Особливості мінерального живлення та норми внесення добрив для овочевих культур

Овочеві культури — найвимогливіші споживачі елементів живлення на полі. Порівняно з зерновими вони виносять із ґрунту майже вдвічі більше поживних речовин. При цьому їхня коренева система розвинена слабко і значно поступається польовим культурам за обсягом поглинання. Щоб отримати запланований урожай, агроному необхідно підтримувати оптимальну концентрацію поживних речовин безпосередньо в зоні проживання коренів.

Групи культур за обсягами та швидкістю споживання живлення

Потреба овочів у живленні залежить від тривалості вегетації, темпів росту та глибини проникнення коренів у ґрунт. За загальною кількістю елементів, що виносяться з одиниці площі, культури ділять на чотири групи:

• З великим виносом: середньо- та пізньостигла білокачанна капуста, морква, столовий буряк, бруква, картопля та селера.
• Із середнім виносом: томат, цвітна капуста, ріпчаста цибуля та цибуля-порей, ранні сорти капусти та моркви, спаржа.
• З малим виносом: салат, шпинат та інші зеленні культури.
• З дуже малим виносом: редис.

При плануванні підживлення важливо враховувати не тільки сумарний винос за сезон, а й швидкість споживання за одиницю часу. Скоростиглі культури засвоюють азот, фосфор і калій дуже інтенсивно. Салат, шпинат і редис поглинають елементи живлення за добу у 2–6 разів активніше, хоча їхній загальний винос з урожаєм у 4 рази менший, ніж у капусти. Базовим показником для розрахунку доз добрив залишається винос мінеральних речовин на одиницю товарної продукції.

• Винос NPK цвітною капустою — 245–394 кг на 10 т урожаю
• Винос NPK перцем — 120–165 кг на 10 т урожаю
• Винос NPK картоплею — 150–160 кг на 10 т урожаю
• Винос NPK баклажаном — 115–155 кг на 10 т урожаю
• Винос NPK редисом — 110–20 кг на 10 т урожаю
• Винос NPK ранньою білокачанною капустою — 110–115 кг на 10 т урожаю

Більшість овочевих рослин споживають найбільше калію, потім азоту і найменше — фосфору. Проте цибуля, диня, брюссельська капуста, перець, баклажан і томат виносять калій та азот приблизно в рівних кількостях. Горох, квасоля та цукрова кукурудза становлять виняток: вони поглинають азоту в 1,5–2,0 рази більше, ніж калію.

Як змінюється живлення за фазами розвитку рослин

Споживання елементів живлення змінюється за фазами розвитку рослин. Проростаюче насіння не потребує зовнішніх добрив, оскільки зародок використовує запаси ендосперму або сім'ядоль. Споживання мінеральних речовин починається тільки з переходом на кореневе живлення, але в перший період обсяги поглинання дуже малі.

З ростом кореневої системи та надземної маси поглинання поживних речовин різко зростає. Рослини стають більш стійкими до коливань концентрації ґрунтового розчину. Тим не менш, засвоєння кожного конкретного елемента та їх співвідношення в живленні змінюються нерівномірно до самого кінця вегетації.

У період накопичення вегетативної маси іде активне поглинання азоту. Споживання калію та фосфору зростає в період утворення та росту продуктових органів у дворічників і перед бутонізацією — у рослин плодової групи. Забезпеченість легкодоступними формами фосфору та калію в ці фази визначає фінальну продуктивність і наростання врожаю.

До кінця формування продуктового органу (вегетативного або генеративного) рослини практично вже не потребують додаткового припливу мінеральних речовин із ґрунту. У період дозрівання врожаю додатковий ріст продуктових органів здійснюється за рахунок пересування пластичних речовин зі стебел і листя. Таким чином, поглинання елементів мінерального живлення овочевими рослинами відбувається протягом усієї вегетації рослини, але співвідношення їх змінюється.

Найбільший винос мінеральних речовин відбувається в період інтенсивного утворення продуктових органів, коли найбільш активно наростає біомаса. Важливо знати, що:

• азот — основа формування вегетативної маси та біомаси в цілому;
• калій сприяє утворенню та пересуванню вуглеводів;
• фосфор є визначальним при переході до репродуктивного періоду життя рослин.

Не можна також забувати, що описана вище загальна закономірність у зміні співвідношення поглинаних елементів мінеральної їжі в процесі росту і розвитку овочевих рослин має деякі відступи, зумовлені індивідуальними особливостями культур. За даними З.Й. Журбицького, розсада капусти найбільше поглинає азоту, трохи менше калію і зовсім мало фосфору, а такі ж за віком рослини томата споживають більше калію і менше азоту, при певному збільшенні (порівняно з капустою) обсягу засвоєння фосфору.

Лише перед початком формування продуктових органів рослини обох культур поглинають калію більше, ніж інших елементів живлення (як у всіх овочевих культур). У сортів з тривалим періодом плодоношення активність поглинання азоту та калію чергується по мірі зміни наростання стебел і утворення нових генеративних органів.

Отже, треба знати специфічні вимоги до живлення кожної культури, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови для накопичення врожаю при мінімальних витратах на добрива.

Велике значення для росту і розвитку овочевих рослин мають мікроелементи. Особливо помітний прояв їхньої позитивної дії при оптимальному забезпеченні макроелементами (азотом, фосфором, калієм). Нестача або відсутність деяких мікроелементів (бор, марганець) призводить до осипання бутонів і зав'язей, що буває пов'язано з порушенням у формуванні пилкових зерен. Такі мікроелементи, як молібден, кобальт, мідь, залізо, магній та інші входять до складу ферментів та інших регуляторів обміну речовин, що визначають активність росту, органоутворення і розвитку рослин.

Овочеві рослини неоднаково реагують на зміну концентрації ґрунтового розчину. Існує закономірність: чим молодша рослина, тим вона гірше переносить підвищення концентрації мінеральних речовин. Але в цілому овочеві культури погано переносять концентрований живильний розчин, що пояснюється відносно невеликою сисною силою їхніх кореневих волосків (порівняно із зерновими культурами). Тому овочівники постійно повинні пам'ятати: при великій потребі в елементах мінерального живлення овочеві рослини не повинні мати надлишку солей у ґрунтовому розчині.

Найменш солестійкими є морква, ріпа, огірок, редис, часник, цибуля, квасоля, які знижують урожай при 0,1%-й засоленості і сильно пригнічуються при 0,4%-й.

До середньостійких, що витримують засоленість до 0,4-0,6 %, відносять томат, капусту, перець, баклажан; відносно стійкі до засолення буряк, кабачок, гарбуз, кавун, що негативно реагують на підвищення концентрації ґрунтового розчину понад 1 %.

Урожай овочевих культур значною мірою залежить від рівня кислотності ґрунту. Більшість із них віддають перевагу слабокислому або нейтральному середовищу. Деякі овочеві рослини переносять підкислення ґрунту до pH 5,5 (морква, гарбуз, томат, квасоля, горох та ін.), а окремі навіть до pH 5,0 (щавель, ревінь, цикорій, кавун, фенхель, картопля). Але для всіх сприятливішим є середовище з pH 6,8-6,0.

На кислих ґрунтах рослини гірше поглинають азот, фосфор, калій, магній, кальцій і молібден. На лужних спостерігається нестача цинку, марганцю, заліза, міді.

Таблиця 6 — Класифікація овочевих культур за реакцією на кислотність ґрунту (за даними різних авторів)

Велике значення для овочевих рослин мають органічні добрива. Важливо насамперед те, що з їхньою допомогою підвищується родючість ґрунту, поліпшується його фізичний стан.

Але особливо слід зазначити, що зі збагаченням ґрунту органікою у нього значно зростає поглинальна здатність, що перешкоджає виникненню підвищеної концентрації ґрунтового розчину навіть при відносно високих нормах мінеральних добрив. Для овочевих культур, чутливих до підвищення концентрації солей, це має велике значення. Отже, органічні добрива — це не лише збагачення ґрунту елементами мінерального живлення, а повітря — вуглекислим газом, але й основний засіб, за допомогою якого створюються оптимальні умови для харчового режиму овочевих рослин. Ось чому більшість овочевих культур позитивно реагує на внесення таких добрив, особливо при поєднанні їх із мінеральними туками.

Необхідно враховувати неоднакову чутливість та реакцію овочевих рослин на органічні добрива:

Органіка, розрахунок доз та особливості живлення в теплицях

Свіжий гній та інші свіжі органічні добрива відмінно засвоюють пізньостиглі сорти білоголової капусти, позитивно реагують на них і рослини огірка. Однак під інші культури вносити таку органіку безпосередньо не рекомендується. Буряк і томати ефективно використовують післядію гною, тому їх розміщення у сівозміні після пізньої капусти дає вагому прибавку врожаю. Для ранньостиглих культур і сортів краще застосовувати перегній або компост, оскільки на внесений з осені гній вони практично не реагують.

Для створення оптимального харчового режиму та запобігання надмірному накопиченню нітратів в овочах використовуйте балансовий метод розрахунку доз добрив. Хоча всі розрахункові методи мають похибки, балансовий підхід дозволяє отримати співвідношення NPK, найбільш близьке до оптимального. На основі цих обчислень формують систему живлення, яку потім дрібно вносять протягом сезону.

Необхідні великі норми поживних речовин слід розподіляти на кілька прийомів відповідно до потреб рослин у різні фази росту. Особливий підхід потрібен у захищеному ґрунті, де висока продуктивність рослин і величезна біомаса викликають підвищену потребу в живленні. При цьому обмежений обсяг коренеживильного шару в теплицях змушує використовувати не звичайний ґрунт, а високородючі штучні ґрунти.

• Вміст органіки в тепличних ґрунтах — від 20–30 до 100 %
• Дрібне внесення мінеральних добрив — у 3–4 прийоми
• Періодичність підживлення в теплицях — раз на декаду

Навіть найбагатший тепличний ґрунт не може одразу вмістити весь обсяг необхідних солей через ризик небезпечного підвищення їх концентрації. Агрономам доводиться вести постійний контроль стану субстрату і проводити регулярні підживлення. Альтернативний варіант — вирощування овочів на інертних субстратах з постійною подачею поживних розчинів заданої кислотності та концентрації.

Окультурювання та підготовка ґрунтів під овочі

Висока вимогливість овочевих культур до мінерального живлення задовольняється тільки на родючих ґрунтах з хорошими фізико-хімічними властивостями. Якщо природна родючість низька, ґрунт покращують за допомогою доступних меліоративних прийомів. В умовах Південного федерального округу при правильній підготовці під овочівництво можна пристосувати практично будь-які типи ґрунтів.

Перезволожені органічні ґрунти в дельтах Волги, Дону та Кубані потребують найбільших витрат на окультурювання. Вони мають підвищену кислотність, багаті на азот і кальцій, але дефіцитні щодо доступних фосфору та калію. Після осушення та розпушування органіка в них активно розкладається з накопиченням гумусу, що дозволяє отримувати високі врожаї при внесенні фосфорних і калійних добрив. Через повільне прогрівання такі вологомісткі ділянки холодні й не підходять для раннього овочівництва.

Легкі піщані ґрунти відрізняються низькою вологоємністю та надмірною аерацією, через що органіка в них згорає миттєво, а мінеральні солі швидко вимиваються. Товарне овочівництво на таких полях можливе тільки за умови обов'язкового зрошення. Крім того, піщані ділянки потребують щорічного насичення органічними та мінеральними добривами.

Важкі глинисті ґрунти містять великий запас поживних речовин, але мають погану структуру і повільно прогріваються. Для покращення їхніх фізичних властивостей у пахотний шар вносять органіку та кальційвмісні матеріали, після чого використовують під холодостійкі овочеві культури. Отримати ранній урожай на глинистих полях не вдасться навіть після проведення меліорації.

Освоєння підзолистих ґрунтів під овочі потребує значних початкових витрат. Однак завдяки хорошій природній вологозабезпеченості ці землі дозволяють отримувати стабільно високі врожаї. Підготовка підзолистих ділянок під овочеві культури включає кілька обов'язкових послідовних етапів.

1. Поглиблення орного шару для збільшення потужності пахотного шару.
2. Вапнування для нейтралізації надмірної кислотності.
3. Систематичне внесення органічних та мінеральних добрив.

Овочеві культури чутливі до типу ґрунту та рівня вологості. Найкращим вибором для закладання товарних посадок будуть суглинки, особливо чорноземи та легкі суглинкові ґрунти. Якщо на таких землях налагодити штучне зрошення та регулярно вносити розрахункові дози добрив, ви гарантовано отримаєте високий збір овочів будь-яких строків дозрівання.

Через високу потребу овочів у волозі сівозміни зазвичай розміщують біля вододжерел — у заплавах річок або низинах біля озер. Найбільш популярні заплавні поля з родючими наносними ґрунтами, проте умови вирощування на них неоднорідні. При плануванні садіння обов'язково враховуйте рельєф конкретної ділянки, механічний склад ґрунту та глибину залягання ґрунтових вод.

Як розподілити культури за зонами заплави

Залежно від віддаленості від русла річки заплаву поділяють на три зони з різними умовами для рослинництва:

• Прируслова частина. Складається з грубих піщаних наносів, ґрунтові води тут залягають глибоко. Це найменш родючі ділянки заплави, але вони придатні для овочівництва за умови організації регулярного поливу.
• Центральна заплава. Найродючіша зона з оптимальним складом річкових відкладень. Це найкраще місце для розміщення основного овочевого клину під середньо- та пізньостиглі культури.
• Притерасна частина. Характеризується зниженим рельєфом і важкими, перезволоженими ґрунтами, схильними до заболочування. Використовувати ці землі під садіння можна тільки після проведення масштабних меліоративних робіт.

Для отримання ранньої продукції безпечніше використовувати першу або другу надзаплавні тераси. Під садіння вибирайте ділянки з ухилом до сонця. На таких схилах ґрунт прогрівається на тиждень раніше, ніж на рівнині, при цьому зберігається можливість швидко подати воду для поливу.