Агрохімічний аналіз субстратів та методи розрахунку норм добрив для квіткових культур

Якщо ви використовуєте субстрати з високою часткою деревних тирси, кори або соломи, пам'ятайте: у цієї органічної сировини низька ємність поглинання катіонів і слабка буферність. На таких ґрунтах не можна піднімати концентрацію солей так само високо, як на торфі або перегною.

 N 150–250 150–250 150–250 150–250 150–300 150–300 80–120 P 120–200 250–400 120–200 120–200 150–200 150–200 50–100 K 300–450 350–500 300–450 350–500 400–600 350–500 80–160 2500– 4500– 3500– 2300– 2800– 2600– 500– Ca 4500 6000 4500 4200 4200 3800 1000 Mg 550–700 700–900 550–760 400–700 500–800 400–600 100–150 800– Fe 150–250 1600 150–250 150–250 150–400 150–200 120–200 Cu 8–16 8–15 12–16 10–15 10–15 10–20 10–15 Zn 8–16 30–60 8–16 8–16 8–16 6–10 4–8 Mn 12–16 80–150 8–16 8–16 6–10 6–10 4–8 Mo 0,1–0,25 0,08–0,2 0,04–0,1 0,08–0,2 0,08–0,2 0,08–0,2 0,08–0,2 B 1,5–2,5 1–2 1,5–2,5 1–2 1,5–2,5 1,5–2,5 1–2 Cl ≤ 100 ≤ 100 ≤ 100 ≤ 100 ≤ 100 ≤ 100 ≤ 100 pH 6–6,8 5,8–6,5 4,5–5 5,5–6,5 5,5–6 5,2–6 4–4,5 Загальна концен- трація 2,5–3,5 2,5–3 1,5–2,5 1,5–3 2,5–4,5 1,5–3,5 0,5–1 солей

 N 3–4,5 3–4,5 2,5–3,5 3–4,5 4–5,5 3,5 3,3 2,5 2 P 0,25–0,5 0,25–0,5 0,3–1 0,25–0,5 0,3–0,6 0,6 1,2 0,3 ≥ 0,3 К 2,5–5 1,8–2,6 2,2–4,3 2,5–5 3,5–5,5 2,4 3,2 2,5 0,8 Ca 1–2 0,8–2 1,6–2,2 1,2 0,5–1 1,1 0,7** 1 0,22–2,6 Mg 0,25–0,2 0,25–0,5 0,8–1,2 0,25–0,5 0,5–0,8 0,6 0,3 0,4 0,17 Fe 120–300 120–300 120–250 120–30 120–300 161 183 150 100–400 Cu 10–20 8–16 6–30 10–20 10–20 7 14 12 8–20 Zn 30–80 20–50 100–150 30–80 40–100 33 63 40 30–80 Mn 50–150 50–100 150–250 50–150 50–150 61 109 60 ≥ 100 Mo 1–5 1–5 1–5 1–5 1–5 3 2,4 3 1–20 B 30–60 30–60 30–60 30–60 30–60 31 51 60 30–80

 Амонійна селітра 15–25 Хлористий калій 9–11 Сечовина 10–15 Нітроамофос 40–50 Суперфосфат простий 25–33 Амофос 40–50 Сульфат калію 10–15 Нітрофоска 40–60

Субстрати, багаті на гній та перегній, зазвичай добре забезпечені мікроелементами. При використанні верхового торфу його стабільний склад дозволяє точно розрахувати і конкретизувати дози мікродобрив.

Для розсади та маловимогливих культур мікроелементи вносять під час підготовки субстрату. Для вимогливих рослин із тривалим періодом вирощування мікроелементи (насамперед залізо, мідь та бор) дають виключно у вигляді підживлень.

Азалія вкрай чутлива до якості поливної води та рівня pH. Для вкорінення напівздерев'янілих живців, які заготовляють із квітня по вересень або в січні з кущів не старше двох років, потрібен пухкий вологомісткий субстрат. Жорстка поливна вода швидко залужнює ґрунт, знижуючи доступність заліза та марганцю, що викликає гострий хлороз листя.

• Оптимальний pH для вкорінення — 3,8–4,5
• Жорсткість поливної води — 28–43 ммоль-екв./л
• Доза H2SO4 для зниження жорсткості на 1 ммоль-екв. — 25–30 мл на 1 м³
• Щільність субстрату — 0,2–0,4 г/см³
• Витрата робочого розчину при підживленні — 5 л/м²

Для поливу азалій використовують воду помірної жорсткості. Якщо вода занадто м'яка, у кожне третє або четверте підживлення обов'язково включають кальцієву селітру, інакше виникне дефіцит кальцію (особливо при вихідному pH KCl торфу нижче 3,5). Надмірно жорстку воду підкислюють сірчаною кислотою.

При підготовці субстрату на основі верхового торфу обов'язково вносять 1–2 кг крейди або вапнякового борошна на 1 м³, орієнтуючись на вихідну кислотність сировини та жорсткість поливної води. Щоб уникнути дефіциту кальцію на початку росту, у будь-якому разі необхідно внести як мінімум 1 кг/м³ вапнякового матеріалу. Субстрат готують за одним із наступних рецептів:

• чистий верховий торф;
• торф і тирса (у співвідношенні від 1:3 до 1:2);
• торф, тирса і дернова земля (у співвідношенні 1:0,5:1);
• листова земля і торф (у співвідношенні 1:1);
• листова земля і тирса (у співвідношенні 1:2).

Оскільки азалія погано переносить високу концентрацію солей, запас живлення в субстраті має бути мінімальним. Його підтримують регулярними дробовими підживленнями, орієнтуючись на оптимальні рівні елементів.

Оптимальний вміст поживних елементів у субстраті для азалії (у витяжці 1 н HCl), мг/л:

Вік рослин	N	P₂O₅	K₂O	Ca	Mg
Вкорінені живці	40–80	100–120	80–120	100–200	30–50
Молоді рослини	80–120	130–170	120–130	100–200	30–50
Дорослі рослини	100–150	180–220	180–200	100–200	30–50

З кінця лютого по вересень азалію підживлюють кожні 7–10 днів 0,1–0,2%-ними водними розчинами добрив. Високу ефективність показує чергування азотних підживлень (3–4 г азоту на 10 л води) з калійними (2–3 г K₂O на 10 л води). Через кожні одне-два підживлення вносять комплекс мікроелементів: бор (0,13 мг/л), цинк (0,03 мг/л), залізо (2 мг/л), марганець (0,1 мг/л), молібден (0,02 мг/л) і мідь (0,06 мг/л). Культура вкрай чутлива до дефіциту азоту, кальцію, заліза, міді, а також до надлишку калію, марганцю та бору.

Актинідія: вимоги до ґрунту та технологія садіння

Для вирощування актинидії підбирають напівтінисті, добре зволожені ділянки. Культура вимагає пухких суглинкових родючих ґрунтів із високим вмістом гумусу та слабокислою або нейтральною реакцією середовища. Важкі глинисті ґрунти із застоєм води та легкі, піщані ґрунти, що швидко пересихають, для ліани непридатні. Верхній шар ґрунту має бути структурним, а нижні горизонти — добре дренованими.

При виборі місця на безлісих ділянках плантацію розміщують у вузьких долинах річок, струмків або в балках. На рівнині посадки приурочують до водойм і обов'язково захищають від вітру лісосмугами або садовими насадженнями.

Розмножують актинидію насінням і вегетативно. Процес вирощування та садіння включає кілька послідовних етапів.

1. Змішайте насіння з піском і висійте в посівні ящики розміром 40 x 30 x 12 см, наповнені пухким ґрунтом.
2. Вирощуйте сіянці до трирічного віку перед пересаджуванням на постійне місце.
3. Перед садінням обмокніть кореневу систему саджанців у глиняну бовтанку.
4. Після висаджування рясно полийте рослини з розрахунку 50–60 л води на кожен кущ.
5. Замульчуйте пристовбурні кола для збереження вологи в ґрунті.

У період вегетації ліану підживлюють 2–4 рази. Для цього використовують повні мінеральні добрива, віддаючи перевагу комплексним формам (нітрофоска, нітроамофоска) із розрахунку 10–20 г препарату на 10 л води. Розчин розподіляють на 1 м² площі посадок.

Мінеральне живлення альстремерії та анемони

Альстремерія — багаторічна кореневищна культура, яку розмножують поділом кореневищ двічі на рік: у період літнього напівспокою після першого цвітіння або восени після другого. Споживання поживних речовин безпосередньо залежить від фази розвитку рослини. Максимальне винесення припадає на період від кущіння до цвітіння. При цьому калій найбільш активно поглинається під час кущіння, азот — у фазу бутонізації, а магній — на піку цвітіння. Фосфор потрібен рослинам переважно на ранніх етапах, і його споживання майже не змінюється протягом сезону, тоді як кальцій поглинається рівномірно весь період вегетації.

Для контролю живлення агроному необхідно стежити за хімічним складом листя: при оптимальному балансі воно містить 5 % азоту і 3,7–4 % калію. У період інтенсивного росту посадки раз на 10–14 днів підживлюють 0,1-відсотковим водним розчином повного мінерального добрива. Хороші результати також дають кореневі підживлення органікою. При розрахунку доз живлення важливо враховувати, що ефективність використання елементів з мінеральних туків різниться.

• Азот у субстраті — 120–150 мг/л
• Фосфор (P2O5) — 100–150 мг/л
• Калій (K2O) — 300–350 мг/л
• Кальцій (Ca) — 250–350 мг/л
• Магній (Mg) — 50–60 мг/л
• Кислотність субстрату — 5,5–6,0 pH

Елемент живлення	Засвоєння з нітрофоски, %
Азот	45 %
Фосфор	27 %
Калій	63 %

Вирощування анемони вимагає точного дотримання структури ґрунтових сумішей на всіх етапах розвитку. Насіння висівають у ящики або парники з легким субстратом з листової, перегнійної, дернової землі та піску в пропорції 1:1:2:1. Пікірування сіянців проводять у фазі одного-двох справжніх листків. Для цього готують суміш з листової, перегнійної та дернової землі в рівних частках (1:1:1), формуючи шар субстрату завтовшки 12–15 см з рівнем pH 6,0–6,5.

Протягом усього періоду вегетації анемону щотижня підживлюють 0,1-відсотковим водним розчином повного мінерального добрива зі співвідношенням NPK 1,5:1:1,5. Цей прийом забезпечує безперервне винесення поживних речовин і підтримує декоративність. Як тільки рослини завершують цвітіння, будь-які мінеральні підживлення повністю припиняють.

Агротехніка та схеми підживлень айстр і гліцинії

Однорічні айстри вкрай чутливі до водно-повітряного режиму ґрунту через поверхневе розташування коріння. Пересушування ґрунту або застій вологи однаково згубні для культури, тому для неї вибирають легкі супіщані або середні суглинні ґрунти з нейтральною або слаболужною реакцією. Ділянку під садіння готують відразу після збирання врожаю попередника. Під зяблеву оранку вносять пісок, перегній у дозі 10–20 кг/м² та мінеральні туки: 10 г/м² амонійної селітри, 25 г/м² простого суперфосфату та 15 г/м² калійної солі. На кислих ґрунтах обов'язково проводять вапнування пушонкою в нормі 40–60 г/м².

Для отримання ранньої зрізки айстри висівають у теплицях у середині березня. Посівну суміш готують з дернової землі, піску та добре вивітреного торфу у співвідношенні 3:1:1. При використанні свіжого торфу в нього обов'язково додають вапно для нейтралізації кислотності. Пікірують сходи у фазі двох справжніх листків. Після укорінення сіянці поливають розчином повного добрива зі співвідношенням NPK 1:2:3 з розрахунку 25–35 г на 10 л води, або сумішшю 20 г калійної селітри та 15 г суперфосфату на 10 л.

Під час вегетації айстри у відкритому ґрунті підживлюють тричі, прив'язуючи внесення добрив до критичних фаз розвитку рослин:

1. Закладання бутонів (фаза 4–5 пар справжніх листків): внесіть амонійну селітру з розрахунку 20 г/м² для стимуляції вегетативного росту.
2. Початок бутонізації: підживіть посадки сумішшю з 15–20 г/м² амонійної селітри, 25–30 г/м² простого суперфосфату та 20–30 г/м² калійної солі.
3. Кінець цвітіння: проведіть фосфорно-калійне підживлення по 30 г/м² кожного добрива для визрівання рослин.

Щоб отримати великі суцвіття з насиченим забарвленням, у червні та липні проводять від 2 до 6 позакореневих підживлень. Для цього використовують бакову суміш, що містить по 0,2 % амонійної селітри, простого суперфосфату та хлористого калію. Обприскування виконують дрібнокрапельно, повністю покриваючи листову пластину робочим розчином.

Вістерія (гліцинія) являє собою потужну листопадну ліану, яка успішно освоює навіть сухі піщані ділянки завдяки глибоко проникаючій кореневій системі. Рослина рясно цвіте на пухких родючих ґрунтах при хорошому освітленні, починаючи з 3–5 років. Протягом сезону ліана може зацвісти повторно, але нові китиці будуть коротшими. Агроному важливо враховувати вплив погоди на культуру: спека різко скорочує період цвітіння, а затяжні дощі призводять до того, що бутони набувають махрової форми, загнивають і осипаються.

Мінеральне живлення та діагностика дефіциту гвоздики

Гвоздика вимоглива до світла та умов перезимівлі, віддаючи перевагу легким суглинним і піщаним ґрунтам. При відносно слабкорозвиненій кореневій системі ця культура споживає значну кількість поживних елементів. Для отримання якісної зрізки фізичні та хімічні властивості субстрату повинні забезпечувати максимальний розвиток коренів. Протягом усього сезону ділянку обов'язково утримують у пухкому та чистому від бур'янів стані.

• Норма свіжого гною під зяб — 40–60 т/га
• Строк сівби на розсаду — травень
• Садіння розсади в ґрунт — серпень
• Строк безрозсадної сівби — початок липня

Нестача елементів живлення швидко позначається на товарному вигляді квітів. Дефіцит азоту проявляється пожовтінням листя та різким відставанням рослин у рості. При нестачі фосфору затягується достигання насіння. При калійному голодуванні стебла стають гнучкими та неміцними, а листя буріє і відмирає.

1. Перше підживлення сходів: проводиться у фазі трьох справжніх листків розчином 10 г амонійної селітри, 20 г калійної солі та 15 г простого суперфосфату на 10 л води.
2. Повторне підживлення сіянців: виконується тими самими дозами через 10–12 днів після першого.
3. Підживлення після вкорінення на постійному місці: кущі поливають розчином 30 г сульфату амонію, 20–25 г сірчанокислого калію та 30 г простого суперфосфату на 10 л води (проводять 2–3 таких підживлення).
4. Літньо-осіннє коригування: з другої декади серпня з живлення повністю виключають азот, збільшуючи дозу калію до 30–40 г, а суперфосфату — до 50 г на 10 л води. Полив цим розчином повторюють наприкінці першої декади вересня.
5. Весняне вегетаційне внесення: відразу після танення снігу в міжряддя вносять суху суміш із 15 г амонійної селітри, 20 г сірчанокислого калію та 25 г простого суперфосфату на 1 м² з обов’язковим загортанням при розпушуванні.

Для точного контролю живлення гвоздики використовують метод листкової діагностики. Проби листя відбирають із суворо визначених ярусів залежно від елемента, що контролюється. Для аналізу на азот, фосфор і калій зрізають п’яту-сьому пару листків, рахуючи від верхівки пагона. Забезпеченість кальцієм визначають за молодим листям, яке щойно завершило свій ріст.

Елемент живлення	Оптимальний вміст у листі гвоздики, % на суху речовину
Азот	2,8–4,0
Фосфор	0,7–1,2
Калій	3,5–5,0
Кальцій	1,0–1,8

Регулярні підживлення гвоздики проводять кожні 10–14 днів. Для роботи використовують 0,1–0,15% водні розчини мінеральних добрив. Підвищення концентрації розчину до 0,2% допускається тільки на субстратах на основі мінеральних ґрунтів з високим вмістом органічної речовини. Культура мириться з широким діапазоном кислотності субстрату, але чутлива до надмірного накопичення солей.

Особливості підготовки ґрунту та підживлення жоржин

Жоржини відрізняються коротким вегетаційним періодом, швидкими темпами росту та підвищеною потребою у волозі в жаркий період. Через крихкість стебел і високу чутливість до заморозків культуру не можна розміщувати в низинах, де накопичується холодне повітря. Для садіння вибирають добре освітлені ділянки без застою вологи. Важкі глинисті ґрунти та бідні піски для жоржин малопридатні. Також не варто висаджувати їх поблизу великих дерев, які будуть висушувати та виснажувати ґрунт.

Підготовку ділянки під жоржини починають ще з осені, оскільки рослинам потрібен глибокий і поживний кореневмісний шар. Під час зяблевої оранки створюють основний запас елементів живлення, а навесні проводять повторний обробіток ґрунту. Це дозволяє оптимізувати повітряний і водний режим субстрату перед садінням культури.

1. Осіння зяблева оранка: ґрунт обробляють на глибину 35–37 см, попередньо розподіливши по поверхні 15–20 кг перепрілого гною та 20–30 г простого суперфосфату на кожен квадратний метр.
2. Весняне переорювання: за два–три тижні до садіння рослин ділянку переорюють повторно на глибину 20–22 см з одночасним внесенням калійних добрив із розрахунку 20–30 г/м².
3. Стартове органічне підживлення: через 10–14 днів після садіння жоржин у відкритий ґрунт рослини поливають розчином гноївки у розведенні 1:10 або настоєм пташиного посліду в концентрації 1:20. Витрата робочого розчину становить 1,5–2 л під один кущ.

• Помістити 10 кг коров’ячого гною або 5 кг пташиного посліду в бочку.
• Залити 30 л води.
• Настоювати суміш 1–2 тижні.
• Перед внесенням настій розмішати та додати 3 л на одну десятилітрову лійку.

Цей об’єм достатній для підживлення 5–8 кущів.

Другий раз підживлюють жоржини на початку фази бутонізації рослин мінеральними добривами (на 1 м²):

Амонійна селітра	10–15 г
Суперфосфат	20–25 г
Хлористий калій	15–20 г

Третє підживлення – на початку фази цвітіння рослин фосфорно-калійними добривами: 20–25 г простого суперфосфату та 15–20 г хлористого калію. Азотні добрива під жоржини в цей період не застосовують, оскільки це сприяє надмірному росту зеленої маси на шкоду цвітінню. До того ж бульби, що формуються, при цьому виходять менш лежкими.

Кількість підживлень і дози внесених добрив залежать від рівня родючості ґрунту, погодних умов, фази розвитку рослин. Можна чергувати підживлення органічними та мінеральними добривами, але вносити їх слід не частіше ніж один раз на 10–14 днів. Найкращі мінеральні добрива для жоржин – комплексні з мікроелементами.

Гербера – багаторічна перехреснозапильна, світлолюбна рослина; має вкорочене кореневище з довгими шнуроподібними малорозгалуженими коренями. Найкращим ґрунтом для гербери вважається легкий суглинок або супісок із великим вмістом органічної речовини. Щільність субстрату має бути не вищою за 0,5 г/см3. Оптимальні умови для розвитку культури створюються при використанні чистого верхового торфу, а також сумішей:

• торф, дернова земля (2:1);
• торф, компостована соснова кора (1:1);
• компостована кора;
• дернова земля, листкова земля, пісок у співвідношенні 1:1:1:1.

При вирощуванні гербери насамперед необхідно забезпечити хорошу повітропроникність на глибині ґрунтового шару 35–50 см, оскільки рослина утворює глибоку кореневу систему.

Герберу відносять до солевитривалих культур. Оптимальна реакція на торфі рН 4,5–5,5, а на ґрунті – 5,5–6,2. При вирощуванні гербери на субстратах із рН вище 6,0 стежать за її забезпеченням залізом і марганцем, оскільки через погану доступність цих елементів можливий хлороз листя.

Герберу висаджують на низькі стелажі, в контейнери, в горщики або в ґрунт теплиці. Ця культура високочутлива до добрив, які вносять тільки в розчиненому вигляді. При садінні навесні перше підживлення проводять приблизно через 3–4 тижні, коли починається активне відростання листя. Про забезпечення гербери елементами живлення можна судити за їхнім вмістом у листі. Оптимальним вважається такий вміст: N – 2,2–3,5 %; Р2О5 – 0,6–1,0; К2О – 3,6–5,0; Ca – 1,5–2,2; Mg – 0,35–0,70 % сухої маси. Для підживлення молодих рослин можна використовувати розчин такого складу (г/м3): калійна селітра – 400–500, амонійна селітра – 200, сульфат магнію – 200–250. На 1 м2 посадок при торф'яній культурі витрачають від 8 до 20 л поживного розчину залежно від віку рослин і шару субстрату. У період інтенсивного росту герберу підживлюють 2–3 рази на місяць, а восени та навесні – раз на 3 тижні.

Оптимальним співвідношенням NPK при вирощуванні гербери в літній період (з березня по жовтень) вважається 3:1:2, а з листопада по лютий – 1:1:2. Нестача заліза викликає хлороз наймолодшого листя, у якого жовтіють жилки. Рослини відстають у рості, мають дрібні квітконоси та бліді квіти. Нестача заліза може бути результатом надлишку кальцію в субстраті, а надлишок його може викликати мідне голодування. Оптимальна доза залізного купоросу або карбонату заліза для гербери становить 20–30 г/м3. При розвитку залізного хлорозу герберу поливають 0,2–0,4 % розчином лимоннокислого заліза з розрахунку 3–5 л/м2 або обприскують 0,2 % розчином хелату заліза.

Гіпеаструм – цибулинна рослина; розмножується насінням, дітками та поділом цибулин. В оранжереї гіпеаструм можна вирощувати в горщиках, на стелажах, проте найсприятливіші умови створюються при садінні в підняті на 25–30 см ґрунтові гряди шириною 1–1,2 м.

Рослини краще розвиваються на пухкому, збагаченому перегноєм ґрунті, з щільністю 0,5–0,8 г/см3. Можна використовувати суміш, що складається з дернової, листкової землі, перегною і піску у співвідношенні 1:1:1:0,5. Оптимальна реакція рНKCl 6,0–6,8. Можливе вирощування рослин на верховому торфі або суміші торфу і суглинистого ґрунту (4:1). Оптимальний вміст елементів живлення в ґрунті такий (мг/л): N – 80–150, Р2О5 – 300–500, К2О – 350–500. Верхня межа оптимальна для ґрунтових теплиць і на ґрунтах з високим вмістом органічної речовини, нижня – для горщечкової культури, а також на ґрунтах з низьким вмістом органічної речовини. Максимальна концентрація солей – 3 г/л.

Залежно від сорту масове цвітіння рослин припадає на лютий-березень. Коли квітконоси у гіпеаструма досягнуть висоти 20 см, рослини починають підживлювати раз на 2 тижні повним мінеральним добривом концентрацією 0,2–0,3 %. Підживлення продовжують і після фази цвітіння, до середини серпня. Добриво вносять за даними агрохімічного аналізу, приділяючи велику увагу в початковий період росту і розвитку рослин азоту. Хороші результати дає підживлення розчинами органічних добрив – курячого посліду або гною. З кінця липня дозу азотних добрив знижують, збільшуючи частку калію (30 г/м2 сульфату калію). У період весняного і літнього відростання листя рослини поливають, не допускаючи перезволоження субстрату. Оранжереї злегка притіняють, добре провітрюють. Із середини серпня – вересня підживлення гіпеаструма припиняють, полив сильно скорочують.

Вимоги до ділянки та підготовка ґрунту

Гладіолус щорічно відновлює надземні органи та формує нову заміщувальну бульбоцибулину замість відмираючої старої. Цей процес вимагає постійного притоку поживних речовин та суворого контролю умов вирощування. Для садіння обирають добре освітлені, дреновані та захищені від вітру ділянки з ухилом не більше 5º у південному напрямку. Такий рельєф забезпечує швидке прогрівання ґрунту навесні та своєчасний стік надлишків вологи.

У північних регіонах розміщення гладіолусів навіть у незначній тіні затримує ріст, погіршує декоративність суцвіть та зсуває строки цвітіння. Низини з високим стоянням ґрунтових вод тут непридатні: ґрунт дозріває пізно, а осінні заморозки можуть припинити вегетацію до початку цвітіння. У південних районах, навпаки, переважно легке притінення в полуденні години. Це захищає рослини від впливу екстремально високих температур та подовжує декоративність розкритих квіток.

Культура вимагає нейтральної або слабокислої реакції середовища на легких суглинках, супісках або структурованих чорноземах. Важку глину покращують внесенням піску, у піщані ґрунти додають глину, а також вносять достатню кількість добре перепрілого компосту та перегною. Кислі ділянки вапнують восени, за один-два роки до садіння гладіолусів.

• Оптимальна кислотність ґрунту — pH 5,5–7
• Максимальний ухил ділянки — до 5º
• Внесення перегною під осінню оранку — 30–50 т/га
• Внесення торфокомпосту (ТМАУ) восени — 20 т/га
• Норма вапна-пушонки для кислих ґрунтів — 3–4 т/га

Режими підживлення та норми внесення добрив

Гладіолус вимогливий до азотного живлення, особливо на старті вегетації. Однак надлишок азоту шкідливий: він затягує бутонізацію та знижує стійкість рослин до хвороб. Потреба в елементах живлення змінюється суворо за фазами розвитку, тому підживлення прив'язують до конкретних етапів росту.

На індивідуальних ділянках з родючим ґрунтом застосовують дробове внесення добрив. Восени під перекопування вносять органіку та фосфорно-калійну основу. Навесні азотні добрива дають у два прийоми, додатково збагачуючи ґрунт кальцієм та фосфором за допомогою кісткового борошна, рогових стружок та золи.

Для індивідуальних ділянок рекомендовані наступні норми внесення:

• Восени: 7 кг/м² перегною, 70 г простого суперфосфату та 30 г калійної селітри;
• Навесні (у два прийоми): 50 г азотного добрива;
• Додатково: 50–100 г/м² кісткового борошна або рогових стружок, до 40 г/м² деревної золи.

Перше азотне підживлення проводять у фазі 2–3 справжніх листків, коли йде закладка та диференціація суцвіття. У великих господарствах норма витрати становить 45 кг діючої речовини азоту на гектар. У таблиці нижче наведено норми внесення мінеральних форм азоту у фізичній вазі.

Мінеральне добриво	Норма внесення на 1 м²
Амонійна селітра	15 г
Сульфат амонію	25 г
Мочовина	25 г

На багатих на органіку ділянках дозу азоту в підживлення зменшують вдвічі та вносять її суворо до кінця червня. Якщо садіння було пізнім або початок літа видався холодним, підживіть рослини трохи раніше появи третього листка. Мінеральний азот можна замінити рідкою органікою з додаванням марганцівки для дезінфекції субстрату.

Приготування рідкого підживлення з коров'яку або пташиного посліду виконують за наступною схемою:

1. Залийте 4–5 відер свіжого коров'яку (або 2 відра пташиного посліду) 50 літрами води.
2. Витримайте суміш у закритій місткості протягом 10–12 днів для зброджування.
3. Розведіть 1 літр отриманого настою в 10 літрах води та додайте 1 г перманганату калію безпосередньо перед поливом.

Режими підживлення гладіолуса у відкритому ґрунті

Друге та третє підживлення гладіолусів безпосередньо впливають на якість цвітіння та повноцінне формування бульбоцибулин. Друге підживлення проводять, коли у рослин з'являється 5–6-й справжній листок. На багатих на органіку ґрунтах азот повністю виключають, обмежуючись тільки фосфорно-калійними добривами.

Третє підживлення проводять у фазі початку бутонізації або трохи раніше. У цей період акцент роблять на фосфорно-калійне живлення, що сприяє активній закладці квіток та визріванню посадкового матеріалу.

Підживлення та фаза внесення	Норма за діючою речовиною (д. р.)	Норма внесення на 1 м² (у физ. вазі)	Особливості та альтернативи
Друге підживлення (5–6-й справжній листок)	По 45 кг/га азоту, фосфору та калію	25 г сульфату амонію, 25 г простого суперфосфату, 9 г сірчанокислого калію	Можна замінити готовими сумішами для овочевих або ягідних культур у дозі 30–40 г/м².
Третє підживлення (початок бутонізації)	По 45 кг/га фосфору та калію	25 г подвійного суперфосфату, 9 г хлористого калію	Забезпечує рясне цвітіння та краще утворення бульбоцибулин.

Технологія внесення залежить від масштабу садіння. На великих площах добриво розподіляють у сухому вигляді з подальшим загортанням культиватором у поверхневий шар ґрунту. На малих площах ефективніше працюють рідкі підживлення, які вносять у канавки між рядами гладіолусів.

Рідкі підживлення діють швидше й ефективніше за сухі, оскільки розчинені поживні речовини одразу потрапляють до коріння. Щоб посилити їхню дію, загальну дозу мінеральних добрив ділять на дві частини і вносять у два прийоми з інтервалом у кілька днів.

Некореневі підживлення мікроелементами слугують дієвим засобом профілактики хвороб. Обприскування водним розчином починають із фази появи 3–4-х справжніх листків і проводять регулярно.

• Глибина загортання сухих добрив — 5–7 см
• Інтервал при дробному внесенні рідкого підживлення — 6–7 днів
• Концентрація розчину для некореневих обробок — 0,05–0,1 %
• Прискорення цвітіння після листкових обробок — на 6–7 днів
• Інтервал некореневих підживлень — 7–10 днів

Субстрати та живлення для горщикових культур: глоксинія і гортензія

При вирощуванні глоксинії субстрат має бути свіжим (раніше не використовуваним), водо- і повітропроникним, із щільністю 0,1–0,7 г/см³ та кислотністю pH 5,5–6,0. Такі параметри підтримують на всіх етапах розвитку культури.

Для сівби насіння глоксинії з листопада по січень використовують один із варіантів ґрунтових сумішей:

• листкова земля і торф у співвідношенні 3:4;
• листкова, перегнійна, дернова земля і торф у співвідношенні 1:1:1:2;
• дернова земля, торф і пісок у співвідношенні 1:3:1.

1. Перша пікіровка: проводиться через 4–6 тижнів після сівби, при появі першої пари справжніх листків.
2. Друга пікіровка: виконується через місяць після першої (по 50–100 рослин у ящик). Перед цим у субстрат додають 0,5–1,0 кг повного мінерального добрива на 1 м³.
3. Пересаджування в горщики: здійснюється після змикання рослин, коли листя піднімається косо вгору. Бульби садять неглибоко, злегка присипаючи субстратом.

При пересаджуванні глоксиній у горщики в субстрат замішують по 2–2,5 кг повного добрива з мікроелементами на 1 м³. Базовий набір мінеральних добавок для горщикового субстрату розраховують покомпонентно.

Добриво	Доза на 1 м³ субстрату
Амофоска	1,5 кг
Амонійна селітра	0,4 кг
Простий суперфосфат	0,68 кг
Калійна селітра	0,42 кг
Сульфат магнію	0,3 кг

Оптимальний вміст доступного живлення в ґрунті для глоксинії становить: 100–250 мг/л азоту, 150–200 мг/л P₂O₅ та 300–400 мг/л K₂O. Для підтримання стабільного росту рослини щотижня підживлюють слабким розчином повного добрива з розрахунку 10–15 г на 10 л води.

Гортензія вимоглива до властивостей ґрунту. Культура добре розвивається на легких, багатих на гумус, пухких і помірно вологих ґрунтах, але не переносить вапняних ґрунтів (за винятком буроземів із помірним вмістом вапна). На Чорноморському узбережжі Кавказу найкращі результати отримують на червоноземах та алювіальних ґрунтах у зонах з опадами понад 1500 мм на рік. У посушливих регіонах на глинистих опідзолених і піщаних ґрунтах гортензія росте погано і гірше переносить зиму.

Розмножують культуру насінням (осіння сівба в ящики) або вегетативно. Садіння проводять 2–3-річними саджанцями. Розміри садильних ям підбирають під тип ґрунту:

• на легких окультурених ґрунтах — 40 х 40 х 50 см;
• на суглинкових окультурених ґрунтах — 50 х 50 х 60 см;
• на важких глинистих ґрунтах — 60 х 60 х 70 см.

Для заповнення ям готують один із таких субстратів:

• слаборозкладений верховий торф і пісок у співвідношенні 2–3:1;
• вермикуліт і пісок у співвідношенні 2–1:1;
• двошаровий ґрунт: нижній шар із низинного торфу (3–4 см), верхній — із піску (2–3 см);
• низинний торф і пісок у співвідношенні 1:1–2;
• перліт.

Перед висаджуванням саджанців гортензії в субстрат вносять стартові дози елементів живлення для досягнення оптимальних концентрацій.

Елемент живлення	Рекомендований вміст у субстраті, мг/л
Азот (N)	50–150
Фосфор (P₂O₅)	300–450
Калій (K₂O)	200–350
Кальцій (Ca)	200–350
Магній (Mg)	40–80

Регулярні підживлення починають тільки після того, як коренева система надійно оплете всю земляну грудку. При садінні в березні до перевалки на початку червня проводять 2–3 підживлення, чергуючи 0,2 % розчин повного добрива з 0,2 % розчином амонійної селітри. У теплиці гортензії підживлюють кожні 7–10 днів, а при прикопуванні горщиків у парниках або відкритому ґрунті — раз на два тижні.

Забезпеченість окремими елементами живлення в перший рік культури може бути такою (мг/л): N – 200; Р2О5 – 500; К2О – 600. При такому високому їх вмісті не можна допускати пересихання ґрунту. Полив має бути регулярним і рясним, оскільки при надлишку добрив листя у сонячну погоду починає втрачати тургор і по краях його з’являється некроз.

На другий рік вегетації рослини починають підживлювати, коли на пагонах з’являються бутони, використовуючи дані агрохімічного аналізу. Концентрація поживного розчину при підживленнях залежно від фізико-хімічних властивостей земельної суміші коливається від 0,15 до 0,3 %. Краще чергувати мінеральні підживлення з органічними добривами. При низькій забезпеченості ґрунту поживними речовинами підживлення проводять з інтервалом 7–12 днів 2–3 рази, якщо забезпеченість середня – 2 рази через 14–20 днів, а потім знову аналізують ґрунт. Якщо фосфорні добрива внесені перед садінням рослин, підживлення проводять за такою схемою: азотно-калійні, азотні, повне добриво. При невисокому вмісті фосфору в ґрунті повне добриво чергують з азотним. Підживлюють рослини у 2–3 прийоми; загальний об’єм розчину – 300–500 см3, залежно від діаметра горщика.

Жимолость представлена листопадними та вічнозеленими ліанами, прямостоячими та сланкими кущами. Жимолості можуть зростати в різних ґрунтово-кліматичних умовах, оскільки мають широку екологічну амплітуду. Вони ростуть на різних типах ґрунтів – від торфовищ у районі боліт до вапняків у горах за умови достатнього зволоження ґрунту. Ці ліани добре розвиваються на слабокислих і нейтральних ґрунтах (pH 6–7), але можуть рости й на більш кислих (pH 4,5–5,5). У культурі жимолості віддають перевагу ґрунтам середнім за гранулометричним складом, слабокислим, супіщаним та суглинковим, багатим на органічну речовину, з вмістом гумусу близько 3,5 %. Розмножується насінням і вегетативним способом. При вегетативному способі виткі жимолості розмножують живцями, відсадками та поділом куща.

Розміри посадкових ям для жимолості 60 х 60 х 50 см. Норма внесення добрив на одну яму: торфогнойового компосту або перепрілого гною 10–12 кг, простого суперфосфату 50–80 г, калійної солі 40–50 г. Після внесення добрива його перемішують у посадковій ямі з ґрунтом. Для більш активного коренеутворення в період приживлюваності полив проводять 0,001 % розчином гетероауксину. Такий полив краще проводити навесні, на початку регенерації кореневої системи. Розчин стимулятора вносять у лунки саджанців, безпосередньо після поливу рівномірно по всій площі пристовбурного кола з розрахунком промочування всієї кореневмісної зони.

У період першої вегетації жимолості велику роль відіграє систематичний полив посаджених рослин: за сезон їх необхідно полити не менше 7–10 разів з розрахунку 10–20 л кожного поливу на одну рослину. На другий рік після садіння дощування корисно поєднувати з некореневими підживленнями у вигляді розчинів мінеральних добрив. Використовують такі розчини: 0,1 % сечовини (1 г солі на 1 л води); 0,2 % аміачної селітри; 0,5–1 % простого суперфосфату; 0,5 % хлористого калію.

Ірис. У культурі іриси невибагливі, проте слід враховувати їхню екологію. В основному це світлолюбні та посухостійкі рослини. Навіть в умовах посушливого півдня багато видів можуть рости без поливу, і при цьому всихає лише незначна частина листя. Закладання квіткових бруньок в ірису припадає на літо. Ділянка під іриси має бути відкритою, сонячною, з родючим ґрунтом і низьким стоянням ґрунтових вод, оскільки застій води веде до загнивання кореневищ рослин. У затінених місцях іриси погано цвітуть і частіше уражаються бактеріальними гнилями. Ділянку готують за рік до садіння. Восени під глибоку зяблеву оранку вносять 80–100 т/га гною, 2–3 ц/га простого суперфосфату, по 2 ц/га сірчанокислого калію та аміачної селітри. Залежно від рН ґрунту вносять вапно: на кислих ґрунтах до 6 т/га, на слабокислих – до 2 т/га.

Посаджені та вегетуючі протягом 1–2 років іриси ранньою весною підживлюють повним мінеральним добривом з розрахунку: 12 г/м2 аміачної селітри, 8 г/м2 простого суперфосфату та 10 г/м2 хлористого калію. Друге підживлення проводять у фазі бутонізації рослин – відповідно 4, 12 та 12 г/м2. Третє підживлення ірисів проводять відразу після завершення фази цвітіння фосфорно-калійними добривами в дозі: 12 г/м2 суперфосфату та 12 г/м2 хлористого калію.

Калла (зантедешія) – багаторічна кореневищна рослина. Для її росту та розвитку сприятливі пухкі, добре дреновані, слабокислі ґрунти з великим вмістом органічної речовини, що мають pH 5,5–6,2. Калли належать до солевитривалих рослин, тому можуть без видимого пригнічення переносити високу концентрацію водорозчинних солей у ґрунті – до 3,5 г/л.

Рослини споживають калію вдвічі більше за азот і в шість разів більше за фосфор. Оптимальний вміст цього елемента в черешках листків становить 8 %. З мікроелементів для кали дуже важливий цинк, який необхідний для біосинтезу деяких ферментів та ауксинів.

Оптимальний вміст поживних речовин у субстраті для кал становить (мг/л): N (сума нітратної та амонійної форм) – 80–120; Р2О5 (за Кірсановим) – 600–800; К2О (за Кірсановим) – 500–700; Са – 200–300; Mg – 80–120.

Калла: система підживлення та листкова діагностика

Підживлення кал починають на стику сезонів — наприкінці серпня або на початку вересня. Добрива вносять у два прийоми з інтервалом 7–10 днів. Під час другого підживлення в робочий розчин обов'язково додають повний набір мікроелементів.

Для першого осіннього підживлення використовують такі норми внесення добрив:

• Простий суперфосфат — 20–30 г/м²
• Аміачна селітра — 20–30 г/м²
• Сульфат калію — 20–30 г/м²
• Сульфат цинку — 1–2 г/м²
• Сульфат магнію (на торфі) — 20–30 г/м²

Після цього кали переводять на азотно-калійні підживлення. З середини листопада до кінця січня рослини підживлюють виключно фосфором і калієм, і то лише за умови незбалансованого вмісту цих елементів у ґрунті. Коли світловий день починає збільшуватися, рослини підживлюють азотом (концентрація розчину 0,2–0,3 %) аж до настання періоду спокою.

Визначити потребу в елементах живлення можна за зовнішнім виглядом рослин:

• Дефіцит азоту: краї листків звисають, а їхня поверхня стає матовою.
• Дефіцит калію: листки набувають темно-зеленого забарвлення, кінчики пластинок загострюються і спрямовані вгору.

Для точного контролю живлення проводять листкову діагностику. На аналіз відбирають лише листкові пластинки без черешків, оскільки хімічний склад у них різниться. Також враховуйте, що генеративні листки з суцвіттями в пазухах завжди багатші на поживні речовини, ніж вегетативні.

Елемент живлення	Оптимальний вміст у сухій речовині листків, %
Азот (N)	3,5–4,5
Фосфор (P₂O₅)	0,8–1,2
Калій (K₂O)	4,5–6,0
Кальцій (Ca)	1,3–1,5
Магній (Mg)	0,8–1,2

Навесні, у період активного росту, цвітіння та закладання нових суцвіть, каллам потрібне посилене живлення. На 1 м² посадок вносять:

• калійні солі — 20 г;
• азотні добрива — 10 г;
• фосфорні добрива — 5 г;
• мікродобрива (з високим вмістом цинку, міді та бору) — 5 г;
• гноївка — 10 л.

Кальцеолярія: підготовка субстратів та режими живлення

Кальцеолярію гібридну вирощують як однорічну культуру, розмножуючи насінням або живцями. Для сівби насіння та пікірування готують субстрати з щільністю близько 0,8 г/см³. Агрономи використовують такі варіанти ґрунтових сумішей:

• листова земля та перегній (2:1);
• листова земля та низинний торф (2:1);
• дернова земля, пісок та низинний торф (1:0,5:1);
• дернова земля та тирса (2:1);
• дернова земля та верховий торф (1:3);
• низинний торф, дернова земля, деревна тирса та пісок (1:0,5:0,5:1);
• верховий торф та деревна тирса (1:0,5);
• вапнований верховий торф з рівнем pH KCl 5,6–6,2.

При використанні різних сумішей стартову дозу повного добрива розраховують за результатами агрохімічного аналізу. Орієнтовна норма внесення становить 1,5 кг/м³ субстрату.

Елемент живлення	Оптимальний рівень у субстраті, мг/л
Азот (N)	100–200
Фосфор (P₂O₅)	200–350
Калій (K₂O)	200–300
Кальцій (Ca)	250–400
Магній (Mg)	30–50

Концентрація робочого розчину для рідких підживлень залежить від типу субстрату. На легких гумусованих субстратах з щільністю до 0,5 г/см³ за слабкої або середньої забезпеченості елементами використовують 0,3%-й розчин. На важчих мінералізованих сумішах концентрацію знижують до 0,2%.

Весь запас поживних речовин має бути внесений у субстрат до настання пізньої осені. З середини листопада до середини січня, коли температура повітря знижується і вегетативний ріст кальцеолярії сповільнюється, підживлення припиняють. Виняток становлять випадки, коли порушено баланс елементів — тоді рослини обережно підживлюють слабкими розчинами добрив.

Після проходження періоду охолодження, з ростом освітленості та подовженням світлового дня, підживлення відновлюють. При використанні досвічування внесення добрив припиняють суворо за два тижні до продажу квітів.

Якщо немає можливості провести агрохімічний аналіз ґрунту, дотримуються стандартних схем підживлення:

• У горщиках діаметром 9 см: повне добриво вносять кожні 10–15 днів.
• У горщиках діаметром 11 см: повне добриво чергують з азотним з інтервалом 12–15 днів.

Склад поживного розчину для планових підживлень підбирають за такими нормативами:

Елемент живлення	Концентрація в розчині, мг/л
Азот (N)	200–300
Фосфор (P₂O₅)	120–200
Калій (K₂O)	300–400
Магній (Mg)*	20–30

*Магнієві добрива додають лише при вирощуванні на торф'яних та тирсових субстратах.

Для розпікірованих рослин та кущів у горщиках діаметром 7–9 см до періоду охолодження розчин готують за нижньою межею концентрацій. Для рослин у горщиках діаметром 11 см після охолодження орієнтуються на верхню межу. Навесні концентрацію поживного розчину збільшують у 1,5 раза.

При перших ознаках хлорозу проводять некореневе оброблення 0,1–0,15%-м розчином хелату або сульфату заліза. Обприскування роблять лише в похмуру погоду, щоб уникнути опіків листя. Для швидкого поглинання препарату температуру в теплиці тимчасово піднімають до 10–12 °С. З настанням сонячних весняних днів та прогріванням субстрату нормальне забарвлення листя зазвичай відновлюється самостійно.

Вирощування клематиса: підготовка субстрату та режим живлення

Клематис відрізняється рясним затяжним цвітінням і щороку нарощує величезну вегетативну масу. Через це кущі швидко виснажують запаси елементів живлення в ґрунті. Щоб підтримувати продуктивність рослин, агроному необхідно забезпечити збалансоване основне внесення та дробові підживлення протягом усього вегетаційного періоду.

Культура віддає перевагу легким, багатим на перегній суглинкам або супіскам. Важлива умова — рівень ґрунтових вод має бути нижче 1,2 м, інакше коренева система вимокне.

• Гумус під оранку — 100 т/га
• Мінеральне добриво під оранку — N90P120K60
• Глибина та ширина посадкової ями — 70 см
• Органіка в посадкову яму — 20–25 кг

Строки підготовки ґрунту залежать від часу висаджування рослин. Під весняне садіння ділянку орють з осені, а під осіннє — приблизно за місяць до проведення робіт. На важких глинистих ґрунтах або ділянках з ортштейновим горизонтом клематиси висаджують у заздалегідь підготовлені ями. Вийняту землю змішують із перегноєм, простим суперфосфатом та нітроамофоскою з розрахунку по 200 г кожного добрива на 50 кг ґрунту.

Для заправки 1 м³ торфу використовують такі компоненти:

• крейда — 6–8 кг;
• нітрат калію — 0,7–0,8 кг;
• простий суперфосфат — 1,2–1,5 кг;
• сульфат амонію — 150–200 г;
• сульфат заліза — 60–80 г;
• сульфат магнію — 4–6 г;
• сульфат міді — 15–20 г;
• сульфат цинку — 4–5 г;
• борна кислота — 4–5 г;
• молібдат амонію або молібдат натрію — 0,8–1,2 г.

Протягом сезону клематиси підживлюють від 3 до 5 разів. Кожне оброблення прив'язують до конкретної фази розвитку рослин.

1. Перше підживлення проводиться суворо у фазу бутонізації.
2. Друге підживлення дають відразу після масового цвітіння та літнього обрізування пагонів.
3. Третє та наступні підживлення вносять після чергових хвиль цвітіння та супутніх обрізувань.

Для рідких підживлень використовують розчини повного мінерального добрива (20–40 г на 10 л води), настій коров'яку у співвідношенні 1:10 або курячого посліду в концентрації 1:15.

Компонент	Кількість
Каліймагнезія	500 г
Нітрат амонію	370 г
Сульфат калію	120 г
Сульфат заліза	10 г
Сульфат міді	4 г
Сульфат цинку	2,5 г
Сульфат магнію	1 г
Борна кислота	1,5 г
Молібдат амонію	0,5 г
Нітрат кобальту	0,5 г

Агротехніка лілій та особливості розмноження нарцисів

Лілії потребують пухких, вологопроникних ґрунтів із нейтральною реакцією середовища. Культура не переносить перезволоження та високої кислотності. При вирощуванні на важких глинах необхідно облаштувати штучний дренаж для відведення зайвої вологи від цибулин.

Для створення дренажної системи виконують такі роботи:

1. Викопують траншею глибиною 60 см, формуючи ухил дна в один бік.
2. Засипають дно шаром битої цегли, гальки або грубозернистого піску завтовшки 15–20 см.
3. Заповнюють об'єм, що залишився, сумішшю дернової або глинистої землі, листового перегною та гравію.

Оскільки цибулинні корені лілій сягають глибини до 60 см і живуть кілька років, перед садінням проводять глибокий обробіток ґрунту на 40–50 см. У ґрунт вносять листовий перегній або провітрений торф із розрахунку 10 кг/м², вапно (200–500 г/м²) та повне NPK-добриво (100 г/м²).

У період вегетації потреба лілій в елементах живлення змінюється за фазами розвитку. На старті росту пагонів і коренів рослини поглинають азот, під час диференціації квіток — азот і калій, а у фази бутонізації та цвітіння — калій і фосфор.

• Глибина загортання сухих добрив — 5–7 см
• Доза сухого добрива з поливом — 40–50 г/м²
• Витрата деревної золи — 100 г/м²
• Крайній строк осіннього підживлення — 15 серпня

Для стартового підживлення використовують органічні та мінеральні розчини: коров’як 1:10 або нітроамофоску, діамофоску чи амонійну селітру (40–50 г на 10 л води). Внесення деревної золи кілька разів за сезон збільшує розмір бутонів, робить їхнє забарвлення яскравішим і підвищує стійкість до грибних патогенів. Подальші підживлення суворо прив’язують до фаз появи бутонів, їхнього забарвлення та закінчення цвітіння (через 1–2 тижні).

Нарциси вирощують на одному місці як багаторічну культуру. Розмножують рослини насіннєвим способом або вегетативно — відділенням дочірніх цибулин. Сівбу насіння проводять у відкритий ґрунт безпосередньо після збирання. При насіннєвому розмноженні нарциси зацвітають на 4–5 рік життя.

Обробіток ґрунту та система підживлень багаторічників у відкритому ґрунті

Вирощування нарцисів на зрізку або для озеленення не становить складності при правильному виборі ділянки. Культура успішно розвивається на різних типах ґрунтів, проте зовсім не переносить надмірного перезволоження, сирості та густої тіні. Підготовку ділянки починають задовго до садіння, ще влітку. У цей період ґрунт глибоко перекопують або орють, одночасно заправляючи органічними та мінеральними добривами за встановленими нормами.

Етап внесення та фаза розвитку	Амонійна селітра, г/м²	Простий суперфосфат, г/м²	Калійна сіль, г/м²	Перегній, кг/м²
Літня підготовка ділянки (під перекопування)	30	30	30	8–10
I підживлення: по сходах (ранньовесняне)	30	15	15	—
II підживлення: бутонізація	20	40	20	—
III підживлення: масове цвітіння	10	15	15	—

Півонії чутливо реагують на дефіцит живлення через інтенсивний ріст вегетативної маси та формування потужних коренів. Щороку рослини утворюють безліч великих листків і квітконосів, що потребує колосальної витрати поживних речовин. Пік їхнього споживання припадає на фазу бутонізації. Щоб забезпечити високу декоративність і продовжити цвітіння, на плантаціях застосовують трикратну диференційовану схему підживлень.

1. Азотне живлення на старті: вносьте азот у початковій стадії росту для активної стимуляції пагонів.
2. Комплексне підживлення у фазу бутонізації: використовуйте повний спектр макроелементів для якісного закладання бутонів.
3. Комплексне підживлення на початку цвітіння: повторно внесіть повне мінеральне добриво для збільшення розміру квіток і подовження їхньої декоративності.

При закладанні нової плантації півоній готують посадкові ями розміром 70х70х70 см. Їх заповнюють сумішшю з верхнього родючого шару ґрунту, перепрілого гною та простого суперфосфату з розрахунку 200 г на одну яму. Регулярні підживлення вегетуючих рослин проводять у сухому або рідкому вигляді. Сухі туки загортають на глибину 5–6 см у дозі N3–5 P4–5 K6–9 г/м². При рідкому підживленні половину зазначеної норми мінеральних добрив попередньо розчиняють у настої коров’яку або гноївці.

Примула найкраще розвивається на легких, пухких і добре дренованих ґрунтах в умовах невеликого затінення, де квітки довше зберігають забарвлення і не вигоряють. Ґрунт під культуру готують глибоко — орний або перекопний шар повинен становити не менше 28–30 см. Під перекопування вносять органічні добрива з розрахунку 20–25 кг/м², а також мінеральний комплекс у дозі N15P20K15 г/м². Протягом літнього сезону рослини підживлюють тричі, орієнтуючись на ключові фази розвитку.

• Перше підживлення — ранньою весною
• Друге підживлення (через 2–3 тижні) — N15 P15 K15 г/м²
• Третє підживлення (у липні – серпні) — P15 K15 г/м²

Оптимізація субстратів і живлення для тепличних і горщикових культур

Неріна — багаторічна трав’яниста цибулинна рослина заввишки 15–100 см, що утворює суцвіття на безлистих квітконосах. Її вирощують у горщиках, ящиках, контейнерах або відкритому ґрунті як для вигонки, так і для отримання посадкового матеріалу. Культура потребує дуже родючих і відмінно дренованих субстратів. Для повноцінного розвитку рослин необхідно контролювати цільовий вміст поживних речовин у ґрунті.

• Азот (N) — 120 мг/л субстрату
• Фосфор (P₂O₅) — 120 мг/л субстрату
• Калій (K₂O) — 300 мг/л субстрату
• Кальцій (Ca) — 1500 мг/л субстрату
• Магній (Mg) — 60 мг/л субстрату

У період вегетації нерини підживлення проводять за результатами регулярного агрохімічного аналізу субстрату, компенсуючи тільки ті елементи, яких бракує. Якщо проводити постійний лабораторний контроль немає можливості, переходять на планове внесення добрив за стандартною схемою. Це дозволяє підтримувати баланс елементів живлення у прикореневій зоні без ризику засолення субстрату.

Пеларгонія являє собою рослину висотою 40–60 см з напівздерев'янілими стеблами, яку розмножують вегетативно або насінням. Для вегетативного розмноження в березні-квітні маточники взимку тримають у світлих сухих оранжереях при температурі 4–7 °С і помірному поливі. При розмноженні насінням сівбу проводять у зимовий період з грудня по лютий.

Після укорінення живці пеларгонії пересаджують у горщики з підготовленою ґрунтосумішшю. Для сівби насіння також використовують спеціальні гранулометричні суміші з контрольованим рівнем кислотності та живлення. Усі вимоги до складів ґрунту для пеларгонії, нерини та пуансеттії наведено у зведеній таблиці.

Пуансеттія вимоглива до структури ґрунту та умов садіння. Укорінені живці не заглиблюють при висаджуванні, рясно поливають і розставляють на стелажах із щільністю 16–25 шт./м². Рецептури ґрунтових сумішей і дози стартових добрив наведено у зведеній таблиці субстратів.

Культура та спосіб вирощування	Склад субстрату (співвідношення за об'ємом)	Кислотність (pH)	Внесення добрив і підживлення
Нерина (вигонка та посадковий матеріал)	Суглинний ґрунт, середньозернистий пісок, компостована деревна кора (1:1:1)	6,7–7,0	Перед перекопуванням: компост або перегній — 15–20 кг/м², укладання піску на дно борозен
Пеларгонія (вирощування з живців)	Листова земля, дернова земля, пісок (2:2:1)	—	Підживлення кожні 15–20 днів мінеральними добривами у співвідношенні N:P:K = 2:1:1,5
Пеларгонія (вирощування з насіння)	Чистий торф, суміш торфу з піском, або суміш ґрунту з торфом чи компостом зі свіжої соснової кори	5,6–6,5	Стартове співвідношення елементів живлення N:P:K у субстраті — 1:1:1,5
Пуансеттія (садіння живців)	Дернова земля, перегній, пісок, верховий торф (1:1:1:1) або торфосуміші з корою, компостом і листовою землею	6,0–6,5	Перед садінням живців: повне мінеральне добриво — 2–4 кг/м³ субстрату

Пуансеттія: діагностика живлення та схеми підживлення

Якість суцвіть і товарний вигляд пуансеттії прямо залежать від рівня мінерального живлення. Контролювати забезпеченість рослин елементами живлення необхідно за станом листя. Підживлення проводять регулярно — кожні 10–14 днів доти, доки приквітки повністю не забарвляться.

При перших візуальних симптомах голодування проводять некореневі обробки. Для цього використовують 0,15–0,20%-ві водні розчини мінеральних добрив.

• Азот у розчині — 200–500 мг/л
• Фосфор у розчині — 30–80 мг/л
• Калій у розчині — 90–260 мг/л

Потреба пуансеттії в елементах живлення змінюється протягом вегетації. На ранніх етапах росту культура активно поглинає азот, до початку формування генеративних органів потребує більше фосфору, а на пізніх стадіях — калію. Для поліпшення якості рослин також ефективні некореневі обробки 0,005%-вими розчинами магнію, марганцю та молібдену.

Дефіцитний елемент	Зовнішні прояви на рослині
Дефіцит азоту	Пожовтіння листя, уповільнення розвитку приквітків
Дефіцит фосфору	Пожовтіння та опадання листя
Дефіцит калію	Хлороз і некроз

Роза: підготовка ґрунту, система живлення та профілактика хлорозу

Роза — гарноквітучий листопадний або вічнозелений кущ (іноді ліана) висотою від 0,2 до 3,5 м. Це світлолюбна рослина, тому для садіння вибирають відкриті, захищені від сильного вітру ділянки з ухилом 8–10º у південному, південно-східному або південно-західному напрямку. У затінку пагони роз витягуються і стоншуються, цвітіння слабшає, а кущі сильніше уражаються шкідниками та хворобами. Розмножують культуру насінням і вегетативно: окуліруванням, щепленням, живцюванням, поділом кущів і відсадками.

Для роз підходять чорноземи, легкі суглинки та супіски з хорошою структурою і високим вмістом органіки. Рівень ґрунтових вод має бути не вище 80–120 см, оскільки корені щеплених роз проникають глибше 1 метра. Заболочені, засолені та кам'янисті ділянки для роз непридатні. Культура віддає перевагу слабокислому ґрунту, але може рости і на слаболужному.