Господарське значення та перспективи вирощування сої в агропромисловому комплексі

Соя поєднує в собі властивості цінної продовольчої, кормової та технічної культури. Її вирощування дозволяє господарствам отримувати одночасно два високоліквідні продукти: рослинну олію та високобілкове борошно. Цінність сої зумовлена її унікальним хімічним складом, завдяки якому вона лідирує в багатьох галузях переробки.

• Вміст білка в насінні — 45–50 %
• Вміст вуглеводів — близько 20 %
• Вміст ліпідів — до 30 %
• Частка сої у світовому виробництві рослинної олії — 40 %
• Вміст протеїну в соєвому шроті — 40 %

Харчова цінність, кормове та технічне застосування

Соєвий білок вирізняється високою засвоюваністю, розчинністю у воді та збалансованим амінокислотним складом, що перевершує білок інших культур. Головний білок насіння сої — гліцинін — здатний згортатися при закисанні. Отримане з бобів соєве молоко, подібно до тваринного, містить казеїн і використовується як у харчуванні, так і в технічних цілях. Завдяки низькій кількості вуглеводів і великій кількості легкозасвоюваних сполук фосфору, а також вітамінів А, B1 та B2, продукти із сої затребувані в дієтичному та діабетичному раціоні.

У тваринництві сою використовують як на зелений корм і для силосування в суміші з кукурудзою, так і на зерно. Високу кормову цінність мають побічні продукти переробки — макуха, шрот і соєве борошно. Соєвий шрот містить близько 40 % білка, 1,4 % жиру і до 30 % безазотистих речовин, що робить його незамінним компонентом збалансованих комбікормів.

У технічній промисловості соя слугує сировиною для виробництва пластмас, клею, лаків, фарб і штучних вовняних тканин. Додавання соєвої олії в білі емалеві фарби захищає їх від пожовтіння і надає покриттю блиску. У світовому виробництві харчової рослинної олії соя посідає перше місце з часткою 40 %, тоді як на частку соняшнику припадає лише 17 %. Із соєвої олії виробляють маргарин і лецитин, який застосовується в медицині та кондитерській промисловості як заміна яєчних жовтків.

Географія вирощування та потенціал сучасних сортів

Соя посідає перше місце у світі за площею посіву серед зернобобових культур. У 2003 році світові площі перевищили 83,7 млн га у 40 державах, а валовий збір склав понад 150 млн тонн при середній урожайності 22,5 ц/га. Лідерами виробництва є США (близько 25 млн га) і Китай (8 млн га), великі площі також зайняті в Аргентині, Бразилії та Індії. У Європі виробляється лише 1,5 % від світового врожаю.

У Російській Федерації близько 90 % посівів сої традиційно зосереджено на Далекому Сході: у Приморському та Хабаровському краях і Амурській області. При цьому сучасні сорти успішно вирощуються і в інших регіонах країни. Наприклад, у Центральному Нечорнозем'ї сорт північного екотипу Магева стабільно забезпечує урожайність насіння на рівні 20–25 ц/га. У Білорусі в 2007 році соєю було зайнято близько 1 тис. га при середній урожайності 15,4 ц/га.

За тривалістю вегетаційного періоду та сумою активних температур сорти сої поділяють на 9 груп. Найбільш перспективними для вирощування в помірних широтах вважаються ультраскоростиглі, скоростиглі та середньоскоростиглі групи. Правильний підбір групи стиглості дозволяє агроному гарантовано отримати визрілий урожай у конкретних кліматичних умовах.

Батьківщиною сої вважається Північно-Східна Азія: у Китаї її вирощували ще за 6 тис. років до н. е. З Китаю культура проникла на російський Далекий Схід, де була відома під назвами «маньчжурські», «олійні» або «кавові боби». Ботаніки відзначають близьку спорідненість культурної сої з дикою уссурійською соєю, поширеною в Примор'ї та Китаї. Центром генетичного різноманіття культури вважається Маньчжурія, прилеглі райони Північно-Східного Китаю та Корея.

У європейських ботанічних садах соя висівалася з 1709 року, але довгий час залишалася декоративною новинкою. Практичний інтерес до неї виник тільки після публікації в 1875 році наукових праць віденського професора, які довели харчову перевагу сої. З 1890 року дослідні станції США розгорнули масштабну роботу з акліматизації та селекції культури, що дозволило сої за сто років зайняти провідні позиції у світовому агробізнесі.

Біологічні особливості та вимоги до умов

Соя культурна, або щетиниста (Glycine hispida (Moench.) Maxim., синонім — Glycine max [L.] Merr.), належить до родини Бобові (Fabaceae) і входить до секції Soja Benth. роду Glycine L. Культура має колосальне генетичне різноманіття — у світі налічується понад 500 різновидів сої, які поділяють на 6 підвидів. Широке вирощування сої в нашій країні розпочалося з 1930 року, коли площа посівів зросла до 800 тис. га. Селекційна база створювалася на основі великої світової колекції, зібраної з 15 країн і такої, що включала понад 7 тис. зразків насіння.

Рослина формує тверде не вилягаюче стебло заввишки 60–100 см. Усі надземні органи — стебла, гілки, листя та боби — густо вкриті жорсткими волосками білого або бурого кольору. Соя є самозапильником. Більшість сортів перед збиранням врожаю повністю скидають жовтіюче листя разом із черешками, полегшуючи роботу комбайна. У кормових сортів листя засихає, але залишається на стеблах.

• Сума активних температур — 1700–2700 °C
• Температура ґрунту для сівби — 9–10 °C
• Оптимальна температура проростання — 15–20 °C
• Параметри яровизації насіння — 20–25 °C (10–15 днів)
• Вологість при яровизації — 75 %
• Період вегетації — 75–140 днів і більше

Соя чутлива до довжини світлового дня. В умовах короткого дня рослини активніше розгалужуються і швидше зацвітають, але налив і достигання бобів затягуються. Довгий день уповільнює початок цвітіння, але прискорює пожовтіння та опадання листя, стимулюючи достигання врожаю. Цвітіння починається при появі 5–6 справжніх листків або на старті розгалуження (у пізніх сортів — при потужному розвитку бічних пагонів) і триває від 15 до 40 днів.

Агротехніка, норми висіву та система захисту

Найкращими попередниками для сої виступають озимі та ярові зернові культури, посіви по пару та цілинні землі. Своєю чергою, сама соя слугує чудовим попередником для кукурудзи та ярових зернових. Підготовку поля починають з осінньої зяблевої оранки, якій має передувати лущення стерні після зернових. Культура вкрай чуйна на глибокий обробіток ґрунту.

При сівбі використовують кукурудзяні або бурякові сівалки. Мінеральне живлення розраховують, виходячи з планованого врожаю та родючості ґрунту. Органічні добрива під сою вносять тільки на бідних ґрунтах після зернових попередників, на окультурених полях гній ефективніше вносити під попередню культуру. Високий агрономічний ефект дає передпосівна обробка насіння або внесення в ґрунт нітрагіну.

Захист посівів від бур'янів будується на поєднанні осінніх та весняних гербіцидних обробок. Для контролю патогенів і шкідників застосовують фунгіцидні та інсектицидні обприскування під час вегетації. Система захисних заходів включає такі послідовні етапи:

1. Восени по стерні: внесення препарату раундап після збирання врожаю зернового попередника проти багаторічних злакових та дводольних бур'янів.
2. До сівби (із закладенням) або до сходів сої: застосування ґрунтових гербіцидів гезагард, харнес, фронтьер або півот проти однорічних злакових та дводольних бур'янів.
3. У фазу 1–3 справжніх листків культури: обробка гербіцидом базагран для знищення однорічних дводольних бур'янів.
4. У фазу 4–5 листків культури: застосування гербіциду фюзілад-супер для боротьби з пирієм повзучим.

При виявленні перших ознак септоріозу, оливкової плямистості або бактеріозу посіви обробляють фунгіцидом фундазолом. Обприскування повторюють 2–3 рази з інтервалом 7–10 днів. При загрозі пошкодження соєвою плодожеркою, лучним метеликом або багатоїдним листоїдом проводять обробку інсектицидами, наприклад, препаратом алметрин.

При проростанні сім'ядолі виносяться на поверхню ґрунту, і тому насіння глибоко закладати не можна. При догляді за посівами сої застосовують міжрядне розпушування — після появи сходів та при утворенні справжніх листків. На суцільних посівах корисне раннє боронування сходів — для руйнування кірки та для прополювання.

Ознаки стиглості сої на зерно — пожовтіння та опадання листя, побуріння стебел і бобів, шум зерен у бобах при струшуванні. При повному дозріванні бобів збирання врожаю сої проводять прямим комбайнуванням. Якщо верхні боби ще не дозріли, сою скошують, досУшують і проводять роздільне збирання.