Агрохімічні показники ґрунтів та ефективна стратегія внесення добрив

Як елементи живлення розподіляються у ґрунті

Ґрунти сильно розрізняються за запасами поживних речовин, кислотністю та ємністю поглинання. Від цих властивостей залежить, наскільки ефективно спрацюють внесені добрива. Усі елементи живлення у ґрунті поділяються на три основні групи, між якими зберігається динамічна рівновага.

• Резервні форми живлення — 85–90%
• Обмінно-поглинені форми — 3–10%
• Водорозчинні форми — 1–5%
• Азот в орному шарі (0–25 см) — 0,05–0,5%

Агроному важливо розуміти, у якій формі перебувають елементи живлення на його полях. Легкодоступні водорозчинні речовини становлять лише малу частку від загального запасу, тоді як основна частина заблокована в органіці та важкорозчинних мінералах. У міру того як рослини поглинають розчинені солі, запаси в ґрунтовому розчині поповнюються за рахунок переходу елементів з обмінно-поглиненого, а потім і з резервного стану.

Діагностика азотного живлення та розрахунок потреби в добривах

Вміст азоту в орному шарі безпосередньо залежить від кількості гумусу. Однак валовий запас азоту не відображає реальну картину живлення рослин, оскільки майже весь він зв'язаний в органічних сполуках. Доступність цих запасів залежить від будови органіки та розподіляється за фракціями таким чином:

• негідролізована (найбільш стійка) — 60–80% у сірих лісових ґрунтах та 65–82% у чорноземах;
• важкогідролізована — 8–12% у сірих лісових ґрунтах та 5–10% у чорноземах;
• легкогідролізована та мінеральна — найменша частина запасів (мінеральні форми в сумі рідко перевищують 2%).

Мінеральний азот у формі нітратів (NO3-) та амонію (NH4+) утворюється при розкладанні органіки. Швидкість цього процесу постійно змінюється залежно від температури, вологості ґрунтів, прийомів обробітку ґрунту та попередників. Через таку динаміку вміст доступного азоту коливається протягом усього сезону.

Особливо важливо контролювати рівень азоту при вирощуванні овочевих, плодових та ягідних культур, під які традиційно вносять високі дози органічних та мінеральних добрив. Щоб продукція не накопичувала небезпечні нітрати, дози азотних добрив потрібно розраховувати з урахуванням фактичних запасів мінерального азоту в кореневмісному шарі. Для цього щороку проводьте ґрунтову та рослинну діагностику перед початком сезону.

Забезпеченість азотом	Вміст азоту в шарах ґрунту, мг/кг		Потреба в добривах
	Шар 0–40 см	Шар 0–60 см
За азотом нітратів (N-NO₃)
Дуже низька	< 5	< 3	Дуже висока
Низька	5–10	3–8	Висока
Середня	10–15	8–12	Середня
Висока	> 15	> 12	Відсутня
За сумою мінерального азоту (N-NO₃ + N-NH₄)
Дуже низька	< 7	< 5	Дуже висока
Низька	7–15	5–10	Висока
Середня	15–25	10–20	Середня
Висока	> 25	> 20	Відсутня

Азот: біологічна фіксація та потреби культур

Азотний режим ґрунту безпосередньо визначає продуктивність овочевих та плодово-ягідних культур. Для цих рослин оптимальним вмістом нітратного азоту є 40–45 мг/кг. Агроному важливо контролювати цей показник, пам'ятаючи, що гранично допустима концентрація (ГДК) становить 130 мг/кг. Головним природним джерелом поповнення ґрунтового азоту залишаються бобові культури.

• Оптимальний вміст нітратного азоту — 40–45 мг/кг
• ГДК нітратів у ґрунті — 130 мг/кг
• Частка доступного фосфору — 1–3% від валового
• Частка обмінно-поглиненого калію — 1–2% від валового

Багаторічні бобові трави фіксують атмосферний азот значно ефективніше за однорічні. Період активної азотфіксації у них триває 3–4 місяці, тоді як в однорічників — усього 1,5–2 місяці. У результаті однорічні культури практично повністю витрачають накопичений азот на формування власного врожаю та виносять його під час збирання врожаю. У сприятливих умовах (нейтральний pH, достаток вологи, фосфору, калію та мікроелементів) фіксація азоту конюшиною та люцерною досягає 350 г/м², тоді як зернобобові (горох, боби, квасоля) дають лише 2–8 г/м².

Культура	Загальна кількість азоту, зв'язаного рослинами (г/м²/рік)	Зміна запасів азоту в ґрунті після збирання врожаю (г/м²)
Люцерна	30 (до 50–60)	+10 (до 15–20)
Конюшина	15–16 (до 25–30)	+7,5–10 (до 12,5–15)
Люпин	До 15	Близько +3,0
Зернобобові	5–6	-0,5 (до -1,5)

У середньому за рахунок симбіотичної фіксації бобові культури здатні забезпечити себе азотом на 70%. При плануванні системи живлення враховуйте, що білоголова, червоноголова та брюссельська капуста, гарбуз, столовий буряк і селера мають підвищену потребу в цьому елементі. Вони добре відгукуються на внесення високих доз азотних добрив.

Фосфор і калій: доступність елементів та управління живленням

Фосфор бере участь у всіх ключових процесах життєдіяльності рослин, проте його доступність у ґрунті сильно обмежена. Культури засвоюють елемент тільки у вигляді розчинних солей ортофосфорної кислоти (H₂PO₄^-, HPO₄^2-). На частку цих рухомих сполук припадає всього 1–3% від загального запасу ґрунтового фосфору. Вміст доступних форм фосфору закономірно зростає при переході від дерново-підзолистих і світло-сірих лісових ґрунтів до сірих, темно-сірих лісових ґрунтів і чорноземів.

Для покращення фосфатного режиму ґрунту необхідно регулярно вносити органічні та фосфоровмісні мінеральні добрива. Особливу чутливість до нестачі фосфору проявляють цикорій, качанна та цвітна капуста, гарбуз, пізньостигла морква, кріп і ревінь. Своєчасне забезпечення цих культур доступним фосфором визначає їхню майбутню урожайність.

Калій є основним джерелом живлення рослин, і його запаси в ґрунті багато в чому залежать від материнської породи. У глинистих і суглинкових ґрунтах вміст калію сягає 2% і більше, тоді як у піщаних, супіщаних і торф'яних падає до 0,1%. При цьому рослини можуть засвоїти лише обмінно-поглинутий калій, який становить 1–2% від загальної кількості. Оцінку забезпеченості рослин калієм і фосфором проводять за вмістом їхніх рухомих форм у шарі ґрунту 0–25 см.

У ґрунті безперервно йдуть процеси мобілізації (переходу фосфору і калію в доступні форми) та іммобілізації (зв'язування елементів). Інтенсивність вивільнення поживних речовин залежить від умов вирощування та застосовуваної агротехніки. Швидкість цього процесу визначають такі фактори:

• обсяг органічної речовини в ґрунті;
• біологічні особливості культури, що вирощується;
• глибина і спосіб обробітку ґрунту;
• режим зрошення (полив);
• дози та форми внесених добрив.

            Ступінь             Р2О5                       К2О
 Клас
           забезпече-     За       За Чирико-     За Кирса-   За Чири-
 ґрунту
             ності    Кирсановим*      вим**         новим      ковим
   1      Низька          <80         <100           < 80       <100
   2      Середня        81-150      101-150        81-120     101-150
   3      Підвищена    151-200      151-200       121-170     151-200
   4      Висока       201-300      201-300       171-250     201-300
   5      Дуже висо-      >300       >300           > 250      > 300
          ка
       *Для кислих ґрунтів, **для нейтральних ґрунтів

Фосфор і калій із ґрунтових запасів та внесених добрив не вимиваються з ґрунту, тому аналіз ґрунту на вміст цих елементів, а також кальцію, магнію, мікроелементів можна проводити не щороку, а через два або три роки.

Підвищеною чутливістю до рівня калійного живлення характеризуються капуста білоголова середньопізня, кабачок, редис, петрушка, бруква. Особливо вимогливі до калію буряк столовий, морква столова пізня, селера, а також гарбуз, цикорій. Менш значущою є потреба у томату, огірка, часнику, редьки, шпинату, салату. Слабо відгукуються на калійні добрива квасоля, горох, щавель, салат, цибуля на перо.

Плодові, овочеві та ягідні культури негативно реагують на недостатню кількість у ґрунті рухомого кальцію та магнію. Низький вміст кальцію може бути в кислих ґрунтах, торфовищах. Легкі піщані ґрунти можуть бути збіднені на магній.

Такі овочеві культури, як капуста цвітна, капуста брюссельська, цикорій, гарбуз, хрін, морква пізніх сортів, спаржа, а з ягідних – малина, що відрізняються значною потребою в магнії, можуть позитивно відгукуватися на магнієве добриво навіть при підвищеному вмісті цього елемента в ґрунті. Для внесення в ґрунт можна використовувати калімагнезію, для позакореневого підживлення вегетуючих рослин – сульфат магнію.

Важлива роль при вирощуванні овочевих та плодових культур належить таким мікроелементам, як бор, молібден, марганець, мідь, цинк і кобальт. Вміст більшості цих елементів у рослинах коливається від стотисячних до тисячних часток відсотка. Тому вони отримали назву мікроелементів.

Критерієм забезпеченості рослин мікроелементами (отже, і необхідності внесення мікродобрив) є вміст їх у ґрунті. Причому важливою є не валова кількість, а вміст їх у рухомій формі, доступній для рослин.

Ступінь рухливості мікроелементів у ґрунті залежить від таких факторів:

• материнської породи, біологічної активності та властивостей ґрунту (реакції середовища, карбонатності, гранулометричного та мінералогічного складу, вмісту гумусу, полуторних оксидів);
• застосування комплексу агротехнічних заходів, особливо водної та хімічної меліорації ґрунтів;
• застосування органічних та мінеральних добрив.

За потребою рослин у мікроелементах виділяють три групи сільськогосподарських культур:

• Культури невисокого винесення мікроелементів і порівняно високої засвоювальної здатності: кукурудза, зернобобові, картопля.
• Культури підвищеного винесення мікроелементів із високою та середньою засвоювальною здатністю: коренеплоди, овочі, трави (бобові, злакові, різнотрав'я), соняшник, плодові.
• Культури великого винесення мікроелементів: усі перераховані вище культури в умовах високого агротехнічного фону (застосування зрошення, високих доз добрив, використання кращих сортів, своєчасний обробіток ґрунту та догляд за рослинами тощо).

Вважається, що овочеві культури вирізняються високою потребою в мікроелементах:

• у борі: капуста цвітна, брюссельська, кольрабі, білоголова, селера, буряк столовий;
• у міді: капуста салатна, буряк столовий, морква, шпинат, цибуля на перо;
• у марганці: боби, горох, огірок, салат качанний, редис, редька, шпинат та буряк столовий;
• у молібдені: цвітна капуста, салат качанний, шпинат;
• у цинку: боби овочеві.

Велика потреба в борі проявляється у яблуні, вишні, сливи, а в цинку – у яблуні, рідше груші, особливо в сухі сезони та на вапнованих ґрунтах.

Для інших овочевих культур досить сильна позитивна дія мікродобрив може проявитися на ґрунтах із середньою забезпеченістю рухомими формами мікроелементів, на низько забезпечених ґрунтах мікродобрива більш ефективні.

У таблицях 7, 8 наведено градацію різних типів ґрунтів за вмістом мікроелементів.

Таблиця 7. Групування ґрунтів за вмістом рухомих форм мікроелементів, що визначаються за методом Пейве-Рінькіса, рН 4,8 (для кислих ґрунтів).

Мікроелементи: оцінка забезпеченості ґрунтів та компенсація дефіциту

Для правильного розрахунку доз мікродобрив важливо знати реальний вміст рухомих форм мікроелементів в орному шарі. Ці дані отримують за допомогою хімічного аналізу ґрунтових витяжок. Залежно від типу ґрунту та його кислотності використовують різні екстрагенти.

Елемент	Екстрагент	Низька забезпеченість (мг/кг)	Середня забезпеченість (мг/кг)	Висока забезпеченість (мг/кг)
Марганець	0,1 н H2SO4	менше 30	31–70	більше 71
Цинк	1 н KCl	менше 0,7	0,8–1,5	більше 1,5
Мідь	1 н HCl	менше 1,5	1,6–3,3	більше 3,3
Кобальт	1 н HNO3	менше 1,0	1,1–2,2	більше 2,3
Бор	Н2О	менше 0,33	0,34–0,7	більше 7,1
Молібден	буферний розчин з рН 3,3	менше 0,1	0,11–0,22	більше 0,23

Для нейтральних ґрунтів застосовують інший метод оцінки — з використанням ацетатно-амонійного буферного розчину з pH 4,8. Цей реагент дозволяє точніше визначити рухомі форми металів. У цьому випадку градація рівнів забезпеченості виглядає інакше.

Елемент	Низька забезпеченість (мг/кг)	Середня забезпеченість (мг/кг)	Висока забезпеченість (мг/кг)
Марганець	менше 10,0	10–20	більше 21,0
Цинк	менше 2,0	2,1–5,0	більше 5,1
Мідь	менше 0,20	0,21–0,50	більше 0,51
Кобальт	менше 0,15	0,16–0,30	більше 0,31

У ґрунтах регіону спостерігається виражений дисбаланс елементів. Практично повсюдно фіксується низький вміст цинку та молібдену. У чорноземах часто не вистачає марганцю, тоді як забезпеченість кобальтом, міддю та бором тримається на середньому рівні. Щоб заповнити цей дефіцит, необхідно використовувати органічні добрива, золу та спеціалізовані мікродобрива.

Гумусовий баланс: роль рослинних решток та органіки

Гумус — це головний індикатор родючості та структурного стану ґрунту. Він служить основним резервуаром поживних речовин для рослин: у ньому зосереджено 95–99% ґрунтового азоту, до 60% фосфору, 80% сірки, а також калій, кальцій, магній та мікроелементи. Органічна речовина склеює ґрунтові частинки в агрономічно цінну структуру і служить джерелом енергії для корисної мікробіоти. Крім того, гумус працює як природний бар'єр, зв'язуючи токсичні сполуки, важкі метали та залишки пестицидів.

Вміст гумусу в ґрунтах регіону розподілений нерівномірно. Він закономірно підвищується при переході від сірих лісових ґрунтів до чорноземів вилугуваних та опідзолених, але знижується в чорноземах типових та типових карбонатних. У польових умовах запаси органіки постійно коливаються під впливом двох протилежних процесів. З одного боку йде мінералізація з вивільненням поживних речовин, з іншого — синтез нових гумінових сполук.

Головне джерело відновлення органічної речовини на полях, де не вносять гній — це рослинні рештки. Різні сільськогосподарські культури залишають після себе неоднакову кількість органіки. У середньому по сівозміні цей обсяг становить 20–25 кг/100 м² на рік. Однак потрібно враховувати, що ця маса гуміфікується лише на 12–13%.

• Багаторічні бобові та злакові трави залишають до 100 кг/100 м² рослинних решток (залежно від урожайності зеленої маси).
• Однорічні бобові та злакові суміші, а також зернові культури залишають до 25–30 кг/100 м² решток.
• Просапні культури (картопля та коренеплоди) залишають найменше органіки: після збирання врожаю цукрового буряку в ґрунті залишається не більше 7 кг/100 м² рослинних решток.

• Гумус із багаторічних трав — до 6 кг/100 м² на рік
• Гумус із зернових культур — 4 кг/100 м² на рік
• Гумус із просапних культур — 2 кг/100 м² на рік
• Гумус із 1 т напівперепрілого гною — 50–60 кг

Для оцінки потенціалу конкретного поля необхідно точно знати клас забезпеченості ґрунту гумусом. Це базовий показник, від якого залежить як природна родючість, так і ефективність запланованих доз мінерального живлення. Нижче наведено детальне групування основних типів ґрунтів за рівнем вмісту органічної речовини:

Ґрунт	I дуже низьке	II низьке	III середнє	IV підвищене	V високе
Світло-сірі лісові	≤ 2,5	2,6–3,0	3,1–4,0	4,1–5,0	>5,0
Сірі лісові	≤ 3,5	3,6–4,0	4,1–5,0	5,1–6,0	>6,0
Темно-сірі лісові	≤ 4,5	4,6–5,0	5,1–6,0	6,1–7,0	>7,0
Чорноземи опідзолені	≤ 6,0	6,1–7,0	7,1–8,0	8,1–9,0	>9,0
Чорноземи вилугувані, типові	≤ 7,0	7,1–8,0	8,1–9,0	9,1–10,0	>10,0
Чорноземи звичайні	≤ 6,0	6,1–7,0	7,1–8,0	8,1–9,0	>9,0
Алювіальні	≤ 2,0	2,1–4,0	4,1–7,0	7,1–8,0	>9,0

Однак у практичній роботі важливо враховувати не тільки відсоткову концентрацію, а й фізичний запас елементів у кореневмісному шарі. У шарі 0–50 см запаси гумусу та азоту сильно коливаються залежно від ґрунтово-кліматичної зони регіону. Фактичні середні показники для ґрунтів різних зон Республіки Башкортостан представлені в таблиці нижче:

Зона / Тип ґрунту	Запаси гумусу, т/га	Запаси азоту, т/га
Північна лісостепова зона
Сірі лісові	141	12,0
Темно-сірі лісові	270	14,9
Чорноземи опідзолені	463	24,3
Південна лісостепова зона
Сірі лісові	139	9,9
Темно-сірі лісові	268	14,0
Чорноземи вилугувані	395	21,0
Чорноземи типові	384	20,8
Північно-східний лісостеп
Сірі лісові	147	8,2
Темно-сірі лісові	308	15,6
Чорноземи опідзолені	289	19,4
Передуральська степова зона
Чорноземи опідзолені	478	28,9
Чорноземи вилугувані	380	20,0
Чорноземи типові	372	22,8
Чорноземи типові кар.	300	20,0

• Критичний pH для азотфіксації — 4,5
• Товщина шару оцінки запасів — 0-50 см
• Максимальний запас гумусу в Передураллі — 478 т/га
• Максимальний запас азоту в Передураллі — 28,9 т/га

Вплив кислотності ґрунту на доступність живлення та ріст коренів

Реакція ґрунтового розчину (співвідношення іонів водню H+ та гідроксилу OH-) безпосередньо керує розвитком кореневої системи та доступністю елементів живлення. Для культур однаково небезпечні як сильна кислотність, так і надмірний лужний вплив. Відхилення pH від оптимальних значень здатне повністю заблокувати ефект від внесення дороговартісних мінеральних добрив.

Ґрунти з підвищеною кислотністю переважають у північній, північно-східній та гірсько-лісовій зонах Башкортостану. До них належать дерново-підзолисті, сірі лісові, опідзолені та частково вилугувані чорноземи. У південному лісостепу та зауральській степовій зоні реакція ґрунтового розчину більш сприятлива для рослин — там переважають типові та вилугувані чорноземи.

При підвищеній кислотності ґрунту агроном стикається з такими негативними факторами:

• Погіршується ріст і галуження кореневої системи рослин.
• Знижується проникність клітинних мембран, через що блокується надходження поживних речовин у тканини.
• Відбуваються глибокі порушення у вуглеводному та білковому обміні культур.
• Порушується закладання генеративних органів, що веде до падіння урожайності.
• Активно розмножуються патогенні ґрунтові гриби.
• Збільшується розчинність токсичних для рослин сполук алюмінію та марганцю.
• Зростає дисперсність гумусу, через що органічна речовина швидше вимивається.
• Доступні фосфати зв'язуються в нерозчинні солі із залізом та алюмінієм.
• Знижується рухливість важливого мікроелемента — молібдену.

Для розробки стратегії хімічної меліорації поля класифікують за величиною pH сольової витяжки (обмінної кислотності) та гідролітичної кислотності (Нг). Ці показники дозволяють точно розрахувати потребу у вапнуванні:

Клас ґрунту	рН сольової витяжки (pH KCl)	Ступінь кислотності	Потреба ґрунтів у вапнуванні	Гідролітична кислотність (Нг)
I	4,0 і нижче	Дуже сильнокисла	Дуже сильна	понад 6,0
II	4,1–4,5	Сильнокисла	Сильна	5,1–6,0
III	4,6–5,0	Середньокисла	Середня	4,1–5,0
IV	5,1–5,5	Слабокисла	Слабка	3,1–4,0
V	5,6–6,0	Близька до нейтральної	Дуже слабка	2,1–3,0
VI	6,0 і більше	Нейтральна	Відсутня	менше 2,0

Ставлення сільськогосподарських культур до кислотності ґрунту

Більшість культурних рослин і корисних ґрунтових мікроорганізмів показують найкращу продуктивність у слабокислому та нейтральному середовищі. Однак чутливість до відхилення pH від оптимального рівня у різних культур суттєво різниться. Щоб спланувати ефективну систему живлення, агроному необхідно враховувати індивідуальні вимоги кожної рослини до ґрунтового середовища.

Культура	Сприятливий інтервал pHKCl	Культура	Сприятливий інтервал pHKCl
Буряк столовий	7,0–7,5	Салат	6,0–7,0
Капуста	7,0–7,4	Соняшник	6,0–6,8
Огірки	6,4–7,5	Редис	5,0–7,3
Цибуля	6,4–7,5	Морква	5,6–7,0
Соя	6,5–7,5	Томат	5,0–8,0
Горох	6,0–7,0	Картопля	4,5–6,3
Квасоля	6,4–7,1	Люпин	4,6–6,0

Усі овочеві культури за їхнім ставленням до кислотності ґрунту та чутливістю до вапнування поділяють на п'ять основних груп. Найчутливіші з них потребують обов'язкового розкислення ґрунту вже при незначному відхиленні показників. Інші рослини, навпаки, погано переносять надлишок кальцію, тому під них меліоранти вносять у знижених дозах.

• Граничний pH для вапнування буряка та капусти — 5,8–6,0
• Граничний pH для вапнування гороху та огірків — 5,6
• Граничний pH для вапнування баклажанів та дині — 5,5
• Граничний pH для вапнування картоплі та томатів — 5,1

• Найбільш чутливі до кислотності (вапнування необхідне при pH 5,8–6,0 і нижче) — буряк (столовий та кормовий), гірчиця, капуста качанна, цибуля, часник.
• Чутливі до підвищеної кислотності (оптимальна реакція pH 6–7, вапнування доцільне при pH 5,6 і нижче) — горох, соняшник, огірки.
• Ті, що переносять помірну кислотність (позитивно відгукуються на вапнування, процедура доцільна при pH 5,5 і нижче) — капуста цвітна, баклажан, диня.
• Малочутливі до надмірної кислотності (погано переносять надлишок кальцію, вапно вносять зниженими дозами на середньо- та сильнокислих ґрунтах при pH 5,1 і нижче) — картопля, томат, редис, морква, кабачки, гарбуз.
• Малочутливі до кислотності (практично не потребують вапнування) — люпин, щавель, цикорій.

Крім загальних діапазонів сприятливого росту, існують конкретні оптимальні значення реакції ґрунтового розчину для овочевих культур. При цих показниках рослини розвиваються найбільш ефективно і формують максимальну продуктивність. Дані параметри слугують орієнтиром при плануванні сівозміни та розміщенні культур.

pHKCl 5,0	pHKCl 5,5	pHKCl 6,0	pHKCl 6,5
Цикорій	Морква	Капуста білоголова	Спаржа
Редис	Гарбуз	Капуста цвітна	Буряк
Редька	Томат	Огірок	Селера
	Кольрабі	Диня	Салат
	Ревінь	Баклажан	Часник
		Хрін	Цибуля
			Перець

Вапнування як основа управління ґрунтовим середовищем

Хімічна меліорація кислих ґрунтів будується на зміні складу поглинених катіонів, головним чином шляхом введення кальцію у ґрунтовий поглинальний комплекс. Основним методом нейтралізації надмірної кислотності залишається вапнування — внесення кальцію або магнію у формі карбонатів, оксидів або гідроксидів. Цей прийом не просто змінює реакцію ґрунтового середовища, а комплексно покращує агрохімічні, біологічні та водно-фізичні властивості ґрунту.

Внесення вапна справляє багатосторонній позитивний вплив на орний горизонт. У ґрунті знижується рухливість токсичних для рослин алюмінію, марганцю та заліза. Одночасно з нейтралізацією кислотності відбувається коагуляція ґрунтових колоїдів, що перешкоджає їх вимиванню. Це веде до утворення водотривких агрегатів, покращує водно-повітряний та температурний режими, а також полегшує обробіток ґрунту.

Хімічна меліорація активізує життєдіяльність корисних ґрунтових мікроорганізмів і пригнічує розвиток патогенів, знижуючи ризик хвороб культур. Також вапнування впливає на доступність мікроелементів для рослин. Наприклад, сполуки молібдену переходять у більш засвоювані форми. Сполуки бору та марганцю, навпаки, стають менш рухливими й потребують особливого контролю.

Дози внесення вапна. При вапнуванні ґрунтів вважається достатнім знизити її кислотність до рН 5,8-6,0. Для виробничих цілей дози внесення вапна визначають за величиною рН сольової витяжки з урахуванням гранулометричного складу ґрунту для досягнення оптимальних рівнів кислотності.

Таблиця 14. Орієнтовні дози вапна (СаСО3) залежно від рН сольової витяжки та гранулометричного складу ґрунтів, кг/м2.

                                      рН сольової витяжки
  Гранулометричний
        склад            4,5
                                    4,6    4,8    5,0    5,2    5,4    5,5
                       і менше
            1               2         3      4      5      6      7      8
 Легкосуглинковий         0,47      0,45   0,40   0,35   0,30   0,27   0,25

1 2 3 4 5 6 7 8 Середньосуглинковий 0,57 0,55 0,50 0,45 0,40 0,37 0,35 Важкосуглинковий 0,77 0,76 0,65 0,55 0,50 0,47 0,45 Глинистий 0,85 0,80 0,75 0,65 0,60 0,50 0,47