Основи ветеринарної фармакології: класифікація препаратів і методи дозування

Правильне застосування ветеринарних препаратів безпосередньо впливає на збереження поголів'я та економіку тваринницького господарства. Помилки в дозуванні або невірний вибір шляху введення можуть повністю нейтралізувати дію ліків. Практикуючому ветеринару важливо точно розраховувати дози і суворо дотримуватися технології приготування препаратів в умовах ферми.

Класифікація ветеринарних препаратів та розрахунок дозувань

Дія будь-яких ліків на організм тварини регулюється центральною нервовою системою і значною мірою залежить від типу її вищої нервової діяльності. Усі ветеринарні препарати поділяються на 12 основних фармакологічних груп за їхнім складом і призначенням. Для отримання терапевтичного ефекту важливо правильно підібрати шлях введення та розрахувати дозування діючої речовини.

У ветеринарній практиці використовують такі групи препаратів:

• протимікробні та протипаразитарні;
• переважно місцевого застосування;
• дієтичні та лікувально-профілактичні;
• що покращують травлення;
• проносні;
• відхаркувальні;
• блювотні;
• сечогінні;
• що впливають безпосередньо на нервову систему;
• серцеві засоби;
• що впливають на обмінні процеси в організмі;
• біогенні стимулятори.

Залежно від клінічного завдання ветеринарні препарати вводять в організм тварини ентерально або парентерально. Ентеральний шлях передбачає введення через рот або пряму кишку, а парентеральний — за допомогою підшкірних, внутрішньом'язових та внутрішньовенних ін'єкцій. Форма випуску лікарських засобів може бути рідкою, м'якою або твердою.

• Розрахунок дози — на 1 кг маси тіла
• Прогрівання настоїв — 15 хвилин
• Охолодження настоїв — 40 хвилин
• Прогрівання відварів — 30 хвилин
• Холодне настоювання — 4 години
• Зберігання відварів та емульсій — 1–2 доби

Технологія приготування рідких лікарських форм

Рідкі лікарські форми потребують точного дотримання технології змішування, оскільки помилки можуть призвести до випадіння осаду або втрати активності речовин. До цієї групи відносять розчини, емульсії, мікстури, настої та відвари. Кожна форма має свої особливості розчинення компонентів і жорсткі вимоги до температурного режиму.

Для приготування стандартного розчину спочатку наливають від 1/3 до 1/2 об'єму розчинника, потім додають лікарську речовину, перемішують її та доливають залишок рідини. Повільно розчинні компоненти, стійкі до нагрівання, змішують у гарячому середовищі. Готові розчини обов'язково фільтрують, а ін'єкційні форми стерилізують кип'ятінням або введенням антисептиків.

Емульсії складаються з жирних олій та водного середовища, які з'єднують за допомогою емульгаторів (крохмалю, желатину, ланоліну). При приготуванні мікстур спочатку розчиняють легкорозчинні компоненти, а важкорозчинні попередньо розтирають у ступці. Отримані суміші можуть бути прозорими, каламутними або містити природний осад.

Настої та відвари отримують шляхом водного витягу діючих речовин з рослинної сировини. Настої готують з м'яких частин рослин (квітів, листя, трави), витягуючи компоненти гарячим або холодним способом. Для відварів використовують щільні частини — коріння, кору або деревину, які потребують тривалішого нагрівання.

При приготуванні гарячих настоїв дотримуються такого порядку дій:

1. Подрібніть суху рослинну сировину шляхом розтирання, товчення або різання та помістіть її в інфундирку.
2. Залийте сировину чистою холодною водою та витримайте на водяній або паровій бані протягом 15 хвилин.
3. Охолодіть суміш при кімнатній температурі протягом 40 хвилин.
4. Процідіть рідину через цідилку або полотно, профільтруйте через вату та ретельно відіжміть залишок пресом.

При холодному способі подрібнену рослинну сировину настоюють при кімнатній температурі протягом 4 годин без нагрівання. Для приготування відварів подрібнену кору або коріння заливають холодною водою в інфундирці та нагрівають на водяній бані 30 хвилин. Отриману рідину проціджують у гарячому стані та охолоджують безпосередньо перед застосуванням.

Тип сировини	Співвідношення рослинної сировини та готового розчину
Сильнодіючі матеріали (група Б)	1:400
Трава горицвіту, кореневища валеріани, ріжки	1:30
Неотруйні та несильнодіючі рослинні матеріали	1:10

Приготування та застосування м'яких лікарських форм

Для обробки шкіри, слизових оболонок та лікування ран у тваринництві використовують м'які лікарські форми. До них належать мазі, пасти, лініменти та кашки. Правильний вибір основи та дотримання технології змішування дозволяють отримати стабільний препарат, який не розшарується при зберіганні та надасть максимальний терапевтичний ефект.

Мазі складаються з активної речовини та основи (свинячого жиру, ланоліну, вазеліну, парафіну або бджолиного воску). Вони плавляться при температурі трохи вище температури тіла тварини, тому легко розтираються по шкірі. При самостійному приготуванні мазей в умовах ветеринарного пункту важливо дотримуватися точної послідовності дій.

1. Розітріть у ступці сухі або рідкі компоненти, прописані в найменших кількостях.
2. Поступово додайте решту діючих речовин, змішуючи їх із невеликою кількістю основи.
3. Унесіть основу, що залишилася, порціями при постійному перемішуванні.
4. Розітріть масу до однорідного стану та перенесіть шпателем у скляну або порцелянову банку.

Пасти містять підвищену концентрацію сухих речовин, що робить їх густими та дозволяє довше утримуватися на ураженій ділянці. Лініменти являють собою рідкі мазі на основі рослинної олії (соняшникової, лляної) або рідкого мила, які легко розподіляються по шерстному покриву. Для орального застосування готують кашки — тістоподібні суміші діючих речовин зі зв’язувальними компонентами.

Тверді лікарські форми та особливості їх дозування

Тверді лікарські форми зручні для точного індивідуального дозування і тривалого зберігання на фермі. У ветеринарії найпоширенішими є порошки, таблетки та пілюлі. З їхньою допомогою можна проводити як масові лікувально-профілактичні обробки (підмішуючи препарати в корм), так і індивідуальну терапію.

Порошки бувають простими та складними, дозованими та недозованими. Для їх приготування сировину подрібнюють у ступках або на млинах. Рослинну сировину перед помелом обов’язково підготовлюють, щоб запобігти її псуванню та зберегти активність діючих речовин.

Таблетки масою від 0,3 до 1 г виготовляють заводським способом із додаванням крохмалю або тальку. Наявність насічок дозволяє ділити їх на частини для точного підбору дози конкретній особині. Пілюлі формують у вигляді кульок для повільного розчинення в шлунку та кишечнику, що забезпечує тривалу дію препарату.

При ручному формуванні пілюль важливо правильно підібрати допоміжні компоненти:

• До сипучих лікарських речовин додають рідкі та напіврідкі інгредієнти (воду, сиропи, гліцерин).
• До рідких препаратів підмішують порошкоподібні наповнювачі (подрібнені корені лакриці, алтею, кульбаби, гуміарабік або білу глину).

• Частка порошків у пастах — 25 % і більше
• Температура сушіння рослинної сировини — 40–50 °С
• Маса ветеринарних таблеток — 0,3–1 г
• Ділення таблетки за насічками — на 2–4 частини

Вид тварини	Маса пілюлі
Коні	2–6 г
Дрібні тварини (собаки, коти)	0,1–0,5 г
Кури (у вигляді гранул)	0,1–0,3 г

Правила виготовлення та способи введення болюсів і пілюль

При виготовленні твердих лікарських форм безпосередньо в господарстві важливо суворо дотримуватися технології змішування. Для приготування пілюль усі сухі компоненти зважують, ретельно розтирають і просіюють. Рідкі інгредієнти додають поступово: спочатку їх виливають у ступку на шар індиферентного порошку, перемішують до однорідності й тільки після цього з’єднують із залишком сухої основи.

1. Відважте, розітріть у ступці та просійте сухі компоненти препарату.
2. Вилийте рідкі речовини на шар індиферентного порошку в ступці та перемішайте до однорідності.
3. Додайте суху основу, що залишилася, і вимісіть щільну масу, яка не кришиться.
4. Перенесіть масу на дощечку пілюльної машинки та сформуйте стрижень за допомогою скляної пластинки.
5. Розріжте стрижень різаком на 25–30 рівних доз, надайте шматочкам округлої форми та обсипте індиферентним порошком.

Для великих тварин більш зручною формою є болюс — м’яка пілюля масою понад 0,5 г. Його готують із подрібненої діючої речовини та формотворної основи, як яку використовують алтейний корінь, борошно або патоку. Замішану тістоподібну масу обробляють у ступці, ділять на порції та вручну скочують у кульки.

• Маса болюса для великих тварин — 30 г
• Маса болюса для собак і птиць — 3–5 г
• Строк придатності свіжих болюсів — 2–3 доби

Спосіб введення твердих і рідких препаратів обирають, виходячи з виду тварини. Порошки найпростіше давати з кормом: великій рогатій худобі їх підмішують у концентрати, свиням і котам — у молоко, собакам — у м’ясний фарш. Болюси, таблетки та пілюлі великій худобі та коням задають за допомогою болюсодавача або довгого шприца без голки, видавлюючи препарат на корінь язика для швидкого проковтування. Рідкі ліки великим тваринам заливають зі спеціальної гумової, поліетиленової або товстостінної скляної пляшки.

Розрахунок терапевтичних доз і альтернативні шляхи введення

Терапевтична доза однієї і тієї ж діючої речовини непостійна. Вона безпосередньо залежить від виду тварини, її маси, статі, віку, а також від шляху введення і загального стану організму. Препарат завжди розраховують на 1 кг маси тіла, враховуючи міжвидові співвідношення.

Вид тварини	Маса тіла, кг	Співвідношення дози (у частинах)
Кінь	400	1
Велика рогата худоба	300–350	1–1,5

Чутливість до препаратів суттєво змінюється залежно від фізіологічного стану. Самиці реагують на ліки сильніше за самців, особливо в період вагітності. Молоді та старі тварини також більш чутливі до діючих речовин, ніж особини середнього віку. Крім того, хворі тварини сприйнятливіші за здорових, а зміна дозування може повністю змінювати характер дії препарату. Наприклад, екстракт ревеню в малих дозах покращує травлення, у середніх — уповільнює перистальтику, а у великих — працює як проносне.

Для зовнішньої терапії уражені ділянки шкіри попередньо готують: вистригають шерсть, обмивають шкіру теплою водою і висушують. Порошки наносять за допомогою порошковдувачів або марлевих мішечків, а мазі, пасти та лініменти наносять шпателем, щіточкою або тампоном. Рідкі форми використовують для втирань, компресів і припарок, а слизові оболонки промивають спринцівками або через гумову трубку з лійкою.

При парентеральному введенні суворо дотримуйтесь правил підбору розчинників для кожного шляху ін'єкції:

• Підшкірно: допускається вводити тільки водні та олійні розчини.
• Внутрішньом'язово: крім водних та олійних розчинів, можна застосовувати суспензії (звасі).
• Внутрішньовенно: вводять виключно стерильні водні розчини.
• Внутрішньочеревно: застосовують переважно стерильні водно-сольові розчини.

Для швидкого впливу на дихальну систему використовують інгаляційний метод. Пароподібні речовини, гази та аерозолі вводять за допомогою спеціальних інгаляторів та аерозольних генераторів або витримують тварин у обладнаних герметичних камерах з насиченим лікарським повітрям.

Катетеризація і препарати, що впливають на нервову та серцево-судинну системи

Для лікування молочної залози ліки вводять через сосковий канал за допомогою молочного катетера. У матку та піхву розчини доставляють за допомогою спринцівки або кружки Есмарха. Катетеризацію сечовивідних шляхів проводять спеціальними ветеринарними катетерами, а для дрібних тварин використовують медичні аналоги.

Ветеринарні препарати групують за характером їх основної дії на організм. Це дозволяє швидко орієнтуватися в призначеннях і точно підбирати терапію під конкретні симптоми. Лікарські засоби поділяють на такі основні групи:

• речовини, що діють на центральну нервову систему;
• речовини, що діють переважно в області нервових закінчень;
• пом'якшувальні та слизові засоби;
• сечогінні;
• серцево-судинні засоби;
• речовини з переважним впливом на процеси тканинного обміну речовин;
• біогенні стимулятори;
• протимікробні та протипаразитарні засоби.

Препарати, що впливають на центральну нервову систему, регулюють вищу нервову діяльність. Залежно від клінічної картини їх застосовують для збудження або заспокоєння тварин. Для тонізування кори головного мозку використовують препарати кофеїну (кофеїн-бензоат натрію) і камфори (кордіамін, камфорна олія). Гальмування нервових процесів викликають препаратами брому — бромідами калію, натрію та амонію.

Для наркозу застосовують інгаляційні (ефір, хлороформ) і неінгаляційні засоби (хлоралгідрат, веронал). У цю ж групу входять блювотні, румінаторні та відхаркувальні засоби: апоморфін, екстракт кореневища білої чемериці та корінь іпекакуани. Болезаспокійливий, протиревматичний і жарознижувальний ефекти дають анальгін, антифебрин та ацетилсаліцилова кислота.

Речовини, що працюють в області нервових закінчень, ділять на подразнювальні, в'яжучі, пом'якшувальні та слизові. До подразнювальних відносять нашатирний спирт, гірчицю і скипидар, які наносять зовнішньо у суміші з олійними або мильними розчинами. Скипидар також призначають всередину у вигляді емульсій як протибродильний і румінаторний засіб, а при хворобах легень використовують для інгаляцій разом із дьогтем та іхтіолом.

Всередину тваринам часто дають настої лікарських трав з ефірними оліями. Настій квітів ромашки працює як протизапальний і протибродильний засіб. Настій кореня і кореневища валеріани знімає спазми кишечнику, заспокоює нервове збудження і підтримує роботу серця при занепаді його діяльності.

Для захисту слизових оболонок застосовують обволікальні відвари з лляного насіння, крохмалю або алтейного кореня. Зовнішньо шкіру захищають вазеліном, парафіном, а також рослинними та тваринними жирами. При гастритах і гастроентеритах із проносом призначають в'яжучі засоби, наприклад, танін із кори дуба або кореневища родовика, які ущільнюють тканини за рахунок осадження білків.

Серцево-судинні засоби на основі наперстянки, конвалії травневої та трави горицвіту містять серцеві глікозиди. Ці речовини збільшують силу скорочень міокарда і одночасно сповільнюють його ритм. За рахунок подовження періоду розслаблення (діастоли) серце отримує необхідний відпочинок, що нормалізує кровообіг.

Сечогінні препарати та засоби для корекції обміну речовин

Сечогінні засоби збільшують виведення рідини та прискорюють фільтрацію плазми в ниркових клубочках. До них належать діуретин, який впливає через центральну нервову систему, і меркузан, що впливає на тканинний обмін. Для знезараження нирок та сечовивідних шляхів застосовують препарати з дезінфікуючою дією — уротропін та листя мучниці.

Препарати для тканинного обміну речовин включають гормони, ферменти, вітаміни, кислоти, луги та сполуки металів. При неповноцінному раціоні дефіцит елементів заповнюють вітамінними кормами та концентратами. Загальне введення кислот прискорює розпад білків, вуглеводів і частково жирів, а луги часто використовують як нейтралізатори при отруєннях кислотами.

Мікроелементи — сполуки йоду, кобальту, міді, марганцю, цинку та селену — вносять у ґрунт у складі мікродобрив або додають у корми та воду. Ефект від солей металів багато в чому залежить від специфіки тканин та поточного стану організму тварини. Системне застосування таких добавок критично важливе в регіонах з дефіцитом мінералів у ґрунті.

Біогенні стимулятори — це біологічно активні речовини комплексної дії, які прискорюють життєві процеси в організмі, підвищують резистентність та продуктивність тварин. До цієї групи належать білкові препарати, сироватки, цитотоксини, гормони та тканинні препарати. Їхнє застосування потребує системного підходу до утримання поголів'я.

Для боротьби зі збудниками хвороб використовують протимікробні та протипаразитарні засоби. Їхня дія безпосередньо залежить від стану організму тварини та вибіркових властивостей самого препарату. У ветеринарії активно застосовують три основні групи таких речовин:

• Антибіотики (пеніцилін, стрептоміцин, левоміцетин, еритроміцин, тетрациклін) — вибірково пригнічують патогенну мікрофлору, вводяться внутрішньом'язово, внутрішньовенно або з кормами;
• Сульфаніламіди (білий стрептоцид, норсульфазол, дисульфан, фталазол) — похідні сульфанілової кислоти, які призначають всередину, часто в комбінації з антибіотиками;
• Похідні нітрофурану (фурацилін, фуразолідон, фурадонін, фуразол) — чинять як бактеріостатичну, так і бактеріолітичну дію.

Окрім цих груп, як протимікробні та протипаразитарні засоби застосовують феноли, рослинні інсектициди (піретрини), формалін (40%-ний формальдегід), луги, препарати хлору, сірки та йоду. Також використовують барвники (флавакридин, етакридину лактат-риванол) та антигельмінтики. Будь-який препарат потребує суворого дотримання показань та дозувань.

Правила зберігання та обліку ветеринарних препаратів

Ефективність лікування залежить не тільки від точності дозування, а й від умов зберігання ліків. Порушення правил зберігання препаратів призводить до втрати їхніх терапевтичних властивостей та псування діючих речовин. Організуйте зберігання на фермі за таким алгоритмом:

1. Забезпечте знижену температуру для препаратів, які швидко псуються під впливом тепла.
2. Помістіть леткі речовини в герметично тару, що закривається.
3. Захистіть сполуки, що розкладаються на світлі, розподіливши їх у темний скляний посуд або темні шафи.
4. Розмістіть йод та хлорне вапно в окремому темному місці в щільно закупореній тарі.
5. Захистіть сухі гігроскопічні речовини від вологи, розмістивши їх у шафах сухого приміщення.
6. Обладнайте ізольовані підвальні приміщення для зберігання легкозаймистих речовин та біопрепаратів (вакцин, сироваток).