Витоки формування та центри походження світових культурних рослин

Перші свідчення окультурення рослин належать до періоду близько 10–12 тисяч років тому — до стику палеоліту та неоліту, коли людство почало переходити до осілості. Для сучасного агронома розуміння цих витоків — не просто історія, а ключ до управління потенціалом культур. Пошук диких родичів допомагає знаходити гени стійкості до хвороб, шкідників та посухи, які були втрачені в процесі селекції.

Родинні зв'язки та пошук предків культурних рослин

Знайти прямих предків сучасних польових культур вдається не завжди. Часто дикорослі родичі виявляються лише бічними родинними формами, а справжні предки давно зникли. Наприклад, дикі предки персика досі не виявлені навіть приблизно. Для пшениці, ячменю, гороху, кормових бобів та нуту сучасні дикі родичі слугують лише непрямим орієнтиром.

У 1920 році на з'їзді селекціонерів було представлено закон гомологічних рядів у спадковій мінливості. Він доводить паралелізм мінливості близьких видів і родів на основі спільності їхнього походження. Цей закон дозволяє прогнозувати існування ще не відкритих форм рослин, корисних для селекції. Сьогодні ці класичні методи доповнюються молекулярно-генетичними дослідженнями диких і культурних видів.

• Описано видів культурних рослин — 247
• Знайдено в дикому вигляді — 194
• Знайдено в напівдикому вигляді — 27
• Відомі тільки в культурі — 26

Географічні центри формування культур

Щоб знайти цінний вихідний матеріал для селекції, вчені досліджують географічний розподіл внутрішньовидової різноманітності. В основу визначення центрів формування лягли расовий склад (мінливість) виду та географічний розподіл його різноманітності. Територія з максимальною різноманітністю форм конкретної культури вважається осередком її походження.

У 1926 році вперше було виділено п'ять осередків формування культурних рослин, у 1935 році до них додали ще три, а в 1971 році класифікація розширилася до 12 сучасних центрів походження:

• Китайсько-Японський — батьківщина сої, проса, чумизи, пайзи, м'якої пшениці, гречки;
• Південно-Китайський — Індонезійський — батьківщина багатьох тропічних плодових і овочевих культур, деяких видів цукрової тростини, вівса;
• Австралійський — батьківщина низки тропічних деревних рослин, евкаліпта, тютюну, деяких диких видів рису та бавовнику;
• Індостанський — батьківщина рису, пшениці-круглозернянки, деяких видів бавовнику та цукрової тростини, низки овочевих і плодових культур;
• Середньоазійський (Афганістан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан) — батьківщина жита афганського, гороху, сочевиці, нуту, машу, кормових бобів, конопель, дині, сафлору, деяких видів бавовнику;
• Передньоазійський (Мала Азія, Кавказ, Іран, Ірак, Аравія) — батьківщина більшості видів жита, деяких видів пшениці, ячменю, вівса, гороху, люцерни;
• Середземноморський (Сирія, Єгипет, Туніс, Італія, Греція) — батьківщина деяких видів пшениці, вівса, ячменю, конюшини, більшості бобових, буряку, капусти, брукви, редьки, гірчиці, моркви, цибулі, часнику, льону;
• Африканський (Ефіопія, Судан та ін. країни) — батьківщина деяких видів бавовнику, пшениці, африканського рису, проса, сорго, рицини, кунжуту, деяких бобових, кави, горіхів кола, олійної пальми;
• Європейсько-Сибірський — батьківщина льону-довгунця, люцерни посівної та мінливої, конюшини гібридної та повзучої, конопель, кендиря, хмелю, деяких овочевих і плодових рослин;
• Північно-Американський — батьківщина деяких видів ячменю, соняшнику, люпину, багатьох овочевих, ягідних, плодових культур;
• Центрально-Американський (Мексика — Панама) — батьківщина кукурудзи, деяких видів картоплі, квасолі, гарбуза, кабачків, перцю, батату, довго-волокнистого бавовнику;
• Південно-Американський (або Андійський: Перу — Болівія — Чилі) — батьківщина картоплі, томатів, тютюну, кукурудзи, що лопається, деяких видів ячменю.