Методи клінічної діагностики та дослідження сільськогосподарських тварин

Діагностика — наука, що вивчає методи та прийоми, за допомогою яких визначають симптоми (ознаки) хвороб, їхній діагноз, прогноз, необхідні для організації лікувальних і профілактичних заходів.

Симптоми хвороб — це комплекс функціональних і морфологічних змін в органах і системах.

Симптоми поділяються на такі види:

• Загальні симптоми — ознаки, що виникають при багатьох хворобах: прискорення дихання і пульсу, підвищення температури, пригнічення, порушення апетиту, зниження продуктивності.
• Місцеві симптоми, виникають у певних органах: хрипи в легенях при бронхіті, припухлість і гіперемія при забитті.

Діагноз — короткий висновок про сутність захворювання, встановлюється на підставі комплексного обстеження. У діагнозі виділяють основне захворювання та супутні.

Прогноз — передбачення результату хвороби: сприятливий, обережний, сумнівний, несприятливий.

До основних методів клінічного дослідження тварини відносяться: огляд, пальпація, перкусія, аускультація і термометрія.

Огляд — основний метод. Буває груповий: під час відпочинку тварин, прийому корму, водопою, при пасовищному утриманні. При цьому виділяються хворі тварини, які відстають від стада, погано поїдають корм, відрізняються низькою вгодованістю, пригнічені та проявляють інші симптоми або ознаки хвороби. При індивідуальному огляді послідовно оглядають частини тіла тварини від голови до кінцівок.

Огляд краще проводити при денному світлі. За потреби можна користуватися сильним білим розсіяним світлом (штучним). Дослідження контурів тіла та окремих його частин проводять при бічному освітленні. В окремих випадках можуть бути використані освітлювальні прилади (дзеркало, рефлектор, ендоскоп).

Огляд проводять у певній послідовності: спочатку обстежують голову, шию, потім грудну клітку, ділянку клубу, живіт, таз, кінцівки тощо. При цьому прагнуть помітити наявні ненормальності в положенні тварини, формі, величині, забарвленні та властивостях поверхні тіла. В оцінці даних дослідження, отриманих методом огляду, часто вдаються до порівняння однієї частини тіла з відповідною протилежною.

Огляд може бути дуже цінним способом масового дослідження тварин. Так, наприклад, на тлі здорового поголів'я стада легко помітити хворих, які зазвичай відстають від інших, погано поїдають корм,

Пальпація (обмацування) — метод дослідження шляхом обмацування пальцями. Дозволяє отримати уявлення про форму органа, його величину, консистенцію, рухливість, характер поверхні, чутливість, болючість, вологість, температуру та інші властивості. Пальпацією обстежують поверхню шкіри, пульс. Пальпують кінчиками пальців, долонею, кулаком. Пальпація буває:

Пальпація дає об'єктивні дані при порівняльному дослідженні здорової сторони з хворою. Пальпацію краще починати зі здорових ділянок і зі здорової сторони, а потім уже переходити на хвору сторону і на хвору ділянку. Пальпувати можна безпосередньо пальцями та за допомогою інструментів (наприклад, пробних копитних щипців, зондів). Розрізняють глибоку і поверхневу пальпацію.

Поверхнева пальпація проводиться шляхом легких дотиків і ковзань по шкірі долонею. Вона може бути використана для визначення якості серцевого поштовху, вібрації грудної клітки, температури поверхні шкіри, больової реакції, м'язового напруження. Її використовують для дослідження пульсуючих судин.

Глибока пальпація полягає в обмацуванні тканин і органів кінцями пальців шляхом поступового збільшення сили тиску. Цей вид пальпації використовується при дослідженні органів, розташованих у черевній порожнині (шлунка, кишечника, печінки, селезінки та нирок), особливо у дрібних і середніх тварин.

До різновидів глибокої пальпації відносяться такі методи:

• Проникаюча пальпація: проводиться вертикально поставленими пальцями при постійному, але сильному тиску на обмеженому місці (відповідно до топографічного розташування досліджуваного органа).
• Поштовхоподібна пальпація: складається з коротких і сильних поштовхів, що наносяться пальцями рук. Її застосовують для визначення рідини в порожнинах, а також при дослідженні печінки та селезінки. При наявності в черевній порожнині рідини спостерігається збовтування, а при захворюванні вказаних органів проявляється їхня болючість.

Перкусія (вистукування) — дослідження шляхом нанесення ритмічних ударів молоточком або пальцями руки. Метод заснований на різному відбитті звуків органами різної щільності. Розрізняють безпосередню і посередню перкусію.

Безпосередня перкусія полягає в коротких ударах по досліджуваній частині тіла, що наносяться одним або декількома складеними разом і злегка зігнутими пальцями. Цим способом часто досліджують лобні та щелепні пазухи. Її використовують і в тих випадках, коли необхідно отримати не тільки звукові, а й відчутні враження.

Посередня перкусія може бути дигітальна та інструментальна. Дигітальна перкусія проводиться злегка зігнутим середнім пальцем правої руки по кінцевій фаланзі вказівного або середнього пальця лівої руки, щільно прикладеного до відповідної частини тіла (він виконує роль плесиметра). Удари повинні бути короткими та уривчастими. У ветеринарній практиці дигітальна перкусія застосовна при дослідженні дрібних тварин, телят і довгошерстих овець та кіз.

Рисунок 20 – Інструменти для перкусії: 1,2 – молоточки для перкусії великих тварин; 3,4 – молоточки для перкусії дрібних тварин; 5 – плесиметри.

Інструментальна перкусія: техніка та інтерпретація звуків

Інструментальна перкусія (вистукування) допомагає швидко оцінити стан внутрішніх органів тварини за характером звуку, що виникає. Цей метод незамінний для визначення меж органів і виявлення запальних вогнищ безпосередньо в умовах ферми. Для роботи ветеринару знадобляться плесиметр (пластина з металу, дерева, кістки або пластмаси) і перкусійний молоточок. Вагу молоточка підбирають під габарити пацієнта.

Для точної діагностики важливо дотримуватися техніки удару. Плесиметр щільно притискають усією поверхнею до тіла тварини лівою рукою. Молоточок утримують великим і вказівним пальцями правої руки так, щоб рукоятка зберігала легку рухливість. Удар наносять тільки за рахунок руху кисті — так молоточок легше відскакує від пластини. При цьому удари повинні бути короткими, уривчастими і суворо перпендикулярними поверхні плесиметра.

Силу удару завжди узгоджують із товщиною мускулатури досліджуваної зони. При поверхневому розташуванні патологічних вогнищ у легенях або при визначенні меж внутрішніх органів застосовують слабку (тиху) перкусію. Якщо у тварини хороша вгодованість або є підозра на глибокі вогнища запалення, працюють сильнішими ударами. У таких випадках рекомендується використовувати металевий плесиметр.

Вистукування зручніше проводити на стоячій тварині в невеликому закритому приміщенні. Під час перкусії вухо дослідника повинно знаходитися суворо на одній висоті з плесиметром.

У ветеринарній практиці розділяють два ключові методи вистукування. Стаккато являє собою короткі, швидкі удари з миттєвим відскоком молоточка, що дозволяє ефективно знаходити вогнища запалення в легенях. Легато, навпаки, виконується повільними рухами із затримкою молоточка на плесиметрі та застосовується для розмітки меж органів. Залежно від сили удару змінюється і глибина фізичного впливу на тканини.

Характер отриманого звуку прямо вказує на стан внутрішніх органів. Органи, що містять повітря або гази, дають гучні й тривалі звуки. Наприклад, тимпанічний звук виникає при вистукуванні сліпої кишки у коней і корів або в районі голодних ямок над рубцем. Ясний легеневий (атимпанічний) звук вислуховується над грудною кліткою здорової худоби. Безповітряні тканини — м'язи крупа або стегна — при перкусії дають короткі, тихі й тупі звуки.

Аускультація: техніка прямого та інструментального вислуховування

Аускультація (вислуховування) дозволяє контролювати роботу серця, легень і кишечника тварин. З її допомогою ветеринар вловлює природні звуки органів, виявляє бронхіальні хрипи, шуми тертя або плескоту в грудній порожнині. За характером цих шумів судять про функціональний і морфологічний стан організму. На практиці застосовують два методи вислуховування: безпосередній (вухом) і посередній (за допомогою приладів).

Безпосередню аускультацію виконують прикладанням вуха до тіла тварини через простирадло або рушник. Передню частину тіла великих тварин із правого боку вислуховують лівим вухом, а з лівого боку — правим. Для безпеки ветеринара і точності дослідження важливо дотримуватися суворої послідовності дій.

1. Станьте збоку від тварини обличчям до її голови.
2. Покладіть руку на холку або спину пацієнта для контролю його рухів.
3. Щільно прикладіть вухо до досліджуваної ділянки тіла.
4. При вислуховуванні задньої частини тіла розверніться обличчям до заду тварини, утримуючи руку на його спині.

Посередня аускультація проводиться за допомогою стетоскопів і фонендоскопів. Тверді дерев'яні, металеві або пластикові стетоскопи відмінно проводять звук, особливо при дослідженні серця, але вони сильно ковзають по шерсті. Гнучкі стетоскопи з гумовими трубками зручніші для роботи з будь-якими тваринами, проте вони можуть спотворювати й ослаблювати звук. Найбільш практичними визнані фонендоскопи з мембраною, що підсилює шуми, а також комбіновані стетофонендоскопи.

Термометрія — вимірювання температури тіла. Температуру тіла визначають після відпочинку, до годівлі та напування. Термометр вставляють у пряму кишку на 5-10 хвилин. Підвищення температури тіла буває при інфекційних захворюваннях і паразитарних. Пониження — при отруєнні, пологовому парезі, комі, у старих і виснажених тварин.

Таблиця 1 - Граничні коливання температури тіла у різних видів тварин

Вид тварини Температура, °С Вид тварини Температура, °С ВРХ 37,5-39,5 Кролик 38,5-39,5 Вівця та коза 38,5-40,0 Лисиця 38.7-40,5 Свиня 38,0-40,0 Норка 39,5-40,5 Кінь 37,5-38,5 Песець 39,1-41,4 Віслюк 37,5-38,5 Собака 37,5-39,0 Мул 38,0-39,0 Кури 40,5-42,0 Олень північний 36,0-38,5 Гуси 40,0-41,0 Верблюд 36,0-38,5 Качки 41,0-43,0

Спеціальні методи дослідження: визначення артеріального тиску, електрокардіографія, румінографія, рентгенографія, флюорографія, зондування шлунка, катетеризація, серологічні та алергічні дослідження. Лабораторні дослідження: сечі, крові, молока, калу, витікань, виділень, матеріалу від полеглих тварин.