Основи теорії хвороб і захисту тепличних рослин

| — деї і | | № Іа 7 27; | | р г і ч\ ній і; \ се ме их Я Ч. ме іт» =. і колін! ‚: і ша | | |. УВ $ Ш | ь р ‚5: ті тк справляються з хворобами в теплицях

22 о т. З., А 58 о х: | в т;

і г =” а Е С і * Я = | \ ре 3 #. і.. | ь | 74 о { | ТЖ вс й Вступ Здоровий — той, що володіє здоров'ям, не хворий. Здоров'я — правильна, нормальна діяльність організму С.І. Ожегов Словник російської мови

Знайти в природі рослину без сторонньої мікробіоти неможливо. Багато рослин містять збудників у латентній формі. Нерідкі й непатогенні хвороби рослин, викликані впливом несприятливих факторів зовнішнього середовища (перегріви, переохолодження, нестача поживних речовин тощо). Особливою групою хвороб культурних рослин є різні форми вад розвитку — тератоплазії непаразитарної етіології. Вони все частіше проявляються як результат дестабілізації екологічної обстановки в біосфері Землі.

Однак, проти будь-якої логіки, всупереч наведеним вище фактам, переважна більшість рослин фактично здорові, тобто нормально функціонують. Це означає, що в організмі всі основні біохімічні та біофізичні процеси проходять у визначених, середньостатистичних межах. Параметри нормального стану можуть бути охарактеризовані кількісними та якісними показниками: колір окремих органів, їх температура, величина трансмембранного потенціалу, внутрішній тиск, концентрація певних речовин тощо.

Хвороба рослини — це порушення нормального обміну речовин клітин, органів і цілого організму під впливом фітопатогена або несприятливих умов

Хвороба — як порушення нормальної діяльності організму, завжди проявляється в порушенні нормальних параметрів життєдіяльності. Відомо, що вірусні захворювання рослин проявляються спочатку в підвищенні температури, грибні захворювання нерідко, навпаки, викликають зниження температури.

Такому простому, здавалося б, терміну, як хвороба, частіше дають визначення від протилежного як відхилення від нормального стану, тобто порушення гомеостазу. Наприклад, за визначенням Декандоля Кожне більш-менш значне відхилення від нормального фізіологічного стану є хворобою Але тоді слід давати визначення та опис нормального стану організму, що надзвичайно важко, оскільки організми піддаються протягом свого життя різним змінам (віковим, сезонним, географічним тощо), крім того, кожному здоровому організму властива певна норма реакції на вплив зовнішніх факторів.

Рослини мають певну швидкість росту і розвитку, за зміною яких можна судити про інтенсивність і спрямованість того чи іншого впливу на рослинний організм. Саме тому при діагностиці хвороб рослин особливого значення набувають спостереження за зміною морфологічних ознак. Слід розуміти, що симптоми хвороб реальні, але класифіковані людьми. Не всі зміни морфології є наслідком захворювання, з іншого боку, не кожна хвороба викликає симптоми, доказом чого є безсимптомні форми вірусних і грибних захворювань.

Захворювання рослин прийнято ділити на дві групи: інфекційні та неінфекційні. Інфекційні, або паразитарні, хвороби викликані патогенними мікроорганізмами, основна ознака цих хвороб — заразність, тобто здатність передаватися від рослини до рослини. Збудниками, або патогенами, хвороб можуть бути гриби, бактерії, віруси, віроїди, фітоплазми, актиноміцети. Неінфекційні захворювання є результатом впливу несприятливих умов навколишнього середовища.

Патологічний процес проявляється у фізіолого-біохімічних і пов'язаних з ними морфологічних змінах. Аномалії зовнішнього вигляду рослин (симптоми), характерні для того чи іншого захворювання, з'являються вже в період формування незворотних змін. Вони виражаються в порушенні росту всієї рослини або окремих її частин, у викривленні окремих органів, появі пухлин, наростів, некрозів епідермісу, паренхіми, флоеми тощо. А на перших етапах у хворої рослини відбуваються фізіологічні зміни (порушення водного режиму, фотосинтезу, дихання, вуглеводного та азотного обмінів), наслідки яких тільки на певній стадії стають помітними. Тому слід розрізняти первинні ознаки (пов'язані з порушенням функціонування клітин і тканин) і вторинні, що проявляються на рівні рослини.

Порушення обміну речовин, що відбувається в хворій рослині, залежить від інтенсивності впливу патогенних факторів і від функціонального стану організму. У зв'язку з цим розрізняють симптоми типові та нетипові. Типові симптоми проявляються на основній рослині-господарі, що не має стійкості до захворювання і при нормальному перебігу хвороби. Нетипові симптоми з'являються на рослинах, що володіють видо- та сортоспецифічною стійкістю, на другорядних рослинах-господарях і в результаті синергізму при комплексних інфекціях. Тому для правильної діагностики захворювання розглядають не тільки окремі симптоми, а й характер взаємин у системі патоген - господар

Якщо умови складаються на користь патогена, що проник у тканини рослини, починає розвиватися хвороба. Часовий інтервал від зараження (проникнення патогена в рослину) до прояву перших симптомів називають інкубаційним періодом. Тривалість його залежить від біологічних особливостей збудника, ступеня сприйнятливості рослини та умов навколишнього середовища. Чим коротший інкубаційний період, тим вища швидкість поширення хвороби, оскільки після його завершення рослина стає джерелом інфекції. Винятками є випадки передачі збудника із соком. У цьому варіанті заражена рослина стає джерелом інфекції раніше: ще в період латентного перебігу хвороби.

Після закінчення інкубаційного періоду починається новий етап патологічного процесу, що характеризується проявом зовнішніх ознак ураження, або симптомів. Усе їх різноманіття можна об'є- > Некрози, або плямистості — ділянки від2& 1 мерлих клітин і тканин на поверхні 73 |); уражених органів. Вони розрізняються за и „у ” (кольором, формою, розмірами та місцем розташування.

Гнилі — поява обширних ділянок відмерлої тканини, переважно в органах, що містять запас води та поживних речовин. Вони є наслідком руйнування клітинних стінок та (або) серединних пластинок ферментами, що виділяються патогенами.

Гнилі можуть бути:

• мокрими (якщо консистенція ураженої тканини м'якша, ніж здорової);
• твердими (якщо консистенція здорової та ураженої тканин приблизно однакова);
• сухими (при зневодненні ураженої тканини).

В'янення — оборотна або необоротна втрата тургору рослиною або окремими її органами внаслідок порушення надходження води в рослину або отруєння токсинами.

В основі інфекційних хвороб лежить явище паразитизму, суть якого полягає в тому, що патоген не здатний самостійно виробляти органічну речовину, і тому змушений забирати її у рослини, в результаті чого в останньої порушується нормальна життєдіяльність. Здатність патогена викликати хворобу визначається такими його властивостями, як патогенність, вірулентність, агресивність.

Патогенність — специфічна здатність мікроорганізму викликати захворювання. Якісною ознакою патогенності є вірулентність, яку можна визначити як здатність фітопатогена викликати захворювання певного виду або сорту рослини-господаря. Існують спеціалізовані раси патогенів (фізіологічні раси), які вірулентні для одних сортів і невірулентні (авірулентні) для інших. Кількісною ознакою патогенності є агресивність, що відображає здатність патогена до розмноження в тканинах рослини, на якій він паразитує. Агресивність оцінюють за тривалістю інкубаційного періоду, за швидкістю поширення патологічного процесу тканинами рослини, за кількістю інфекційних одиниць, здатних викликати зараження, за інтенсивністю спороношення (у грибів). Як будь-яка кількісна ознака, агресивність може змінюватися в широкому діапазоні залежно від умов навколишнього середовища. Г<— 75 ‚\ \ | Р в. *# К ь { я ‚ _ ь ти у - КИСЛОТНІСТЮ ҐРУНТУ Фітопатогенні організми можна розділити за ступенем паразитизму (типом живлення) на такі категорії. Види, що використовують для живлення живу речовину інших організмів — паразити, а мертву речовину — сапротрофи. Облігатні сапротрофи — поселяються тільки на мертвих рештках, навпаки, облігатні паразити харчуються тільки за рахунок живих організмів. Факультативні — здатні розвиватися всередині або на поверхні живих організмів, а також вести сапротрофний спосіб життя. Більшість фітопатогенів належить до цієї групи, серед них збудники кореневих гнилей, трахеомікозів, сірої та білої гнилі. Ступінь паразитизму у них виражений по-різному, їх життєвий цикл може проходити як на живих рослинах, так і в зовнішньому середовищі, причому паразитичний спосіб життя для них менш характерний. Боротьба з факультативними патогенами будується головним чином на створенні несприятливих умов для їхнього росту та розвитку, і, навпаки, на формуванні оптимальних умов для рослин. У таких умовах і за відсутності травмуючих факторів ймовірність захворювання рослин цими патогенами невелика. Але в екстремальних умовах ці патогени здатні в короткий строк завдати істотної шкоди, яка виражається у швидкій загибелі безлічі рослин.

Облігатні паразити, що знаходяться на вищому еволюційному ступені паразитизму, найчастіше викликають хронічні хвороби. Існування на господарі дозволяє цим організмам повніше реалізувати свій репродуктивний потенціал протягом тривалого періоду. У деяких випадках у заражених тканинах, після стимулюючого впливу патогена на метаболізм господаря, утворюються розростання, що мають вигляд ракових пухлин, галів тощо. Ці патогени різноманітні, серед них зустрічаються гриби з різних систематичних груп, віруси. Зміна умов зовнішнього середовища, як правило, впливає тільки на строки появи та інтенсивність хвороби. Використання стійких сортів і гібридів є радикальним способом боротьби з облігатними паразитами.

Кожен патоген пристосувався паразитувати на певних видах, сортах і в найбільш підходящі для нього фази розвитку рослин. Деякі патогени для свого існування обирають конкретні рослинні органи і тканини. У зв'язку з такою вибірковістю в поживному субстраті прийнято виділяти кілька типів спеціалізації:

Філогенетична спеціалізація — проявляється у пристосованості патогенів до живлення на рослинах певного сімейства, роду, виду і навіть сорту. Широкоспеціалізовані патогени, або поліфаги, паразитують на рослинах різних сімейств або всередині одного сімейства на різних родах.

Ефективний захист тепличних культур починається з розуміння спеціалізації патогенів. Одні збудники здатні вражати десятки різнорідних культур, інші — суворо обмежені одним господарем. Наприклад, збудник сірої гнилі — вражає такі культури:

• суницю;
• огірок;
• капусту;
• моркву;
• троянду та багато інших культур.

На відміну від нього, бактерія-збудник некрозу серцевини стебла томата вражає тільки томат і належить до вузькоспеціалізованих монофагів. Всередині одного виду патогени поділяються на фізіологічні раси — форми, які здатні паразитувати лише на певних сортах рослини-господаря. Також існують онтогенетична спеціалізація за фазами розвитку культур та органотропна спеціалізація за тканинами. Приклад тканинної спеціалізації — збудники справжніх борошнистих рос, які живляться переважно в тканинах епідермісу.

Сполучені хвороби та змішані інфекції

Деякі захворювання в теплиці розвиваються за ланцюжком, коли одне ураження робить рослину сприйнятливою до сполученої патології. Первинна інфекційна хвороба часто створює сприятливі умови для проникнення інших патогенів. Досить часто рослина вражається не одним видом, а кількома збудниками одночасно — у цьому випадку розвивається змішана інфекція.