Ефективні системи внесення добрив для сіножатей та пасовищ задля підвищення продуктивності

Застосування добрив на сіножатях і пасовищах вирішує одразу кілька практичних завдань: збільшує вихід зеленої маси за сезон, подовжує період випасу та перетворює малоцінні луки на високопродуктивні угіддя. Одночасно поліпшується родючість ґрунту завдяки активації корисної мікрофлори, прискоренню мінералізації органіки та більш ефективному використанню біологічного азоту.

Оскільки лугові травостої складаються з багаторічників із потужною кореневою системою, система удобрення має бути спрямована на підтримку найбільш цінних видів. Для швидкого наростання зеленої маси рекомендується використовувати легкорозчинні форми добрив дробово. При плануванні підживлень важливо враховувати кислотність ґрунту, оскільки більшість цінних лугових трав найкраще розвиваються при рН у діапазоні від 6,5 до 8,0.

Культура / група трав	Оптимальний рН ґрунтового розчину
Люцерна синя	7,5–8,0
Конюшина червона	5,6–6,5
Конюшина біла	5,5–6,5
Злакові	5,5–5,9

На закислених ділянках цінний травостій деградує в такій послідовності:

1. Першими з травостою випадають бобові культури.
2. Потім зникає тимофіївка.
3. Останньою випадає костриця лучна.

Замість цінних культур на кислих ґрунтах розвиваються тонконіг звичайний, дещиця дерниста та осоки. Раціональна система удобрення дозволяє зберегти оптимальний баланс бобових і злакових рослин, утримуючи високу якість корму.

Потреба багаторічних трав у поживних речовинах та їх винос

Багаторічні трави мають тривалий вегетаційний період, але максимальний обсяг живлення вони споживають на ранніх фазах розвитку. До моменту колосіння та цвітіння верхові злаки (їжа збірна, костриця лучна, тимофіївка) встигають накопичити основну частину елементів живлення від їхнього загального вмісту в урожаї.

• Азот до початку цвітіння — майже весь обсяг
• Фосфор до початку цвітіння — 80–90 % від виносу
• Калій до початку цвітіння — 70 % від виносу

Своєчасно зібране на сіно різнотрав’я середнього складу містить 1,5–2,0 % азоту, 0,4–0,5 % фосфору та 1,5–2,0 % калію. Однак ці показники сильно коливаються залежно від ґрунтово-кліматичних умов та режиму використання сіножаті. Наприклад, при переході з одноукісного на двоукісне використання вміст елементів у рослинах може відрізнятися в 2–3 рази.

За обсягами виносу елементів живлення багаторічні трави перевершують зернові культури і наближаються до коренеплодів. Це підтверджують результати польових досліджень виносу елементів живлення з 1 га:

Культура та обсяг урожаю	Винос азоту, кг	Винос фосфору, кг	Винос калію, кг
Жито (25 ц зерна та 60 ц соломи)	82	37	75
Трави у фазу цвітіння (урожай аналогічної величини)	127	43	127

Наростання маси на сіножатях і пасовищах іде безперервно протягом усього вегетаційного періоду. Після укосу або стравлювання трава одразу починає відростати заново, поглинаючи з ґрунту все нові порції елементів живлення. З цієї причини двоукісне використання сіножатей завжди веде до вищого виносу поживних речовин урожаями, ніж одноукісне.

Це пояснюється тим, що при двоукісному використанні сіножатей трави збирають у молодому стані, з вищим вмістом поживних речовин, ніж при одноукісному використанні. Особливо різкі відмінності за вмістом поживних речовин у травостої між першим і другим укосами спостерігаються, коли травостої складаються з костриці, лисохвосту та їжі, оскільки в урожаї других укосів цих трав переважають вегетативні пагони та листя, багаті на азот, фосфор і калій. Великі відмінності спостерігаються в інтенсивності споживання поживних речовин травами однієї і тієї ж родини. Поглинання елементів живлення значною мірою залежить від темпу наростання біомаси та тривалості проходження рослиною фаз вегетації. Чим коротший вегетаційний період і менше потрібно часу для проходження фенофаз у рослини, тим інтенсивніше вона накопичує органічну речовину та поглинає елементи живлення. Такі рослини більш вимогливі до наявності в ґрунті достатньої кількості поживних речовин у легкозасвоюваній формі. Трави, що повільно розвиваються, такі як тимофіївка, тонконіг лучний, у фазу виходу в трубку рослин поглинають близько 50 % азоту та близько 30 % фосфору і калію від загального їхнього вмісту в кінцевому врожаї. Трави з вищими темпами росту і розвитку в початкових фазах, такі як костриця лучна і лисохвіст лучний, у фазу виходу в трубку рослин накопичують 10–80 % азоту та приблизно 30–40 % фосфору і калію від загального виносу цих елементів кінцевим урожаєм. До початку фази цвітіння рослин усі трави, незалежно від їхніх біологічних особливостей, поглинають майже всю кількість азоту, близько 70–80 % фосфору та калію до загального вмісту їх у кінцевому врожаї. При цьому накопичення азоту, фосфору та калію в початкових фазах вегетації відбувається інтенсивніше, ніж наростання біомаси рослин.

Таблиця 192 – Винесення поживних речовин травами першого та другого укосів Перший укіс Другий укіс уро- винесення, кг/га уро- винесення, кг/га Трави жай- жай- ність ність сіна, N Р2О К2О сіна, N Р2О К2О ц/га ц/га

 Тимофіївка 63,1 73,8 18,6 85,8 53,4 68,7 21,2 84,4 Конюшина червона 34,4 80,3 13,9 55,4 33,3 89,0 16,2 64,7 Травосуміш 57,1 72,9 19,2 82,0 50,3 70,1 21,3 83,7

Азот на луках підсилює ріст і розвиток вегетативної маси рослин. При нестачі азоту у злаків листки, особливо нижні, набувають блідого і навіть жовтуватого забарвлення та відмирають від верхівки донизу. Ріст рослин призупиняється, стебла стають тонкими. При нестачі азоту у бобових спостерігається послаблення ростових процесів, зменшення лінійних розмірів при одночасному зменшенні галуження. Забарвлення листків блідо-зелене.

Фосфор скорочує період вегетації трав, сприяє швидкому розвитку кореневої системи та глибшому її проникненню в ґрунт, робить рослини більш посухостійкими. Вміст фосфору в травах коливається від 0,3–0,5 до 0,8–1 % і більше. Збільшення вмісту фосфору в травах відбувається при зростанні доз фосфорних добрив, стимулюванні росту бобових і різнотрав'я. При нестачі фосфору спостерігається уповільнення ростових процесів, недостатній розвиток рослин, запізніле цвітіння та утворення насіння. Трави ростуть повільно, слабко кущаться, забарвлення трав темно-зелене. Нижні листки можуть мати жовтувате або пурпурове забарвлення між жилками.

Калій. Вміст калію в травах коливається від 0,5 до 10 %, в середньому 1,5– 2,0 %. При нестачі калію послаблюється ріст стебел, у молодих листків по краю, починаючи з верхівки, спостерігаються "опіки", що призводять згодом до пожовтіння, побуріння та відмирання листків. При низькій забезпеченості ґрунту калієм спостерігається вилягання стебел, як результат низької їх міцності та слабко розвиненої кореневої системи. Калій забезпечує найкращі умови для росту і розвитку в травостої цінних злакових та бобових трав і зменшує забур'яненість.

Кальцій стимулює ріст трав, збільшує життєздатність рослин і міцність стебел. Вміст кальцію у злакових травах становить від 0,33 до 0,51, у бобово-злакових 1,14–1,44 та в різнотрав'ї 1,12–1,60 %.

Магній. Вміст його в злакових травах – 0,38–0,42 %, у бобових – 0,8 %, в різнотрав'ї – 1,3 %. При внесенні азоту вміст його збільшується, а при високих дозах калію – знижується через антагонізм між одновалентними та двовалентними катіонами. При сильній нестачі магнію між паралельними жилками листків, по всій довжині листкової пластинки з'являється біла смугастість, що призводить до висихання, відмирання та опадання листків.

Чому лукам не вистачає природного живлення і як розрахувати віддачу

Багаторічні трави споживають багато поживних речовин, але природний приплив живлення за рахунок мулу, делювіальних наносів або ґрунтових вод покриває ці потреби лише на малій частині лук. Навіть на родючих землях природні джерела не можуть забезпечити максимальний урожай. Природний приплив покриває в основному потребу в калії, гірше — у фосфорі і вкрай слабко — в азоті. Тому заплавні луки завжди відчувають дефіцит азоту, низинні потребують азотно-фосфорного живлення, а осушені торф'яники потребують усіх елементів без винятку.

Без застосування добрив більшість сіножатей дають вкрай низький збір сіна. При цьому грамотне внесення поживних речовин не тільки підвищує урожайність, а й прискорює відновлення дернини. Щільний травостій надійно захищає ґрунт від водної ерозії та видування вітром.

• Урожайність заплави без добрив — 60–70 ц/га сіна
• Урожайність заплави з добривами — до 100 ц/га сіна
• Збір сіна на інших луках без добрив — 10–20 ц/га
• Віддача 1 кг азоту на пасовищі — 20–24 к. од.
• Віддача 1 кг фосфору на пасовищі — 10–12 к. од.

Ефективність засвоєння поживних речовин залежить від способу використання угідь та наявності вологи. На пасовищах трави засвоюють добрива краще, ніж на сіножатях. При штучному зрошенні коефіцієнти використання азоту, фосфору та калію істотно зростають.

Поживна речовина	Засвоєння на сіножатях, %	Засвоєння при зрошенні, %
Азот (N)	65	80
Калій (K)	60	70
Фосфор (P)	20	30

Правила внесення азоту: строки, дози та дроблення

Лугові трави найсильніше реагують на азот, помірно — на фосфор, а калійні добрива дають слабкий ефект. Проте азот — найбільш нестабільний елемент у луговій системі, і рослини рідко засвоюють його повністю. Внесений в амонійній формі азот частково випаровується і відновлюється до вільного газу. При цьому на багатих органікою ґрунтах втрати досягають 30%, а на бідних — 20%.

Вибір строку внесення азоту залежить від кліматичних умов регіону. У зонах із достатнім зволоженням його доцільно вносити навесні, оскільки добрива швидко розчиняються і проникають до коренів. У посушливих районах із малосніжною зимою азотні підживлення переносять на осінь. При цьому нітратна та амонійна форми діють приблизно однаково.

Режим внесення азоту напряму залежить від запланованої дози. При невеликих дозах в обсязі N30–60 усю норму вносять за один раз. Якщо ж дозування збільшують до N120 на фоні гарного зволоження або зрошення, азот необхідно вносити дробово після кожного скошування або стравлювання.

Дробове внесення азоту дозволяє отримати додатково 1000–1200 кормових одиниць із гектара. Крім того, це допомагає вирівняти надходження зеленої маси протягом усього літнього сезону. У результаті господарство уникає провалів у зеленому конвеєрі між укосами.

Як керувати ботанічним складом за допомогою азоту

Азотні добрива дають максимальний ефект на злакових і злаково-різнотравних луках при гарному зволоженні ґрунту. З їхньою допомогою агроном може регулювати ботанічний склад пасовища: азот стимулює ріст злаків і пригнічує бобові компоненти. Якщо частка бобових у травостої перевищує 20%, ефективність азотних підживлень падає. У цьому разі на мінеральних ґрунтах доцільно переключитися на калійні та фосфорні добрива, які стимулюють розвиток бобових.

Дозування азоту розраховують виходячи зі складу травостою та умов використання угідь:

Тип угіддя та склад травостою	Рекомендована норма азоту (д.р.)	Фонове добриво (д.р.)
Сіяна травосуміш (вміст бобових 60%)	до N60	Р60К60
Злаково-бобовий травостій (до 40% бобових)	N120	—
Чисто злаковий сіяний луг (пасовищне використання)	N180	Р60К60
Природне пасовище (загальне за сезон)	N180 (по N45–60 під цикл стравлювання)	—
Середньогірні та високогірні пасовища	N90–120	—

При тривалому застосуванні високих доз азоту або його односторонньому внесенні бобові трави випадають із травостоїв, особливо при дефіциті калію, фосфору або вологи. Під впливом азотних добрив у рослинах збільшується вміст вуглецю, але падає концентрація фосфору, кальцію та магнію. Азот на пасовищах вносьте поверхнево.

Як основне азотне добриво на сіножатях і пасовищах використовуйте аміачну селітру. При її нестачі економічно виправдане застосування будь-яких інших твердих, рідких або комплексних форм. Найбільшу віддачу азот дає на зрошуваних сіножатях, меліорованих землях і якісних сіяних злакових травостоях.

Прив’язуйте строки внесення азоту до фаз розвитку трав. Весняне підживлення проводьте в період відростання — початку кущіння злаків, оскільки раніше внесення веде до втрат азоту та недобору урожаю. Підживлення в ранні строки збільшує загальну масу трав, але мало впливає на вміст білка. Якщо внести азот у другій половині вегетації, приріст урожаю буде скромнішим, зате значно підвищиться вміст протеїну в кормі.

Якість корму та правила внесення фосфору

• Оптимальне відношення цукрів до протеїну — 0,8–1,2:1
• Співвідношення К:(Са+Mg) у зеленому кормі — 1:2,2
• Поріг присутності бобових для зниження доз азоту — 20%

Фосфорні добрива вносьте з осені — найбільший ефект вони дають при достатньому зволоженні та на зрошенні. Фосфор стимулює його накопичення в коренях рослин, а також підвищує вміст сірки (при використанні простого суперфосфату) або марганцю (при внесенні кислих форм). Коригуйте дози фосфору за результатами аналізу ґрунту на вміст рухомих форм фосфору:

• при дуже низькій забезпеченості ґрунту фосфором розрахункову норму збільшують на 20–30%;
• при середній забезпеченості норму знижують на 20–30%;
• при високій забезпеченості вносити фосфорні добрива недоцільно.

Найкращим джерелом фосфору на луках вважаються всі види суперфосфатів, особливо подвійний гранульований. На торфовищах і кислих ґрунтах ефективно використовувати фосфоритне борошно або суперфосфат навпіл із фосфоритним борошном.

Ефективність калійних добрив підвищується за наявності в травостої бобових трав або при одночасному внесенні їх з азотними та фосфорними добривами. Для встановлення найбільш раціональних доз калійних добрив краще керуватися результатами агрохімічних аналізів. Калійні добрива збільшують вміст калію в сухій речовині корму на 3 %. Зазвичай на сіножатях із глинистими ґрунтами калійні добрива вносять у дозах 30–45 кг, на супіщаних 45–60 кг К2О на 1 га і більше. Норми до К60 вносять після першого циклу використання, понад К60 – після першого циклу та восени. При високому вмісті рухомого калію в ґрунті калійні добрива навесні не вносять. Так само, як і стосовно фосфору, дози калійних добрив залежно від малої чи великої забезпеченості, у першому випадку підвищують, а в другому знижують на 20–30 %. На відміну від азоту, калій у ґрунті менш рухливий і тому він проявляє помітну післядію. Питання про форму калійних добрив у луківництві практично не має значення. Спільне внесення фосфорно-калійних добрив значно ефективніше, ніж роздільне їх внесення. Правильну дозу фосфорно-калійних добрив слід визначати за особливостями хімічного складу трав (вмістом у них фосфору та калію), а також за забезпеченістю ґрунтів рухомими елементами живлення, умовами зволоження та ботанічним складом травостою.

Дія повного мінерального добрива проявляється практично на всіх типах лук. Фосфорні та калійні добрива вносять восени, навесні або взимку, особливо в посушливих районах, а азотні – на сіножатях, рано навесні та після першого укосу, на пасовищах – дробово навесні та після стравлювання. При цьому для збереження бобових трав у травостої важливо, щоб дози фосфору та калію переважали над азотом. Фосфорно-калійне та повне мінеральне добрива, поряд із різким збільшенням загального врожаю лугових трав, знижують забур'яненість лук.

Внесення повного мінерального добрива на луках дає прибавку врожаю сіна в 18–30 ц або округлено 9–15 ц кормових одиниць із гектара. Перед закладанням під основний обробіток ґрунту вносять N60P120К90 і додатково проводять підживлення N30 під кожен цикл стравлювання. На інтенсивних пасовищах добрива застосовують у співвідношенні 3:1:2 (N180Р60К120), на луках сінокісного використання 1,5:1:1,5 (N90Р60К90). На сіножатях і пасовищах використовують також органічні добрива – гноївку, безпідстилковий гній. Добрива вносять з урахуванням санітарних вимог до початку вегетації, після укосів і стравлювань. На зрошуваних пасовищах внаслідок малої рухливості фосфору та калію в ґрунті їх доцільно вносити перед створенням штучних кормових угідь у підвищених нормах на глибину оранки.

У міру збільшення застосування мінеральних добрив на луках і зростання урожайності лугових трав у луківництві зростає потреба в залізі, магнії, сірці та мікродобривах.

Залізо. Нестача спостерігається при культурі лугових трав на освоєних верхових болотах, симптоми нестачі заліза – міжжилковий хлороз молодих рослин. Це можливо і в тому випадку, коли наявні залізисті сполуки

Mg, Fe та S – мезоелементи, відповідно до класифікації А.Х. Шеуджена (''Біогеохімія'', 2003).

пов'язані в ґрунті надлишком вапна або марганцю. При нестачі заліза виробляють позакореневі підживлення залізним купоросом у концентрації 0,2–0,4 % із додаванням 0,15 % гашеного вапна. Ще кращі результати дає внесення хелатів заліза (металоорганічні комплекси, що містять залізо в іонній формі, внаслідок чого воно легко поглинається і пересувається в рослині).

Сірка справляє позитивний вплив на ріст кореня і всієї рослини, на життєдіяльність і утворення бульбочок у бобових. У рослині її вміст становить 0,27–0,39 % на суху речовину з коливаннями до 0,50 % – у бобових; 0,65 % – у злаків і 0,92 % – у різнотрав'я. Винос же сірки на 1 т сіна становить у люцерни 2,37 кг, конюшини 3,0, буркуну 3–4, тонконога 3 кг.

Бор виконує важливі функції в процесі синтезу протеїну і пов'язаний із вуглеводним, кальцієвим і калійним обміном, пересуванням мінеральних речовин, підсилює процес утворення бульбочок у бобових рослин. Загальний вміст бору в ґрунтах у більшості випадків коливається від 1 до 270 мг/кг, становлячи в середньому 20–50 мг/кг. Збільшує урожай зеленого корму та насіння з одночасним зростанням вмісту протеїну (у середньому на 1,24 %). У рослинах бор малорухливий і його максимальна кількість властива листкам та суцвіттям, у стеблах і коренях. При вмісті бору менше 2 мг/кг сухого корму, що проявляється у знебарвленні верхівкових бруньок бобових, сильним укороченням стебел через нездатність міжвузлів подовжуватися (махровість), – необхідне його внесення у вигляді бури (11 %) у кількості (100·1,5):11,3 = 13,3 кг/га. Для передпосівної обробки насіння застосовують розчини 0,005–0,015 % (4 л на гектарну порцію насіння). Для позакореневого підживлення готують 0,025 % концентрації з розрахунку 500–700 л/га.

Кобальт сприяє підвищенню висоти рослин, накопиченню зеленої маси, посилює ріст і збільшує урожай трав за одночасного збільшення вмісту протеїну в середньому на 1,43 %.

Бобові відрізняються максимальним вмістом кобальту – від 1,0 до 5,45 мг/кг сухої речовини (конюшина, буркун та ін.). Зі злаків найбільшим вмістом кобальту відрізняються костриця степова, тонконіг, тимофіївка лучна, лисохвіст та ін. – 0,65–1,78 мг/кг сухої речовини. Значний вміст кобальту відзначено у айстрових (козельці, деревій, цмин та ін.), губоцвітих (материнка звичайна, котовник, м'ята польова). При вмісті кобальту менше 0,2 мг на 1 кг сухого ґрунту, необхідне його внесення у вигляді сульфату кобальту (1,5 кг/га). Згідно з результатами хімічного аналізу, у ґрунтах Краснодарського краю рухомого кобальту міститься 0,8–5,0 мг/кг.

Застосування мікродобрив на сіножатях і пасовищах

Марганець регулює окисно-відновні процеси в рослинах і забезпечує стабільну роботу ферментних систем. Його накопичення прямо залежить від ботанічного складу травостою: найбільшою концентрацією елемента відрізняється різнотрав'я (жовтецеві, гвоздичні, розоцвіті, ранникові — 100–300 мг/кг), а найменшою — хрестоцвіті, злакові та лободові (30–70 мг/кг). У бобових травах вміст марганцю коливається в межах 28–100 мг/кг, що стабільно вище, ніж у злаків. Для оперативної компенсації нестачі елемента за вегетацією проводять некореневе підживлення з витратою робочої рідини 500–700 л/га. При передпосівній підготовці насіння використовують цей же розчин сульфату марганцю (MnSO4) у концентрації 0,05–0,1% при нормі витрати 10 л/ц.

Мідь активізує фотосинтез лучних трав і прямо бере участь в азотному обміні. При її нестачі кінчики листків біліють, падає зимостійкість бобових трав, підвищується ризик вилягання травостою. Внесення мідних добрив не тільки вирішує ці проблеми, а й підвищує концентрацію протеїну в кормі, покращуючи його поїдання тваринами. Застосування міді найбільш результативне на пасовищах з високими дозами азотних добрив, а також при спільному внесенні цинку, марганцю та бору. Для листового оброблення використовують 0,02–0,05% розчин мідного купоросу з витратою 300–400 л/га, а для насіння — 0,001–0,005% розчин CuSO4·5H2O.

Молібден стимулює активність бульбочкових бактерій, сприяючи росту бобових трав, і забезпечує роботу ферментів, що відновлюють нітрати. При його дефіциті листки рослин стають блідо-жовтими, а стебла і черешки набувають червоного відтінку. У нормальних умовах вміст молібдену в травах становить 3–7 мг/кг сухої речовини, що повністю закриває потреби тварин. Для передпосівного оброблення гектарної порції насіння витрачають 100–175 г молібдату амонію, а для некореневого підживлення — 200–300 г на 300–500 л води. За даними польових випробувань, ці обробки забезпечують надбавку урожаю сіна на рівні 6–7 ц/га.

Цинк демонструє максимальну ефективність на кислих, сухих і бідних на органічну речовину ґрунтах. Основні симптоми цинкового голодування — поява хлоротичних плям у міжжилкових просторах листків і різке зниження продуктивності травостою. Для некореневого підживлення вегетуючих рослин використовують 0,01–0,05% розчин сульфату цинку (ZnSO4), а для передпосівного замочування насіння — його 0,02–0,05% розчин. Як молібденові добрива також застосовують молібдат амонію і молібдат амонію-натрію.

• Поріг дефіциту Mn у ґрунті — 0,30 мг/кг
• Добова потреба корови в Mn — 1000 мг
• Нормальний вміст Mn у кормі — 50 мг/кг
• Потреба тварин у Mo — 2–3 мг/кг корму
• Надбавка сіна від молібдену — 6–7 ц/га

Мікроелемент	Форма добрива	Норма внесення у ґрунт
Марганець (Mn)	Сірчанокислий марганець	10–15 кг/га
	Марганізований суперфосфат	1,5–2,5 ц/га
	Марганцевий шлам	1–2 ц/га
Мідь (Cu)	Піритні недогарки (0,3–0,7% Cu)	5–6 ц/га (раз на 3–4 роки)
	Мідний купорос (25,4% Cu)	15–20 кг/га
Молібден (Mo)	Молібденізований суперфосфат	1,5–2,0 ц/га
	Промислові відходи, шлаки, шлами	1–1,5 ц/га
Цинк (Zn)	Сульфат цинку	6–10 кг/га
	Цинкові відходи промисловості	1,5–3,5 ц/га