Сучасний стан та перспективи розвитку вітчизняних зернозбиральних комбайнів

Сучасне сільське господарство ґрунтується на індустріальних технологіях виробництва продукції, тобто на використанні високопродуктивних машин із мінімальними витратами праці. В останні кілька років у нашій країні починає активізуватися промисловість, що виробляє зернозбиральну техніку.

Основний її виробник – ВАТ «Ростсільмаш», який, удосконалюючи комбайн «Дон-1500», проводить його модернізацію. Низка підприємств також активно розвиває виробничі потужності:

• ВАТ «Красноярський комбайновий завод» поставив на серійне виробництво сімейство зернозбиральних комбайнів «Кедр».
• ВАТ «Тульський комбайновий завод» освоїв виробництво причіпного комбайна.
• ВАТ «Таганрозький комбайновий завод» у невеликій кількості випускає машину КЗС-3, розраховану на збирання врожаю з невеликих площ.

Процес удосконалення зернозбиральної техніки спрямований на підвищення продуктивності комбайнів, потужності їхніх двигунів, місткості бункера, механізацію процесів регулювання, управління та контролю. Проблеми зниження втрат зерна, збільшення строку експлуатації комбайнів, їхнього якісного ремонту та ефективного використання можуть бути вирішені лише в тому разі, якщо люди, що експлуатують ці складні машини, добре знають їхній устрій, технічні можливості, використовують сучасні засоби налаштування та регулювання, своєчасно і професійно виконують технічне обслуговування.

У сучасній літературі вищеперелічені питання недостатньо широко висвітлені, тому метою цього посібника є більш детальний розгляд вітчизняних і закордонних зернозбиральних комбайнів. У цьому розділі детально розглядається базова модель зернозбирального комбайна «Дон-1500», його конструкція, регулювання, налаштування для різних умов роботи, описуються відмінності комбайна «Дон-1500Б».

Розглядаються також принципово нові роторні комбайни «Дон – Ротор» і ПН-100 «Простор». Наводяться основні технічні дані перспективних російських комбайнів, і для порівняння дані параметри імпортних комбайнів фірм

Історія зернозбиральних комбайнів почалася в Сполучених Штатах Америки на початку XIX ст. Ще в 1828 р. у США була запатентована перша складна комбінована система для збирання врожаю зернових. Машина самостійно зрізала рослини, обмолочувала їх і очищала зерно від сміття. Однак побудована ця машина так і не була.

Першим же реалізованим проєктом комбайна слід вважати машину, яка була винайдена американцями Бріггсом і Карпентером у 1836 р. Машина була встановлена на чотириколісній повозі й пересувалася за допомогою кінної тяги. Привод же різального і молотильного апаратів здійснювався за рахунок передачі від задніх коліс.

У тому ж 1836 р. конструктори Мур і Хескалл запатентували машину, яка за основними принципами роботи дуже нагадувала конструкцію сучасних комбайнів. Ця машина в 1854 р. працювала на полях Каліфорнії і зібрала врожай з близько шестисот акрів, що приблизно дорівнює 240 га. Варто зазначити, що до 1867 р. розробкою та створенням зернозбиральних комбайнів займалися переважно в східних штатах.

У 1975 р. у тій же Каліфорнії Петерсон побудував машину, яка нарешті отримала визнання виробників. І вже в 1890 р. одразу шість промислових компаній випускали зернозбиральні комбайни для продажу. Усі комбайни робилися головним чином із дерева і переміщалися за допомогою коней або мулів, а привод на робочі органи комбайна здійснювався від коліс.

ПОЯВА САМОХІДНИХ ЗЕРНОЗБИРАЛЬНИХ КОМБАЙНІВ Творцем першого самохідного зернозбирального комбайна стала американська компанія Holt. Саме вона випустила першу модель комбайна, який мав власний паровий двигун потужністю 120 к. с., а його різальний апарат мав охоплення 11 м. Цей комбайн з’явився на світ у 1905 р. А вже в 1907 р. та ж компанія випустила двигун внутрішнього згоряння. Це стало важливим кроком у процесі розвитку комбайнобудування. У найближчі роки стали застосовуватися більш сучасні матеріали та легкі бензинові двигуни з високою кількістю обертів. Усі ці чинники дозволили істотно зменшити вартість зернозбиральних комбайнів, що зробило їх доступнішими і кориснішими для сільського господарства. Однак дозволити собі таку покупку могли лише дуже великі фермерські господарства. Лише з 1926 р. зернозбиральні комбайни стали більш-менш активно впроваджуватися в сільськогосподарську галузь Сполучених Штатів Америки. «Депресія» кінця 20-х рр. значно вдарила по виробництву зернозбиральних комбайнів. Однак вона стала стимулом для впровадження невеликих машин із захватом до п'яти метрів, хоча їх не можна назвати вдалими. За статистичними даними, у 1930 р. у США комбайнами володів лише один відсоток сільськогосподарських компаній та окремих фермерських господарств.

Перший зернозбиральний комбайн у Росії з’явився в 1913 р. Однак він був не власного виготовлення, а привезений компанією Holt на сільськогосподарську виставку, яка проходила в Києві. Це була машина, виготовлена з дерева, яка мала бензиновий мотор і однострічковий гусеничний хід. Захват різального апарата машини становив 14 футів (4,27 м). Двигун приводив у дію і ходову частину, і різальний апарат машини. Комбайн пройшов випробування на Акимівській випробувальній станції, однак в умовах сільського господарства Росії того періоду не знайшов застосування.

Масова комбайнізація вітчизняного сільського господарства почалася після Першої світової війни. У період з 1929 по 1931 рік для укрупнених господарств товарного виробництва радянський уряд закуповував зернозбиральні комбайни в США. Одночасно формувалося власне виробництво: у 1930 році Запорізький завод «Комунар» випустив перші 10 вітчизняних комбайнів. З 1931 року випуск комбайнів марки «Сталінець» розпочав Ростовський завод «Ростсільмаш», а в 1932 році став до ладу Саратовський завод «Саркомбайн».

Пересування перших збиральних машин по полю забезпечувалося тракторами ЧТЗ. Оскільки ці моделі не були пристосовані для збирання врожаю вологого хліба в північних умовах, у 1936 році Люберецький завод розпочав випуск спеціалізованого північного зернозбирального комбайна СКАГ-5-А (Північний комбайн п'ятої моделі). Створення цієї техніки дозволило вирішити проблему збирання врожаю зернових у регіонах з підвищеною вологістю.

Вибір способу збирання врожаю та агротехнічні вимоги

Оптимальне поєднання прямого комбайнування та роздільного способу збирання врожаю дає можливість домогтися мінімальної собівартості збиральних робіт. Співвідношення способів розраховують за ситуацією на конкретному полі. Якщо немає екстремальних чинників, пряме комбайнування та роздільне збирання врожаю поєднують приблизно в рівних пропорціях.

При виборі технології збирання врожаю агроном враховує такі ключові чинники:

• умови вирощування культури;
• оснащеність господарства жатками, комбайнами, агрегатами з переробки та сушіння зерна;
• агробіологічні особливості сортів, що вирощуються;
• погодні умови, що складаються на період збирання врожаю.

При роздільному способі збирання врожаю для скошування хлібів у валки використовують навісні жатки ЖВН-6А-01 та ЖВР-10-03, що агрегатуються з енергозасобом КПС-5Г, або навісні жатки в комплекті з комбайном СК-5 «Нива». Жатки ЖВР-10-03 (ЖВР-10) у режимі здваївання застосовують при скошуванні хлібів із шириною захвату 20 м. Комбайн «Дон» залежно від зони та умов збирання врожаю можна обладнати копичником для збирання соломи та полови або подрібнювачем із подачею маси в причіпні візки чи її розкиданням по полю.

Дотримання нормативів втрат — ключовий показник якості роботи збирально-транспортного комплексу. При роздільному збиранні врожаю втрати зерна за валковою жаткою допускаються не більше 0,5 % для прямостоячих хлібів і не більше 1,5 % для виляглих, а при підбиранні валків — не більше 1 %. За жаткою комбайна при прямому комбайнуванні допускається до 1 % втрат на прямостоячих хлібах і до 1,5 % на виляглих. Для зернобобових і круп'яних культур норма дроблення встановлена на рівні не більше 3 %.

• Чистота зерна в бункері (роздільне збирання врожаю) — не менше 96 %
• Чистота зерна в бункері (пряме комбайнування) — не менше 95 %
• Втрати недомолотом і з соломою (зернові) — не більше 1,5 %
• Втрати недомолотом і з соломою (рис) — не більше 2 %
• Дроблення насіннєвого зерна — не більше 1 %
• Дроблення продовольчого зерна — не більше 2 %