Телязіоз великої рогатої худоби: симптоми, діагностика та лікування

Телязіоз ВРХ: симптоми, лікування та профілактика

Телязіоз — небезпечний гельмінтоз очей великої рогатої худоби, який переносять пасовищні мухи у літній період. Захворювання спричиняють дрібні нематоди, які локалізуються у кон'юнктивальному мішку, під третьою повікою, у протоках слізної залози та слізно-носовому каналі. Через свербіж та біль тварини стають неспокійними, мотають головою, втрачають апетит, що призводить до різкого падіння надоїв.

Розпізнати захворювання можна за характерними клінічними ознаками. У хворих тварин спостерігаються сльозотеча, світлобоязнь, почервоніння та набряк кон'юнктиви, набрякання повік. У запущених випадках розвиваються кератит, виразки на рогівці та більмо. Захворювання перебігає гостро, особливо у телят віком від 4 місяців і старше.

Для постановки точного діагнозу ветеринарні фахівці орієнтуються на клінічні ознаки та досліджують змиви з кон'юнктивальних порожнин тварин. Своєчасне виявлення збудника дозволяє запобігти важким ураженням рогівки. При підтвердженні захворювання негайно розпочинають комплексну терапію.

• Довжина нематод-збудників — до 21 мм
• Розвиток личинок у мухах — 3–4 тижні
• Строк дозрівання в оці ВРХ — 125–200 днів
• Тривалість хвороби — 1–2 місяці

Засіб для промивання	Концентрація / Рецептура
Розчин борної кислоти	2–3 %
Емульсія лізолу	3 %
Емульсія іхтіолу	3 %
Водний розчин йоду (підігрітий до 38–39 °С)	1 г кристалічного йоду, 2 г йодистого калію, 2 л кип'яченої води

1. Промийте очну порожнину тварини одним із лікувальних розчинів зі спринцівки з м'яким наконечником під помірним тиском.
2. Повторіть промивання тричі з інтервалом у 2–3 дні.
3. При ускладненні вторинною інфекцією (гнійний кон'юнктивіт, кератит) призначте симптоматичне лікування пеніциліном або сульфаніламідними препаратами.
4. Проведіть системну дегельмінтизацію: введіть дорамектин (підшкірно або внутрішньом'язово у дозі 0,2 мг/кг) або діетилкарбамазин (підшкірно у дозі 9–13 мг/кг).

Трихінельоз: біологія паразита та економічні ризики

Трихінельоз — паразитарне захворювання, що перебігає гостро або хронічно, спільне для тварин і людини. Збудник — дрібна нематода: самець має довжину 1,4–1,6 мм і ширину 0,14 мм. Серед збудників описані свинячі трихінели, трихінели від хижих тварин Євразії, трихінели від хижих Африки, а також трихінели від єнота-полоскуна з Дагестану.

Дорослі паразити локалізуються у тонкому кишечнику, а личинки — у поперечносмугастих м'язах господарів. До захворювання сприйнятливі свині, собаки, вовки, лисиці, коти, ведмеді, щури, миші. Також трихінельоз уражає диких кабанів, борсуків, песців, горностаїв, норок, соболів, тхорів, їжаків, тигрів, диких м'ясоїдних та гризунів. Гельмінтоз реєструють і у морських ссавців — китів, моржів, тюленів.

• Господарі паразита — понад 100 видів ссавців
• Строк життя самок у кишечнику — до 8 тижнів
• Інвазійність личинок — через 17,5 діб
• Життєздатність у м'язах — до 25 років

Зараження тварин і людини відбувається при поїданні м'яса, що містить живі інкапсульовані личинки трихінел. В організмі нового господаря паразити проходять складний цикл розвитку, послідовно змінюючи локалізацію. Повний шлях перетворення личинки на дорослий організм і процес подальшого зараження м'язів складається з кількох ключових етапів.

1. У шлунку господаря капсула з'їденого м'яса руйнується, вивільняючи личинку завдовжки близько 1 мм, яка швидко мігрує у тонкий кишечник.
2. Паразити досягають статевої зрілості; вже через 44 години у матці самок з'являються зрілі яйця. Самки впроваджуються головним кінцем у слизову оболонку і запліднюються, після чого самці гинуть.
3. На 4-ту добу після зараження самки починають відроджувати живих личинок (одна особина виробляє до 2100 личинок розміром 1,2 мм завдовжки та 0,006 мм завширшки).
4. Личинки розносяться током крові та лімфи по організму, проникають під сарколему м'язових волокон і згортаються у спіраль.
5. З 4-го по 12-й тиждень навколо личинок формується капсула. У свиней вона починає звапнюватися через 6 місяців, а повністю цей процес завершується через 15–16 місяців.

Клінічна картина, діагностика та лікування трихінельозу свиней

При ураженні трихінельозом личинки паразита мігрують по організму свині, травмуючи тканини та спричиняючи внутрішні крововиливи. Продукти їхньої життєдіяльності та розпаду викликають загальну інтоксикацію, а дорослі особини порушують цілісність слизової оболонки кишечника, відкриваючи шлях для вторинних інфекцій. Це призводить до сильної алергізації організму тварини. Хвороба перебігає без специфічних клінічних ознак, але ветеринару слід звернути увагу на короткочасні підйоми температури, загальне пригнічення, м'язові болі, шкірний свербіж та переміжну кульгавість.

Личинки трихінел надзвичайно стійкі до зовнішніх впливів, тому звичайні методи кулінарної обробки м'яса не гарантують безпеку. Вони виживають при слабкому солінні та стандартному копченні, а в м'ясі, що гниє, зберігають активність місяцями. Знищити паразита у свинячих тушах можна тільки суворо контрольованим температурним впливом.

Умови зовнішнього середовища та температурний режим	Строки виживаності личинок трихінел
М'ясо, що гниє	До 4 місяців
Заморожування до -10 °С	Тривалий час
Заморожування до -30 °С	Гинуть через 52–64 години
Нагрівання до 50 °С	Гинуть через 15–18 годин

Патологоанатомічний діагноз ставлять за результатами огляду туш. Найчастіше трихінели локалізуються в ніжках діафрагми, м'язах язика, стравоходу, гортані, а також у міжреберних і грудних м'язах. У рідкісних випадках паразитів можна виявити в паренхіматозних органах і м'язових прошарках свинячого сала. Посмертна діагностика включає обов'язкову трихінелоскопію: компресорне дослідження або метод перетравлення проб у штучному шлунковому соку, який визнаний найбільш точним.

• Кількість зрізів для аналізу — 24 шт.
• Розмір зрізу з ніжки діафрагми — з пшеничне зерно
• Курс фенбендазолу при м'язовій формі — 1–3 дні
• Дозування фенбендазолу — 2,5–50 мг/кг

Специфічне лікування трихінельозу для тварин не розроблено, тому основні зусилля ветеринарної служби мають бути спрямовані на профілактику. Не можна допускати згодовування свиням бійнинних відходів без їх попереднього знешкодження. На фермах необхідно проводити жорстку дератизацію, оскільки миші та щури є ключовим резервуаром інфекції й активно переносять її в господарства. У людей при зараженні трихінельозом застосовують тіабендазол та інші бензимідазоли.

Основи протозоології та специфіка піроплазмідозів

Протозоози — це небезпечні хвороби тварин і птиці, що викликаються одноклітинними організмами (найпростішими). Їхнім вивченням займається протозоологія. Анатомічно найпростіші складаються з ядра і цитоплазми. Як органи руху вони використовують джгутики, війки або псевдоподії.

Надходження поживних речовин відбувається або через спеціальний органоїд — цитосом, або шляхом всмоктування всією поверхнею тіла за допомогою фагоцитозу або піноцитозу. Розмноження цих організмів здійснюється безстатевим і статевим шляхами. Безстатеве розмноження включає просте або множинне ділення (шизогонію), а також брунькування. У життєвому циклі паразитів ці процеси закономірно чергуються зі статевим процесом — копуляцією або кон'югацією.

Для ветеринарії найбільше значення мають три класи найпростіших: споровики, джгутикові та інфузорії. Клас споровиків об'єднує кілька ключових рядів, що викликають небезпечні хвороби у тварин і птиці. До них належать ряди піроплазмід, кокцидій і мікроспоридій.

• Ряд піроплазмід (збудники піроплазмідозів);
• Ряд кокцидій (збудники кокцидіозів);
• Ряд мікроспоридій (збудники мікроспоридіозів).

Піроплазмідози, також відомі як гемоспоридіози, викликаються споровиками родин бабезіїд і тейлеріїд. Ці хвороби широко поширені в південних регіонах. Вони завдають серйозних економічних збитків тваринництву, що зумовлюється зниженням продуктивності тварин та їхньою масовою загибеллю.

Показник летальності тварин	Значення
Масова загибель при піроплазмідозах	20–60% і більше
Смертність дорослих тварин при бабезіозах	40–60%

Піроплазмідози становлять серйозну загрозу для тваринницьких господарств, викликаючи масову загибель худоби. Хвороба поширюється швидко, але тільки за наявності трьох обов'язкових умов: хворих тварин (або прихованих носіїв серед перехворілого поголів'я), активних іксодових кліщів-переносників і сприйнятливої худоби. Без розриву цього ланцюга зупинити зараження пасовищ неможливо.

Бабезіоз: розвиток хвороби, симптоми та схема лікування

Бабезіози — це гострі протозойні хвороби, які вражають рогату худобу">велику рогату худобу, овець і кіз. Найтяжче хворобу переносять дорослі тварини, тоді як молодняк перехворіє безсимптомно, залишаючись при цьому прихованим джерелом зараження. Збудники хвороби (розміром 1,5–2,4 мкм) проникають в еритроцити, руйнують їх, порушують окислювальні процеси в організмі та викликають загальну інтоксикацію. Кліщі-переносники заражаються під час ссання крові, розмножують паразитів у своєму тілі множинним діленням і передають їх наступному поколінню трансоваріально (через яйця). Тварини заражаються переважно на лісових і зарослих чагарником пасовищах, але кліщів можна занести і в стійла разом зі свіжоскошеною травою.

• Смертність дорослих тварин — 40–60%
• Інкубаційний період хвороби — 8–14 днів
• Критична температура тіла — 40–42 °С
• Зниження еритроцитів — до 2 млн в 1 мм³
• Падіння гемоглобіну — до 30%

Перші ознаки зараження проявляються млявістю, відмовою від корму, припиненням жуйки та атонією шлунково-кишкового тракту, яка переходить у запор. У молочних корів різко падають удої, а пульс і дихання частішають. На 2–3-й день сеча набуває рожевого, а потім темно-червоного кольору (у кіз колір сечі не змінюється). Слизові оболонки спочатку бліднуть, а потім стають жовтяничними.

При виявленні симптомів необхідно негайно ізолювати хворих і розпочати специфічне медикаментозне лікування. Перехворіла худоба набуває нестерильного імунітету, який зберігається до одного року. Своєчасне втручання дозволяє врятувати більшу частину стада і не допустити важких ускладнень.

Специфічний препарат	Концентрація і дозування	Спосіб введення
Гемоспоридин	1%-й розчин, 0,5 мг/кг	Підшкірно або внутрішньом'язово
Флавакридин	1%-й розчин, 3–4 мг/кг	Внутрішньовенно
Піроплазмін	1%-й розчин, 2 мг	Підшкірно
Береніл (азидин)	7%-й розчин, 3,5 мг/кг	Внутрішньом'язово

Профілактика бабезіозу зводиться до окультурення пасовищ і знищення кліщів. При виникненні спалаху в господарстві застосовують хіміопрофілактику. Для цього всьому поголів'ю вводять азидин у лікувальному дозуванні один раз на 12 днів.

Піроплазмоз: діагностика та особливості перебігу

Піроплазмоз перебігає гостро і вражає не тільки рогата худоба">велику рогату худобу, а й овець, кіз, коней, мулів, собак і свиней. Збудники захворювання більші за бабезії (2–6 мкм) і локалізуються в центрі еритроцитів, вражаючи до 20% усіх клітин крові. У тілі тварин паразити розмножуються поділом або брунькуванням, а в кліщах-переносниках проходять цикл шизогонії. Поширення хвороби залежить від клімату: на півдні Казахстану кліщі активні майже цілий рік, а в північних регіонах спалахи мають суворо сезонний характер (весна, літо і осінь). Зараження відбувається на пасовищах, а також у стійлах при занесенні кліщів із травою.

1. Оцінити епізоотологічну ситуацію: наявність активних кліщів-переносників на тілі тварин, сезон року і тип пасовищ.
2. Провести клінічний огляд: зафіксувати лихоманку (41–42 °С), пригнічений стан, задишку, жовтяничність кон'юнктиви та атонію передшлунків.
3. Перевірити характерні симптоми: поява гемоглобінурії (червоної сечі) на 2–3-й день у жуйних або помутніння сечі у коней.
4. Взяти мазки крові для мікроскопічного дослідження на наявність піроплазм в еритроцитах.
5. При падежі провести розтин трупа для підтвердження діагнозу за збільшенням селезінки та жовтяничністю внутрішніх тканин.

• Смертність дорослих тварин — до 60%
• Інкубаційний період у ВРХ — 14–24 дні
• Інкубаційний період у овець і коней — 8–10 днів
• Тривалість хвороби у коней — 8–12 днів

Клінічний перебіг піроплазмозу має свої особливості у різних видів тварин. У овець і корів при відсутності лікування смерть настає швидко — на 5–7-й день хвороби. У коней захворювання триває трохи довше (8–12 днів), супроводжується виділенням каламутної жовтяничної сечі, а жеребні кобили при зараженні абортують. Своєчасна діагностика та ізоляція захворілих особин допомагають уникнути масового падежу в господарстві.

Специфічна терапія піроплазмозу та профілактика кліщових інвазій

При підтвердженні піроплазмозу у великої рогатої худоби лікування починають негайно, оскільки зволікання веде до важких втрат продуктивності та падежу тварин. Терапія має бути комплексною: крім специфічних протипаразитарних препаратів обов'язково призначають підтримувальні серцеві та проносні засоби. Хвору худобу переводять на щадний раціон, що включає свіжу зелену траву, подрібнені коренеплоди, а також парне молоко або свіжий обрат.

• Дозування трипансиню — 5 мг/кг у 1%-м розчині внутрішньовенно
• Дозування беренілу (азидину) — 3,5 мг/кг у 7%-м розчині внутрішньом'язово
• Дозування трипафлавіну — 3–4 мг/кг у 1%-м розчині внутрішньовенно

Профілактика піроплазмозу будується на знищенні кліщів-переносників у зовнішньому середовищі та безпосередньо на тваринах. У полях проводять агротехнічні заходи — оранку пасовищ і подальшу сівбу культурних трав. Тварин і тваринницькі приміщення регулярно обробляють акарицидами, а за потреби вдаються до хіміопрофілактики азидином.

Еймеріози тварин: життєвий цикл збудника, симптоми та лікування

Кокцидіози становлять серйозну загрозу для тваринницьких господарств, особливо для молодняку. Ці хвороби спричиняються найпростішими родини еймеріїд, залежно від роду яких розрізняють еймеріоз, ізоспороз, токсоплазмоз та інші патології. Найбільше значення для практики має еймеріоз, що вражає кишечник, печінку та інші внутрішні органи великої рогатої худоби, овець, кролів та птиці.

Збудник хвороби — мікроскопічні еймерії розміром від 11 до 40 мкм. Паразити локалізуються переважно в епітелії кишечника, хоча у кролів вони також вражають жовчні протоки печінки, а у птиці — слизову оболонку ниркової миски. Життєвий цикл паразита включає безстатеве розмноження (шизогонію) і статевий процес (гаметогонію) в організмі хазяїна, а також спорогонію в зовнішньому середовищі.

За сприятливих умов (тепло, волога, доступ кисню) спорогонія в зовнішньому середовищі завершується за 2–3 дні. При цьому цитоплазма ооцисти ділиться на 4 споробласти, роблячи її інвазійною. Такі спорульовані ооцисти можуть зберігати життєздатність у навколишньому середовищі до року і більше.

Стадія на схемі	Процес розвитку збудника (еймерії)
1	Спорозоїт
2–4	Розвиток шизонтів першої та наступних генерацій
5	Мерозоїти третьої генерації
6	Розвиток мікрогамети
6а	Розвиток макрогамети
7	Мікрогамети
8	Зигота (ооциста)
9	Ооциста неспорульована, що вийшла з організму кролика
10–12	Спорогонія в зовнішньому середовищі
I–III	Агамне розмноження (шизогонія)
IV	Гаметогонія

Основним джерелом зараження слугують хворі тварини та безсимптомні паразитоносії. Поширенню інвазії сприяють теплий вологий клімат, скупченість, неякісна годівля, спільне утримання різновікових груп і рідке прибирання гною. Впроваджуючись в епітеліальні клітини внутрішніх органів, паразити руйнують їх, що призводить до розладів травлення, збоїв у сечовидільній системі та тяжкої інтоксикації.

Інкубаційний період у великої рогатої худоби та овець триває 2–3 тижні, у кролів та птиці — від 4 до 12 днів. При гострому перебігу у молодняку спостерігаються пригнічення, втрата апетиту, лихоманка з підвищенням температури на 1–2 °C, а також пронос зі слизом і кров'ю. На 2–3-й день випорожнення темнішають, розвиваються анемія і жовтяничність, у кролів та курчат можливі паралічі кінцівок, що веде до загибелі за 2–10 днів. При хронічній формі симптоми згладжені: тварини відстають у рості, проноси чергуються із запорами, але перехворілі особини надовго залишаються носіями інфекції.

Діагноз ставлять комплексно на основі симптомів, епізоотологічних даних і мікроскопії фекалій або зішкрібів з уражених органів. Захворілих особин негайно ізолюють для лікування. Як терапію тваринам призначають сульфадимезин, норсульфазол, сульфадиметоксин, ірамін, кокцидин або інші аналогічні засоби.

Для профілактики кокцидіозу молодняк необхідно утримувати в чистих сухих приміщеннях окремо від дорослого поголів'я. Кроленят і курчат для цього розміщують у клітках із сітчастою підлогою. У неблагополучних щодо кокцидіозу господарствах обов'язково проводять своєчасну хіміопрофілактику.

Псороптоз тварин: біологія збудника, симптоми та схема лікування

Псороптоз (нашкірна короста) — це поширене захворювання овець, великої рогатої худоби та коней, що викликається акариформними кліщами роду Psoroptes. Хвороба супроводжується сильним свербежем шкіри, дерматитом, випадінням вовни та загальним виснаженням організму. Люди на цю форму корости не хворіють. Зараження відбувається при прямому контакті здорових тварин із хворими, а також через предмети догляду та одяг обслуговуючого персоналу. Поширенню інвазії сприяють скупчене утримання, підвищена вологість у приміщеннях, неповноцінна годівля та супутні хвороби.

Збудники локалізуються на поверхні шкіри. Це роздільностатеві кліщі без очей із довжиною тіла до 0,8 мм і хоботком, пристосованим для проколу епідермісу та ссання лімфи. На черевній стороні шкідника розташовані 4 пари ніг, з яких 3 пари забезпечені присосками: у самок присоски є на 1-й, 2-й та 4-й парах ніг, а у самців на 4-й парі вони не розвинені. Самки відкладають яйця безпосередньо на шкіру тварини.

• Строк виходу личинок з яєць — 3–7 днів
• Розвиток нового покоління — 2–3 тижні
• Тривалість життя кліща — до 60 днів
• Кількість яєць від однієї самки — близько 60 шт.
• Життєздатність у приміщеннях — до 2 місяців
• Загибель при температурі нижче 5 °C — за 5–9 днів

Сприятливими умовами для розвитку паразитів є вологість повітря 85–90% і температура 36–37 °С. Личинки двічі линяють, проходячи стадії протонімфи і телеонімфи, після чого перетворюються на дорослих особин. Захворювання перебігає найбільш інтенсивно в осінньо-зимовий період.

Інкубаційний період хвороби триває від 14 до 60 днів, переходячи в гостру або хронічну форму. Основна ознака псороптозу — сильний свербіж, який стає особливо інтенсивним вночі, після перегонів або потрапляння під дощ. Шерсть у вогнищах ураження скуйовджується, легко висмикується або мимовільно випадає, після чого на шкірі утворюються кірки і вона ущільнюється. При великому ураженні худоба починає втрачати масу, а в літній час ознаки хвороби слабшають і вона переходить у латентний перебіг.

Локалізація вогнищ залежить від виду тварини. У овець уражаються спина, крижі і боки. У великої рогатої худоби кліщі гніздяться біля основи рогів і на верхній частині шиї. У коней уражаються ділянки шкіри шиї, під гривою на спині, потилиці і в області кореня хвоста.

Діагноз встановлюють на підставі клінічних симптомів і обов'язкової мікроскопії зішкрібів шкіри. Для аналізу матеріал необхідно брати суворо на межі ураженої і здорової ділянок шкіри. При підтвердженні захворювання на господарство накладають карантинні обмеження.

Специфічні заходи боротьби залежать від сезону року. У теплу пору тварин купають або обприскують у неостомозановій емульсії. При виявленні корости в зимовий період отару обколюють івомеком або іншим інвермектиновим препаратом.