Діагностика та профілактика кореневих гнилей декоративних горщикових культур

Кореневі та прикореневі гнилі (види Pythium та Phytophthora)

Майже всі горшкові культури сприйнятливі до цих грибів. Симптоми ураження — вилягання сходів, гниль бульбоцибулин, коренева гниль нез’ясованої природи, прикоренева гниль живців та стеблова гниль укорінених рослин, майже придатних для реалізації.

Господарі: алое, азалія, бегонія, кальцеолярія, дзвоники, хлорофітум, целозія, колеус, цинерарія, драцена, фатсхедера, фуксія, глоксинія, плющ, гортензія, каланхое, пеперомія, філодендрон, пуансеттія, примула, сентполія, сциндапсус, зигокактус.

Першим типовим показником кореневої, прикореневої гнилі чи гнилі бульбоцибулин найчастіше слугує затримка росту, за якою йдуть хлороз листя і іноді — в'янення, особливо в сонячні дні. При появі ознак в'янення в теплиці зазвичай проводять додаткові поливи, а це, як правило, призводить до посилення симптомів. Обстеживши уражені рослини, можна виявити чорні водянисті плями біля основи або загнивання коренів (у тому числі відшаровування зовнішніх тканин) або бульбоцибулин.

Збудники гнилей мешкають у ґрунті або воді і заносяться до теплиці найчастіше з незнезараженим субстратом, але джерелами інфекції можуть слугувати забруднені горщики, ящики та стелажі, а також ставкова та накопичувана в цистернах вода, але не водопровідна. Живці, забруднені ґрунтом, — це ще одне джерело патогенів.

Посилення шкідливості, як правило, пов'язане з високою концентрацією інокулюму, перезволоженістю ґрунту або його прогріванням до 10—20 °С. Оптимальна температура для швидкого розвитку патогена — показник видоспецифічний. Водночас у компості, який був сильно інфікований на початку сезону, можуть розвиватися здорові рослини, якщо умови для них ідеальні. Розвиток симптомів часто визначається швидкістю росту кореневої системи: якщо рослина швидко формує нові корені, вона зовні здається здоровою, але при сповільненні росту коренів на ній з'являються гострі симптоми ураження.

Рис. 17.1. Різний ступінь розвитку кореневої та прикореневої гнилі цинерарії (збудник Phytophthora cryptogea); зліва вгорі — здорова рослина.

Боротьба. Необхідно підтримувати гігієну, використовувати живці від здорових маточних рослин і проводити розмноження в чистих контейнерах та знезараженому субстраті. При загущеному садінні на невеликій ділянці доцільно видалити всі розмножувані рослини, на яких з'явилися хоча б дуже слабкі ознаки ураження, а також частину зовні здорових рослин навколо осередку ураження. Певний захист від видів Pythium та Phytophthora забезпечує закладення в ґрунт або полив після укорінення такими фунгіцидами, як етридіазол і пропамокарб-гідрохлорид. На деяких видах рослин з успіхом застосовували поливи каптаном, цинебом і тирамом. Однак хімічна боротьба навряд чи буде ефективною, якщо починати обробки після появи симптомів. Ризоктоніозна гниль стебел та коренів (Rhizoctonia solani)

Симптоми ураження ризоктоніозом часто невідмінні від тих, що викликаються видами Pythium та Phytophthora. Патоген уражає корені, бульбоцибулини, стебла і іноді листя.

Господарі: азалія, бегонія, кальцеолярія, цинерарія, циссус, цикламен, фітонія, фуксія, глоксинія, гінура, хойя, гортензія, каланхое, пелліонія, пеперомія, пуансеттія, примула, шизантус, сонерила і традесканція.

Детальне обстеження уражених рослин дозволяє іноді виявити типові ознаки ризоктоніозу. Патоген формує грубий бурий міцелій, який вкриває уражені тканини, особливо на листі та стеблах, а іноді розростається по поверхні субстрату або компосту. Шар розрослого міцелію може бути настільки щільним, що видалити уражені рослини з горщиків можна тільки з грудкою компосту або ґрунту. На стеблах, бульбобруньках, бруньках та листі збудник викликає світло-бурі, зазвичай сухі некрози.

Rhizoctonia solani — широко поширений ґрунтовий гриб, що швидко розвивається в компості, особливо при температурах у межах 20 °С. Він стає особливо агресивним у теплому та вологому середовищі, але втрачає активність у дуже сухому або перезволоженому субстраті. Утворення спор відбувається рідко, хвороба поширюється за рахунок вегетативного росту міцелію, з ураженими рослинами або забрудненими матеріалами.

Боротьба. Проти ризоктоніозу ефективні ті ж методи боротьби, що й проти видів Pythium та Phytophthora. При появі симптомів ураження всі хворі, а також сусідні здорові рослини слід видалити, особливо при загущеному їх садінні. До фунгіцидів, ефективних проти R. solani, належать іпродіон, квінтоцен, толклофос-метил і певною мірою беноміл. Квінтоцен найкраще закласти в компост, хоча деякі види рослин дуже чутливі до нього, тому спочатку доцільно провести пробну обробку. Іпродіон і беноміл можна використовувати шляхом обприскувань або поливів як профілактичні заходи або для пригнічення вже розвиненого захворювання.

Чорна коренева гниль (Тhіеlаvіороѕіѕ bаѕісоlа)

При ураженні коренів з'являються симптоми, аналогічні тим, що викликаються видами Pуthіum та Phytophthora. Хворі рослини погано розвиваються, на листі з'являється хлороз, у несприятливому середовищі починається в'янення.

Господарі: бегонія, цинерарія, цикламен, глоксинія, каланхое, пеларгонія, пуансетія, примула.

легше за все при мікроскопічному дослідженні. Зовнішні тканини коренів зазвичай загнивають, стають світло-бурими, іноді чорними. Ураження може поширитися і на основу стебла. Патоген утворює безліч хламідоспор, які можуть тривалий час зберігатися в ґрунті. Хламідоспори та конідії поширюються з рослинними рештками, бризками води або з поливною водою. Основні джерела інфекції — забруднений компост і контейнери. Посилення розвитку хвороби зазвичай проявляється на рослинах у вологому компості з температурою 15— 20 °С.

Боротьба. Чорна коренева гниль не розвивається в епіфітотію при дотриманні правил гігієни та агротехніки вирощування. Досвід показує, що захист коренів, запобігання або пригнічення захворювання забезпечують поливи деякими фунгіцидами. Проти Т. bаѕісоlа ефективні бензимідазоли і в дещо меншій мірі пропамокарб гідрохлорид, цинеб і каптан.

Бура коренева гниль (Thіеlаvіорѕіѕ bаѕісоlа, син. Cylіndrосаrроn dеѕtruаnѕ)

Цей патоген викликає буру гниль коренів багатьох горщикових рослин, за симптомами невідмінний від інших збудників кореневих гнилей.

Господарі: азалія, бегонія, цикламен, глоксинія, пеларгонія.

У хворих рослин сильно пошкоджена кора коренів, що призводить до відшаровування кортикальних тканин від центрального провідного пучка. Гниль може поступово охопити всю кореневу систему і перейти на основу стебла. При ураженні кінчиків коренів і розвитку додаткових корінців, також з ознаками бурої гнилі, вся коренева система виглядає сильно розгалуженою. У вологих умовах патоген утворює на уражених тканинах численні спори, які розносяться з поливною водою. Основними джерелами інфекції служать компост і ґрунт, з повітрям спори не переносяться.

Боротьба. При дотриманні правил гігієни та використанні незабрудненого спорами компосту захворювання розвивається рідко. Введення в компост незнезаражених компонентів, наприклад гнилих листків, часто призводить до сильних спалахів бурої кореневої гнилі.

Хороші результати дає полив фунгіцидами, наприклад цинебом, каптаном або беномілом, внесеними до появи симптомів ураження. Регулярні поливи уражених рослин з інтервалами у 2—3 тижні стримують подальше поширення кореневої гнилі та сприяють відновленню уражених рослин.

: чл 5: 3 7 4 4 \ № м ме”: “ к | „Г С ‚ с: = $7 В. ^— и. } т 5 | ‚ 1% а ее т. * АУУ и, / И. а и. мт их ож Рис. 17.2. Коренева гниль МИЯ Вт. % вх. цикламена, що викликається 1 ч:% $ г $ < А». Е уу Thielaviopsis basicola. При по0х 7 “ %.М Л, раженні починається побу5 к ах рення і почорніння т ОЕВНХ ин С Ч | за <. корінців, їх кінчики о;,ь\ 20: 8. утонюються, формується гі “+ че. ОК ь а додаткових корінВи ь А? т СХ веде Вих 12+ 355 Сіра гниль (Bоtrytіѕ сіnеrеа)

Цей повсюдно поширений патоген уражає листя, стебла і квітки безлічі рослин. До господарів, на яких захворювання буває особливо шкідливим, належать бегонія, цинерарія, цикламен, фуксія, пеларгонія, пуансетія, сентполія і традесканція.

На ураженому листі та стеблах розвиваються плями типової світло-бурої гнилі, що у вологих умовах вкриваються сірим нальотом плісняви. На квітках видно дрібні темнозабарвлені цятки, часто пурпурні, які іноді розростаються, призводячи до повного загнивання квіток. Гриб може рости сапрофітно на будь-якому органічному субстраті, утворюючи численні спори, які легко поширюються вітром. На уражених тканинах іноді формуються чорні склероції, здатні виживати протягом тривалих періодів посухи, а також при високих або низьких температурах. Розвитку хвороби сприяють висока відносна вологість повітря і температури в межах 15— 25 °С.

Боротьба. Найбільш ефективний спосіб захисту від епіфітотій сірої гнилі — підтримання відносної вологості у теплиці на рівні, несприятливому для розвитку патогену. Розвиток хвороби різко слабшає за відсутності зів'ялого листя й механічних пошкоджень, що служать ідеальними воротами для інфекції.

Обробки фунгіцидами та контролювання режиму в теплиці завжди забезпечують пригнічення сірої гнилі. До найбільш ефективних фунгіцидів належать іпродіон, винклозолін і бензимідазоли за умови, що патоген не виробив до них стійкості (див. стор. 131), а також каптан і тирам. При боротьбі з плямистістю квіток необхідно дотримуватися обережності, оскільки симптоми фітотоксичності або наліт фунгіциду на квітках і листі можуть виявитися більш шкідливими для отримуваної продукції, ніж саме захворювання.

Борошниста роса вражає багато горщикових рослин, викликаючи типовий білий наліт на поверхні листків, а іноді на стеблах, черешках і квітках.

Господарі: бегонія (Oitis Begoniae), циссус (Oitis sp.), глоксинія (Oitis sp.), гортензія (Hydrangea macrophylla), цинерарія (Sphaerotheca fuliginea), каланхое (Erysiphe polygoni), сенполія (Oitis sp.).

При розвитку на гортензії, сенполії, Cissus antarctica та бегонії рекс гриб утворює округлі плями борошнистого нальоту різноманітного кольору (від тьмяного сіро-бурого до білого), з конідіальним спороношенням або без нього. У сенполії в першу чергу зазвичай уражаються квітконіжки та чашечки. Більшості патогенів для розвитку необхідні висока відносна вологість і температура від 15 до 20 °С. На думку багатьох квітникарів, при нестачі вологи (наближення до точки в'янення) рослини більш сприйнятливі до борошнистої роси.

Хвороба поширюється за допомогою спор, які розносяться повітрям на великі відстані, але не виживають при сильній засусі або різких коливаннях температури. Патогени в цілому видоспецифічні щодо рослин або мають дуже обмежене коло господарів. Тому основним джерелом інфекції слугує чергове насадження тієї самої рослини-господаря.

Маточні рослини необхідно постійно підтримувати в здоровому стані. Якщо борошниста роса вже з'явилася в теплиці, повністю придушити її складно, адже ознаки хвороби проявляються тільки в сприятливих для патогена умовах. Регулювання вологості повітря допомагає запобігти спалаху, але для повної перемоги над хворобою цього замало. На більшості культур не обійтися без стандартних високоефективних обприскувань фунгіцидами.

Асортимент препаратів проти борошнистої роси величезний. Однак через видове і сортове розмаїття горщикових культур засоби з невідомими властивостями потрібно спочатку протестувати на кількох рослинах. Тільки після цього можна переходити до суцільного обробітку.

Високу ефективність проти патогена показують бензимідазоли, динокап, імазаліл, піразофос і бупіримат. Для обробок під час цвітіння або перед реалізацією горщикових рослин часто застосовують комбінекс — суміш тираму з мінеральною оливою і перметрином. Цей препарат не залишає видимого нальоту на листках, але надійно працює тільки при слабкому розвитку борошнистої роси.

Непатогенне розростання листків: причини та профілактика

Це непатогенне захворювання часто вражає пеларгонію плющолисту та каланхое. У групі ризику також знаходяться фікус, плющ, гортензія, пілея та солянум. Основна ознака розладу — опуклі пухирці розміром з голівку шпильки або здерев’янілі бородавки на нижньому боці листків. Рослина при цьому розвивається нормально, але сильно втрачає в якості.

Розростання тканин відбувається через дисбаланс: листки поглинають воду швидше, ніж встигають випаровувати. У результаті клітини в зоні продихів переповнюються вологою. Проблема загострюється при високій відносній вологості повітря і нагріванні ґрунту, причому у рослин з потужною кореневою системою ураження листків виражене сильніше.

Іноді водянка виникає через залишки фунгіцидів після обробок. Препарати на основі мінеральних олив можуть закупорювати продихи та гідатоди. На пошкоджених ділянках часто оселяються вторинні патогени та бактерії — збудники м'яких гнилей.

Щоб не допустити появи фізіологічних розростань, дотримуйтесь правил догляду:

• уникайте підвищеної вологості повітря та сильного прогріву ґрунту, особливо у фази активного росту рослин;
• проводьте обробки препаратами на основі мінеральних олив з обережністю і не надто часто;
• розставляйте горщики на стелажах вільніше для доброї циркуляції повітря;
• поливайте рослини помірно і регулярно оглядайте їх на наявність вторинних гнилей.