Основи епізоотології та закономірності епізоотичного процесу у сільськогосподарських тварин

Загальні відомості про інфекції, заходи профілактики

Епізоотологія — наука, що вивчає закономірності епізоотичного процесу та розробляє на основі цього методи профілактики і заходи боротьби з інфекційними хворобами тварин.

Інфекція — складний біологічний процес взаємодії між організмом і патогенним мікроорганізмом — збудником хвороби, що відбувається у певних умовах зовнішнього середовища. Виражена форма — інфекційна хвороба. Прихована форма — мікробоносійство (бешиха свиней, пастерельоз).

Резервуар інфекції — сукупність різних тварин, рослин, ґрунту, в яких збудник живе і розмножується та звідки він може передаватися сприйнятливій тварині, наприклад — лептоспірозу (у гризунів), рикетсіозу (у кліщів).

Епізоотичне вогнище — місце зараження і перебування хворої тварини та територія, в межах якої можлива передача заразного начала здоровій тварині. Якщо вогнище існує в природі, то воно називається природним, а інфекція — природно-осередковою.

Обов'язкова передумова виникнення і поширення будь-якої інфекційної хвороби — наявність трьох елементів (ланок) епізоотичного ланцюга, пов'язаних між собою у певній послідовності: 1) джерело збудника інфекції — хвора тварина; 2) механізм передачі збудника інфекції — шляхи і фактори передачі збудника; 3) сприйнятлива тварина — здорова тварина, яка при визначеному

Механізм передачі і шляхи поширення — здатність збудника до переселення з одного організму в інший. Фактори передачі — ті елементи середовища, які беруть участь у перенесенні збудника від джерела до здорових тварин. Вихід збудника в зовнішнє середовище відбувається із секретами, екскретами (фекалії, сеча, молоко), під час кашлю, чхання, блювання, при патологічних процесах — виділення з виразок, абсцесів, ерозій, струпів. Шляхи передачі — контактний (прямий або непрямий контакт хворої тварини зі здоровою); повітряний (через повітря); кормовий і водний (аліментарний); трансмісивний (здійснюється живими переносниками, переважно членистоногими).

Епізоотичний процес — це взаємодія джерела збудника інфекції, механізму його передачі і сприйнятливих тварин, яка веде до появи, поширення і зникнення серед тварин явних та прихованих інфекцій. При стихійно виникаючих епізоотіях він проявляється стадійно, у вигляді виникнення, поширення і згасання. Закономірності його прояву дозволяють виділити в динаміці епізоотії шість стадій: міжепізоотичну, передепізоотичну, розвитку, максимального підйому, згасання, постепізоотичну.

Міжепізоотична стадія — відрізок часу між двома епізоотичними хвилями, характеризується поодинокими випадками хвороби, які підтримують епізоотичний процес, але не спричиняють різкого підвищення захворюваності і широкого поширення хвороби. Переважають мікробоносійство і безсимптомна інфекція, у багатьох тварин ще зберігається імунітет, але число сприйнятливих тварин поступово зростає.

Передепізоотична стадія — період, коли створюються реальні умови для виникнення епізоотії внаслідок втрати тваринами імунітету, народження неімунного молодняка, введення сприйнятливих тварин, характерні збільшення числа хворих тварин (джерел збудника інфекції) і перші випадки типового клінічного прояву хвороби, створюються сприятливі умови передачі збудника даної інфекції.

Стадія розвитку епізоотії слідує за передепізоотичною і характеризується сприятливими умовами для подальшого поширення хвороби і переважанням типових клінічних форм гострого і надгострого її перебігу. Посилюється активність окремих ланок епізоотичного ланцюга і зв'язків між ними, що веде до наростання числа новозахворілих тварин. Але в той же час уже зростає число імунних (тих, що перехворіли) тварин, що створює основу для подальшого загасання епізоотії.

Стадія максимального підйому епізоотії, що слідує за стадією розвитку епізоотії, є кульмінаційною. Для неї характерне найбільше число новозахворілих тварин, що реєструється в одиницю часу (день, тиждень, місяць). Поряд із гострим перебігом відзначають випадки підгострого перебігу хвороби. Продовжує зростати число імунних тварин.

Стадія згасання епізоотії характеризується зменшенням числа нових випадків захворювання тварин; значно зростає число імунних до збудника даної хвороби тварин; порушується механізм передачі збудника інфекції. У цей період переважають стерті ознаки хвороби, підгострий і хронічний перебіг, абортивна форма.

Постепізоотична стадія — період, коли хвороба не поширюється, число тварин з високим ступенем напруженості імунітету досягає максимального рівня. Нові захворювання тварин знижуються до поодиноких випадків. У цей період переважають безсимптомна інфекція і мікробоносійство.

Протиепізоотична робота включає в себе: 1. Проведення профілактичних заходів у благополучних господарствах, недопущення поширення захворювань. 2. Проведення оздоровчих заходів у неблагополучних господарствах. 3. Охорону людей від зараження.

Система державних профілактичних заходів, що забезпечують попередження виникнення і поширення інфекційних хвороб: 1) охорона кордонів від занесення інфекції з-за кордону; 2) ветеринарно-санітарний нагляд при перевезенні тварин, продуктів, сировини; 3) ветеринарно-санітарний нагляд на ринках; 4) ветеринарно-санітарний нагляд на м'ясопереробних підприємствах і підприємствах з переробки сировини; 5) захист тваринницьких господарств від занесення інфекції; 6) просвітницька робота.

Загальна профілактика - низка заходів ветеринарно-санітарного та організаційно-господарського характеру: 1) охоронно-обмежувальні заходи під час перевезення тварин 2) профілактичне карантинування тварин, щойно ввезених у господарство 3) селекція тварин зі спадковою стійкістю 4) повноцінна годівля та утримання 5) ветконтроль, ізоляція та лікування хворих 6) дезінфекція, дезінсекція, дератизація 7) прибирання гною

9) дотримання замкненого циклу в тваринництві

11) будівництво тваринницьких приміщень згідно з ветсанітарними вимогами

Специфічна профілактика - система заходів, спрямованих на попередження певної інфекційної хвороби:

1) проведення спеціальних діагностичних досліджень (туберкулі-

3) імунопрофілактика – застосування вакцин, сироваток, імуноглобу-

До специфічних засобів відносять: живі вакцини, інактивовані вакцини, хімічні вакцини, анатоксини. Вакцини, залежно від кількості антигенів (збудників інфекцій), що входять до їхнього складу, ділять на моновакцини, полівалентні та асоційовані вакцини.

Методи вакцинації: парентеральний, ентеральний, аерозольний. При вакцинації створюється імунітет. Імунітет — несприйнятливість до зараження. Імунітет буває активний (після перехворювання, введення вакцини та анатоксину), пасивний (молозивний і після введення сироватки).

Розрізняють також імунітет вроджений (видовий, що передається спадково, наприклад, птиця не хворіє на сибірку); набутий природний (після перехворювання), штучний (після імунізації).

Антиген - речовина, при введенні якої виробляються антитіла. Антигени містяться у вакцинах, вони представлені інфекційними агентами (бактерії, віруси), їхніми частинами або продуктами життєдіяльності. Антитіла – це специфічні білки плазми крові (імуноглобуліни), які виробляються у відповідь на дію антигену на організм.

Методи діагностики інфекційних хвороб: 1. Епізоотологічний - виявлення епізоотологічних особливостей. 2. Клінічний – проведення клінічного огляду, облік клінічних ознак хвороби. 3. Патологоанатомічний – проведення розтину трупа полеглої тварини та встановлення причин її загибелі за патологоанатомічними змінами внутрішніх органів; відбір проб для досліджень. 4. Алергічний – діагностичні дослідження з використанням ал-

Бактеріологічний – лабораторні дослідження проб на наявність відповідних бактерій (антигену) - збудників хвороби. 6. Вірусологічний – лабораторні дослідження проб на наявність відповідних вірусів (антигену) - збудників хвороби. 7. Біологічний – постановка біологічної проби на лабораторних тваринах (білі миші, морські свинки, кролі та ін.) з метою підтвердження встановленого діагнозу. 8. Серологічний – дослідження сироватки крові з метою виявлення заражених тварин за допомогою реакцій, заснованих на виявленні в сироватці специфічних антитіл: РА (реакція аглютинації), РП (реакція преципітації), РСК (реакція зв'язування комплементу) та ін.

У неблагополучних господарствах проводять ветеринарний огляд, термометрію, серологічні та алергічні дослідження. На підставі результатів масового дослідження тварин ділять на 3 групи:

Явно хворі – їх ізолюють, лікують або вбивають (залежно від ветеринарних правил).

Підозрілі щодо захворювання — це тварини, які контактували з хворими; їх ізолюють окремо та додатково досліджують; при прояві хвороби переводять у групу хворих тварин.

Підозрювані в зараженні – це клінічно здорові тварини, що знаходяться в господарстві, де стався спалах захворювання; проводиться спостереження, діагностика, імунізація.

Повне виявлення та знешкодження джерела захворювання.

Припинення механізму передачі – дезінфекція, дезінсекція та дератизація.

Карантин - система протиепізоотичних заходів, спрямованих на повне роз'єднання неблагополучної щодо інфекційних хвороб групи тварин і території їх розміщення з благополучними господарствами та територіями з метою ліквідації хвороби та виключення її розповсюдження.

Карантин накладають при особливо небезпечних захворюваннях: ящур, сибірка, класична чума свиней, африканська чума свиней тощо. Карантинують двори, гурти, райони, ферми, область, місто. На дорогах встановлюють шлагбауми, санпропускники.

При виникненні особливо небезпечної, швидко розповсюджуваної інфекційної хвороби тварин (ящур, африканська чума свиней та деякі інші) обов'язково визначають епізоотичне вогнище, неблагополучний пункт та загрозливу зону. Епізоотичне вогнище – місце, де виявлено хворих тварин. Неблагополучний пункт – населений пункт, у якому виявлено епізоотичне вогнище; проводяться карантинні або обмежувальні заходи відповідно до ветеринарних правил. Загрозлива зона – поки що благополучна територія, куди можливе занесення збудника хвороби з неблагополучного вогнища; проводяться профілактичні заходи, зокрема вакцинація сприйнятливих тварин.

Обмежувальні заходи - менш жорсткі заходи (ніж карантин) при захворюваннях, що не схильні до широкого розповсюдження або з хронічним перебігом (бруцельоз, туберкульоз, лейкоз великої рогатої худоби, некробактеріоз, мит).

Види, методи та етапи дезінфекції

Дезінфекція знищує патогенну мікрофлору на об'єктах зовнішнього середовища та запобігає розповсюдженню інфекції в стаді. Залежно від епізоотичної обстановки та виробничого календаря застосовують кілька видів обробки. Профілактичну дезінфекцію проводять у благополучних господарствах двічі на рік, а передпускову — перед введенням тваринницьких приміщень в експлуатацію.

Технологічна дезінфекція прив'язана до виробничого циклу: її приурочують до переведення молодняка у старші вікові групи або перегрупування худоби на відгодівлю. Вимушену дезінфекцію проводять при спалаху хвороби. Вона включає поточні обробки (з моменту виявлення першої хворої тварини, при кожному новому випадку або з інтервалом у 7 днів) і заключну обробку перед зняттям карантину чи обмежень.

Для знезараження приміщень використовують механічне очищення, фізичні фактори (висушування, променеву енергію, високу температуру, пару, окріп, прасування) та хімічні засоби — луги, кислоти, фенол і формалін. Сам процес дезінфекції включає три обов'язкові кроки.

1. Механічне очищення всіх поверхонь від забруднень.
2. Власне дезінфекція розпиленням хімічних розчинів (гарячого 2%-ного їдкого натру, 5%-ного розчину карболової кислоти або 20%-ного розчину вапна) з обов'язковою експозицією для загибелі мікроорганізмів.
3. Нейтралізація деззасобу з подальшим контролем якості шляхом лабораторного дослідження змивів.

Застосування вакцин і сироваток у стаді

Вакцини — це біопрепарати з певних штамів мікробів, вірусів, грибків або їхніх токсинів, що формують активний імунітет. Захист виробляється через 1–2 тижні після введення і зберігається від 6 місяців до року і більше. Препарати випускають у сухому та рідкому вигляді, моно-, бі- і полівалентними, часто з додаванням депонуючих речовин (гідроокису алюмінію, галунів, олій) для пролонгації імунної відповіді.

• Температура зберігання вакцин — 5–15 °C
• Строк формування імунітету — 1–2 тижні
• Тривалість захисту — від 6 місяців до 1 року і більше
• Інтервал між сироваткою і вакциною — 12 днів
• Медвідвід до і після пологів — 20–30 днів
• Період спостереження після щеплення — 10–12 днів

У ветеринарії використовують три групи вакцин: живі ослаблені штами (проти сибірки зі штаму №55, бешихи свиней зі штаму ВР-2, сальмонельозу, бруцельозу зі штамів Рев-1, №82, №19); інактивовані препарати (проти емфізематозного карбункула, пастерельозу, лептоспірозу, сказу); анатоксини (концентрований правцевий, анатоксин-вакцина проти інфекційної ентеротоксемії овець). З живими вакцинами працюють з надзвичайною обережністю: пролитий препарат і флакони негайно знешкоджують.

Вакцинують тільки здорових тварин: профілактично (при загрозі занесення) або вимушено (при спалаху). Заборонено щепити виснажене поголів'я, тварин з підвищеною температурою тіла, маток за 20–30 днів до і після пологів, а також молодняк раннього віку. У неблагополучних господарствах тваринам спочатку вводять захисну сироватку, і тільки через 12 днів застосовують вакцину.

Сироватки отримують з крові гіперімунізованих тварин і застосовують переважно з лікувальною, рідше — з профілактичною метою для створення пасивного імунітету. За складом вони бувають моно-, бі- і полівалентними. Вимоги до зберігання, перевірки придатності та вибракування сироваток аналогічні правилам роботи з вакцинами.

Схеми застосування сироваток і документальний облік обробок

Застосування сироваток ґрунтується на введенні в організм готових антитіл, які нейтралізують збудника хвороби, зв'язують його токсичні продукти і стимулюють захисні сили тварини. З лікувальною метою препарат вводять хворим особинам і тваринам із підозрою на захворювання. Якщо після застосування лікувальний ефект відсутній, введення сироватки рекомендується повторити в тих самих дозах через 8–12 годин.

• Повтор лікувальної дози — через 8–12 годин
• Строк пасивного імунітету — 8–14 днів
• Ризик анафілаксії — від 12 днів до 2 років
• Первинна доза від анафілаксії — 1–2 мл
• Інтервал перед повторним введенням — 1–2 години

З профілактичною метою сироватки застосовують у неблагополучних господарствах тваринам, підозрюваним у зараженні. У благополучних господарствах їх призначають тваринам, яким у даний період протипоказана вакцинація: виснаженим, вагітним і хворим особинам. Сформований пасивний імунітет зберігається протягом 8–14 днів.

1. Ввести тварині невелику кількість сироватки в об'ємі 1–2 мл.
2. Почекати 1–2 години для перевірки індивідуальної чутливості.
3. Ввести частину дози, що залишилася, за відсутності негативної реакції.