Технологія плантажного обробітку ґрунту при закладанні виноградника

У зв'язку з тим, що виноград росте на одному й тому самому місці 20–30 років і більше, вже в перші роки життя для нього необхідно створити оптимальні умови шляхом суцільної передпосадкової плантажної оранки на глибину 50–60 см. За рахунок цього поліпшуються фізико-механічні властивості ґрунту, збільшується вміст у ньому кисню повітря та вологоємність, поліпшується діяльність мікроорганізмів у результаті переміщення верхнього, більш багатого на органічну речовину орного шару донизу, у зону розвитку кореневої системи, здійснюється боротьба з бур'янами, підвищується родючість ґрунту в цілому.

Усе це в силу поліпшення росту і розвитку молодої виноградної рослини, кореневої системи та надземної частини куща на 1–2 роки наближає строк вступу її у плодоношення і підвищує продуктивність. При цьому створюється добра основа для насаджень інтенсивного типу. Залежно від ґрунтів тривалість дії плантажу — від двох до шести років.

Способи плантажу. У виноградарстві застосовують різні способи підйому плантажу:

• суцільний плужний з обертанням пласта, що виконується за допомогою плантажних плугів із передплужниками;
• суцільний плужний без обертання пласта — за допомогою глибокорозпушувачів;
• траншейний, що проводиться за допомогою екскаваторів і бульдозерів;
• вибуховий, що здійснюється за допомогою вибухових речовин.

Суцільний плужний плантаж. Найбільш широко розповсюджений спосіб плантажного обробітку ґрунту — оранка на глибину 50 см і більше з обертанням пласта плантажними плугами. Глибина її визначається структурою підґрунтових горизонтів з урахуванням доцільності винесення на поверхню ділянки нижніх горизонтів. У тому разі, коли обертання пласта небажане, вздовж і впоперек ділянки ґрунт глибоко розпушують за допомогою глибокорозпушувача РН–80Б та ін.

Траншейний плантаж. Застосовують зазвичай у гірських умовах і на масивах земель із близьким заляганням щільних відкладень (сцементованого конгломерату, черепашнику, вапняку). Площі таких земель за регіонами:

Подібні землі є в Чечено-Інгушетії та Дагестані. Всього в найбільш сприятливих кліматичних зонах нашої країни понад 1 млн га таких земель, з яких значну частину можна використати під культуру винограду. Найбільш доцільний спосіб глибокого їх обробітку — траншейний плантаж, який за рекомендаціями, розробленими Всесоюзним науково-дослідним інститутом винограду і його переробки «Магарач», здійснюють таким чином.

До початку землерийних робіт на поверхні масиву розкидають органічні (до 100 т/га) і мінеральні добрива, у тому числі до 4 т/га суперфосфату і до 2 т/га калійної солі. Ґрунт обробляють плантажним плугом на всю глибину до горизонту щільних відкладень.

Під майбутнім рядом виноградника на смузі, з якої знято і зсунуто біологічно активний шар ґрунту, роторним екскаватором риють траншею шириною 80—150 і глибиною 150–160 см. Потім за допомогою бульдозера з поворотним відвалом її заповнюють сумішшю добрив і біологічно активного ґрунту, взятого зі смуги під сусіднім рядом. Викинуту з траншей зруйновану породу розрівнюють бульдозером і планувальником. Загальна вартість такого обробітку ґрунту — близько 3 тис. руб/га.

Вибуховий плантаж. Застосовують в окремих випадках на кам'янистих ґрунтах і в гірських умовах, де неможливо використати машини. Проводять за спеціальними технічними інструкціями за допомогою вибухових речовин.

Строки проведення плантажу. Плантаж можна здійснювати навесні — восени. Конкретні строки встановлюють з урахуванням часу закладання виноградника. Обов'язкова агротехнічна умова — наявність розриву в 2–3 місяці між підйомом плантажу і закладанням виноградника.

Цей період необхідний для того, щоб ґрунт міг осісти після плантажу. В іншому разі при садінні по свіжопіднятому плантажу в процесі активного осідання ґрунту відбувається обрив коренів, що негативно позначається на приживлюваності та розвитку молодих рослин. З урахуванням цього проведення плантажу в осінній період є більш бажаним, оскільки під впливом зимових опадів ґрунт після плантажу краще осідає і в ньому накопичується більше вологи.

Строк підйому плантажу встановлюють також з урахуванням вологості ґрунту:

• При підвищеній вологості утворюються великі брили, що важко піддаються обробітку.
• Якщо ж ґрунт занадто сухий, то в ньому після плантажу з'являється багато пустот.

У разі проведення плантажу восени ґрунт на зиму для кращого накопичення в ньому вологи залишають у грудкуватому стані. Через певний період часу, необхідний для осідання ґрунту, перед початком садіння винограду ґрунт вирівнюють. Для цього впоперек напрямку плантажної оранки ділянку обробляють важкими дисковими боронами, а також чизель-культиватором. Потім усувають борозни та гребені, що утворилися під час оранки, для чого використовують такі знаряддя:

• кутники;
• волокуші;
• планувальник-розрівнювач;
• автоматичний планувальник ПА–3.

Якщо плантаж піднімають у весняно-літній період, для збереження вологи у ґрунті одночасно з оранкою вирівнюють поверхню ґрунту. З цією метою до орного агрегату приєднують борони або волокуші.

Особливо важливе значення має плантаж для закладання широкорядних високоштамбових насаджень. Це пояснюється тим, що у зв'язку з меншою кількістю рослин на 1 га і більшим розміром кожної рослини підвищуються вимоги до умов вирощування, оскільки випад однієї рослини тягне за собою в даному випадку відчутніші збитки.

Від правильного вибору схеми садіння винограду, тобто від встановлення оптимальної відстані між рядами та кущами в ряду, багато в чому залежить продуктивність насаджень, їх рентабельність, раціональне використання землі та механізмів. Схема садіння органічно пов'язана з вирішенням таких питань технології вирощування, як система ведення, формування, навантаження кущів вічками та врожаєм. Ширина міжрядь визначає зручність експлуатації та рентабельність використання тракторів і машин для догляду за насадженнями. З урахуванням цього при вирішенні даного питання необхідно брати до уваги комплекс екологічних, біологічних, економічних та організаційних факторів. Спочатку слід визначити спосіб ведення культури — з укриттям кущів на зиму або без нього. При неукривній культурі найбільш прогресивна і перспективна технологія вирощування винограду з використанням штамбових форм, що пов'язано зі збільшенням відстані між рядами, а останнє прямо залежить від габітусу рослин та висоти їх штамба. Це, своєю чергою, визначається, з одного боку, біологічними особливостями сортів (сильно-, середньо- та слабкорослі), з іншого — комплексом екологічних умов, що впливають на ріст і розвиток виноградної рослини: тепло- та водозабезпеченістю зони, родючістю ґрунту тощо.

У теплозабезпеченій та зрошуваній зоні на родючих ґрунтах оптимальна ширина міжрядь 3,5 м. В особливо сприятливих умовах ширину міжрядь можна збільшити до 4 м. На богарі, менш родючих землях вона становить 3 м. Відстань між кущами в ряду встановлюють з урахуванням сили росту кущів: для сильнорослих сортів — 2,5 м, середньорослих — 2, слабкорослих — 1,5 м. Зрозуміло, це загальні орієнтири, в які потрібно вносити відповідні поправки з урахуванням конкретних умов.

У зоні укривного виноградарства, де вимушено зменшують габітус кущів для зручності їхнього укриття і використовують менш об'ємні безштамбові форми, схема садіння має бути більш щільною. Відстань між рядами, як правило, 3–2,5 м, а між рослинами в ряду залежно від сили росту кущів, використовуваних форм, водозабезпеченості та родючості ґрунту — 1,5; 1,75 та 2 м.

У ряді випадків діапазон між цими показниками можна змінити. Усе вищевикладене стосується системи ведення кущів на вертикальній шпалері. При веденні культури винограду на алейній альтанковій системі, на шпалері з козирком, високій горизонтальній шпалері схеми садіння будуть іншими (див. розділ «Системи ведення,

Слід розрізняти 2 види розбивки: розбивку ділянки на квартали, карти, дороги, вітрозахисні смуги та розбивку всередині карти з визначенням місця розташування рядів і кущів у ряду. Перший вид розбивки, як правило, виконує геодезист з використанням відповідних приладів, другий — персонал агрономічної служби відділення, бригади або ланки.

Для проведення ручної розбивки безпосередньо під садіння винограду необхідно мати розбивальний трос, краще сталевий, на якому є позначки (напайки, міцно закріплені вузли легкого дроту) відстаней між рядами та кущами в ряду. Найчастіше використовують 2 троси, один з яких призначений для розбивки рядів, інший — для позначення відстаней між кущами в ряду. Для зручності розбивки ділянки ґрунт потрібно добре спланувати та розробити.

Спочатку з обох протилежних боків карти по її периметру натягують розбивальний трос із позначками початку майбутніх рядів, проти яких забивають кілочки. Потім на ці позначки накладають і натягують розбивальний трос із позначками відстані між кущами в ряду, проти яких також встановлюють кілочки. Переносячи трос із ряду на ряд, провішують усю територію карти.

При закладанні виноградників на великих площах застосовують механізований метод розбивки карти за допомогою навісних культиваторів КРН–4,2 та інших, у яких секції робочих органів встановлюють відповідно до прийнятих відстаней між рядами при поздовжніх і між кущами при поперечних заїздах. У місця перетину борозен висаджують саджанці винограду.

При підборі сортів керуються таким:

• Підбираний сортимент повинен відповідати спеціалізації галузі виноградарства конкретного господарства та забезпечувати вирішення поставлених перед ним завдань.
• Сорти необхідно обирати тільки з числа районованих у зоні, де знаходиться дане господарство.
• Вибрані сорти за біологічними особливостями — строком дозрівання, тривалістю періоду вегетації, ставленням до тепла та низьких температур зимового періоду — повинні найбільш повно відповідати екологічним умовам тієї зони, для якої вони призначені.

З числа сортів, близьких за напрямком використання продукції та цінними господарськими ознаками, перевагу віддають більш стійким до несприятливих умов середовища, хвороб і шкідників, а також більш пристосованим до механізованого обрізування та збирання врожаю.

Кількість сортів повинна бути обмежена і не перевищувати чотирьох—шести за кожним напрямком використання. Це дозволяє застосовувати сортову (типову) агротехніку та отримувати великі партії винограду одного й того самого сорту, що є обов'язковою умовою для кожного господарства.

Планування виноградника та підбір сортів

При проектуванні посадок орієнтуйтеся на вимоги техніки та особливості рельєфу. Якщо плануєте використовувати виноградозбиральні машини, довжина гону в межах кварталу повинна бути не менше 700–800 метрів. При цьому кожен ряд по всій його довжині закладайте тільки одним сортом — це необхідно для ефективної роботи комбайна.

На схилах висаджуйте найбільш морозостійкі сорти. Це дозволить вести культуру без укриття на зиму, а отже — утримувати ґрунт під задернінням або висівати сидерати для захисту від ерозії. Щоб розвантажити техніку під час збирання врожаю, підбирайте як столові, так і технічні сорти з різними строками дозрівання — так ви створите безперервний зелений конвеєр.

Враховуйте особливості запилення рослин. Сорти з функціонально-жіночим типом квітки не дадуть повноцінного врожаю при самозапиленні. Їх потрібно висаджувати чергуючи: на кожні 1–2 ряди такого винограду має припадати ряд двостатевого сорту з тим самим напрямком використання та аналогічним строком дозрівання.

Строки, глибина садіння та підготовка саджанців

Висаджувати виноград можна тільки тоді, коли саджанці перебувають у стані спокою. Виняток — рослини із закритою кореневою системою, вирощені у спеціальних пакетах або горщиках із торф'яною сумішшю. Їх висаджують вегетуючими на початку літа. Для класичних саджанців обирайте теплий період: активна життєдіяльність коренів починається тільки при температурі ґрунту вище 10 °C.

Вибір сезону садіння залежить від типу ґрунту та клімату. У південних зонах виноградарства, де немає ризику глибокого промерзання ґрунту взимку, виноградник краще закладати восени. На піщаних ґрунтах, які взимку промерзають на значну глибину, доцільно перенести роботи на весну.

• Довжина гону для комбайна — від 700–800 м
• Старт активності коренів — вище 10 °C
• Небезпечний мороз для власних коренів — -6 °C
• Небезпечний мороз для щеплених коренів — -11 °C
• Час замочування перед садінням — 1–2 дні

Глибина садіння прямо впливає на приживлюваність кущів. У північних районах зі стійким сніговим покривом виноград саджають мілкіше, оскільки влітку ґрунт прогрівається тільки на невелику глибину. На півдні зі спекотним літом корені потрібно ховати глибше — туди, де зберігаються оптимальна вологість і температура. При розрахунку глибини враховуйте зимові ризики: коренева система власних насаджень пошкоджується при температурі -6 °C, а щеплених — при -11 °C.

Використовуйте для закладання однорічні кореневласні або щеплені саджанці. Іноді застосовують дворічні кущі або кільчовані живці. Однак садіння живцями економічно недоцільне: через велику кількість випадів ви не отримаєте повноцінного та вирівняного виноградника. Якість посадкового матеріалу прямо визначає приживлюваність кущів, швидкість їх вступу у плодоношення та рентабельність насаджень.

1. Оцініть якість посадкового матеріалу: саджанці повинні мати розвинену надземну частину, сильні корені, а щеплені — міцну кругову спайку в місці щеплення.
2. Відбракуйте підсушені, підморожені, а також уражені хворобами та шкідниками рослини.
3. Замочіть здорові саджанці у воді на один-два дні безпосередньо перед висаджуванням у поле, щоб привести їх в активний фізіологічний стан.

Спочатку молодий саджанець винограду росте виключно за рахунок накопичених поживних речовин. Щоб рослина не виснажила себе, навантаження на неї потрібно суворо обмежити. Для цього на саджанці залишають мінімальну кількість вічок, необхідну для старту та правильного формування куща.

Підготовка надземної та кореневої частини перед садінням включає кілька обов'язкових кроків. Правильне обрізування стимулює приживлюваність і спрямовує сили рослини на розвиток п'яткових коренів.

1. Виберіть на саджанці 1 або 2 найбільш розвинені, добре визрілі пагони та підріжте їх на 2–3 вічка.
2. Повністю видаліть усі корені, які відросли вище першого або другого вузла від основи саджанця.
3. Укоротіть основні п'яткові корені під обраний спосіб садіння.
4. Вимочіть саджанці у воді перед обробітком.
5. Захистіть прищепу парафінуванням для підвищення приживлюваності.

• Довжина коренів для садіння в ямки — 15–18 см
• Довжина коренів під гідробур — 3–5 см
• Температура парафіну — 80–85 °C
• Товщина плівки чохлика — 120–130 мкм

Захист штамба чохликами та підготовка коренів до садіння

Хороші результати дає садіння саджанців із бандажем на щепленні, а також використання захисних чохликів із поліетиленової плівки. Чохлик ізолює підземний штамб від прямого контакту з ґрунтом. Це вирішує головну проблему молодого виноградника — перешкоджає утворенню поверхневих коренів.

Для захисту використовують чохлики довжиною 35–45 см і шириною 8–10 см. Технологія монтажу виглядає наступним чином:

• Надягніть чохлик на підщепу.
• Щільно прив'яжіть його до підщепи у двох місцях: відразу над основними коренями та безпосередньо під місцем спайки.
• Простежте, щоб верхня частина чохлика виступала над поверхнею ґрунту на 8–10 см.

Безпосередньо перед тим, як опустити саджанець у землю, обробіть його кореневу систему. Знезаражені корені вмочують у спеціальну глиняну бовтанку. Вона забезпечує щільний контакт кореневої системи з ґрунтом і створює сприятливі мікроумови для росту молодих коренів.

Рецепт бовтанки: змішайте 2 частини глини та 1 частину свіжого коров'ячого гною, потім розведіть отриману суміш водою до консистенції густої сметани.