Класифікація травм у сільськогосподарських тварин та правила надання першої допомоги

Класифікація травм та перша допомога при забиттях

Травмою називають порушення роботи тканин, органів і всього організму тварини під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів. За природою походження пошкоджувальні фактори ділять на механічні (удари, падіння, порізи), фізичні (термічні опіки, обмороження, електрика) та хімічні (кислоти, луги, солі важких металів). Окрім зовнішніх уражень у тварин часто зустрічаються внутрішні травми: кормові — від сторонніх предметів у раціоні, і біологічні — що виникають при паразитарних захворюваннях, наприклад при аскаридозі.

Забиття являє собою закрите механічне пошкодження тканин без порушення цілісності шкіри. Воно виникає при ударах тупими предметами, копитами або при падінні тварин на слизькій підлозі. Через розрив судин кров і лімфа виливаються в підшкірну клітковину та міжм'язову тканину, утворюючи набрякле, щільне або флуктуаційне припухання. На непігментованих ділянках шкіри чітко видно крововиливи, а сама тварина відчуває біль і втрачає функцію травмованого органа.

1. У перші два дні застосуйте місцеве охолодження (лід, сніг, холодні примочки) для зупинки крововиливу та накладіть далеку пов'язку.
2. Виконуйте холодові процедури по 30–40 хвилин з перервами від 2 до 6 годин.
3. Починаючи з 2–3-ї доби переходьте до теплових процедур, втирання мазей і масажу для розсмоктування припухлості.

Типи ран, види кровотеч і механіка загоєння

Рана відрізняється від забиття обов'язковим порушенням цілісності зовнішніх покривів — шкіри, слизових або серозних оболонок. Від ран слід відрізняти садна (осередкові ураження епідермісу) і подряпини (лінійні пошкодження епідермісу). За характером пошкодження рани ділять на різані, колоті, рубані, рвані, кусані, розмозжені, вогнепальні та комбіновані. За глибиною проникнення вони бувають сліпими, наскрізними та такими, що проникають в анатомічні порожнини.

Ступінь зяяння рани залежить від напрямку травми і типу тканин: при поперечному пошкодженні м'язів і сухожиль краї розходяться сильніше, ніж при поздовжньому. Окрему увагу приділяють характеру кровотечі. При артеріальній кровотечі яскраво-червона кров б'є пульсуючим струменем, при венозній — йде безперервний темно-червоний потік, а при капілярній кров сочиться з усієї поверхні і зазвичай зупиняється мимовільно.

Процес загоєння ранового каналу проходить через три послідовні фази. У першу фазу розвиваються гостре запалення, ацидоз, ексудація та набухання колоїдів (гідратація). У другу фазу спадає набряк, припиняється виділення ексудату (дегідратація) і поверхня вкривається грануляціями. У третій фазі грануляційна тканина перетворюється на рубцеву з наступною її епітелізацією.

• Тривалість холодової процедури — 30–40 хв
• Інтервал між процедурами холоду — 2–6 год
• Початок теплових процедур — з 2–3-ї доби
• Утворення мережі судин у рані — 4–5 днів
• Строк зняття швів — 7–10-й день

При загоєнні за первинним натягом у перші години між стінками рани утворюється тонка фібринозна спайка, куди мігрують лейкоцити, лімфоцити, фібробласти та макрофаги, що запускають протеоліз і фагоцитоз. На 4–5-й день між стінками формується суцільна мережа капілярів. До 7–10-го дня вона перетворюється на міцну волокнисту сполучну тканину, після чого знімають шви, залишаючи ледь помітний рожевий рубець.

Механіка загоєння та первинна обробка ран

Загоєння за вторинним натягом відбувається при зяючих ранах з нерівними краями, кишенями, затьоками, нагноєнням і великими обсягами змертвілих тканин. При сприятливому перебігу процесу вже на 3–4-й день на очищених ділянках рани утворюються капілярні судинні петлі. Разом з лейкоцитами, макрофагами та фібробластами вони формують грануляційну тканину, яка заповнює пошкодження від дна і стінок до країв. З часом грануляції трансформуються в рубцеву тканину, що стягує рану, після чого починається епітелізація. Повний цикл загоєння займає від 3–4 тижнів і більше, при цьому сформований рубець не містить волосяних цибулин, сальних і потових залоз.

У великої рогатої худоби та свиней загоєння ран часто проходить під струпом. На 2–3-тю добу рана заповнюється фібрином, який висихає разом із форменими елементами крові та відмерлими тканинами, утворюючи захисну біологічну пов'язку. Процес під струпом може йти без нагноєння або з частковим чи повним нагноєнням за вторинним натягом. У коней під струпом здатні загоюватися тільки поверхневі садна, подряпини та неглибокі рани із серозним типом запалення.

Для запобігання інфікуванню та розвитку ускладнень первинну обробку пошкодження проводять одразу після зупинки кровотечі.

1. Витягти пінцетом із поверхні рани сторонні предмети та видимі забруднення.
2. Промити ранову порожнину 3%-вим розчином перекису водню або фізіологічним розчином із додаванням перманганату калію, антибіотиків чи інших антисептиків.
3. Вистригти або виголити шерстний покрив навколо зони пошкодження.
4. Обробити шкіру по краях рани настоянкою йоду, 2%-вим розчином хлораміну або 5%-вим нашатирним спиртом.
5. Покрити оброблену рану стерильною марлевою серветкою.

Способи зупинки кровотеч, пов'язки та перша допомога при опіках

• Час експозиції тампона — 24–48 год
• Джгут у теплу пору — до 2 год
• Джгут у холодну пору — до 1 год
• Тиснуча пов'язка на м'які тканини — до 2 год
• Зміна пов'язки з гіпертонічним розчином — через 4–5 діб

Для зупинки кровотечі з глибоких ран і дрібних судин застосовують тампонаду. Марлевий тампон, змочений 0,1%-вим адреналіном, 3%-вим розчином перекису водню або скипидаром, вводять у рану корнцангом або пінцетом і залишають на 24–48 годин. Витягати тампон слід обережно, переважно за заздалегідь протягнуту нитку. Кровотечі на голові та кінцівках зупиняють тиснучою пов'язкою після попередньої тампонади. Тугу пов'язку на м'яких тканинах витримують не більше двох годин, тоді як на копиті її можна залишати на кілька днів.

Як джгут використовують гумову трубку, ремінь або м'яку мотузку. Для зупинки носових кровотеч застосовують холод. Із фармакологічних засобів для підвищення згортання крові та звуження судин використовують 1%-ний розчин кальцію хлориду внутрішньовенно або адреналін 1:1000 підшкірно. Фіксацію перев'язувального матеріалу та захист рани забезпечують спеціальними пов'язками.

• Запобіжна пов'язка: два шари стерильної марлі (що виступають за краї рани на 2–3 см), шар гігроскопічної вати та фіксувальний бинт. При відсутності ускладнень витримується 6–7 діб.
• Тиснуча пов'язка: марлева серветка, шар вати та туге бинтування. Застосовується при закритих травмах і кровоточивих ранах; змінюється кожні 2–3 години.
• Пов'язка для інфікованих ран: перший шар зі стерильної марлі, зволожений 10–20%-вим розчином магнію сульфату або натрію сульфату; другий шар із білої гігроскопічної вати. Пов'язку змінюють через 4–5 діб після обробки.

Термічні, променеві та електричні ураження тканин призводять до опіків, які тварини отримують під час пожеж, ошпарювання окропом або парою, жорсткого ультрафіолетового опромінення та ураження струмом. За глибиною пошкоджень опіки поділяють на I, II та III ступені. При I (легкому) ступені уражається лише поверхневий шар шкіри, що клініцисти фіксують за локальним почервонінням і невеликим припуханням шкіри.

Перша допомога при опіках, електротравмах та відмороженнях

Тяжкі термічні та хімічні ураження вимагають негайних дій на місці. Опіки II ступеня супроводжуються утворенням пухирів із прозорим або жовтуватим вмістом і запальним обідком. При їх розриві утворюється ранова поверхня з високим ризиком бактеріального забруднення. При опіках III ступеня відбувається глибоке ураження шкіри та некроз тканин із формування струпа.

• Перманганат калію для обробки — 5%-ний розчин
• Розчин соди від кислотних опіків — 40 г на 1 л води
• Співвідношення оцту та води при опіку лугом — 1:1
• Йод-гліцерин для обробки відморожень — 1 частина йоду на 4 частини гліцерину
• Спиртовий розчин діамантового зеленого — 0,5%-ний

Обробку опіків шкіри проводять за чіткою схемою:

1. Одразу після ураження рясно полийте ділянку холодною чистою водою.
2. Обережно очистіть область ватним або марлевим тампоном і зволожте 5%-ним розчином перманганату калію (5–6 разів із повтором через 1–2 години триразово, на другу і наступні доби — одноразово).
3. При утворенні ранової поверхні нанесіть ксероформну мазь або лінімент за Вишневським.

При електротравмі першочергове завдання — знеструмити об'єкт: вимкнути рубильник, перерізати дріт ізольованим інструментом або скинути його сухою дерев'яною палицею чи мотузкою. Працювати дозволяється лише в гумових рукавицях, стоячи на сухій дошці або гумовому килимку. Братися голими руками за тварину під струмом не можна. Після звільнення тварині забезпечують спокій і дають вдихати нашатирний спирт.

На відмороження частіше страждають периферичні ділянки: вуха, хвіст, соски вимені у корів, мошонка у самців, гребені та сережки у птиці. Фактори ризику — низька температура, висока вологість, вітер і контакт із металом. Виділяють три ступені відмороження:

• I ступінь: блідість (анемічність) шкіри, зниження або втрата чутливості.
• II ступінь: набряклість, багряно-синій колір шкіри, пухирі з кров'янистою рідиною.
• III ступінь: омертвіння (некроз) тканин та інтоксикація організму.

При відмороженні I ступеня тварину переводять у тепло, розтирають уражене місце камфорним спиртом, змащують камфорною олією або йод-гліцерином і накладають ватно-марлеву пов'язку. При III ступені потрібна термінова допомога ветеринарного лікаря: розсічення тканин, видалення некрозів, проведення новокаїнових блокад, внутрішньовенне введення розчинів глюкози, спирту та переливання крові.

Діагностика захворювань кінцівок та причини кульгавості

Кульгавість — це зміна ходи, викликана ураженням кісток, суглобів, сухожиль, зв'язок або нервових стовбурів. Порушення виникають через травми (забиття, падіння, рани, перевантаження), термічні або хімічні фактори, а також на фоні порушень обміну речовин (зміна фосфорно-кальцієвого балансу призводить до переломів). До кульгавості призводять і інфекції (ящур, некробактеріоз), і похибки утримання: вогкість, бруд, відсутність моціону та несвоєчасне розчищення копит.

Для точного виявлення локалізації патології обстеження проводять у суворо визначеному порядку:

1. Оцініть поставу кінцівок та позу тварини у спокої, а потім простежте за характером кроку в русі.
2. Огляньте копито: перевірте форму, ступінь відростання рогу, наявність тріщин стінки, пошкоджень підошви, стрілки та вінця.
3. Порівняйте місцеву температуру (прикладаючи тильну сторону долоні) та больову чутливість хворої і здорової кінцівок.
4. Послідовно промацайте всі відділи кінцівки знизу вгору для виявлення прихованих набряків та болючих зон.
5. Перевірте суглоби шляхом пасивного згинання та розгинання.

Укол підошви — це колоті або колото-різані поранення підошви копита гострими предметами (цвяхом, дротом, склом). Нерідко уколи підошви виникають при утриманні тварин у захаращених, неприбраних приміщеннях, при пасовищі в районі звалищ, автомобільних доріг, де можуть бути шматочки від металевих щіток очисних машин, при прогонах біля будівництв тощо.

Кульгавість виникає одразу після поранення або через 1-3 доби. При ретельному розчищенні підошви в ній іноді знаходять сторонній предмет або рановий канал, який може бути дуже невеликим у вигляді темної цятки.

Для лікування підошву розчищають, змащують рану 5%-ною спиртовою настоянкою йоду. Якщо виявляють сторонній предмет, то його витягають. Рану заповнюють марлевим тампоном, рясно просоченим одним із знезаражувальних засобів (дьогтем, іхтіолом, можна припудрити йодоформом тощо). Після цього накладають бинтову пов'язку, на вінці роблять кілька обертів бинта, при цьому в задній (п'ятковій) частині вінця початковий кінець бинта довжиною 20-25 см залишають вільним. Потім бинт через рогову стінку переводять на підошву (вперед — вниз — назад) і на рівні м'якушів його обводять навколо вільного початкового кінця бинта. Цей кінець помічник увесь час тримає натягнутим. Бінтують у такому порядку до повного закриття рогового черевика та вінця. Після цього ззаду зв'язують вільні кінці бинта між собою. Зверху пов'язки бажано одягнути брезентовий чохол для запобігання забрудненням. Перев'язку роблять через 2-3 доби.

При будь-якому дослідженні нижньої частини кінцівки та копита доцільно попередньо зробити ножну ванну (відро, бажано брезентове, зі слабким розчином перманганату калію). Тільки ретельно вимивши, можна детально оглянути пошкоджену кінцівку.

Забиття підошви (наминання) виникає як наслідок неправильного розчищення (надмірного зрізання рогу підошви), при пересуванні по нерівному, особливо кам'янистому, ґрунту, при утриманні без достатньої підстилки.

У тварин відзначають кульгавість, болючість при наступанні. При розчищенні копита виявляють на підошві ділянки жовтого, жовто-червоного, фіолетово-червоного кольору різної форми та величини. При пальпації та постукуванні по підошві у тварини проявляється болюча реакція.

Для лікування перший час застосовують холод — обмазування холодною глиною, краще з оцтом, лід у брезентовому мішку. Усі маніпуляції проводять після хорошої фіксації тварини та розчищення копита. Коли гострий процес завершиться (через кілька днів), роблять дьогтьову пов'язку. Дуже важливо утримувати тварин на рясній підстилці, це сприяє більш швидкому регенераційному процесу та загоєнню.

Вивих суглобів — це зміщення суглобових поверхонь кісток. У великої рогатої худоби нерідко бувають випадки вивихів путового суглоба. При гострому вивиху змінюється конфігурація суглоба з подальшим його болісним припуханням; порушуються рухливість і функція кінцівки (тварина не може на неї спиратися).

Вправити суглоб вдається, як правило, у перший час після вивиху, із застосуванням певного зусилля при врахуванні анатомо-топографічних особливостей. Момент вправлення супроводжується легким клацанням. Доцільно при вправленні застосовувати місцеве знеболювання. Заключний етап — накладання шинно-гіпсової пов'язки, яку знімають через 2-3 тиж.

Переломи кісток можуть бути в результаті забитих місць, падіння, нанесення ударів іншими тваринами, невдалого повалу. Розрізняють повні переломи й неповні (з утворенням тріщини), а також — закриті й відкриті (з порушенням цілісності шкірного покриву).

При повному переломі спостерігається сильна кульгавість, припухання, промацується крепітація (скрип уламків), рухливість кістки на місці травми. Для підтвердження діагнозу (особливо при неповному переломі) необхідне рентгенологічне дослідження.

Надання першої допомоги полягає у наданні тварині спокою. Ділянку перелому закріплюють пов'язкою з використанням підручних засобів (дощок, палиць тощо), під пов'язку підкладають вату або м'яке ганчір'я. Надалі накладають гіпсову пов'язку. Комісійно (ветспеціалісти та зооінженери) роблять висновок про доцільність подальшого лікування.

У практиці тваринництва нерідко бувають випадки зривання рогового чохла, а іноді — і перелому рогового відростка. При цьому спостерігається кровотеча, яка може бути досить інтенсивною, сильна болісність у пошкодженій області. При переломах рогового відростка відзначають рухливість рога.

Якщо роговий чохол неміцно пов'язаний з рухомими тканинами, то його видаляють. Після цього оголений роговий відросток обмивають розчином перманганату калію (1:1000), 3%-вим розчином перекису водню, розчином фурациліну (1:5000) або іншими аналогічними засобами. Осушують ріг ватно-марлевим тампоном, видаляють некротизовані ділянки тканини, обробляють краї рани настойкою йоду, білим стрептоцидом (або, особливо влітку, — йодоформом) і накладають пов'язку. Роблять її у вигляді вісімки з перекиданням бинта на здоровий ріг. Рекомендується після накладання змочити пов'язку дьогтем. Змінюють її через 5-7 діб.

У разі перелому рога відділяють скальпелем або ножицями звисаючу частину, закривають рану марлею й обережно обстригають навколо волосся (не допускаючи його потрапляння в рану). Марлю знімають, рану промивають дезінфікуючим розчином, підсушують, обробляють йодною настойкою і присипають порошком будь-якого сульфаніламідного препарату або йодоформом. У порожнину рани вводять стерильні марлеві тампони, просочені стрептоцидною емульсією, і зміцнюють пов'язкою, яку періодично змінюють. Повне загоєння відбувається орієнтовно через 3-4 тиж.

Травми рогів та ураження очей: перша допомога і лікування

Зривання рогового чохла виникає при різкому русі голови назад, коли тварина застрягає рогами в огорожі, ґратах або дроті, а також при невірному фіксуванні за роги. Травма супроводжується сильною кровотечею і збудженням тварини, проте при своєчасному втручанні прогноз сприятливий.

• Концентрація йодоформної мазі — 5–10%
• Розчин борної кислоти для промивання очей — 3%
• Розчин альбуциду для промивання очей — 10%

Для обробки пошкодженого рога використовують присипку білим стрептоцидом або йодоформом, змащують дьогтем і накладають тугу бинтову пов'язку. Під дьогтьовим захистом порівняно швидко формується новий роговий чохол. Він буде меншого розміру, без природного блиску і з хвилеподібною поверхнею, але повністю відновить захисну функцію.

Рани повік найчастіше стаються під час пасіння в чагарнику або лісі. Пошкоджену область обережно змащують 5–10%-вою йодоформною маззю, після чого присипають порошком білого стрептоциду або трициліном. При великих ранах накладають лейкопластир або клейову пов'язку.

Кон'юнктивіт — запалення слизової оболонки очей, що супроводжується почервонінням, сльозотечею і виділенням гною. Захворювання викликають сторонні предмети (пил, частинки корму), хімічні та фізичні подразники, дефіцит каротину в раціоні або інфекційно-інвазійні процеси (наприклад, телязіоз).

1. Видаліть стороннє тіло з ока ватним тампоном, змоченим чистою кип'яченою або дистильованою водою.
2. Промийте око дезінфікуючим розчином (3%-вої борної кислоти або 10%-ного альбуциду) з піпетки, спринцівки або шприца без голки.

Ураження шкіри: профілактика та терапія екземи і дерматитів

Екзема — запалення поверхневих шарів шкіри, зумовлене підвищеною чутливістю до неспецифічних алергенів. Розвитку хвороби сприяють зовнішні фактори: розчухи, тертя брудними пітниками у коней, укуси комах, вогкість, висока температура повітря, утримання на вологій підлозі без підстилки, вплив скипидару або лізолу, проникнення мікроорганізмів і плісняви. До внутрішніх причин відносять патології нервової системи, порушення обміну речовин та захворювання внутрішніх органів.

У своєму розвитку екзема проходить послідовні стадії:

• почервоніння (еритема);
• утворення щільних вузликів (папул);
• формування пухирців зі світло-жовтою рідиною (везикул);
• поява гнійничків (пустул);
• розвиток мокнучих ерозій після розкриття пустул;
• утворення кірочок при висиханні ексудату;
• лущення епідермісу.

Особливість екземи — тривалий і наполегливий свербіж. У період терапії важливо не змочувати шкірний покрив водою. Тваринам призначають заспокійливі засоби, полівітаміни, мазі та пасти: нафталан, АСД-Ф-3, кортикостероїди, лінімент за Вишневським. Корисною є УВЧ-фізіотерапія. У раціоні обмежують кухонну сіль і легкозасвоювані вуглеводи.

Дерматит являє собою запалення глибоких шарів шкіри. За причинами виникнення він схожий з екземою і поділяється на травматичний, хімічний, бородавчастий, токсичний і гангренозний. Травматичний дерматит проявляється почервонінням, набряком, болючістю, стиранням шерсті та кірочками. Для гострого хімічного дерматиту характерна гаряча, щільна або тістувата болюча припухлість.

Бородавчастий (веррукозний) дерматит зустрічається у коней на згинальних поверхнях пальцевих суглобів задніх ніг з переходом на плесно. Шкіра потовщується, втрачає рухливість, виділяється сіро-білий гнійний ексудат і утворюються розростання у вигляді бородавок.

Гангренозний дерматит має сезонний характер і частіше проявляється навесні та восени. Збудники (анаероби або збудник некробактеріозу) проникають через рани, садна, подряпини та мацеровану шкіру. Місцевий гнійно-некротичний процес на кінцівках завжди супроводжується підвищенням загальної температури тіла.

Терапія різних форм дерматиту та планова профілактика

Тактика лікування дерматиту безпосередньо залежить від причини, що викликала ураження шкіри. При травматичному пошкодженні першочергове завдання — знезаразити пошкоджені тканини та придушити запальний процес. Для цього дотримуються суворої послідовності обробки саден і подряпин.

1. Обробіть садна і подряпини настоянкою йоду.
2. Нанесіть мазі, пасти або кортикостероїдні препарати (гідрокортизон, преднізолон).
3. Присипте уражену поверхню порошком антисептика (наприклад, білим стрептоцидом).

При хімічному дерматиті у свіжих випадках спочатку нейтралізують агресивну речовину слабким розчином кислоти або лугу залежно від характеру хімікату. Надалі терапію проводять за тією ж схемою, що і при травматичному ураженні. Токсичний (бардяний) дерматит лікують аналогічно гострій екземі: уражену шкіру змащують дьогтьовим лініментом і накладають пов’язку.

Лікування бородавчастого дерматиту вимагає хірургічного і системного втручання. У цьому випадку застосовують припікання кислотою або термокаутером, після чого припудрюють ділянку сухим перманганатом калію. Системна терапія включає внутрішньовенне внесення 10%-ного розчину кальцію хлориду.

Профілактика шкірних патологій будується на усуненні причин їх виникнення. Це комплексна робота, яку проводять на фермах у плановому порядку. Для запобігання дерматитам систематично виконують зоогігієнічні заходи та контролюють умови утримання тварин.