Господарське значення та кормові якості ярого ячменю в рослинництві

Ярий ячмінь, пшениця">яра пшениця та овес належать до групи ранніх ярих хлібів. За урожайністю ярі хліби в багатьох регіонах поступаються озимим, але дають високоякісне продовольче та фуражне зерно і за валовим збором посідають перше місце.

У Білорусі ярий ячмінь вирощують переважно як:

• продовольчу культуру. Із зерен ячменю готують перлову та ячну крупи, сурогат кави, іноді хліб. Чисте ячмінне борошно для хлібопечення малопридатне, за необхідності ячне борошно додають до житнього або пшеничного в кількості 20—25 %. У Китаї та Японії ячмінь як продукт харчування має особливо велике значення в районах, де прохолодно і не визріває рис; ячмінь зручний тут тим, що може рости в зимовий період (звідси великий відсоток озимих форм);

• зернофуражну культуру. Ячмінь дають на корм коням замість овса. У розмеленому вигляді він іде на корм великій рогатій худобі. Ячмінне зерно дає концентрований корм (100 кг зерна дорівнюють 120 кормовим одиницям) для сільськогосподарських тварин, особливо для відгодівлі свиней та птиці;

• технічну культуру. Ячмінь використовується в пивоварній, спиртовій, кондитерській галузях промисловості. Його зерно містить мало білка (10—11 %), тому воно використовується пивоварами як сировина для отримання пива. Для приготування пивного солоду особливо цінною сировиною є дворядні ячмені, які мають велике і вирівняне зерно із зниженою плівчастістю та високою енергією проростання.

До складу зерна ячменю входять (у відсотках на суху речовину): білок — 12 %, жир — 2,1 %, безазотисті екстрактивні речовини — 64,6 %, клітковина — 5,5 %, зола — 2,8 %. Білок ячменю містить усі незамінні амінокислоти, включаючи особливо дефіцитні та найбільш цінні — триптофан і лізин. Деякі сорти в протеїновій фракції містять 4,5— 5,0 % лізину.

Висота та облиствленість рослин (кількість і ширина листків) має важливе значення при використанні ячменю на зелений корм у чистому вигляді. Надзвичайно ефективним є використання на корм худобі зеленої маси ячменю у вигляді вітамінного підживлення або сіна — при вирощуванні ячменю в суміші із зернобобовими (соя, пелюшка, сочевиця, чина, вика яра та озима). Солома та полова ячменю після попередньої підготовки (запарювання, особливо з аміаком) широко використовуються на корм худобі. За поживністю ячмінна солома нижча від вівсяної, але не поступається пшеничній. У ячмінній соломі міститься 4,4 % протеїну, в полові — 6,2 %.

У СНД умовно можна виділити три основні ячмінні зони: п і в н і ч н а — продовольчої культури; п і в д е н н а — переважно кормового ячменю; з а х і д н а — пивоварного ячменю.

У Білорусі ячменем, переважно сортами пивоварними, засіваються значні площі (у 2004 р. 416, 6 тис. га, 2008 р. — 612,6 тис. га, що становить до 15—20 % усіх зернових). У 2005 р. переважали такі сорти ячменю: Тюрингія (20 % від посівів під культурою), Гонар (15 %), Атаман (13 %), Баронеса (12 %); із пивоварних сортів — Гасцінец, Атаман, Сябра, Бровар; із кормового напрямку — Якуб, Гонар, Бурштин.

Із перспективних сортів ячменю в 2007 р. на Гродненській сортовипробувальній ділянці високою урожайністю (ц/га) вирізнялися: Бровар — 110,7, Дзівісни — 109,5, Сябра — 107,9, Філадельфія — 105,0, Пасадена — 102,5, Гонар — 100,4, Атаман — 99,2, Гасцінец — 98,2, Фонтейн — 97,1, FDO 96007-505 — 97,0, Сільфід — 96,0, Зубр — 95,0, Якуб — 94,0.

Ячмінь належить до найдавніших культур і був відомий людині ще в кам'яному віці. Походження культурного ячменю пов'язують із Передньоазіатським центром, що включає такі регіони:

• Кавказ;
• Туреччину;
• Сирію;
• Палестину;
• Ірак;
• Іран;
• Афганістан;
• Середню Азію.

Мабуть, із цих країн ячмінь просунувся далі на схід і захід, утворивши там вторинні осередки походження — у Китаї та Ефіопії, що характеризуються винятково великим різноманіттям форм. Найбільш близький до культурного ячменю дикий ячмінь (Hordeum spontaneum L.) має ті самі основні ознаки, що й культурні його форми, але відрізняється сильною волосистістю елементів колоса і великою його ламкістю.

Найперші докази використання ячменю як культурної рослини належать до епохи неоліту. Він описується в Давньому Єгипті, Ассирії, Вавилонії, Закавказзі та Середній Азії. У 1953 р. під час розкопок в Анау поблизу Ашхабада серед уламків жител давніх племен, що населяли ці райони, виявлено скам'янілі зерна багаторядного культурного ячменю. Ці знахідки належать приблизно до 5—4 тис. до н. е. Матеріали розкопок у південній частині Туркменії свідчать про широку культуру ячменю тут і пізніше — при поливному землеробстві за 3 тис. до н. е. З доісторичних часів була відома культура ячменю і в народів Закавказзя. У Вірменії ячмінь вирощували в 3—2 тис. до н. е. У руїнах давніх землянок трипільських поселень (Україна) знайдено відбитки зерна ячменю, що належать також приблизно до 3—2 тис. до н. е.

Ячмінь буває озимий та ярий.

Ярий та озимий ячмінь: біологічні особливості та господарське значення

Ярий ячмінь — одна з найпластичніших та найскоростигліших зернових культур, що перевершує інші ранні ярі за стабільністю врожаїв. У структурі зернового клину він міцно посідає перше місце за посівними площами та друге — за валовим збором зерна, поступаючись лише озимій пшениці. Завдяки короткому періоду вегетації та низькій вимогливості до тепла його успішно вирощують від південних кордонів до Заполяр'я, а також використовують як надійну страхову культуру для пересіву загиблих озимих.

Озимий ячмінь перевершує ярий за врожайністю, дозріває раніше та ефективніше витрачає весняні запаси вологи. Період його вегетації на два тижні коротший, ніж у ярого, і на тиждень коротший, ніж у озимої пшениці. Дуже раннє збирання врожаю озимого ячменю звільняє техніку та дозволяє висівати пожнивні культури (просо, кукурудзу, однорічні трави) або інші озимі. На частку озимого ячменю припадає лише 4 % від усіх посівів культури в СНД, а в Білорусі його вирощують лише фрагментарно в південних районах.

Рід ячмінь (Hordeum) включає 28 видів, що поділяються на 6 секцій. До культурних видів, окрім звичайного посівного ячменю Hordeum vulgare (H. sativum), належать також ячмінь низькорослий H. humile та ячмінь ефіопський H. aethiopicum, які в Білорусі використовуються тільки в селекції. Агрономи ділять основний вид на три підвиди: багаторядний або шестирядний (ssp. vulgare), дворядний (ssp. distichum) та проміжний (ssp. intermedium). Останній підвид не має виробничого значення.

Культурний ячмінь — однорічна самозапильна рослина, у якої цвітіння часто завершується ще до колосіння. Суцвіття являє собою колос із міцним стрижнем, на виступах якого трійками розташовані одноквіткові колоски. У дворядного ячменю плодоносить тільки середній колосок у трійці, а у шестирядного — всі три. Розрізняють також плівчасті форми (луски зростаються із зернівкою) та голозерні. Зовнішня квіткова луска може переходити в остюк (гладенький чи зазубрений, довгий чи короткий) або мати лопатеві придатки-фурки; зустрічаються й безості форми.

Технологія сівби: підготовка насіння, строки та температурний режим

Для отримання дружних сходів використовуйте велике добірне насіння. Щоб захистити посіви від патогенів, насіннєвий матеріал обов'язково обробляють зареєстрованими протруювачами. Для цього використовують препарати «Гранозан», «Байтан-універсал», «Фундазол», «Вітавакс» або їх аналоги.

Сівбу ярого ячменю проводять у максимально ранні строки, коли ґрунт прогріється до +5 °С. Зазвичай це перші 5–7 днів від початку весняних польових робіт, одночасно з ярою пшеницею або одразу після неї. Ранній старт в умовах прохолодної погоди та достатку вологи допомагає сформувати потужну кореневу систему. Рослини встигають розкущитися до масового льоту шведської мухи, менше страждають від літньої посухи та грибних хвороб, а збирання врожаю проходить за сприятливої погоди. Зерно починає проростати вже при температурі +2…+4 °С, але в цьому випадку процес іде повільно.

• Сила росту насіння — не менше 80 %
• Маса насіння — близько 50 г
• Температура ґрунту для сівби — +5 °С
• Оптимум для проростання — +6…+12 °С
• Граничний мороз для сходів — до −8…−9 °С

Ґрунтово-кліматичні вимоги та попередники

Ярий ячмінь кущиться інтенсивніше за овес та яру пшеницю. Вузли кущіння активізуються через 18–20 днів після появи сходів, формуючи по 4–5 стебел на одну рослину. Посіви швидко нарощують вегетативну масу та ефективно пригнічують бур'яни першої групи. Однак через слабкий розвиток кореневої системи на початкових етапах ячмінь гостро реагує на весняну посуху та дефіцит елементів живлення.