Основи ветеринарної хірургії: класифікація операцій, інструментів та методи стерилізації

Ветеринарна хірургія поділяється на оперативну, загальну та часткову, ортопедію (хірургічні хвороби кінцівок) та офтальмологію (хвороби очей).

Ветеринарна оперативна хірургія з топографічною анатомією – це наука, що вивчає правила та способи виконання хірургічних операцій на тваринах.

Загальна ветеринарна хірургія – наука, що вивчає хірургічну патологію та методи її усунення (лікування). Вивчає всі види травматизму, причини, що сприяють його виникненню, розглядає видову реактивність тварин, відповідні реакції їхнього організму на травмуючі фактори та інфекцію, принципи етіологічного та патогенетичного лікування, рефлексотерапії та інші питання.

Часткова хірургія займається вивченням хірургічних захворювань окремих ділянок та органів тіла тварини при розгляді того чи іншого захворювання (хвороби в ділянці голови, потилиці та шиї, живота, в ділянці таза тощо).

Незалежно від виду хірургії, при проведенні різних хірургічних маніпуляцій використовують хірургічні інструменти. Хірургічні інструменти за своїм призначенням поділяють на такі групи:

• для загальної анестезії, місцевого знеболювання;
• ін'єкційні голки та шприци;
• для роз'єднання тканин тварини: скальпелі (гострокінцеві, черевцеві та тупокінцеві) та хірургічні ножиці (прямі та вигнуті під кутом або по площині), пінцети, гачки;
• для з'єднання тканин: хірургічні голки, голкотримачі;
• для зупинки кровотечі: джгут кровоспинний, затискачі;
• апарати для ін'єкцій;
• спеціалізоване обладнання: офтальмоскопи, емаскулятори, копитні ножі, ковальські інструменти тощо.

Перев'язувальний матеріал: бинти марлеві, марля, вата; з них готують серветки, тампони (марлеві, ватно-марлеві).

Як шовний матеріал застосовують кручені нитки з натурального шовку, кетгут, іноді — м'який дріт.

Стерилізація. Інструментарій стерилізують кип'ятінням, фламбуванням та хімічними засобами.

Для кип'ятіння використовують прості або електричні стерилізатори, за їх відсутності — емальований посуд із кришкою. Кип'ятінням стерилізують металеві, скляні, гумові предмети. Перед кип'ятінням інструменти розбирають, розкривають, нові — звільняють від мастила, з ін'єкційних голок витягують мандрени, а скляні та гострі частини інструментів загортають в 1-2 шари марлі. Кип'ятять у воді (краще — дистильованій) або в розчинах соди (каустичної — 0,1-0,25%-вому; двовуглекислої, або харчової, — 1-2%-вому) тощо.

Підготовлені інструменти вкладають на сітку та занурюють у рідину в стерилізаторі, який закривають кришкою. Рідину доводять до кипіння. Металеві інструменти рекомендується занурювати в киплячу воду (або розчин).

Після цього рідину зі стерилізатора зливають, лоток виймають (за допомогою спеціальних гачків) і інструменти розкладають на стерильну тканину. Шприци ж після кип'ятіння повинні залишатися у воді (розчині) до повного охолодження.

Металеві інструменти можна обробляти також шляхом фламбування — обпалювати на вогні спиртівки або підпаленої вати, змоченої спиртом. При стерилізації хімічними засобами інструментарій занурюють на 30-60 хв у дезінфікуючі розчини:

• 3-5%-ну карболову кислоту;
• 1-2%-ний лізол;
• рідину Каретникова (20,0 — формаліну; 3,0 — карболової кислоти; 15,0 — вуглекислої соди на 1 л води).

Антисептичні розчини застосовують і у випадках, коли інструменти псуються від кип'ятіння (неметалеві катетери, бужі тощо).

Гумові предмети (рукавички, трубки) стерилізують як кип'ятінням, так і в автоклаві:

Можна обробляти їх і хімічними засобами: шляхом занурення у 2%-ний розчин хлораміну на 15 хв, розчин сулеми (15:500) — на 30 хв, 3%-ний лізол — на 10 хв. Рукавички, одягнені на руки, протирають спиртовим розчином формаліну (2,5 частини формаліну на 500 частин спирту).

Перев'язувальний матеріал, спецодяг (халати, ковпаки), рушники, простирадла, а також розчини лікарських речовин можна, як і гумові рукавички та предмети, стерилізувати в автоклаві.

Шовний (лігатурний) матеріал дезінфікують кількома способами. Наприклад, за способом Кохера, мотки шовку спочатку миють теплою водою з милом; після висушування не туго намотують на скляні палички і занурюють в ефір на 12 год; потім шовний матеріал переносять на 12 год у 70...80%-ний етиловий спирт, далі кип'ятять 5... 10 хв у 0,1%-ному розчині сулеми (у фарфорових тиглях). Стерильний шовк зберігають у скляних банках із притертими пробками у 0,1%-ному розчині сулеми або абсолютному спирті, в які його переносять стерильними пінцетами. Кетгут занурюють на 3 доби у 1...2%-ний розчин формаліну або йод-бензину (йоду кристалічного 40,0, бензину 400,0).

Підготовка операційного поля. Ділянку шкіри, де буде проведена операція, звільняють від шерстного покриву (шляхом вистригання ножицями, вигнутими по площині, та виголювання). Розрізняють кілька способів знезараження операційного поля:

• Найпоширеніший у практичних умовах: миття шкіри теплою водою з милом, потім — обсушування, з наступним дворазовим змащуванням ділянки 10%-ною спиртовою настоянкою йоду або протиранням тампонами, змоченими спиртом.
• Спосіб Спасокукоцького: обробка шкірного покриву теплим 0,5%-ним розчином нашатирного спирту, а потім — 96%-ним етиловим спиртом.

Дезінфекція рук. Коротко остригають нігті, миють руки з милом у теплій воді, витирають чистим рушником. Після цього руки дезінфікують одним із таких способів: 5%-вим розчином нашатирного спирту (близько 5 хв); етиловим спиртом (піднігтьові простори — настоянкою йоду); 5%-вим спиртовим розчином таніну; 0,5%-вим розчином хлоргексидину.

Профілактика хірургічної інфекції. Під хірургічною інфекцією розуміють впровадження патогенних мікроорганізмів у тканини організму, в яких вони розмножуються і чинять хвороботворну дію в результаті своєї життєдіяльності. Збудниками хірургічної інфекції можуть бути аероби та анаероби.

Якщо інфекція розвивається внаслідок впровадження в тканини тварини мікроорганізмів одного виду, то вона носить назву одновидової інфекції; інфекцію, викликану розмноженням у тканинах бактерій різних видів, називають змішаною.

У практичному відношенні важливо насамперед враховувати та попереджати можливість проникнення мікроорганізмів, особливо гноєтворних, в операційну рану. Екзогенні шляхи впровадження джерела інфекції:

• контактний (через недостатньо знезаражені руки хірурга, інструментарій, перев'язувальний і шовний матеріал);
• крапельний (при кашлі, чханні);
• повітряний (з пилом, що осідає на рану).

Ендогенне зараження відбувається при впровадженні мікроорганізмів у рану з навколишніх тканин (наприклад, при фурункульозі), а також гематогенним і лімфогенним шляхами. Профілактика раньової інфекції полягає в дотриманні правил асептики та антисептики.

Асептика — це спосіб попередження раньової інфекції шляхом попереднього знищення мікроорганізмів на всіх предметах, що стикаються з поверхнею рани.

Антисептика — являє собою комплекс способів боротьби з мікроорганізмами, що знаходяться в рані та її оточенні.

Профілактика хірургічної (раньової) інфекції здійснюється комбіновано — асептико-антисептичним способом. Поряд із знезараженням велике значення має застосування антимікробних засобів (антибіотиків, сульфаніламідних і нітрофуранових препаратів).

Результат операції багато в чому залежить від рівня резистентності організму. Для його підвищення необхідно забезпечувати тварин повноцінною годівлею, створювати належні зоогігієнічні умови завжди, і особливо — в післяопераційному періоді.

До гнійних процесів відносять фурункул, карбункул, абсцес, флегмону і хірургічний сепсис:

• Фурункул — це гостре гнійне запалення волосяного мішечка, сальної залози та навколишньої їхньої пухкої сполучної тканини.
• Карбункул являє собою гостре гнійно-некротичне запалення кількох поруч розташованих волосяних мішечків і також сальних залоз з пухкою підшкірною клітковиною.
• Під абсцесом розуміють обмежене гнійне запалення в органі або тканинах з утворенням гнійної порожнини і скупченням у ній гною.
• Флегмоною називають гостре розлите, переважно гнійне запалення пухкої сполучної тканини.
• Хірургічний сепсис — це інфекційна хвороба, що викликається гноєтворними патогенними збудниками, які циркулюють у крові, та їхніми токсинами при порушеній реактивності організму.

Профілактика хірургічних інфекцій передбачає ранню повну обробку ран, своєчасне лікування первинних гнійних процесів, попередження механічних пошкоджень шкірного покриву.

Застосування холоду, тепла і масажу при хірургічній патології. Фізичні методи лікування об'єднують під загальною назвою «фізіотерапія». У ветеринарній практиці найчастіше при захворюваннях тварин застосовують лікування холодом і теплові процедури.

Холод має місцевий і загальний впливи на організм. Під його впливом звужуються кровоносні судини і зменшується приплив крові, що сприяє припиненню кровотечі; сповільнюються розвиток запального процесу і утворення випоту плазми крові; в результаті зниження збудливості та провідності нервової тканини слабшають больові відчуття.

Застосовують холодові впливи при забиттях, розтягненнях, гострих асептичних запаленнях, тепловому та сонячному ударах, кровотечах. Однак при септичних запаленнях (абсцеси, флегмони), застійних набряках, пролежнях, деяких інфекційних хворобах (ядуха) використання холоду протипоказане.

Види холодових процедур: обливання, примочки, ножні ванни, застосування гумових ємностей з льодом або снігом, накладання глини.

Для обливання використовують воду кімнатної температури (15-20°С), іноді в неї додають шматочки льоду. Водою обливають ділянки потилиці (при носовій кровотечі, тепловому та сонячному ударах), лівої голодної ямки (при тимпанії рубця у жуйних), живота (при метеоризмі), іноді спини (для рефлекторного впливу на нирки, матку, сечовий міхур).

Для примочок беруть шматок полотна або марлі, складають у кілька шарів, змочують у крижаній воді і прикладають до хворого місця; змінюють примочку (або поливають її холодною водою) через кожні 3-4 хв.

При використанні ємностей з льодом рекомендується прикладати вдвічі складену марлю між шкірою тварини і гумовим мішком (міхуром). Через кожні 2-3 год його знімають на 30 хв (щоб уникнути переохолодження).

Глинолікування ґрунтується на охолоджувальній, компресійній і хімічній дії глини. Її розводять у холодній воді до консистенції тіста і наносять шаром 0,5-1 см на хворе місце (якщо немає пошкоджень шкіри). Рекомендується попередньо додати в суміш невелику кількість оцтової кислоти. Через кожні 1,5-2 год глиняну аплікацію зволожують холодною водою. Тримають її 24-48 год, а потім змивають.

Гідротерапія та теплові процедури у ветеринарній хірургії

При запальних процесах основи шкіри копит і сухожиль у ветеринарній практиці активно застосовують ножні ванни. Для процедури використовують брезентові відра з холодною водою, куди занурюють хвору кінцівку тварини, попередньо забезпечивши надійну фіксацію. Застосування холоду ефективне в перші 1-2 доби розвитку запалення для локалізації процесу.

Теплові процедури мають протилежну дію: під впливом тепла розширюються периферичні судини, поліпшується кровопостачання, підвищується місцева температура і розсмоктуються набряки. У хроматичній фазі запалень тепло знижує больовий синдром. Його призначають як протизапальний та розсмоктувальний засіб, використовуючи як сухе тепло (грілки, електролампи, укутування), так і вологе (зігрівальні компреси, припарки, ванни), а також парафін, озокерит, грязі, торф і глину.

• Строк застосування холоду — перші 1-2 доби
• Експозиція компресу — 5-6 год
• Курс лікування компресами — 4-10 процедур
• Режим інфрачервоного обігріву — 1-1,5 год роботи та 0,5 год перерви
• Товщина парафінового шару — 1,5-2 см
• Температура плавлення озокериту — 52-68 °С

Для накладання зігрівального компресу послідовно накладають чотири функціональні шари:

1. Марля або полотно в кілька шарів, змочені водою або спиртовим розчином, безпосередньо на запалену ділянку.
2. Водонепроникний матеріал (медична клейонка, целофан, непромокальний папір), що виступає за межі першого шару на 2-3 см.
3. Утеплювальний шар із вати або сукна.
4. Фіксувальна пов'язка або бинтування.

Інфрачервоні промені впливають на судинорозширювальні нерви, викликаючи рефлекторну місцеву гіперемію, що посилює циркуляцію крові та лімфи, а також активізує ферментативні та окисно-відновні процеси. З профілактичною метою інфрачервоне опромінення застосовують для цілодобового обігріву молодняку в перші тижні життя.

При парафінотерапії розігрітий парафін швидко наносять пензлем на шкіру до застигання тонкого шару, після чого нарощують товщину аплікації до 1,5-2 см, покривають клейонкою, ватою і бинтують (на вим'я накладають суспензорій). Аналогічно застосовують озокерит («гірський віск») з температурою плавлення 52-68 °С.

Застосування пасивного та активного масажу при патологіях

Масаж показаний при забиттях, атрофії, парезах, паралічах м'язів, міозитах, синовітах, тендовагінітах і застійних набряках. Крім того, масажні маніпуляції виступають обов'язковим елементом технологічної підготовки вимені корів до доїння. Розрізняють пасивний масаж, який виконує оператор, і активний, що ґрунтується на дозованому русі самої тварини.

Пасивний масаж включає п'ять основних прийомів, виконання яких суворо регламентоване:

• Погладжування: ковзання долоні по шкірі з поступовим посиленням тиску в напрямку до найближчого лімфатичного вузла; процедуру завжди починають і завершують цим прийомом;
• Розтирання: зсування шкіри та глибоких тканин у поздовжньому, поперечному, спіралеподібному або колоподібному напрямках без ковзання руки;
• Розминання: захоплювання, підіймання тканин і переривчастий тиск на них зі зсуванням;
• Поплескування: уривчасті щадні удари пальцями, долонею або кулаком;
• Вібрація: швидко повторювані коливальні рухи пальців із натисканням на тканини.

При проведенні функціональної терапії дотримуються поступового наростання навантаження за такою схемою:

1. Виконання масажу та пасивних рухів ураженої частини тіла.
2. Дозовані активні проводки тварини по м'якому рівному ґрунту.
3. Завершальне розтирання, погладжування та тепле укутування.

При цьому активні рухи повністю протипоказані при рановій інфекції, гнійно-некротичних процесах, тромбофлебітах, свіжих пошкодженнях м'язів, сухожиль, зв'язок і захворюваннях копит.