Пташиний послід як концентроване органічне добриво для сільськогосподарських культур

Пташиний послід – це продукт, що виділяється з організму птиці у вигляді суміші сечі та калу, сіро-зеленого кольору, грудкувато-пористої структури. Як і гній, пташиний послід містить усі макро- та мезоелементи, необхідні рослинам, але в значно більшій кількості. Це пояснюється тим, що птиця харчується більш концентрованими кормами (табл. 110; Вільдфлуш І.Р., Кукреш С.П., Циганов А.Р. та ін., 2000).

Таблиця 110 – Вміст води та поживних речовин у пташиному посліді, % сирої маси Вид птиці Н2O N Р2О5 К2О СаО MgO SO4

 Кури 56 2,2 1,8 1,1 2,4 0,7 0,4 Качки 60 0,8 1,5 0,5 1,7 0,3 0,3 Гуси 80 0,6 0,5 0,9 0,6 0,3 1,1

Послід багатий на мікроелементи: у 100 г сухої речовини міститься 15–38 мг марганцю, 12–39 – цинку, 1–1,3 – кобальту, 0,5 – міді, 367–900 мг заліза. Мікроелементи вивільняються в міру розкладання органічної речовини, тому довший час доступні рослинам, ніж мікроелементи мінеральних добавок, які діють тимчасово, поки не відбудеться хімічне зв'язування їх у важкодоступні форми. У посліді міститься 15–40 % золи, 2,8–4,5 – жиру, 14–25 – клітковини, 46–48 % безазотистих екстрактивних речовин. У посліді гусей та качок, що харчуються більш водянистим кормом, міститься менше поживних речовин і більше води, ніж у посліді курей. Кількість поживних речовин у пташиному посліді може значною мірою коливатися залежно від способу утримання птиці.

У птахівництві розрізняють чотири способи утримання птиці: вигульний, клітковий, вольєрний, комбінований.

Вигульне утримання курей або вигульно-пасовищне утримання гусей, індичок, качок застосовують на племінних та товарних фермах господарств, а також у цехах батьківського стада птахофабрик.

Кліткове утримання характерне в основному для великих спеціалізованих птахофабрик, розташованих поблизу міст і промислових центрів.

Вольєрне утримання. Поголів'я перебуває під відкритим небом на території, огородженій сіткою, або в спорудах легкого типу з навісом і відкритим фасадом. Підлогу під навісом роблять із металевої сітки. Послід прибирають 1–3 рази на рік.

Комбінований спосіб утримання застосовують на птахофабриках і великих товарних фермах при вирощуванні молодняку.

Вигульне та вольєрне утримання птиці вважається підлоговим. Воно може бути підстилковим на незмінній глибокій підстилці та безпідстилковим на сітчастій або планчастій підлозі. При цьому отримують підстилковий (твердий, вологістю до 70 %) або безпідстилковий (напіврідкий, вологістю 70-90 %) послід. При клітковому утриманні утворюється безпідстилковий рідкий послід (вологістю понад 90 %).

Утримання птиці на підстилці має позитивні та негативні сторони. Для підстилки частіше використовують торф, солому, соняшникове лушпиння, подрібнені соняшникові стебла і листя дерев. Вологість торфу не повинна перевищувати 45–50 %, інших видів підстилки – 25–30 %. Підстилка, особливо з торфу, знижує вологість у пташниках, очищує повітря, поглинаючи рідину і гази. Застосування торф'яної підстилки виключає захворювання птиці на кокцидіоз та простудні хвороби, знищує паразитів, сприяє ефективному використанню корму та підвищує продуктивність птиці. Крім того, підстилка сприяє консервації поживних речовин посліду, запобігаючи їх втратам. Негативною стороною підстилкового утримання птиці є низька щільність садіння птиці на 1 м2 приміщення. Періодичність зміни підстилки на рік для курей – 1 раз, для інших видів птиці – після кожної партії. Щодня для однієї курки потрібно 100–150 г підстилки, для качки, гуски та індички – 200–250 г.

Вихід посліду залежить від виду і віку птиці (табл. 111; Новіков М.Н., Хохлов В.І., Рябков В.В., 1989).

Таблиця 111 – Вихід посліду від 1000 голів птиці, кг /доб. Волог- Вік птиці, діб. ість Вид птиці послі- ду, % 1 2 3 4 5 6 7 8 9 22 >22

 Яєчні кури та курчата 75 4 14 24 39 61 82 97 114 128 175 189 М'ясні кури та курчата 75 11 46 92 130 140 170 200 230 250 280 300 Бройлери 76 10 45 90 125 144 182 240 250 – – – Індички (легкий крос) 76 30 981 24 182 224 260 280 310 320 350 378 Індички (середній та важкий крос) 75 28 82 125 175 200 225 280 310 361 390 420 Гуси та гу- сята 83 50 140 280 330 360 390 440 450 480 490 490 Качки та каченята 83 30 60 90 120 170 200 210 220 230 250 250

Середньорічна норма виходу посліду з урахуванням усушки до 65–70 % становить на 1 голову дорослої птиці 6,2 і молодняка – 4,2 кг.

При клітковому утриманні птиці можливе потрапляння води в послід із напувалок, а також у результаті штучного розбавлення для полегшення його видалення. Вихід посліду при додаванні в нього води може бути визначений за такою формулою:

100  В 2

100  В1 де: МР – маса посліду, розведеного водою, т;

Мн – маса посліду природної вологості, т;

В2 – природна вологість, %;

B1 –фактична (підвищена) вологість посліду, %.

Якщо врахувати, що середня вологість розведеного посліду становить 85 %, а Мн = 1 т, то Мр = 1·(85–70):(100–70) = 1·(15:30) = 0,5 т. Отже, при розведенні водою на 15 % маса посліду зростає на 50 %.

Як правильно закладати та зберігати підстилковий послід

Пташиний послід є висококонцентрованим органічним добривом, що потребує суворого дотримання правил зберігання. Якщо залишити підстилковий послід у звичайних купах, він починає інтенсивно саморозігріватися. Це призводить до колосальних втрат азоту, які всього за півтора-два місяці можуть становити від 30 до 60% від його початкового вмісту. Використання глибокої підстилки при підлоговому утриманні птиці допомагає надійно законсервувати поживні речовини, знизити липкість добрива та підвищити продуктивність курей.

Для правильного зберігання підстилковий послід щільно вкладають у бурти. Їх формують дещо менших розмірів, ніж для гною, суворо дотримуючись технологічних габаритів. Готовий бурт вкривають шаром ґрунту завтовшки 10–15 см із вмістом перегною не більше 25%. Якщо вологість сировини опускається нижче 60%, її необхідно попередньо зволожити.

• Ширина основи бурту — 4–5 м
• Висота бурту — 1,5–2,0 м
• Товщина ґрунтового укриття — 10–15 см
• Критична температура розігріву — 55–60 °C
• Втрати азоту у відкритих купах — 30–60%

При закладанні бурту в нього обов'язково додають мінеральні компоненти для зв'язування азоту. На вибір вносять 5–7% суперфосфату, 10–15% фосфоритного борошна або 5% фосфогіпсу від маси сировини. При тривалому зберіганні норму мінеральних добавок доцільно збільшити на 10–15%. Щоб зберегти нітрати при тривалому зберіганні та не допустити промерзання посліду, у бурт додають 0,5–2,0% хлористих калійних солей. Для запобігання розкладанню сечовини використовують сульфат марганцю або відходи марганцеворудної промисловості.

Технологія компостування безпідстилкового посліду

До 80% усього посліду на птахофабриках отримують у безпідстилковому вигляді з вологістю від 75 до 90% і більше. Для розуміння масштабу: підприємство на 500 тисяч несучок або 6 мільйонів бройлерів щодня видає до 125 тонн посліду та 150 кубічних метрів стічних вод. Найефективніший спосіб утилізувати цей обсяг — приготування компостів з торфом, соломою, тирсою, корою або лігніном. Вологопоглинальні матеріали консервують аміак і жижу, а під дією посліду їхній власний важкодоступний азот переходить у засвоювану для рослин форму.

Технологія виробництва компостів включає три основні етапи, які повинні виконуватися суворо послідовно. Роботи організовують на відкритих майданчиках, у спеціалізованих механізованих сховищах або в стаціонарних цехах. Правильне дотримання регламенту гарантує рівномірне дозрівання суміші та виключає втрати азоту.

1. Подача безпідстилкового посліду, вологопоглинального наповнювача та мінеральних добавок на ділянку змішування.
2. Ретельне перемішування компонентів і формування суміші в бурти.
3. Витримування сформованих буртів на майданчику компостування з періодичною аерацією.

Масу вологопоглинального наповнювача (М, т) на одну тонну посліду розраховують за формулою: М = (W_п - W_с) / (W_с - W_т), де W_п, W_т, W_с — вологість посліду, торфу (або соломи) та суміші відповідно. Добову потребу господарства в наповнювачі (М_с, т) визначають за формулою: М_с = М × С_п, де С_п — добовий вихід посліду в тоннах. Ці розрахунки допомагають точно спланувати логістику та запаси компонентів перед початком робіт.

Готовий компост повинен мати дрібногрудкувату сипку структуру з розміром часток не більше 120 мм і вологістю в межах 60–70%. Реакція середовища потрібна нейтральна або слаболужна, а вміст органічної речовини — не менше 75% при співвідношенні C:N = 20:30. Легкодоступні форми поживних речовин повинні становити не менше 50% від їхнього загального обсягу. Не допускається наявність запаху посліду, життєздатних насінин бур'янів, яєць та личинок гельмінтів, а частка нетоксичних сторонніх включень обмежена 1%.

Властивості та поживна цінність сухого посліду

Термічне сушіння при температурі +600–800 °С — найбільш ефективний спосіб збереження поживних речовин у посліді при клітковому утриманні птиці. Цей процес зменшує масу сирої сировини в 3–4 рази, повністю знищує патогенну мікрофлору, яйця гельмінтів та насіння бур'янів. На виході отримують сипкий продукт вологістю 12–14 %, який можна вносити в ґрунт практично всіма типами машин для розподілу мінеральних добрив. З 1 т сирого посліду вологістю 65–70 % виходить близько 300–350 кг сухого добрива.

• Органічна речовина — до 80 %
• Вміст азоту (N) — 4–6 %
• Вміст фосфору (Р2О5) — 4–5 %
• Вміст калію (К2О) — 2,0–2,5 %
• Вміст кальцію (СаО) — 5–6 %
• Вологість для зберігання — не більше 25 %

Сухий послід не має різкого неприємного запаху і може упаковуватися в мішки. При дотриманні вимог до вологості добриво можна зберігати до пів року практично без втрати поживної цінності: за 6 місяців втрачається лише 2–8 % азоту і 4–11 % органічної речовини. У процесі барабанного сушіння послід гранулюється — фракція розміром від 1 до 5 мм становить до 75 % за масою, а кількість пилу (менше 1 мм) не перевищує 15 %. Реакція середовища добрива близька до нейтральної або слаболужної — рН становить 6,8–7,8.

За характером дії на урожай сухий послід близький до мінеральних туків, але перевершує їх за тривалістю післядії. Азот у ньому представлений переважно білками та продуктами їх розпаду, а частка небілкового азоту не перевищує 10–12 % від загального. Фосфор знаходиться в основному у формі органічних сполук. Він слабо зв'язується ґрунтовим комплексом у важкодоступні фосфати заліза, алюмінію або кальцію і поступово засвоюється рослинами в міру мінералізації. Завдяки цьому фосфор із посліду засвоюється краще, ніж із мінеральних добрив.

Правила застосування та схеми внесення в полі

Оскільки сухий послід є переважно азотно-фосфорним добривом, для збалансованого живлення рослин потрібно додатково вносити калій. Це особливо важливо при вирощуванні калієлюбних культур на легких піщаних і супіщаних ґрунтах. Добриво ефективне як при основному внесенні (у першу чергу під просапні культури), так і для підживлення.

При роботі з послідом критично важливі два фактори: рівномірність розподілу по полю і негайне загортання у ґрунт. Нерівномірний розкид створює осередки з токсичною концентрацією елементів живлення, а затримка із загортанням призводить до втрати аміачного азоту, який швидко випаровується з відкритої поверхні.

Техніку для внесення підбирають залежно від запланованої норми витрати:

• При нормі 2–5 т/га сухий послід розподіляють машинами типу РУМ-3.
• При вищих нормах застосовують стандартні гноєрозкидачі.

Норми внесення розраховують індивідуально, виходячи з потреби культури в азоті та його вмісту в добриві. На слабоокультурених ґрунтах дозування коригують.

За результатами польових випробувань рекомендується використовувати одну з наступних схем спільного застосування посліду та мінеральних добрив:

• Одночасне загортання посліду та мінеральних туків навесні під ярі або влітку під озимі культури.
• Внесення посліду та фосфорно-калійних добрив восени під зяблевий обробіток, а азотних — навесні під культивацію (під просапні культури).
• Внесення посліду восени під зяб, а мінеральних добрив — навесні під культивацію зябу.
• Внесення посліду під зяб, а мінеральних добрив — локально при нарізанні гребенів або садінні картоплі в гребені.
• Внесення посліду під парозаймальну фуражну або сидеральну культуру, а мінеральних добрив — під наступні озимі зернові.

При розрахунку норми внесення необхідно орієнтуватися на тип ґрунту, культуру, що вирощується, і форму самого добрива. Нижче наведено орієнтовні норми витрати для різних видів посліду та компостів на його основі.

• Норма сухого посліду під озимі зернові — 3–4 т/га
• Норма підстилкового посліду під картоплю — 20–25 т/га
• Доза рідкого посліду під кукурудзу на чорноземах — 60–80 т/га
• Норма компосту під цукровий буряк — 20–25 т/га

Токсичність газів та безпека при роботі з послідом

Пташиний послід вирізняється високою біологічною активністю. У процесі ферментативного та мікробного розкладання його органічної речовини виділяються токсичні гази: сірководень, вуглекислий газ, аміак, метан та оксид вуглецю. Скупчення цієї газової суміші у закритих цехах пташників та сховищах посліду становить пряму загрозу життю людей.

При вдиханні цієї суміші у людини відбувається параліч нюху, через що вона швидко перестає відчувати небезпеку. Услід за цим розвиваються ядуха, падіння пульсу та втрата свідомості.