Вибір субстратів та організація мінерального живлення в теплицях

Кореневмісні середовища у закритому ґрунті називають субстратами (ґрунтами), оскільки вони відрізняються від ґрунтів природного походження.

Субстрати поділяються на власне ґрунти — добре удобрювані природні ґрунти; ґрунтосуміші, які складаються з різних компонентів, переважно органічного походження з додаванням мінеральних добрив; замінники ґрунту органічного походження (торф, солома, тирса); штучні субстрати, що являють собою інертні матеріали (гравій, керамзит, пісок тощо).

Перші три типи субстратів називають ґрунтовою культурою. Вирощування овочів на штучних (інертних) субстратах, коли живлення рослин здійснюється шляхом поглинання поживних розчинів, називається гідропонікою. ‚ЗИ 2] р \

=> 25) Поживні субстрати при ґрунтовій культурі овочів Поживні субстрати в теплицях повинні бути високородючими з хорошою повітропроникністю, водоутримувальною та поглинальною здатністю, чистими від збудників хвороб і шкідників та токсичних речовин, з реакцією ґрунтового розчину (рН) для огірка, салату, редиски, цибулі 6—7, селери, цвітної капусти — 6,5—7, томата — 5,5—6,5. Найкращі субстрати містять 20—30 % і більше органічної речовини та 12—20 % і більше гумусу. Оптимальна об'ємна маса субстрату для огірка 0,5 г/см?, помідора — 0,8, салату та розсади для відкритого ґрунту — до 1 г/см. Для нормальної життєдіяльності рослин необхідно, щоб вміст повітря в субстраті був не нижче 10—12 %, а загальна шпаристість становила 60—70 %. Товщина поживного субстрату при вирощуванні овочів у теплицях становить 30—35 см, розсади для відкритого ґрунту — 5— 10 см. У ньому розміщується 85 % кор-

При вирощуванні розсади для відкритого ґрунту важливо, щоб механічний склад субстрату був легкий, середнім між легким суглинком і супіском. Співвідношення фізичної глини та піску повинно бути 1:4 (згідно з класифікацією Качинського).

Власне ґрунти з додаванням органічних і мінеральних добрив широко використовуються в Україні для вирощування овочів у плівкових теплицях і розсади для відкритого ґрунту. Восени під огірок вносять по 200 т/га гною (після 2—3-місячного біотермічного знезараження), під помідор — 100—150 т/га перегною.

1 т соломи 10 кг азоту, на 1 т тирси — 3—5 кг азоту. Органічні добрива під розсаду вносять у 5—10-сантиметровий шар, оскільки там розташовується основна маса коренів, під овочеві культури — в 30—35-сантиметровий шар.

Для підвищення родючості тепличних ґрунтів ширше слід використовувати сидерати. На Сімферопольській овочево-баштанній станції на початку серпня, коли весь урожай у теплицях був зібраний, висіяли вико-вівсяну суміш, гірчицю листову, а 1 листопада зелень загорнули у ґрунт. У результаті наступного року врожай огірка і помідора на цих площах збільшився на 1—2 кг з 1 м? у порівнянні з контрольною ділянкою, де вносився перегній.

Для вирощування розсади у ґрунт додають крупнозернистий пісок, з тим щоб довести його механічний склад до легкосуглинкового, і органічні розпушувачі з розрахунку 30 % об'єму 10-сантиметрового поживного шару: 27 кг перегною, або 9 кг торфу, або 1,2 кг повітряно-сухої маси соломи, подрібненої на січку, на 1 м*.

Ґрунтосуміші застосовують переважно для виготовлення поживних горщиків, при вирощуванні безгорщикової розсади в парниках, овочевих культур у теплицях. В Україні в зонах, де є торф, горщики виготовляють із трьох частин торфу і однієї частини перегною. Для закритого ґрунту придатні лише види торфу зі ступенем розкладу не більше 40 %, зольністю не вище 12 %, вмістом валового заліза не більше 5—6 %, без рухомих форм алюмінію, закисного заліза та марганцю. Вапно у попередньо зволожений до 70 % НВ торф додають із розрахунку, що 1 кг крейди або вапняного борошна підвищує рН 1 м? торфу на 0,5—1. За відсутності торфу горщики виготовляють із 5—8 частин перегною (5 частин для супіщаної землі, 8 — для суглинкової) і 1 частини землі.

Ґрунтосуміші для парників складаються з 30 % перегною і 70 % дернової землі під розсаду овочевих культур масових строків 2 С \ 0 х

=> с5% висаджування, із 50 % перегною і 50 % землі — під розсаду ранніх строків висаджування.

Для вирощування сіянців найчастіше використовується суміш із двох частин перегною, однієї частини землі та однієї частини піску.

На ґрунтосумішах овочі у плівкових теплицях вирощують рідше, ніж на власне ґрунтах. У насипних ґрунтах торф становить від 30 до 80 %, гній (перегній) — від 10 до 30 %, земля — від 20 до 60 %.

Замінники ґрунту органічного походження. Найвищі вимоги висуваються до поживних субстратів у скляних тепличних комбінатах. Як субстрати в них використовуються верховий, перехідний торф, солома, тирса, кора. Перевагою цих субстратів, порівняно з традиційними тепличними (дернова земля або низинний торф), є відсутність мулистих часток, що сприяють утворенню поверхневої кірки, яка погіршує повітряне живлення кореневої системи. Недоліком їх є незначний вміст вихідних поживних елементів і навіть шкідливих речовин. Для покращення якостей таких субстратів вносять мінеральні добрива, вапнують торф, компостують кору тощо.

Правильний вибір субстрату в теплиці дозволяє контролювати живлення рослин і підвищувати їхню продуктивність. Традиційні ґрунтові суміші поступово поступаються місцем органічним матеріалам і гідропоніці. Практичний досвід показує, що грамотне управління властивостями субстрату окупається ростом урожайності та зниженням трудовитрат.

Органічні субстрати: верховий торф і солома

Досліди показують, що урожай огірка і томату на верховому торфі виходить на 16–25 % вищим, ніж на суміші з рівних частин ґрунту, низинного торфу і гною. Для вирощування підходить торф зі ступенем розкладання не вище 10–20 % і зольністю 3–5 %. Перед садінням розсади субстрат ущільнюють у 1,3–1,5 раза і змішують із гноєм у співвідношенні 8–9:1–2. Використовувати таку торф'яну основу можна понад 8–10 років, якщо кожні три роки підсипати свіжий торф до рівня 30–40 см.

Потрібний рівень родючості торфу підтримують поливом поживним розчином або поєднанням основного добрива з підживленнями. Мікродобрива додають у субстрат у рідкому вигляді під час підготовки. Дозування рідких мікродобрив на один кубічний метр торфу наведено в таблиці.

У теплицях без технічного обігріву високу ефективність показує використання соломи. На гектар площі вносять від 50 до 200 тонн нетюкованої соломи, що технологічно простіше за роботу з пресованими тюками. Урожайність овочів на солом’яному субстраті виявляється вищою, ніж на звичайному ґрунті з технічним обігрівом. Це пов’язано з розігрівом субстрату до 25–27 °C (проти 20–21 °C у звичайному ґрунті), активним виділенням вуглекислого газу і стимулювальною дією гумінових кислот.

Гідропоніка: агрегатопоніка та малооб'ємна технологія

Гідропонний метод вирощування автоматизує подачу живлення і значно скорочує витрати праці. При цьому технологія потребує високої кваліфікації фахівців і жорсткого контролю параметрів. Помилки в підготовці поживного розчину тут критичні через відсутність природного буфера.

Найбільшого поширення серед гідропонних методів набула агрегатопоніка — вирощування культур на твердих інертних субстратах із періодичним змочуванням коренів. Для цього використовують матеріали з хорошими водно-повітряними властивостями. Ключові фізико-хімічні параметри якісного гравійного або щебеневого субстрату представлені нижче.

• Розмір частинок гравію — 3–5 мм
• Розмір частинок щебеню — 5–25 мм
• Вміст карбонатів — не більше 20 %
• Об'ємна маса субстрату — 1,5–1,7 г/см³
• Водоутримувальна здатність — 9–10 %
• Товщина шару в басейні — 25 см

Для довговічної роботи твердих субстратів необхідно регулярно проводити їхнє обслуговування. Технологія догляду включає три обов’язкові етапи, які виконують у суворій послідовності. При дотриманні цих правил строк служби наповнювача практично не обмежений.

1. Промийте субстрат чистою водою.
2. Підкисліть робоче середовище до значення pH 5,6.
3. Проведіть дезінфекцію субстрату 5%-м розчином формаліну.

Найбільш прогресивною і економічно вигідною формою є малооб'ємна гідропоніка. Замість суцільних піддонів овочі вирощують в окремих жолобах із пластмасовим облицюванням або в поліетиленових контейнерах. Об'єм субстрату становить лише 3–17 л на одну рослину, а в одному контейнері розміщують від 1 до 4 рослин. Поживний розчин подається через крапельниці, дощуванням або методом підживлення з басейну.

У малооб'ємній технології застосовують широкий спектр наповнювачів. Агрономи вибирають субстрат залежно від можливостей господарства й особливостей культури. Основні матеріали, що використовуються:

• інертні матеріали — вулканічний шлак, гравій, перліт, вермікуліт, мінеральна вата;
• ґрунтозамінники органічного походження — верховий торф, тирса, деревна кора, кокосове волокно.

Особливу популярність набуло вирощування овочів і троянд на мінеральній ваті з крапельним поливом. Цей стерильний субстрат отримують шляхом плавлення діабазу при температурі понад 1600 °C. Мінеральна вата має нейтральну реакцію (pH = 7), не містить власних елементів живлення і легко промивається від солей. Для роботи за малооб'ємною технологією на мінеральній ваті потрібне обов'язкове використання крапельного поливу і комп'ютерних систем управління.

Як контролювати живлення рослин і визначати дефіцити

Точний розрахунок мінерального живлення у теплицях будується на регулярному агрохімічному аналізі ґрунту і даних рослинної діагностики. Візуальний контроль служить оперативним доповненням, але саме лабораторні тести показують реальну забезпеченість посадок елементами живлення на довгострокову перспективу. Запас азоту і калію в субстраті неминуче виснажується в міру росту рослин, тому регулярне підживлення є обов'язковим елементом технології.

• Старт підживлення — через 1 місяць після висаджування розсади
• Інтервал обробок — 7–10 днів
• Витрата при кореневому підживленні — 100–150 г добрив на 10 л води
• Концентрація макроелементів по листку — у 10 разів менша за кореневу
• Базова дозування при дефіциті даних — 1 сірникова коробка нітроамофоски на 1 м²

При складанні бакових сумішей для позакореневих обробок огірка та томата використовують перевірені дозування макро- і мікроелементів. Позакореневе підживлення дозволяє швидко компенсувати нестачу живлення безпосередньо через листову пластину.

Для приготування робочого розчину мікроелементів на 10 л води витримують суворі концентрації діючих речовин. У суміш додають 0,03% борної кислоти, по 0,005% сірнокислого магнію, цинку, міді, кобальту та молібденовокислого амонію, 0,04% лимоннокислого заліза та 0,001% йодистого калію.

Візуально визначити дефіцит конкретного елемента можна за характерними змінами вегетативної маси:

• Азот: нижнє листя блідне, верхівкове — жовтіє і відмирає, стебло стає тонким і крихким.
• Фосфор: листя набуває темного, блакитного забарвлення з пурпуровим відтінком, чорніє і відмирає, затримується цвітіння.
• Калій: краї листя жовтіють, скручуються донизу і відмирають, призупиняється ріст міжвузлів.
• Магній: розвивається міжжилковий хлороз (тканини жовтіють, червоніють або стають фіолетовими, але жилки залишаються зеленими).
• Кальцій: відмирають верхівкові бруньки, краї листя та коріння.
• Залізо: рівномірний хлороз молодого листя без некрозу тканин.
• Бор: опадання зав'язі, відмирання точок росту на верхівках і коренях.

Правила внесення добрив та антистресове підживлення

Ефективність мінерального живлення прямо залежить від способу і часу внесення добрив. Локальне внесення при сівбі або садінні дозволяє скоротити норму витрати в кілька разів без втрати урожайності порівняно з суцільним розкиданням. При цьому важливо фізично ізолювати насіння від гранул добрив, щоб уникнути хімічного опіку проростків.

1. Внесіть мінеральні добрива на дно борозни або лунки.
2. Ретельно перемішайте гранули з ґрунтом.
3. Насипте зверху шар чистої землі товщиною 5–7 см.
4. Проведіть сівбу насіння.

При висаджуванні розсади томата, перцю, баклажана та капусти безпосередньо в лунку вносять одну-дві жмені перегною і 1 чайну ложку нітроамофоски. Мінеральне кореневе підживлення обов'язково чергують з органічним — розчинами коров'яку, пташиного посліду або зброджених рослинних решток. Якщо в ґрунті виявлено дефіцит конкретного елемента (наприклад, азоту), дозу супутніх фосфорних та калійних добрив також зберігають, але в менших обсягах, оскільки вони покращують засвоєння основного елемента.

Потреба в азотному підживленні різко зростає після затяжних дощів і похолодань, коли коренева система тимчасово знижує свою активність. У таких умовах для підтримки імунітету рослин використовують мікроелементи по листку з розрахунку 3–5 г на 10 л води. Особливого значення листові обробки набувають при різкій зміні похмурої погоди на сонячну.