ґрунт (наприклад, томату), необхідно внести 30–50 т/га органіки або пропорційно збільшити дози азотних мінеральних добрив.

Для фосфорно-калійних добрив найкраще використовувати дробову схему внесення:

1. Внесіть одну третину норми восени під зяблеву оранку.
2. Решту дві третини розподіліть навесні та у підживлення.

Підживлення за вегетацією проводять суворо у два етапи. Перший раз добрива вносять у фазу утворення розеток листя. Друге підживлення приурочують до початку формування качана.

Специфіка живлення брюссельської, савойської та цвітної капусти

Брюссельська капуста виділяється високою поживною цінністю: вона містить 4,5–5,5 % сухої речовини, 3,5–5,5 % білка та 4,5–5,5 % цукру. Ця культура вкрай вимоглива до родючості ґрунту, віддаючи перевагу окультуреним легким та середнім суглинкам із кислотністю pH 6,5–7,5. Завдяки потужним кореням рослина здатна активно витягувати живлення з ґрунту, але при цьому чудово відгукується на високі дози добрив. У польових дослідах оптимальними для брюссельської капусти визнані норми азоту 100–180 кг/га, фосфору — 60–80 кг/га, калію — 120–200 кг/га.

Савойська капуста вирізняється гофрованим листям, а її ранньостиглі сорти набагато вимогливіші до живлення, ніж ранні сорти білокачанної. На формування кожних 100 ц урожаю ранній савойській капусті потрібно на 31 % більше азоту, на 7 % — фосфору і на 23 % — калію. Вимоги до ґрунту у середньостиглих і середньопізніх сортів обох видів повністю збігаються.

Група стиглості	Азот (N), кг/га	Фосфор (P), кг/га	Калій (K), кг/га
Скоростиглі	60–90	40–60	60–90
Середньостиглі та середньопізні	80–120	50–80	80–120

Цвітна капуста — найвимогливіший представник родини через слабкорозвинену кореневу систему. Їй необхідні тільки високородючі, окультурені ділянки легкого механічного складу з високим вмістом гумусу. У польових умовах на чорноземах під середньостиглі сорти цвітної капусти рекомендують вносити азот у дозі 110–160 кг/га, фосфор — 60–90 кг/га і калій — 110–140 кг/га.

Особливості живлення броколі та кольрабі

Броколі, як різновид цвітної капусти з головкою з гіллястих стебел із зеленими, синіми, фіолетовими або білими бутонами, має період вегетації 135–150 днів. До ґрунтів вона менш вимоглива, ніж цвітна капуста, і може рости навіть на важких вологих ділянках. Проте найкращу продуктивність культура показує на легких і середніх суглинках, багатих на перегній, а також у заплавах і низинах. Споживання поживних речовин у неї практично таке саме, як у цвітної капусти, тому норми і способи внесення добрив збігаються. При цьому урожайність броколі виходить на 20–40 % вищою.

Кольрабі цінується за соковитий стеблоплід, який містить у 1,5 раза більше азотистих речовин та аскорбінової кислоти, ніж білокачанна капуста. Це найскоростигліша капустяна культура: вона дозріває за 70–80 днів після сходів, тобто на 20–30 днів раніше за білокачанну. Через швидкий розвиток рослин система їхнього живлення потребує чіткого дотримання строків внесення.

• Період вегетації кольрабі — 70–80 днів
• Норма азоту (д. р.) — N75–100
• Норма фосфору (д. р.) — Р30–40
• Норма калію (д. р.) — К85–140

Короткий період вегетації кольрабі потребує особливого підходу до розподілу елементів живлення. Щоб не затягнути дозрівання та отримати якісні стеблоплоди, добрива вносять суворо за фазами розвитку. Дрібне внесення азоту допомагає уникнути надмірного росту гички на старті.

1. Повністю внесіть фосфорні та калійні добрива під передпосівний обробіток ґрунту.
2. Внесіть дві третини норми азоту (2/3 від загальної дози) безпосередньо перед садінням.
3. Проведіть підживлення рештою азотних добрив, коли стеблоплоди досягнуть діаметра близько 1,5 см.

Система удобрення коренеплідних культур

Для якісного формування моркви, столового буряку, редису, а також петрушки, селери, пастернаку, редьки, ріпи та брукви необхідні оптимальні водно-фізичні властивості ґрунту. Найкраще для них підходять легкі суглинки або супіски з глибоким пахотним горизонтом і достатнім рівнем вологості. При плануванні садіння враховуйте такі базові параметри ґрунтового шару:

• Тип ґрунту — легкі суглинні або супіщані;
• Потужність пахотного горизонту — понад 20 см;
• Вміст гумусу — понад 4 %;
• Рівень залягання ґрунтових вод — понад 60 см;
• Оптимальна вологість ґрунту — 80–85 % НВ.

Надлишок вологи в полі може погубити урожай. Коренева система редису, редьки та петрушки вкрай чутлива до перезволоження і погано переносить затоплення навіть до 10 днів. Водночас морква, селера та пастернак страждають від тимчасового застою води значно менше.

Дози мінеральних добрив під коренеплоди розраховують на запланований урожай за агрохімічними картограмами. Ґрунт на ділянці повинен містити 150–250 мг/кг фосфору і 170–250 мг/кг калію за Кірсановим. При розрахунку важливо враховувати не тільки обсяги елементів, а й їхній баланс.

Морква активно використовує запаси ґрунту завдяки глибокій кореневій системі, здатною засвоювати фосфор і калій із важкорозчинних сполук. Потреба в елементах живлення змінюється залежно від фази вегетації. На початку росту культурі потрібне підвищене фосфорне живлення для накопичення цукрів і вітамінів. Азот необхідний у період інтенсивного нарощування гички, але його надлишок стимулює ріст листя на шкоду самому коренеплоду. Споживання калію наростає поступово до кінця сезону; його дефіцит викликає курчавість молодого листя та опік країв на старому.

Для точного розрахунку доз під заплановану урожайність використовують нормативні показники винесення поживних речовин. Також враховують, який відсоток діючих речовин засвоїть рослина з ґрунту та внесених добрив. Усі необхідні показники для розрахунків наведені в таблицях нижче.

Елемент живлення	Винесення на 100 ц товарної продукції моркви, кг
Азот	20,8
Фосфор	2,7
Калій	39,3
Кальцій	6,3

Джерело елемента живлення	Коефіцієнт використання фосфору, %	Коефіцієнт використання калію, %
З мінеральних добрив	15	67
З ґрунтових запасів	до 5	до 20

Норма мінеральних добрив на чорноземах Кубані під моркву становить N60–90, Р60–120, К60–90. Дві третини фосфорно–калійних добрив під моркву необхідно давати з осені під зяблеву оранку, решту – навесні. Додаткове живлення рослин у період вегетації моркви забезпечують підживленнями. Протягом вегетації рослин за необхідності проводять два підживлення:

1. перше – через два–три тижні після сходів;
2. друге – через три–чотири тижні після першого.

Столовий буряк. Однією з основних умов отримання високоякісного врожаю стандартних коренеплодів столового буряка є забезпечення його поживними речовинами протягом усього періоду вегетації. Для отримання врожаю коренеплодів 400–500 ц/га рослини буряка використовують із ґрунту 30– 45 кг фосфору, 100–130 – азоту, 210–260 – калію та 70–90 кг кальцію. Крім того, буряк виносить із ґрунту від 2,5 до 3,5 ц/га хлору і тому є хорошим попередником для картоплі, яка на ґрунтах, що містять надлишок хлору, формує бульби з низькими смаковими якостями.

Вимоги столового буряка до умов мінерального живлення неоднакові за фазами вегетації рослин. У першу половину розвитку рослини буряка найбільше потребують азоту, а наприкінці вегетації — калію.

Азот сприяє швидкому росту рослин, викликає появу нових листків. Нестача цього елемента обмежує ріст рослин, істотно знижує врожай. Надмірне надходження азоту в рослини у другій половині вегетації призводить до надмірного росту листя на шкоду врожаю коренеплодів. Тому азотне підживлення буряка в пізні строки недоцільне.

Калій необхідний для фотосинтезу, посилює ростові процеси та розвиток коренеплодів. При нестачі цього елемента листя передчасно жовтіє, а коренеплоди в'януть. Необхідність споживання фосфору рослинами буряка починається з моменту формування кореневої системи і триває протягом усього вегетаційного періоду. Нестача фосфорного живлення призупиняє ріст рослин і затримує формування коренеплодів, оскільки поряд з азотом і сіркою фосфор необхідний для утворення білків.

Морква і буряк неоднаково ставляться до концентрації ґрунтового розчину. Дикі родичі буряка – рослини, що ростуть на засолених ґрунтах в околицях Середземного та Каспійського морів, а дикі родичі моркви – рослини степової флори. Цим пояснюється те, що проростки буряка переносять концентрацію солей у 0,1 %, а морква – у шість разів меншу, 0,017 %.

Столовий буряк чутливий до внесення органічних і мінеральних добрив. Під цю культуру можна використовувати будь-які органічні добрива. Органічні добрива, внесені під буряк, майже повсюдно підвищують урожай. Якщо під попередню культуру гній не був внесений, то необхідно внести 20–50 т/га перегною під зяблеву оранку. Сидерати в поєднанні з мінеральними добривами також забезпечують високі врожаї буряка, що іноді не поступаються врожаю по гною.

Потреба в мінеральних добривах залежить від родючості ґрунту в господарстві та від способів їх внесення. Орієнтовна норма добрив на чорноземах Кубані під столовий буряк становить:

Елемент живлення	Норма (кг д.р./га)
N	60–100
P	60–100
K	60–90

Під зяблеву оранку вносять зазвичай 2/3 норми фосфорних і калійних добрив, під весняний обробіток ґрунту і в підживлення — решту кількості, зокрема й азот. У період вегетації зазвичай проводять два підживлення:

• перше роблять після появи 3–4-го справжнього листка;
• друге – під час наливу коренеплоду, коли його діаметр сягає 2,5 см.

З азотних добрив при внесенні під столовий буряк перевага надається нітратним формам. Під цю культуру використовують як сірчанокислий, так і хлористий калій. Однак сульфати мають перевагу в початковий період росту і розвитку рослин, а хлориди кращі в період формування коренеплоду. Столовий буряк високо реагує на внесення гранульованого суперфосфату, збагаченого марганцем і бором.

Редис. Це цінний скоростиглий овоч, який багатий на ефірні олії та глікозиди, що мають фітонцидні властивості. Редис дуже вимогливий до ґрунту. Він добре росте на ґрунтах, багатих на гумус і поживні речовини в легкодоступній формі.

При вирощуванні на легких ґрунтах коренеплоди набувають в’ялості та гострого смаку, а на важких, в’язких ґрунтах деформуються. Редис не переносить внесення свіжого гною, який краще вносити під попередник.

На формування 100 ц урожаю він витрачає 16,8 кг азоту, 7,3 – фосфору, 34,2 – калію та 5,7 кг кальцію. При такому малому виносі поживних речовин редис вирізняється інтенсивним їх споживанням за одиницю часу. Тому він добре відгукується на внесення добрив.

На початку розвитку редис потребує посиленого фосфорного живлення, тому добре відгукується на внесення гранульованого суперфосфату в рядки при сівбі насіння. Слід пам’ятати, що через короткий вегетаційний період під цю культуру краще вносити швидкодіючі форми азотних добрив – калійну та аміачну селітру. Рекомендується використання добрив із низьким вмістом хлору.

Приблизна норма добрив на чорноземах Кубані під редис N40–60Р30–40К40–60, перегній 20–30 т/га.

Мінеральне живлення редьки та кореневої селери

Редька формує потужний асиміляційний апарат, що дозволяє вирощувати великі коренеплоди. На чорноземах Кубані їх довжина може сягати 60–80 см при масі 3–5 кг. Для отримання такого урожаю культурі потрібне збалансоване мінеральне живлення з високою часткою азоту та калію. При визначенні доз орієнтуйтеся на скоростиглість сорту: для ранньої редьки використовують мінімальні дозування, для пізньої — максимальні. Найкращими попередниками для культури в південних регіонах є цибуля, огірки, томати та картопля.

• Винос азоту на 100 ц продукції — 30,4 кг
• Винос фосфору на 100 ц продукції — 2,6 кг
• Винос калію на 100 ц продукції — 35,7 кг
• Винос кальцію на 100 ц продукції — 3,5 кг

Коренева селера також вирізняється підвищеним споживанням азоту та калію. Культура вимоглива до структури ґрунту: для вільного росту коренів необхідна глибока оранка. За наявності плужної підошви обов'язково проводять глибоке розпушування. Селера є галофітом, тому вона безболісно переносить калійні добрива в хлоридній формі.

Культура	Азот (N), кг/га д.р.	Фосфор (P), кг/га д.р.	Калій (K), кг/га д.р.	Перегній, т/га
Редька (на чорноземах Кубані)	40–90	40–60	40–90	30–40
Селера (на чорноземах Кубані)	40–60	30–50	40–90	30–40

Азотне живлення селери потребує суворого контролю. Надлишок азоту на ранніх етапах росту листя веде до накопичення нітратів у коренеплодах. З цієї причини азотні добрива вносять дробово.

1. Внесіть органічні та фосфорні добрива під основний обробіток ґрунту, а калійні — перед сівбою.
2. Перед сівбою внесіть половину розрахункової норми азотних добрив.
3. Решту азоту розділіть на два підживлення і внесіть їх на початку липня та всередині серпня.

На слаболужних і лужних ґрунтах у період липневої посухи селера може страждати від дефіциту бору. Падіння концентрації цього елемента нижче 1 мг/кг ґрунту є критичним для рослин. При борному голодуванні тканини коренеплоду вкриваються коричневими плямами, у них утворюються порожнечі, молоде листя жовтіє, а точка росту відмирає.

Повертати селеру на колишнє поле або висаджувати після інших зонтичних культур можна не раніше ніж через 4–5 років. Правильна сівозміна допомагає уникнути накопичення специфічних патогенів у ґрунті. Оптимальними попередниками для неї у відкритому ґрунті є капуста, огірок, томат та рання картопля.

Система удобрення кореневої та листкової петрушки

Петрушка вимоглива до родючості ґрунту і найкраще вдається на легких суглинках та супісках із високим вмістом органіки. Біологічно вона близька до моркви, але потребує інтенсивнішого фосфорного живлення. При цьому підходи до удобрення листкових і кореневих сортів принципово різняться.

• Винос азоту на 100 ц продукції — 41,6 кг
• Винос фосфору на 100 ц продукції — 9,5 кг
• Винос калію на 100 ц продукції — 34,0 кг
• Винос кальцію на 100 ц продукції — 24,5 кг

Листова петрушка дає потужну зелену масу при безпосередньому внесенні органіки та активних азотних підживленнях. Коренева петрушка, навпаки, вимагає розміщення в сівозміні лише на другий рік після внесення органічних добрив. Свіжа органіка викликає сильне галуження коренеплодів і знижує товарність продукції.

На чорноземах півдня Росії під петрушку рекомендується вносити N60–90, Р90–120, К60–90. Для максимальної ефективності мінеральні добрива розподіляють за фазами розвитку рослин. Основна частина живлення має бути доступною культурі вже на старті вегетації.

1. Внесіть 2/3 норми фосфорних добрив під основний обробіток ґрунту, а решту — в рядки безпосередньо при сівбі.
2. Перед сівбою під культивацію внесіть половину норми азотних і калійних добрив.
3. Проведіть перше підживлення (рештою азоту і калію) у фазі 2–3 справжніх листків.
4. Друге підживлення виконайте через 20–25 днів після першого.
5. Для посівів пізніх строків збирання врожаю проведіть додаткове калійне підживлення наприкінці вегетації.

Петрушка не переносить повторні посіви як по петрушці, так і по інших культурах із родини зонтичних, повернення на колишнє місце можливе не менш ніж через чотири роки.

Пастернак. За вмістом легкозасвоюваних вуглеводів пастернак посідає одне з перших місць серед коренеплідних рослин. У ньому містяться вітаміни, білки, цукри та інші корисні речовини:

• вітамін С: до 30 мг на 100 г сирої маси;
• сухі речовини: 17–19 %;
• цукри: 8,6–10,5 %;
• вітаміни В1 і В2;
• ефірні олії: 1,35 %.

Крім того, він накопичує менше нітратів (50 мг/кг свіжої маси), ніж інші коренеплідні рослини. Ці властивості в поєднанні із зимостійкістю коренеплодів пастернаку, завдяки якій вони можуть перезимовувати в полі, зумовили його широку поширеність.

Пастернак добре росте в різних кліматичних умовах, але найвищі урожаї отримують у морському кліматі та при середніх температурах (мінімальна температура 4°С, оптимальна – 16–18°С). Для нього найбільш придатні ґрунти середнього і важкого гранулометричного складу. Пастернак позитивно реагує на високий вміст гумусу. Він добре відгукується на внесення добрив під попередню культуру або восени, і на внесення суперфосфату або амофосу в рядки при сівбі, а також на підживлення мінеральними добривами.

Показник	Витрата на 100 ц продукції
Азот	16,8 кг
Фосфор	7,3 кг
Калій	34,2 кг
Кальцій	5,7 кг

Оптимальна норма добрив на основних ґрунтах півдня нашої країни для пастернаку N40–60Р30–40К60–90, перегній 20–30 т/га. Найкращі попередники – огірок, цибуля, картопля, капуста.

Ріпа. У Російській Федерації ріпа поширена повсюдно: від Крайньої Півночі до південних кордонів. На Кубані вона має лише локальне значення. Коренеплоди ріпи містять 8,5–16,9 % сухих речовин, половина з них – цукри. У них багато вітамінів В1, В2, С і провітамін А.

Найкращі ґрунти для ріпи – супіщані та суглинні з нейтральною і слабокислою реакцією, вдається вона і на інших ґрунтах. З усіх овочевих культур тільки ріпа переносить підвищену кислотність ґрунту, задовільно зростаючи при рН 5,5 і навіть 5. У сівозміні ріпу розміщують після культур, під які вносили органічні добрива. Щоб уникнути ураження килою, її повертають на те саме поле не раніше ніж через 5–6 років.

Ріпа чуйна на фосфорні та калійні добрива. При високій забезпеченості ґрунту азотом і низькій – фосфором і калієм знижується стійкість ріпи до хвороб, підвищується кількість нітратів у коренеплодах і зменшується концентрація в них цукрів. На формування 100 ц товарної продукції ріпа витрачає 18,4 кг азоту, 2,9 – фосфору і 36,9 кг калію. Оптимальна норма мінеральних добрив на окультурених високогумусованих ґрунтах для цієї культури N40–60Р60–90К90–120. Під зяблеву оранку на малородючих ґрунтах вносять органічні добрива з розрахунку 40–60 т/га.

Бруква. Культивують столову і кормову брукву. На смак бруква солодша за ріпу. Вміст вітаміну С у її коренеплодах сягає 31–47 мг/100 г сирої маси. Причому він зберігається при варінні та під час зимового зберігання. Тому коренеплоди брукви вважаються найважливішими джерелами вітаміну С. Вирощують її переважно для споживання взимку, хоча зібрані наприкінці літа недозрілі коренеплоди – чудова ласощі. Рослинам брукви не слід давати переростати. Це веде до появи велетенських коренеплодів, часто дерев'янистих і придатних швидше на корми худобі, ніж у їжу людині.

У південних районах нашої країни бруква малопоширена культура, хоча в Нечорноземній смузі в Європейській частині її вирощують на досить великих площах. Найбільш придатні для неї суглинні ґрунти, багаті на поживні речовини, з невисоким рівнем ґрунтових вод; може давати хороші урожаї і на глинистих ґрунтах, осушених болотах або торф'яниках. На легких супіщаних ґрунтах бруква дає високі урожаї лише при внесенні добрив. Лужні ґрунти вона переносить погано.

На формування 100 ц товарної продукції бруква виносить із ґрунту:

Азот	21,1 кг
Фосфор	2,8 кг
Калій	37,1 кг

Столова бруква добре відгукується на внесення мінеральних добрив, а також натрію, бору та міді. Добрива під брукву вносять із розрахунку N40–60Р60–90К60–120 на фоні 30–40 т/га перепрілого гною. Принципи внесення добрив:

• Органічні добрива, а також 2/3 норми мінеральних туків вносять під зяблеву оранку.
• Решту мінеральних добрив – під передпосівний обробіток ґрунту.

У брукви ще раніше, ніж в інших коренеплідних рослин, проявляються симптоми борної недостатності, яка виявляється у склоподібності м'якоті коренеплоду. У сівозміні брукву краще розміщувати пожнивно після озимого жита, вико-вівсяної суміші на зелений корм та ранньої картоплі.

Огірок. Найкращі ґрунти для огірка – суглинні, повітро- та водопроникні, з високим вмістом гумусу. Хорошими ґрунтами вважаються заплавні, чорноземи, торфовища. При дотриманні правильної агротехніки огірок можна вирощувати і на важких глинистих та легких піщаних ґрунтах. Щоб покращити важкі глинисті ґрунти, доцільно восени додати до них:

• гній;
• тирсу;
• листову землю;
• торф та інші розпушуючі матеріали.

Огірок: швидка вегетація та чутливе коріння

Огірок формує урожай за короткий вегетаційний період, але має слабку і поверхневу кореневу систему з низькою сисною силою. Рослини не здатні поглинати живлення з глибоких шарів ґрунту і гостро реагують на високу концентрацію ґрунтового розчину. Тому для отримання високих урожаїв необхідно забезпечити легкодоступне живлення у верхньому шарі ґрунту.

• Період вегетації — 90–105 днів
• Винос азоту на 100 ц плодів — 27,5 кг
• Винос фосфору на 100 ц плодів — 14,6 кг
• Винос калію на 100 ц плодів — 44,2 кг

Потреба огірка в елементах живлення змінюється за фазами розвитку. На початку вегетації рослини активно поглинають азот. З початком росту бічних пагонів зростає споживання калію та фосфору, а у фазу масового плодоношення культура знову потребує посиленого азотного живлення. Найкращий ефект дає спільне застосування органічних та мінеральних добрив.

Тип добрива	Норма внесення
Мінеральні (на чорноземах)	N60–90 P60–90 K60–90
Гній	40–60 т/га

Органічні добрива заробляють на різну глибину залежно від часу проведення робіт. При осінній зяблевій оранці органіку заробляють на глибину орного шару (18–20 см), а при весняному обробітку — мілкіше, на 13–15 см. Оскільки органічна речовина розкладається повільно, у молодому віці рослини підтримують легкодоступними мінеральними туками.

У дослідах на вилугуваному чорноземі внесення мінеральних добрив у дозі N60P60K60 помітно підвищувало вміст сухих речовин, цукрів та аскорбінової кислоти у плодах. Підвищені норми фосфору покращують смакові та технологічні якості як свіжих, так і солоних огірків. Підживлення мінеральними сумішами проводять у фазі бутонізації та на початку цвітіння.

У сівозміні огірок розміщують на ділянках, де безпосередньо вносився гній. Найкращими попередниками вважаються багаторічні та однорічні трави. Також підходять овочеві культури, вирощені по пласту багаторічних трав або по гнойовому фону, крім представників родини гарбузових.

В овочевих травопільних та паропросапних сівозмінах хорошими попередниками для огірка будуть:

• рання та цвітна капуста, бобові, ранній картопля, ранній томат, цибуля та зеленні культури;
• морква, перець, баклажан та кукурудза.

Томат: фосфорний старт і калійний пік

Томати менш вимогливі до ґрунтів, ніж інші овочі, і можуть рости при рівні pH не нижче 5,5. Однак максимальну продуктивність вони показують на добре прогріваних чорноземах і заплавних землях із pH 5,5–6,5, багатих на органіку. Супіски та суглинки також дають відмінні результати при регулярному розпушуванні та збалансованому живленні. Холодні низини з близьким заляганням ґрунтових вод для томата непридатні.

• Винос азоту на 100 ц продукції — 32 кг
• Винос фосфору на 100 ц продукції — 11 кг
• Винос калію на 100 ц продукції — 40 кг
• Споживання живлення у перший місяць — 5–7% від загального обсягу

Споживання елементів живлення томатом іде нерівномірно. У перший місяць вегетації молоді рослини засвоюють зовсім небагато поживних речовин, але вкрай чутливі до їх доступності та безперебійного надходження. У фазу плодоношення споживання різко зростає — рослинам потрібен калійний та фосфорний упор.

Фаза розвитку рослин	Азот (N)	Фосфор (P)	Калій (K)	Кальцій (Ca)
Рослини у віці 30 днів	100	24	70	89
Період плодоношення	100	48	291	199

З органічних добрив під томат вносять перегній та добре перепрілий гній. Серед мінеральних туків культура найбільш чутлива до фосфору. Фосфорне живлення критично важливе на початкових етапах розвитку: воно стимулює коренеутворення, прискорює зав'язування плодів та підвищує якість урожаю. Майже весь засвоєний фосфор витрачається безпосередньо на формування плодів.

Діагностика дефіциту елементів живлення у томата та схеми підживлення

Своєчасне розпізнавання ознак голодування рослин допомагає запобігти втраті врожаю томатів. Дефіцит основних елементів живлення проявляється в характерних змінах вегетативної маси та плодів. Агроному важливо вчасно помітити ці сигнали в полі, щоб скоригувати схему підживлення.

Нестача фосфору на початкових етапах проявляється посинінням стебел та черешків, а листкові пластини набувають синьо-зеленого, а пізніше сірого відтінку. Молоді верхні листки звужуються і спрямовуються вгору під гострим кутом. Якщо не провести підживлення, частки листків згорнуться всередину, головні жилки скрутяться назовні донизу, плоди набудуть бронзового забарвлення і будуть погано дозрівати, а корені вкриються іржавим нальотом. При затяжному голодуванні кущі залишаються карликовими.

Азотне голодування особливо небезпечне на початку вегетації та під час наливання плодів. При дефіциті азоту ріст куща зупиняється, стебла та листя бліднуть, жовтіють від середини до країв і опадають у нижній частині стебла. Плоди формуються дрібними, дерев'янистими та блідо-зеленими, хоча при дозріванні забарвлюються яскраво. Надлишок же азоту провокує «жирування» томата — бурхливий ріст зеленої маси на шкоду плодоношенню.

Дефіцит калію порушує вуглеводний та білковий обмін, через що в листі накопичується аміачний азот, що викликає його зневоднення. Ріст стебел припиняється, по краях листя виникають жовтувато-коричневі точки, після чого воно скручується і відмирає. На кислих ґрунтах калійний дефіцит проявляється фіолетовим забарвленням нижнього боку листя з наступною появою коричневих плям. Кальцієвий голод призводить до загального в'янення куща, відмирання верхівок стебел та точок росту.

• Прибавка від N60P60K60 у дослідах — 50–60 ц/га
• Внесення гною під томат — 40 т/га
• Норма мінеральних добрив — N90–120Р90–120К90–120

Мінеральні добрива безпосередньо впливають на якість урожаю томата, підвищуючи вміст сухих речовин, цукрів та аскорбінової кислоти. Для отримання максимального ефекту азот вносять дрібно — основну частину переносять на пізніший період вегетації (ріст плодів і початок дозрівання їх на першому суцвітті). Якість продукції також помітно поліпшується при внесенні мікродобрив, особливо борних та марганцевих.

Рекомендована норма добрив (NPK)	Норма внесення гною
N90–120 Р90–120 К90–120	40 т/га

У сівозміні система живлення томата залежить від попередника. Якщо томат висаджують після капусти, дають повне мінеральне добриво. При розміщенні культури після цибулі або часнику дози азотних добрив необхідно збільшити.

Особливості живлення баклажана та вимоги перцю до ґрунтів

Баклажан вкрай вимогливий до рівня мінерального живлення і чутливий до внесення добрив. Ця культура потребує азоту сильніше, ніж перець, проте надлишкові дози азотних добрив небезпечні — вони затягують вегетацію і відсувають плодоутворення. Фосфор стимулює розвиток кореневої системи та прискорює дозрівання плодів, а калій допомагає транспортувати поживні речовини та зміцнює імунітет рослин до хвороб і шкідників.

• Винос азоту на 100 ц плодів — 45–60 кг
• Винос фосфору на 100 ц плодів — 10–15 кг
• Винос калію на 100 ц плодів — 60–80 кг
• Прибавка від гною 20–30 т/га — 20–35 %

Система підживлення баклажана схожа з томатною. Основний обсяг органічних добрив вносять під зяблеву оранку. Напівперепрілий гній або перегній у дозі 20–30 т/га істотно підвищують збір плодів, а при хорошій забезпеченості господарства органікою норму можна збільшити до 60 т/га.

Схема живлення баклажана	Норма внесення добрив
Мінеральні добрива на чорноземах (NPK)	N90–120 P90–120 K60–120
Органічні добрива (гній)	20 т/га
Вегетаційне підживлення для посилення росту	N30–40 P30 K30

Перець висуває жорсткі вимоги до родючості ґрунту, структури та кислотності. На важких глинистих ґрунтах і солончаках він розвивається вкрай погано. Оптимальні умови для перцю — це багаті на гумус, добре оструктурені супіщані або легкосуглинкові чорноземи з легкодоступними формами елементів живлення.

Для збалансованого живлення перцю важливий кожен елемент, але вносити їх потрібно з урахуванням їхнього впливу на вегетацію. Азот активно стимулює розвиток коренів, стебел і листків, проте його надлишок затягує формування і дозрівання плодів. Фосфор прискорює утворення зав'язей і зміцнює кореневу систему, а калій підвищує холодостійкість і прискорює дозрівання протягом усього сезону. Кальцій поглинається перцем рівномірно, а нестача магнію призводить до відмирання листя і різкого падіння якості плодів.

Потреба в елементах залежить від сорту і стадії збирання врожаю. При збиранні плодів у біологічній стиглості поглинання мінеральних речовин на одиницю маси майже подвоюється. Крім того, гострі сорти виносять із ґрунту більше поживних речовин, ніж солодкі. На чорноземах стандартна норма внесення становить N90–160Р90–150К60–150. Культура також добре відгукується на мікроелементи — бор, йод, кобальт, марганець, мідь, молібден і цинк, особливо на високому агрофоні.

• Винос азоту на 100 ц урожаю перцю — 45–60 кг
• Винос фосфору на 100 ц урожаю перцю — 10–15 кг
• Винос калію на 100 ц урожаю перцю — 70–85 кг
• Норма напівперепрілого гною — 20–40 т/га

Максимальну продуктивність перцю забезпечує спільне застосування органіки і мінеральних туків. Навіть при знижених дозуваннях така схема дає найбільший приріст урожаю і покращує якість плодів порівняно з роздільним внесенням.

Схема застосування добрив	Середня прибавка урожаю перцю, %
Тільки органічні добрива (в оптимальній нормі)	29,8
Тільки мінеральні добрива	21,7
Спільне внесення (органічні + мінеральні в менших нормах)	30,6–44,2

Особливості живлення та ґрунтові вимоги цибулі ріпчастої

У культурі зустрічаються цибуля ріпчаста, цибуля-порей, часник, цибуля-батун, цибуля багатоярусна, шніт-цибуля, цибуля запашна і цибуля-слизун. Найбільш поширені у виробництві цибуля ріпчаста, цибуля-порей і часник. З них саме ріпчаста цибуля найбільш вимоглива до умов вирощування. Її слабка коренева система з низькою засвоювальною здатністю залягає в самому поверхневому шарі, тому культурі необхідні окультурені легкосуглинкові, супіщані ґрунти або чорноземи, що не запливають, із дрібногрудкуватою структурою.

Через чутливість до високої концентрації солей у ґрунтовому розчині цибуля не переносить надлишкових разових доз мінеральних добрив. Найбільш чутливі до засолення посіви цибулі на сіянку, тоді як цибуля на перо реагує на нього м'якше. Потреба в елементах живлення і динаміка їх засвоєння залежать від сорту, способу садіння (насінням або сіянкою) та кінцевої мети вирощування.

Споживання макроелементів також сильно залежить від господарської спрямованості та гостроти сорту. При збиранні цибулі з пером винос поживних речовин завжди нижчий, ніж при збиранні повністю визрілих цибулин. Гострі сорти містять більше цукрів, тому вони активніше поглинають азот і економніше витрачають калій.

Потреба в елементах живлення змінюється за фазами вегетації. У першій половині життя цибулі потрібно більше азоту для розвитку листкового апарату. У період формування цибулин фосфор і калій виходять на перший план. Пік засвоєння поживних речовин збігається з максимальним накопиченням сухої речовини. При садінні сіянкою цей період настає раніше, ніж при сівбі насінням.

• Оптимальна кислотність ґрунту (pH) — 6,0–7,0
• Поріг пригнічення рослин (pH) — менше 5,8
• Витрата азоту гострими сортами (на 100 ц продукції) — на 14 кг більше солодких
• Витрата калію гострими сортами (на 100 ц продукції) — на 11 кг менше солодких

Система удобрення та попередники ріпчастої цибулі

Для отримання товарного урожаю необхідне збалансоване мінеральне живлення. При нестачі азоту розвиваються слабкі рослини зі світло-зеленим забарвленням, а його достатня кількість забезпечує темно-зелений колір листя і потужний восковий наліт. Фосфор прискорює розвиток кореневої системи і формування великих, щільних цибулин; при його дефіциті погіршується засвоєння азоту, падає урожай і якість. Калій потрібен для фотосинтезу і транспорту пластичних речовин до цибулини, його нестача викликає передчасне відмирання пера, але невеликий надлишок не шкодить рослині. Кальцій стимулює ріст коренів, нейтралізує кислотність ґрунту і покращує поглинання фосфору, сірки і бору, а без нього листя відмирає, і рослини гинуть. Сірка необхідна для утворення ароматичних речовин, тому під цибулю вносять сульфат амонію або сульфат калію.

Внесення високих норм органічних добрив стимулює надмірне наростання вегетативної маси та затримує достигання цибулин, тому їх краще закладати під попередник. Безпосередньо під цибулю ріпчасту вносять лише перегній або перепрілий гній.

• Норма перегною або перепрілого гною — 40–60 т/га
• Використання азоту з добрив — 60–70%
• Використання калію — 40–50%
• Використання фосфору — 20–30%

Мінеральні добрива під цибулю розраховують з урахуванням ґрунтових умов. На чорноземах дози азоту, фосфору та калію вирівнюють. Щоб уникнути високої концентрації ґрунтового розчину та забезпечити цибулю живленням у періоди максимального споживання, норми добрив вносять дробово.

Умови внесення	Норма добрив, кг д.р./га
Загальні норми	N60–90 P60–120 K60–120
Чорноземи	N80 P80 K80

1. Восени під зяблеву оранку вносять 60% від запланованої норми фосфорно-калійних добрив, а залишок розподіляють перед сівбою та у підживленнях.
2. При розпушуванні ґрунту перед сівбою закладають 30% азотних добрив.
3. Азотні добрива, що залишилися, використовують для підживлень: перше проводять на початку утворення цибулин, друге — через 20–25 днів після першого.

Найкращими попередниками для цибулі ріпчастої є рання картопля, рання білоголова або цвітна капуста, огірки, гарбузи та ранні томати. У польовій сівозміні культуру розміщують після озимих колосових або кормових культур. Також як попередник використовують злаково-бобові суміші на зелений корм.

Вимоги до ґрунту та живлення цибулі-порею

Цибуля-порей відрізняється від ріпчастої широким пласким листям, квітконосом заввишки до 2 м та відсутністю вираженої цибулини у вегетативному стані. Головною особливістю культури є вкрай низька швидкість росту у ювенільній фазі. При сівбі насіння у відкритий ґрунт наприкінці березня інтенсивне наростання листя починається лише в липні, а при сівбі наприкінці травня — у серпні. Для прискорення росту порею необхідний постійний запас легкозасвоюваних поживних речовин.

Для вирощування підходять лише окультурені, багаті на органіку ґрунти легкого або середнього гранулометричного складу. Легкопроникні піщані, супіщані, а також важкі суглинкові та глинисті ґрунти малопридатні. Через чутливість до нестачі кисню слід уникати ділянок з високим рівнем ґрунтових вод. Культура не переносить навіть слабокислих ґрунтів, а на ділянках з високим pH порей виростає щуплим, з жорстким листям та погіршеним смаком.

Цибуля-порей сильно виснажує ґрунт, потребуючи підвищених обсягів азоту та середніх доз фосфору і калію. Для розрахунку доз добрив орієнтуються на показники виносу елементів живлення на одиницю продукції. Нижче наведено нормативи виносу на кожні 100 центнерів товарної продукції.

Елемент живлення	Винос на 100 ц товарної продукції, кг
Азот	40 кг
Фосфор	14 кг
Калій	30 кг
Кальцій	15 кг

Порей добре відгукується на пряме внесення органічних добрив і може вирощуватися першою культурою після їхнього застосування. Залежно від родючості ділянки під основний обробіток ґрунту вносять гній або перегній, поєднуючи їх з мінеральними добривами. Щоб не допустити пригнічення рослин високою концентрацією солей, живлення вносять дробово.

• Норма гною під порей — 60–100 т/га
• Норма перегною під порей — 40–50 т/га
• Мінеральні добрива — N90–120 Р60–120 К60–120

1. Під основний обробіток ґрунту вносять 60% фосфорних та калійних добрив, а решту 40% розподіляють під передпосівну підготовку.
2. Перед сівбою закладають 30% азотних добрив.
3. Частину азоту, що залишилася, вносять у вигляді двох підживлень: перше проводять через 10–15 днів після появи сходів або садіння розсади, друге — через 20–25 днів після першого.

Агрохімія та технологія вирощування багаторічних луків

Цибуля-батун (дудчаста, або піщана) являє собою багаторічну зимостійку культуру, яку вирощують на одному місці протягом чотирьох-п'яти років. Рослина формує порожнисте дудчасте листя та невелику цибулину. Для її вирощування підходять суглинкові, супіщані та повністю освоєні торф'яно-болотні ґрунти. На важких глинистих та перезволожених ділянках культура розвивається погано.

Своєчасне збирання зелені дозволяє підтримувати високу продуктивність плантації. Крайній строк останньої зрізки припадає на вересень, щоб рослини встигли зміцніти перед зимівлею. Нижче наведено ключові параметри регламенту проведення зрізок.

• Висота першої зрізки — 20–25 см
• Строк наступних зрізок — через 30–35 днів
• Кількість зрізок за сезон — 3–4 рази
• Строк останньої зрізки — не пізніше вересня

Система удобрення цибулі-батуна будується на поєднанні допосівного внесення органіки та дробових вегетаційних підживлень. До сівби в ґрунт заробляють 60–80 т/га перепрілого гною. За сезон рослини мають отримати N60–120Р60–90К60–120. Перше підживлення проводять ранньою весною відразу після сходу снігу, а наступні повторюють після кожної чергової зрізки.

Шніт-цибуля являє собою багаторічну рослину з ніжним трубчастим листям, що не утворює повноцінної цибулини. На третій-четвертий рік вегетації кущ сильно галузиться і дає до 100 гілок. Культура найкраще вдається на гумусованих суглинних ґрунтах з нейтральною реакцією (рН 6,5–7,0). Високі врожаї якісної зелені можна отримувати на одній ділянці до чотирьох років.

Потребу шніт-цибулі в живленні задовольняють спільним внесенням органічних та мінеральних добрив. Дробовий розподіл цих доз дозволяє підтримувати високу якість пера протягом усього періоду експлуатації плантації. Орієнтовні норми внесення діючих речовин на гектар наведено в таблиці нижче.

Добриво / Елемент живлення	Норма внесення
Гній перепрілий	60–80 т/га
Азот (N)	90–120 кг д.р./га
Фосфор (P)	60–90 кг д.р./га
Калій (K)	90–120 кг д.р./га

Збалансований розподіл елементів живлення за фазами розвитку забезпечує рівномірне наростання зеленої маси. Мінеральні та органічні добрива під шніт-цибулю вносять поетапно. Для цього використовують таку технологічну схему:

1. Під зяблеву оранку: внесіть усі органічні добрива та 60% запланованої дози фосфорних і калійних туків.
2. Під передпосівний обробіток: заробте частину фосфору та калію, що залишилася, а також 30% дози азоту.
3. У період вегетації: проведіть підживлення азотними добривами у 2–3 прийоми залежно від стану посівів.

Як попередники для шніт-цибулі підходять зернобобові, озимі та оберт пласта багаторічних трав. Також культуру можна розміщувати після кукурудзи на силос, огірка та коренеплодів. Останній варіант допустимий лише в тому випадку, якщо під попередні коренеплоди було внесено достатню кількість добрив.

Багатоярусну цибулю розмножують вегетативно — поділом куща або повітряними бульбочками, які утворюються на насіннєвих стрілках замість насіння. Цю багаторічну культуру вирощують для отримання ніжного зеленого пера ранньою весною. Найкраще багатоярусна цибуля розвивається на родючих суглинних ґрунтах.

На легких ґрунтах з низьким вмістом гумусу під осінній основний обробіток вносять до 100 т/га напівперепрілого гною. Орієнтовні норми мінеральних добрив становлять N90–120 Р60–120 К90–120. Фосфорно-калійні туки та третину азоту заробляють під передпосівний обробіток ґрунту. Частину азотних добрив, що залишилася, дають у вигляді двох підживлень після зрізки листя.

Особливості живлення та сівозміни цибулі-шалоту

Цибуля-шалот являє собою різновид ріпчастої цибулі, головною особливістю якої є багатогніздість. В одному гнізді формується від 2–10 до понад 20 цибулин, що рано дозрівають. Порівняно з ріпчастою цибулею у шалоту коротше листя і нездуті квітконоси. Культура дає високі врожаї на легких, багатих на органічну речовину ґрунтах з нейтральною реакцією середовища.

Вирощувати цибулю-шалот на одній ділянці без зниження продуктивності можна до чотирьох років. Для отримання високого збору товарної продукції необхідно створити оптимальний поживний фон. Рекомендовані норми витрати органічних та мінеральних добрив представлені нижче.

Добриво	Норма внесення
Перепрілий гній (до сівби)	80–120 т/га
Підживлення (N-P-K)	N60–90 Р60–120 К60–120

Заплановані мінеральні підживлення ділять на два етапи. Перше внесення проводять на початку фази утворення цибулин. Друге підживлення здійснюють суворо через 20–25 днів після першого.

Найкращими попередниками для цибулі-шалоту є рання картопля, огірки та кабачки. У польовій сівозміні культуру також розміщують після озимих зернових або кормових культур. Допускається садіння після злаково-бобових сумішей, що вирощуються на зелений корм.

Найкращі форми мінеральних добрив для цибулі — сульфат амонію, простий суперфосфат та сульфат калію. Цибуля дуже чутлива до хлору; не можна вносити калійну сіль перед садінням, а тим більше в підживлення, краще це зробити восени. Попередником багатоярусної цибулі може бути будь-яка просапна культура, під яку вносили гній. Дуже добре висаджувати багатоярусну цибулю по чорному або ранньовесняному пару.

Цибуля-слизун не має гострого смаку, притаманного цибулі ріпчастій, і належить до салатних видів цибулі. У цієї рослини в їжу використовують не тільки листя, а й несправжню цибулину. Цибуля-слизун – багаторічна рослина, на одному місці росте до 5–6 років, тому ділянку під неї підбирають з урахуванням тривалої культури. Добре росте на багатих на органічні речовини ґрунтах з легким і середнім гранулометричним складом. Цибуля-слизун віддає перевагу нейтральним ґрунтам з рН 6,4–6,8. На кислих ґрунтах її краще розміщувати на другий рік після вапнування.

Цибуля-слизун позитивно відгукується на внесення органічних добрив. Напівперепрілий гній вносять під зяблеву оранку з розрахунку 80–100 т/га. Орієнтовна норма мінеральних добрив N90–120Р90–120К90–120. Для рівномірного постачання рослин поживними речовинами мінеральні добрива вносять дробово:

• Під основний обробіток ґрунту: ¾ всієї норми фосфорних і калійних добрив.
• Під передпосівний обробіток або в підживлення: решта ¼ фосфорних і калійних добрив.
• Перед сівбою під культивацію або боронування: 2/3 азотних добрив.
• У вигляді підживлень: решта 1/3 азотних добрив.

Найкращими попередниками для цибулі-слизуна є такі культури, які рано закінчують вегетацію і під які вносили органічні добрива. До таких насамперед належать:

• огірки;
• кабачки;
• редис;
• рання картопля.

Цибуля запашна – багаторічна рослина; вирощують, як цибулю-батун; цибулину не утворює; листя зрізають не більше ніж 2 рази. Найкращі умови для росту і розвитку рослин створюються на ґрунтах з легким і середнім гранулометричним складом. Добрі врожаї цієї культури можна отримати при вирощуванні на одній ділянці не більше 3–4 років. Для запашної цибулі оптимальною є нейтральна реакція ґрунту.

Система удобрення для запашної цибулі складається з внесення до сівби 80–120 т/га перепрілого гною і підживлень мінеральними добривами. Графік підживлень:

1. Перше — після танення снігу.
2. Друге — після зрізування.
3. Третє — після зрізування.

Орієнтовні дози добрив для проведення підживлень N30–40Р30–40К30–40. В овочевій сівозміні найкращими попередниками культури є рання картопля, огірки, кабачки, редис. У польовій сівозміні цибуля запашна розміщується по пару або сидератах, по зернових і зернобобових культурах.

Часник – одна з найбільш вимогливих овочевих рослин до родючості ґрунту і, що особливо важливо, до рівня ґрунтових вод. Для нього найбільш придатні ґрунти з глибоким орним шаром: для озимого часнику – супіщані, для ярого – середньо- і легкосуглинкові. Під садіння слід відводити ділянки, захищені від північних і північно-східних холодних вітрів та суховіїв.

На знижених ділянках рельєфу часник вимокає і випріває, а на схильних до вітрової ерозії – вимерзає і вигоряє. На незаливних заплавах або заплавах річок, що пересихають у літній час, часник росте добре. Ярий часник може рости і на легких солонцюватих ґрунтах.

Часник на 100 ц товарної продукції споживає 40–50 кг азоту, 10–15 – фосфору і 35–45 кг калію. Ця культура дуже чуйна на органічні та мінеральні добрива. Безпосередньо під нього вносять 40–60 т/га перегною, а під попередню культуру або в пар:

Гній великої рогатої худоби або кінський	60–80 т/га
Свинячий гній	40 т/га
Пташиний послід	10–15 т/га

Норму внесення мінеральних добрив розраховують відповідно до показників ґрунтових картограм і даних зональних розробок науково-дослідних установ. Загалом норми мінеральних добрив під часник такі ж, як і під цибулю ріпчасту. Приблизні норми добрив на чорноземах N80 Р80 К80.

Фосфорні та калійні добрива сприяють кращому визріванню цибулин і повітряних цибулинок (бульбочок), підвищують вміст вуглеводів і білка в зубках часнику. Це особливо важливо в північних районах культивування озимого часнику, оскільки прискорює осіннє коренеутворення і підвищує зимостійкість, а в ярого часнику – лежкість. Навесні, на початку вегетації, коли інтенсивно відростає листя, часник більше потребує посиленого азотного живлення. При осінньому садінні половину фосфорно-калійних добрив вносять під зяблеву оранку, азотні – у підживлення навесні наприкінці танення снігового покриву. Решту половини фосфорно-калійних добрив вносять у підживлення у фазу початку формування цибулин.

При невеликій площі садіння — до 10 га часник розміщують в овочевій сівозміні. Для озимих сортів поле звільняють від попередника не пізніше ніж за один–півтора місяця до садіння. Найкращі попередники:

• бобові;
• огірки;
• рання капуста;
• коренеплоди підзимової сівби, зібрані на пучкову продукцію;
• зеленні;
• рання картопля.

Після цибулі чи часнику його не слід розміщувати раніше, ніж через чотири роки. При великих площах сівби часник розміщують у польових сівозмінах із зрошенням, по пару або сидератах, по озимих та гороху на насіння.

Зеленні овочеві культури (салат, крес-салат, шпинат, пекінська капуста, кріп, щавель, спаржа, ревінь, мангольд, естрагон, ендивій та вітлуф) цінуються за їхню скоростиглість. Вони забезпечують надходження свіжої продукції ранньою весною, у першій половині літа, а також глибокої осені та взимку за рахунок вигонки. Листя цих рослин багате на каротин, вітаміни P і C. Салат, окрім того, містить лактукарій — гіркуватий молочний сік, який заспокоює нервову систему, покращує сон і знижує кров'яний тиск.

Салат: чутливість до солей та баланс азоту

Для вирощування листкових, качанних сортів та салату ромен потрібні легкі суглинкові або супіщані ґрунти. Важкі та схильні до запливання ділянки для культури непридатні. Через поверхневу кореневу систему салат висуває підвищені вимоги до структури та родючості ґрунту. Оптимальний рівень pH для нього лежить у межах 6,8–7,2, при цьому рослини зовсім не переносять навіть слабку кислотність та фізіологічно кислі добрива.

• Оптимальна кислотність ґрунту — pH 6,8–7,2
• Гранична концентрація солей — 200 мг KCl / 100 г ґрунту
• Винос азоту на 100 ц продукції — 22 кг
• Винос фосфору на 100 ц продукції — 10 кг
• Винос калію на 100 ц продукції — 44 кг

Культура гостро реагує на підвищену концентрацію солей у ґрунтовому розчині, пошкодження починаються вже при показнику 0,3–0,4%. З цієї причини салат часто використовують як тест-об'єкт на засолення. Через короткий період вегетації рослині необхідні поживні речовини виключно в легкозасвоюваній формі.

Азот стимулює ріст вегетативної маси, але його надлишок на бідних ґрунтах пригнічує рослини, а у качанних сортів викликає пухкість качанів. Фосфорні добрива обов'язкові навіть на багатих на фосфор ґрунтах, оскільки слабка коренева система салату погано засвоює цей елемент. Калій вносять на легких, середньоокультурених землях та торфовищах для загального покращення живлення рослин.

Тип ґрунту	Азот (N), кг д.р./га	Фосфор (P), кг д.р./га	Калій (K), кг д.р./га
Чорноземи	60–90	60–90	40–60
Дерново-підзолисті	90–120	60–80	60–90

При розміщенні салату в сівозміні найкращими попередниками будуть овочеві культури, під які вносили органіку. Попередники не повинні висушувати ґрунт, оскільки салат вимагає постійної вологості вже на стадії розсади. Повертати культуру на колишнє поле можна не раніше ніж через рік, щоб уникнути поширення хвороб та шкідників.

1. Під передпосівний обробіток внесіть усю розрахункову норму фосфорно-калійних добрив і половину дози азоту.
2. При сівбі застосуйте рядкове удобрення гранульованим суперфосфатом для підвищення схожості та кращого розвитку коренів.
3. На початку фази інтенсивного росту рослин проведіть підживлення залишками азотних добрив.

Шпинат: скоростиглість та вимоги до кислотності

Шпинат вирізняється високою поживною цінністю, містить білок, солі заліза, фосфору, кальцію та фолієву кислоту. Його хлорофіл за структурою близький до гемоглобіну, а секретин, що міститься в ньому, стимулює роботу шлунково-кишкового тракту. Слабка коренева система шпинату проникає на глибину всього 20–25 см, що зумовлює високі вимоги до родючості.

Культурі необхідні вологозабезпечені, багаті на органіку некислі ґрунти. На сильнокислих ґрунтах шпинат повністю гине. Проте на карбонатних та перезвапнованих ділянках рослини можуть сильно страждати від дефіциту заліза. При короткому періоді вегетації у 65–70 днів шпинат потребує швидкого та безперебійного постачання елементами живлення.

Азотний баланс шпинату: як отримати врожай без перевищення ГДК за нітратами

Для формування врожаю шпинату у 250 ц/га рослинам необхідно засвоїти значний обсяг поживних речовин. За швидкістю та інтенсивністю середньодобового споживання елементів живлення шпинат випереджає більшість пізніх овочевих культур. Щоб забезпечити такий швидкий старт та активний ріст листкового апарату, у кореневмісному шарі ґрунту має бути достатньо легкодоступних форм азоту, фосфору, калію, а також мікроелемента бору.

• Винос на 250 ц/га врожаю — 73 кг N, 36 кг P, 105 кг K
• Гранично допустима концентрація нітратів — 2000 мг/кг
• Безпечна норма азоту — 100–150 кг/га
• Зниження врожаю при обмеженні азоту — 40%

Максимальний приріст зеленої маси шпинату досягається при нормі внесення азоту не менше 250 кг/га. Однак при такому рівні живлення вміст нітратів у продукції може зрости до 3000 мг/кг при ГДК у 2000 мг/кг. Щоб отримати екологічно безпечну продукцію, дозу азоту доводиться знижувати до 100–150 кг/га. Агроному потрібно враховувати, що таке обмеження знижує потенційну врожайність на 40%.

Керувати накопиченням нітратів у листках можна за допомогою строків і способів внесення азотних добрив:

• На ґрунтах із високою сорбційною здатністю всю дозу азоту вносять за тиждень до сівби.
• На ґрунтах із низькою сорбційною здатністю перед сівбою дають не більше 100 кг/га азоту, а частину, що залишилася, вносять у фазі третього справжнього листка.
• При озимому (зимовому) вирощуванні 30% азоту вносять восени, а залишок — навесні, на початку відростання розетки.

Фосфорні добрива під шпинат закладають восени під основний обробіток ґрунту. Калійні добрива доцільніше вносити навесні в хлоридній формі під передпосівну культивацію. Норми мінерального живлення розраховують індивідуально залежно від типу і родючості ґрунту.

Тип ґрунту	Норма внесення (N-P-K), кг/га д. р.
Дерново-підзолисті	N90–120 Р40–60 К90–120
Чорноземи	N60–120 Р60–80 К60–90
Заплавні землі	N60–120 Р40–60 К120–150

Через короткий період вегетації шпинату та його схильність до накопичення нітратів на посівах проводять не більше одного-двох підживлень азотно-калійними сумішами. На озимих посадках шпинату підживлення проводять один раз рано навесні, одразу після сходу снігу.

Технологія живлення скоростиглої зелені: крес-салат і кріп

Крес-салат є найбільш скоростиглою культурою серед зеленних овочів. У їжу використовують розетку листків і молоде стебло, багаті на вітаміни групи B, C, каротин, рутин, солі калію, кальцію, фосфору, залізом та йодом. На практиці вирощують три різновиди крес-салату: ранній з розчленованим листям, середньоранній із цілісним широким листям і кучерявий.

Культура росте на будь-яких ґрунтах, але максимальну віддачу дає на легких, родючих землях. При її вирощуванні дотримуються таких правил живлення:

• Під зяблеву оранку як органіку вносять 30–40 т/га перепрілого гною.
• Основне мінеральне добриво під крес-салат не вносять.
• Для формування якісної ніжної зелені посіви підживлюють азотом (зазвичай аміачною селітрою) у нормі N20–40.
• Для безперервного збирання врожаю сівбу повторюють кожні 10–12 днів. Вирощують культуру як самостійно, так і як ущільнювач або проміжний попередник.

Кріп — скоростигла пряна культура з потужним стрижневим коренем. У його листках і стеблах міститься висока концентрація фолієвої кислоти, вітамінів С, В, В2, РР, Р, провітаміну А, легкозасвоюваних солей калію, кальцію, фосфору і заліза. Кріп невибагливий до родючості ґрунту і добре розвивається на легких суглинках і супісках при використанні стандартної схеми удобрення.

Добриво	Норма внесення
Гній	30–40 т/га
Мінеральні добрива (N-P-K)	N60–80 Р40–60 К60–90

Дотримання сівозміни зонтичних і система живлення хрону

Для отримання високого врожаю кропу важливо правильно розподілити елементи живлення за фазами розвитку. Одну третину азотно-калійних добрив доцільно вносити дрібно у вигляді підживлень. Весняні посіви на ранню зелень потребують обов’язкового азотного підживлення, тоді як для отримання сировини під засолення необхідно посилити фосфорно-калійне живлення.

Багаторічні овочеві культури — ревінь, щавель, спаржа, хрін, артишок, естрагон і катран — потребують ретельного підбору ділянки. Оскільки вони ростуть на одному місці кілька років, під них відводять родючі, захищені від холодних вітрів землі з невеликим південним схилом. Вкрай важливо виключити застій весняних талих і дощових вод, здатний занапастити кореневу систему. Завдяки потужним кореням і кореневищам із запасом поживних речовин ці рослини швидко стартують рано навесні.

Хрін вирощують заради потовщених коренів (підземних пагонів). У перший рік рослина утворює лише розетку листя, а на другий формує квітконосний пагін заввишки до 1,5 м. Кореневища вирізняються багатим хімічним складом, містять фітонциди та до 200 мг% вітаміну С. Для отримання товарної продукції потрібні добре окультурені ділянки з обов’язковим доступом до води для поливу.

Компонент	Вміст, мг/100 г
Натрій	79
Калій	579
Кальцій	119
Магній	35,3
Залізо	2,00
Мідь	0,14
Фосфор	70
Сірка	212
Хлор	18,8

Товарне вирощування хрону потребує суворого відбору земельного фонду. Під садіння обов’язково виділяють відокремлені ділянки поза сівозміною або в полях овоче-кормової сівозміни. Це пов’язано з тим, що під час викопування неможливо повністю вилучити всі кореневища, що призводить до сильного забур'янення ґрунту.

Для вирощування культури непридатні такі землі:

• піщані ґрунти;
• глинисті ґрунти важкого гранулометричного складу;
• дерново-підзолисті ґрунти з неглибоким орним шаром;
• ділянки на вододілах, у заливних заплавах і низинах.

Найкращими попередниками для хрону є огірок, томат, столовий буряк і рання картопля. Вони рано звільняють поле, дозволяючи вчасно провести основний обробіток ґрунту. Підготовку ділянки починають з осені, проводячи глибоку зяблеву оранку на 27–29 см з одночасним внесенням 40–50 т напівперепрілого гною. Якщо органіку не внесли восени, навесні під переоранку зябу дають 30–40 т/га перегною та мінеральні добрива в дозі N90–120Р60–90К60–90.

• Глибина зябу під хрін — 27–29 см
• Органічні добрива (осінь) — 40–50 т
• Весняний перегній — 30–40 т/га
• Мінеральне добриво навесні — N90–120 Р60–90 К60–90

1. Перше підживлення: поєднайте з першим міжрядним обробітком, внесіть аміачну селітру (40–50 кг/га), простий суперфосфат (75–100 кг/га) та калійну сіль (40–50 кг/га).
2. Друге підживлення: поєднайте з підгортанням рослин, збільшивши дозування всіх застосовуваних добрив у два рази.

Особливості вирощування катрану та ревеню

Катран успішно замінює хрін за смаковими якостями та кулінарним використанням. Його м'ясисті корені вживають у сирому та консервованому вигляді, використовують у соусах і при засолюванні огірків та томатів, а молоді весняні пагони та листки підходять для салатів. На відміну від хрону, катран розмножується насінням, що значно полегшує його впровадження в культуру. Культура була вперше районована у 1973 році. Рослина невибаглива, але потребує окультурених суглинистих ґрунтів з нейтральною реакцією (рН близько 6,5–7,0), а кислі ґрунти для неї непридатні.

Під зяблеву оранку під катран вносять 40–60 т/га напівперепрілого гною. Мінеральне живлення розраховують за картограмами, орієнтуючись на базову дозу N60–90Р60–120К60–120. Половину цієї норми загортають під передпосівну культивацію, а частину, що залишилася, розподіляють на два підживлення.

Строк проведення підживлення	Доза внесення (за д. р.), кг/га
Перше підживлення (через тиждень після проріджування)	N30 Р30 К30
Друге підживлення (у фазу 3–4 листків)	N15 Р30 К30

У сівозміні катран розміщують після рано прибираних попередників, уникаючи інших капустяних культур. Оптимально висівати його на третій рік після розорювання багаторічних трав в овоче-травопільних сівозмінах. Також хорошими попередниками служать озимі зернові, бобові культури та рання картопля.

Ревень є довговічним багаторічником, здатним давати урожай на одному місці до 15 років. У їжу використовують його черешки, що містять 1,58–2,60% яблучної та лимонної кислот, вітаміни С, Р, а також солі калію, фосфору та магнію. Культура здатна рости на кислих ґрунтах з рН 4,5–5,0, хоча оптимальним для отримання високих урожаїв залишається діапазон рН 6,5–7,0.

Живлення багаторічних зеленних культур: ревень та щавель

Ревень формує величезну вегетативну масу, тому вкрай вимогливий до родючості ґрунту. Для нього підходять багаті на гумус середні суглинки з рівнем ґрунтових вод від 0,8 до 1,5 м. У роки високої урожайності культура виносить із ґрунту до 230–250 кг/га азоту, 80–100 кг/га фосфору та 200–230 кг/га калію, причому більша частина споживання припадає на період весняного відростання листя та першого збору. Без інтенсивного живлення урожайність плантації падає в рази: за одну хвилю зрізування з гектара йде до 12 тонн черешків і листя, а сумарний збір із травня по липень досягає 65 тонн.

• Норма азоту для ревеню — N90–150
• Норма фосфору — Р80–100
• Норма калію — К150–250
• Гній під зяблеву оранку — 80–100 т/га

Основне органічне добриво вносять під зяб, а мінеральні туки розподіляють за фазами розвитку. Усю норму фосфорних, а також третину азотних і калійних добрив вносять перед сівбою. Решту азоту і калію розподіляють на дробові підживлення протягом вегетації. Додатково раз на три роки навесні в міжряддя вносять 20–30 т/га гною або компосту, загортаючи органіку культиватором на глибину до 15 см.

Схема підживлень ревеню включає три обов’язкові етапи:

1. Перше підживлення проводять навесні по листках, що відростають.
2. Друге підживлення вносять через два тижні після першого.
3. Третє підживлення проводять восени, після завершення останнього збирання врожаю черешків.

Щавель цінується за ранній весняний урожай листя з характерним кислим смаком, який забезпечують щавлева, яблучна, лимонна, янтарна і саліцилова кислоти. Він багатий на вітаміни С, А, В, В2, РР, а також солі калію та заліза. Культура не вимоглива до реакції ґрунтового розчину і однаково добре росте на кислих ґрунтах із pH 4,5–5,5 та на нейтральних. Оптимальним вибором для садіння стануть багаті на органіку легкі та середні суглинки, але не чисті піски.

Для планування живлення важливо враховувати обсяги споживання елементів на створення товарної маси.

Елемент живлення	Винос на 100 ц урожаю, кг
Азот	45
Фосфор	15–20
Калій	45–55

Мінеральні добрива під щавель вносять у дозі N90–120Р60–80К60–90. Найкращим попередником для щавлю є багаторічні трави. При короткому циклі вирощування культуру можна розміщувати у спеціалізованих сівозмінах після будь-яких скоростиглих овочів, що збираються до середини літа.

Система підживлень щавлю включає два основні етапи:

• Навесні після кожного збирання листя посіви підживлюють азотом — вносять 1–1,5 ц/га аміачної селітри або сульфату амонію.
• Восени для кращої перезимівлі рослини підживлюють фосфорно-калійними добривами: 2 ц/га простого суперфосфату і 1,0–1,5 ц/га хлористого калію.

Агрохімія артишоку та естрагону: баланс для смаку й урожаю

Артишок вирощують заради м’ясистих суцвіть-кошиків, які використовують як цінний дієтичний продукт. У 100 грамах сирої маси суцвіть міститься 0,4 мг% каротину, 0,15 мг% вітаміну В1, 0,005 мг% В12, 11 мг% вітаміну С, а також 0,1 г жиру, 2,0 г білка і 7,5 г вуглеводів. Для розвитку потужних рослин потрібні суглинні ґрунти з глибиною орного шару не менше 20–25 см, щедро заправлені органікою. З осені під зяблеву оранку обов’язково вносять 80–100 т/га гною або перегною.

Норма мінерального живлення для артишоку становить N100–140Р90–120К80–180. Восени під зяб загортають 75% від загального обсягу фосфорно-калійних добрив. Решту фосфору і калію, а також усю норму азоту вносять навесні перед сівбою. За потреби через два тижні після садіння рослини підживлюють сумішшю мінеральних добрив в орієнтовній дозі N30–40Р40–50К30–40.

Естрагон цінується за пряний смак молодих пагонів і листя, що містять на 100 г сирої маси 70 мг аскорбінової кислоти, 6,8 мг каротину і 170 мг рутину. Культура здатна рости на одному місці від 5 до 7 років. Вона відносно невибаглива, але віддає перевагу легким за механічним складом родючим землям. Важкі суглинки та глинисті ділянки під естрагон не підходять.

Підготовку ділянки починають восени перед закладанням плантації: вносять 40–50 т/га перепрілого гною під глибоку зяблеву оранку. Перед сівбою застосовують мінеральні добрива в дозі N50–70Р70–90К40–70. Починаючи з другого року вегетації, рано навесні плантацію підживлюють сумішшю N40–60Р50–90К40–50. Додатково через кожний рік вирощування в міжряддя вносять 20–30 т/га перегною і загортають його культиватором.

Живлення спаржі: закладання плантації та догляд за роками

Спаржа — довговічна культура, яка може рости на одному місці багато років. Її ніжні пагони багаті на вітаміни A, B1, B2, C, PP, мінеральні солі кальцію, заліза та фосфору. Щоб плантація стабільно давала якісну продукцію, культурі потрібні легкі, багаті на органіку й добре прогрівані ґрунти з глибоким орним шаром. Відмінні результати дає вирощування спаржі на заплавних землях із відносно близьким заляганням ґрунтових вод. Оптимальна реакція ґрунтового середовища — нейтральна або слаболужна.

Спаржу закладають на тривалий строк, тому її не включають до стандартних сівозмін. Обирайте ділянки після ранньої або середньоранньої картоплі, гороху чи квасолі. Ці попередники дозволяють провести глибокий осінній обробіток ґрунту та використовувати сидерати для покращення структури ґрунту.

Система удобрення спаржі будується на поєднанні високих доз органіки та мінеральних елементів. При підготовці ділянки під зяблеву оранку обов'язково вносять гній. Стартові дози мінеральних добрив розподіляють таким чином:

• Органічні добрива під зяб — 50–60 т/га
• Фосфорні добрива при сівбі — 90–150 кг д.р./га
• Калійні добрива при сівбі — 80–100 кг д.р./га
• Азот перед сівбою або по сходах — 80 кг д.р./га
• Азотне підживлення в період вегетації — 50 кг д.р./га

У наступні роки дози мінеральних добрив коригують залежно від віку плантації та фази розвитку рослин:

Період застосування	Доза внесення N-P-K, кг д.р./га
Другий рік вегетації (перед вигонкою)	N30–60 Р30–45 К30–45
Третій рік (початок товарного збирання)	N30–60 Р30–60 К40–60
Після завершення збирання врожаю	N60 Р60 К60

Удобрення баштанних культур: вимоги кавуна та дині до елементів живлення

Баштанні культури вкрай вимогливі до тепла, світла та аерації ґрунту. Кавун добре переносить легке засолення ґрунтів і віддає перевагу легким, нейтральним або слабколужним супісям. Диня більш вимоглива до родючості та структури ґрунту. Вона зовсім не переносить важкі, щільні глинисті та суглинні ґрунти з поганою аерацією.

Для правильного розрахунку мінерального живлення важливо враховувати винос елементів на одиницю товарної продукції:

• Кавун: на 1 кг плодів витрачає 2,08–2,87 г азоту, 0,56–0,62 г фосфору та 2,16–3,08 г калію.
• Диня: на 1 кг плодів виносить із ґрунту 1,12 г азоту, 0,58 г фосфору та 2,95 г калію.

Основне удобрення кавуна включає внесення 20–30 т/га перегною або перепрілого гною спільно з мінеральною сумішшю N50Р80К40. При вирощуванні кавуна без органічних добрив (що часто практикується в посушливих регіонах, наприклад на Північному Кавказі) річну норму мінеральних туків N100–150Р150–200К60–80 вносять дробово:

1. Припосівне удобрення: вносять фосфор у дозі Р50–70 для стимуляції розвитку кореневої системи на старті.
2. Перше підживлення: застосовують суміш N50–75Р50–70К30–40 у період активного росту батогів.
3. Друге підживлення: вносять N50–75Р50–60К30–40 у фазу цвітіння та початку плодоутворення.

Найкращими попередниками для кавуна вважаються цілина, переліг, пласт або оберт пласта багаторічних трав, а також озимі по удобреному чорному пару. Якщо озимі йшли після просапних культур, то як попередник краще обрати ярові зернові.

При використанні тільки мінеральних добрив норми під диню залежать від типу ґрунту:

Тип ґрунту	Норма мінерального живлення N-P-K, кг д.р./га
Чорноземи	N70–90 Р60–100 К30–50
Заплавні ґрунти	N50–60 Р60–100 К30–50

Якщо мінеральні добрива вносять спільно з органікою, їх норму зменшують удвічі. Усю дозу калію, а також половину азоту та фосфору загортають восени під основний обробіток. Частину азоту та фосфору, що залишилася, використовують локально при сівбі та як літні підживлення. У сівозміні диню розміщують по цілині, перелогах, багаторічних травах або зернових культурах. Хорошим попередником також є кукурудза на силос.

Гарбуз: органічний пріоритет та дробове живлення

Гарбуз вимогливий до світла, захисту від холодних вітрів та родючості ґрунту. Для нього підходять багаті на перегній чорноземи та темно-каштанові ґрунти з міцною структурою. Культура не переносить підвищену кислотність, але перевершує кавун та диню за стійкістю до ґрунтового засолення. Через високі темпи наростання вегетативної маси гарбуз потребує постійного та рясного припливу елементів живлення.

• Винос азоту на 2 кг урожаю — 3,2 г
• Винос фосфору на 2 кг урожаю — 5,2 г
• Винос калію на 2 кг урожаю — 3,2 г
• Норма внесення гною — 50–100 т/га
• Норма внесення перегною — 30–40 т/га

При визначенні норми гною враховують щільність ґрунту: на важких та безструктурних ділянках дозування збільшують до максимуму, на легких — знижують. Мінеральне живлення розраховують виходячи із запасів елементів у ґрунті за результатами аналізу.

Тип ґрунту	Норма внесення N-P-K, кг/га д. р.
Чорноземи	N90–120 Р100–140 К50–70
Заплавні ґрунти	N60–100 Р80–120 К40–60

Дробове внесення добрив дозволяє забезпечити рослини живленням на ключових етапах розвитку. Це мінімізує втрати азоту та фосфору від вимивання та зв'язування ґрунтом. Для оптимального засвоєння поживних речовин дотримуються такої схеми розподілу добрив:

1. Внесення всієї дози калійних та половини фосфорних добрив під основний обробіток ґрунту.
2. Внесення частини фосфорних та азотних добрив, що залишилася, під час передпосівної культивації.
3. Перше підживлення у фазі 3–5 листків.
4. Друге підживлення на початку утворення батогів.

Найкращими попередниками для гарбуза в сівозміні є картопля, капуста та бобові культури. Вони залишають після себе чисті від бур'янів поля та гарну структуру ґрунту.

Картопля: фокус на ранній старт та баланс елементів

Для картоплі найбільш придатні пухкі, добре дреновані суглинки та супіски з глибоким орним шаром і високим вмістом органіки. Культура легко переносить помірну кислотність ґрунту, оптимальний рівень pH лежить у діапазоні 5,0–6,0. Слаборозвинена коренева система картоплі зосереджена в орному шарі й на ранніх етапах погано засвоює важкорозчинні сполуки. Це робить посадки вкрай залежними від стартових доз легкодоступних добрив.

• Винос азоту на 100 ц бульб — 40–60 кг
• Винос фосфору на 100 ц бульб — 15–20 кг
• Винос калію на 100 ц бульб — 60–80 кг
• Винос кальцію на 100 ц бульб — 40 кг
• Винос магнію на 100 ц бульб — 20 кг

Картопля поглинає елементи живлення протягом усієї вегетації, але пік споживання припадає на фази бутонізації та цвітіння. До початку цвітіння рослини повинні засвоїти до 50% азоту, 40% фосфору та 80% калію від максимальної потреби. З цієї причини основний обсяг мінеральних добрив необхідно внести до садіння або безпосередньо в гребені під час садіння. Достатня кількість азоту на старті — від сходів до початку бульбоутворення — дозволяє швидко сформувати листковий апарат та ефективно використовувати весняну вологу.

Ефективність азоту безпосередньо залежить від забезпеченості ґрунту фосфором і калієм. Фосфор стимулює ріст потужної кореневої системи та прискорює дозрівання врожаю. Його нестача на початку вегетації знижує гіллястість куща, затримує бутонізацію та цвітіння на 3–5 днів, викликає появу бронзового відтінку на листках і коричневих плям залізистої плямистості на бульбах.

Калій відповідає за інтенсивність фотосинтезу, прискорює відтік цукрів із листків у бульби та регулює водний баланс, підвищуючи посухостійкість. Оптимальне калійне живлення запобігає потемнінню м'якоті бульб під час варіння та механічних пошкоджень, а також знижує ураженість картоплі хворобами. Оперативно контролювати рівень калійного живлення можна за його концентрацією в найбільш активних листках.

Фаза розвитку картоплі	Оптимальний вміст калію в листках, % від сухої маси
Сходи	4,0–5,2
Бутонізація	4,1–5,6
Фізіологічно зрілі бульби	2,7–3,1

Картопля добре відгукується на внесення гною в нормі 30–40 т/га, який посилює живлення у другій половині вегетації внаслідок його мінералізації. Мінеральні добрива на чорноземах у Краснодарському краї та Республіці Адигея вносять у кількості N60–90P60–90K60–90. Фосфор і калій застосовують восени під оранку, азот навесні під культивацію. Ефективним є локальне внесення добрив під час садіння в дозі N20P20.

Найкращими попередниками для картоплі є:

• зернобобові;
• озимі;
• оборот пласта багаторічних трав;
• кукурудза на силос;
• капуста;
• огірок;
• коренеплоди (якщо під них внесено достатню кількість органічних добрив).