Запальний процес у ветеринарії: механізми розвитку та класифікація

Запалення — складна реакція організму у відповідь на вплив різноманітних хвороботворних подразників, що проявляється (на місці їхнього впливу) комплексом функціональних і структурних змін у вигляді розладів тканинного обміну (дистрофій), порушення кровообігу (ексудацією) та розмноження клітин (проліферація).

Запалення є захисною реакцією організму, це найбільш поширений патологічний процес, що лежить в основі багатьох захворювань, наприклад запалення легень, шлунка тощо.

Екзогенні: механічні, фізичні, хімічні, біологічні агенти.

Ендогенні: розлад кровообігу тканин, вплив патологічних продуктів обміну речовин, нервово-трофічні порушення. Інтенсивність перебігу запального процесу визначається властивостями хвороботворного агента, місцем виникнення процесу, особливостями тканини, станом організму.

Почервоніння пов'язане з припливом артеріальної крові, згодом запалена ділянка стає синьою, що пов'язано із застоєм крові. Опухання запаленої ділянки пов'язане з припливом крові та виходом ексудату і лейкоцитів, а також рясною проліферацією. Підвищення температури пов'язане з підвищеним обміном, припливом артеріальної крові. Болючість виникає від механічного тиску ексудату на нервові закінчення та подразнення їх токсичними продуктами. Розлад функції — наслідок порушення живлення, іннервації та обміну в запаленій ділянці.

Будь-яке запалення характеризується трьома основними, взаємопов'язаними явищами:

2) ексудацією та еміграцією (розладом кровообігу),

При різних запаленнях можуть переважати різні з перерахованих моментів: якщо чітко виступає процес руйнування тканин, запалення називають альтеративним, при переважанні судинної реакції — ексудативним, при превалюванні розростання тканин — проліферативним.

Альтерація (від лат. зміна) характеризується пошкодженням, дистрофією, некрозом (відмиранням) і відторгненням клітинних структур. Якщо ці зміни спостерігаються від безпосередньої дії запального агента (опік, травма, електрострум), то альтерацію називають первинною. Якщо ж подібного роду зміни розвиваються під час розвитку запального процесу, то це вторинна альтерація. Дистрофія — порушення живлення й обміну речовин, проявляється в переродженні клітинних елементів, набряканні та розчиненні волокон міжклітинного простору. При сильних пошкодженнях (опіки) переважають некротичні процеси. У центрі запального вогнища спостерігається зниження обміну речовин, тоді як навколо обмін речовин підвищений — «пожежа обміну».

Судинна реакція при запаленні характеризується розширенням судин і припливом великої кількості крові — артеріальна гіперемія. Судинорозширювальний ефект зумовлюється впливом недоокислених продуктів обміну: альбумози, пептони, гістамін та ацетилхолін. Однак вени не розширюються, а навіть звужуються, спостерігається застій крові і гіперемія стає венозною. У сповільненій крові відбувається перерозподіл кров'яних елементів: лейкоцити переходять до судинної стінки, прилипають до неї — крайове стояння лейкоцитів.

Ексудація та механізми захисту тканин

Ексудація — випотівання рідини при запаленні із судин у тканину. Запальний випіт, що накопичується в будь-яких порожнинах (грудна, черевна), називається ексудатом, а той, що просочує будь-яку тканину — інфільтратом (лат. просочувати).

Ексудат на відміну від трансудату містить більше білка (понад 3%), характеризується наявністю в ньому лейкоцитів і навіть еритроцитів, а також вираженими протеолітичними властивостями. Ексудація має захисно-фізіологічне значення:

• Ексудат розбавляє і цим знижує пошкоджувальну дію запального агента.
• Ексудат, завдяки присутності в ньому ферментів, нейтралізує токсичні речовини.
• Ексудат має бактерицидну дію.

Еміграція лейкоцитів та проліферативні процеси

Еміграція лейкоцитів — вихід лейкоцитів через стінку судини в тканину. Вона здійснюється одночасно з ексудацією. Еміграцію лейкоцитів І.І. Мечников пояснював хемотаксисом — своєрідною дією хімічних речовин, що утворюються в запальному вогнищі та приваблюють лейкоцити.

Еміграції передує крайове стояння лейкоцитів, особливо у венозних капілярах. Після цього лейкоцити через розширені пори судинної стінки починають проникати вже через годину після впливу запального подразника. Спочатку лейкоцити утворюють своєрідні виступи — несправжні ніжки (псевдоподії), які проникають у пори ендотелію судини. Потім тіло лейкоцита повністю переливається із судинного русла (феномен еміграції лейкоцитів).

Після цього вони амебоподібними рухами пересуваються до центру вогнища запалення, де здійснюють фагоцитарну функцію. При цьому частина лейкоцитів гине з виділенням ферментів, що перетравлюють продукти розпаду. Решта лейкоцитів знову емігрує в кров'яне русло або бере участь у проліферативних явищах. При гнійних запаленнях лейкоцити скупчуються у величезних кількостях (гній — це в основному загиблі лейкоцити).

Рисунок 6 – Запалення брижі жаби: а – лейкоцити, що вийшли в тканину; б, г – лейкоцити, що мігрують із судини; в – феномен «крайового стояння лейкоцитів»; д – ерит-

Проліферація (лат. нащадок створювати) — місцеве розмноження клітин і неклітинних елементів. Вона особливо добре виражена в пізні періоди запалення і при хронічних формах його перебігу. Проліферативні процеси протікають особливо активно після відторгнення некротичних мас і знищення хвороботворного агента. В умовах запалення пошкоджені тканини і, особливо клітини крові, є джерелами гуморальних факторів, що стимулюють розмноження тканин.

Чим ефективніше відбувається очищення рани від пошкоджених тканин, тим повніше відбувається проліферація тканинних елементів з відновленням структури та функціональної цілісності тканини. Очищення рани відбувається за рахунок фагоцитозу лейкоцитами та макрофагами пошкоджених тканин. При цьому важлива роль належить також ферментам мікроорганізмів і власним ферментам тканини.

За проліферацією слідують регенеративні процеси, якими і завершується запалення. Регенерація не відноситься до власне запальних процесів, вона полягає у посиленні розмноження молодої грануляційної тканини. Вона розростається від периферії до центру запалення і з часом заповнює дефект тканини. Грануляційна тканина, що розростається, формує бар'єр (демаркаційний вал) між запальним вогнищем і здоровою тканиною, який перешкоджає поширенню запального вогнища на навколишні тканини.

Альтеративне запалення характеризується переважанням у тканинах явищ дистрофії, некрозу, зі слабовираженою ексудацією та проліферацією. Таке запалення виражене в мозку, серці, печінці.

Ексудативне запалення характеризується вираженою судинною реакцією: 1. Серозне запалення - ексудат прозора рідина, містить 5-6 % білка, невелику кількість формених елементів, буває при сприятливому перебігу запалення. 2. Серозно-катаральне запалення - розвивається на слизових оболонках, серозний ексудат виходить на поверхню разом зі слизом, лейкоцитів мало. 3. Фібринозне запалення - з ексудатом виходить велика кількість білків плазми, а з ними великі білкові молекули фібриногену, останній за стінкою судини згортається, утворюючи на поверхні плівку, що складається з мережі фібрину, просоченої лейкоцитами. 4. Геморагічне запалення - коли до ексудату домішуються еритроцити. 5. Гнійне запалення - супроводжується виходом гнійного ексудату, густої рідини жовтого кольору з великим вмістом лейкоцитів і різних тканинних елементів на різних стадіях руйнування. Види а) емпієма - скупчення гною в будь-якій замкненій порожнині організму (емпієма плевральної порожнини, черевної порожнини, жовчного міхура тощо). б) абсцес - скупчення гною в штучній порожнині, утвореній внаслідок омертвіння і розрідження тканини у вогнищі запалення. в) фурункул - гнійне запалення сальних залоз і волосяних цибулин. г) карбункул - гнійне запалення групи сальних залоз і волосяних цибулин. д) нориця - осумкований хід, що з'єднує глибоколежаче вогнище гнійного запалення із зовнішнім середовищем. Через норицевий хід гній витікає назовні. е) флегмона - розлите, таке, що поширюється по пухкій клітковині гнійне запалення. ж) піємія - загальне зараження організму з утворенням множинних

Гнильне запалення розвивається при потраплянні у вогнище запалення гнильної мікрофлори. Воно може бути гангренозним, що має тенденцію до поступового поширення, та іхорозним - з неприєм-

Проліферативне запалення - переважає розростання нових тканинних елементів над усіма тканинними елементами - при сапі, актиномікозі, туберкульозі.