Профілактика та методи лікування основних хвороб томатів

Профілактика та лікування фітофторозу томатів

Фітофтора — найпоширеніша і найнебезпечніша хвороба. Збудник її — найпростіший гриб. На початку хвороба проявляється у вигляді плям на листках, а згодом у їхньому висиханні та відмиранні (не плутати з природним відмиранням листків у детермінантних сортів), дещо пізніше уражаються плоди. Розвитку фітофтори сприяє сира і прохолодна погода. Однак цикл розвитку гриба такий, що навіть у сприятливу для нього погоду ураження рослин у наших кліматичних умовах у відкритому ґрунті проявляється не раніше початку серпня. Тому дуже скоростиглі сорти (Невський, Субарктика та ін.) здебільшого встигають визрівати до початку масового поширення хвороби. Такі сорти можна вирощувати щороку без хімічних обробок, не побоюючись зниження урожаю через фітофтору.

Для профілактики фітофтори томати обприскують через 10—15 днів після садіння в ґрунт такими засобами:

• 1 %-ю «Бордоською сумішшю» (її називають також бордоською рідиною);
• 0,4 %-ю (40 г на відро води) хлорокисом міді;
• 0,4 %-м полікарбацином;
• дуже слабким (кілька мілілітрів на відро) розчином йоду;
• настоєм часнику (50-100 г зубків розтерти, настоювати добу, розвести водою до 10 л);
• настоєм чистотілу.

Обприскування слід повторити при зав'язуванні плодів на другому суцвітті. За ефективністю вказані настої поступаються препаратам міді. Якщо хвороба розпочалася, то обприскуваннями повністю рослини вже не вилікувати. При появі на плодах плям необхідно зняти всі сформовані плоди і прогріти їх 1—2 хвилини в гарячій (не вище 60 °С) воді. Шкірка плодів при цьому стане зморшкуватою, некрасивою, але плоди дозріють і матимуть нормальний смак. Без прогрівання ж помідори приречені на псування.

Фізіологічні порушення і хвороби плодів томатів

Верхівкова гниль плода. При цій хворобі на верхівці плода з'являється водяниста, спочатку жовтувато-зелена, потім буріюча пляма, що означає початок гниття. Хвороба поширюється в сиру погоду, більшою мірою уражаючи великоплідні сорти з ніжною шкіркою. Заходи боротьби — обприскування 0,3—0,4 %-м хлористим кальцієм, «Бордоською сумішшю» (бордоською рідиною) або її замінниками. Для профілактики хвороби іноді рекомендують обробити насіння 0,2 %-м розчином мідного купоросу або 0,5 %-ю марганцівкою протягом 24 годин.

Плямисте дозрівання плодів характеризується появою на їхній поверхні жовтих плям, які до повного дозрівання стають майже прозорими; під шкіркою знаходиться відмерла тканина. Профілактикою хвороби вважається підживлення калійним селітрою.

Дуплистість плодів. Ознаки хвороби — плоди при натисканні стискаються, як м'яч, на поперечному зрізі видно порожні камери. Це — результат недозапилення квіток або поганого обробітку квіток стимуляторами росту. Профілактика хвороби — додаткове запилення (потрушування рослин у ранкові години), підживлення сульфатом калію.

Розтріскування плодів залежить від сорту і від забезпеченості рослин вологою. Виникає при недотриманні строків і норм поливу або потраплянні в спеку під дощ сформованих плодів.

З перелічених хвороб найбільшу небезпеку становлять фітофтора і (меншою мірою) верхівкова гниль. При правильній агротехніці навіть без ядохімікатів можна істотно стримувати хвороби. Після збирання врожаю всі залишки рослин і плодів наполегливо рекомендується зібрати і спалити, ні в якому разі не закладаючи їх у компост, а теплиці та ґрунт у них ретельно обробити розчином мідного купоросу (60 г на відро води).

Ботанічні особливості та історія солодкого перцю

Солодкий перець відноситься до того ж ботанічного сімейства, що й картопля, і томати, — до пасльонових. Вирощують його заради великих плодів, які зазвичай збирають ще зеленими, хоча з часом вони червоніють. Солодкий перець іноді називають «болгарським», хоча батьківщиною його є не Болгарія, а Центральна Америка. У Європі перець відомий з ХVI століття. Перше повідомлення про перці дійшло до нас з 1494 року — про них згадує у своїх записах лікар Колумба. Індіанці називали перець «ахі» і вживали в їжу замість солі. Перець вирощувався на Антильських островах, у Бразилії та інших південноамериканських країнах. У Європі його довгий час використовували як екзотичну приправу.

Ця пасльонова рослина родом із південноамериканських Анд має дуже різну форму плодів. Для фарширування кращими є великі, з глибокими борозенками, ніжні на смак овочі. Однак є сорти перцю у формі черешні, з круглими та гострими плодами для маринування, у формі кеглі червоного, жовтого або чорного кольору. Смак перців варіюється від ніжного до гострого (пепероні). Дуже ароматні та ніжні на смак м'ясисті сорти «томатоподібного» перцю.

Усі культурні сорти перцю належать до мексиканського виду. Розрізняють два різновиди стручкового перцю: солодкий та пряний (гіркий, гострий). Солодкий перець має трав'янистий гіллястий стовбур із 4—5 гранями, що з віком біля основи дерев'яніє. Висота рослин залежно від сорту може бути від 20 до 75 см.

Морфологія та біологія солодкого перцю

Листя просте, зелене, з світлішими черешками, розташоване по одному або розетками. Форма листка — від яйцеподібної до ланцетоеліпсоподібної з витягнутою загостреною верхівкою. Квітки двостатеві, поодинокі або зібрані по 2-3 разом, розташовані ярусами в місцях розгалуження гілок. Віночок квітки найчастіше білий, іноді з бузковим відтінком. Квітки з'являються безперервно в міру росту рослини.

Квітки можуть самозапилюватися або запилюватися вітром чи комахами. Тому для збереження ознак сорту під час отримання насіння рослини різних сортів не слід садити поруч (особливо солодкий і гіркий перець).

Плід перцю — м'ясиста порожниста багатонасінна дво- або чотиригніздна несправжня ягода, гладка або злегка ребриста. Форма — від циліндричної та видовжено-конусоподібної до кубоподібної та кулястої. Плоди можуть бути звисаючими донизу або спрямованими догори. На відміну від томатів перці можна вживати в їжу нестиглими. Рис. 41. Солодкий перець. Насіння плоске, овальне, світло-жовте. Корінь у перцю стрижневий, з віком стає більш розгалуженим, при вирощуванні розсадою досягає глибини 30 см.

Зелений перець — не дозрілий до кінця. Кожен плід зрештою червоніє, а в проміжних стадіях дозрівання залежно від сорту набуває фіолетового, чорного, жовтого або оранжевого кольору.

Плоди перцю використовують у їжу в сирому вигляді, маринованими, консервованими, сушеними; їх застосовують під час засолювання овочів тощо. Дуже смачні плоди перцю, запечені в духовці. У плодах багато вітаміну С (аскорбінової кислоти), за його вмістом перець прирівнюється до чорної смородини, трохи поступається шипшині та в 6 разів перевершує цитрусові. У сухих плодах вітамін С не руйнується протягом 70—80 днів; під час засолювання зберігається до 60 % цього вітаміну. Вміст вітаміну С значно збільшується в міру росту і дозрівання (або доспівання) плодів — від 70 мг на 100 г у 20-денних плодів до 250—290 мг на 100 г плодів через місяць після їх збирання. При збиранні врожаю плодів навіть у технічній стиглості забезпечується великий урожай при високому вмісті вітаміну С. У плодах перцю міститься також алкалоїд капсаїцин, що має бактерицидну дію, інші корисні речовини — каротин (4—16 мг/100 г), рутин (зміцнює стінки капілярів), вітаміни В₁, В₂ і Е. Сухої речовини в плодах 8—15 %, цукрів 4—7 %. Хімічний склад плодів залежить від сорту і коливається залежно від погодних умов.

Через велику кількість ефірних олій та грубої клітковини перець протипоказаний людям із захворюваннями кишечника, шлунка, печінки та нирок. Рекомендується перець при загальному занепаді сил, авітамінозах, недокрів'ї. Спиртову настоянку гіркого перцю застосовують при шлунково-кишкових розладах і радикуліті. Порошок гіркого перцю йде на виготовлення перцевих пластирів.