Вибір матеріалів та конструкції теплиці для ефективного рослинництва

Вибір покриття: плівка, скло або пластик

Правильний підбір матеріалів для теплиці прямо впливає на рентабельність господарства. Вирощені в захищеному ґрунті суниця, картопля та ранні овочі дозрівають на кілька тижнів раніше, ніж на відкритих плантаціях. Це дозволяє раніше почати реалізацію продукції та отримати максимальний прибуток.

Поліетиленова плівка приваблює господарства своєю дешевизною, проте вона недовговічна і погано захищає посадки під час заморозків. Армовані та стабілізовані плівки міцніші, однак вони гірше пропускають світло. Для оптимального розвитку рослин краще використовувати світлоперетворювальні плівки: вони створюють сприятливий спектр випромінювання та розсіюють світло, що допомагає рослинам фотосинтезувати навіть у похмуру погоду.

Для створення постійних укриттів використовують звичайне або штучне скло. Вибір конкретного матеріалу залежить від вимог до міцності конструкції та запланованого температурного режиму в зимовий період.

Каркас та планування: надійність конструкції

Головне завдання конструкції — підтримувати стабільну температуру та вологість. При проектуванні важливо одразу закласти зручність роботи персоналу та логістику. Ширину дверей розраховують так, щоб в отвір безперешкодно проходив садовий візок.

• Висота стін — не менше 1,5 м
• Строк служби дерев'яного каркаса — близько 5 років
• Переріз тепличного бруса — 50х70 мм
• Окупність каркаса з легких сплавів — 5–8 років

Вибір матеріалу для каркаса визначає довговічність теплиці та її здатність утримувати тепло. На практиці використовують чотири типи несучих конструкцій:

• Пластик. Дорогий варіант, перевагою якого є вкрай низька теплопровідність.
• Дерево. Доступний, простий в обробці матеріал з хорошою теплоізоляцією. Для будівництва використовують спеціальний «тепличний брус» з двома вибраними чвертями.
• Сталь. Каркас зі сталевого кутика збирають на зварюванні або болтах. Це найміцніша та найдовговічніша конструкція з практично необмеженим строком служби за умови захисту від іржі. Головний мінус — висока теплопровідність.
• Алюміній та легкі сплави (дюралюміній). Легкі, міцні та стійкі до корозії каркаси, що не потребують догляду. Висока теплопровідність металу компенсується довговічністю конструкції.

У першу чергу при плануванні теплиці необхідно забезпечити гарантоване відведення зайвого тепла. Це означає, що повинні бути дуже великі фрамуги — не менше чверті площі теплиці, і краще на верхній частині даху, оскільки саме там збирається найгарячіше повітря, адже у спекотні сонячні дні його надлишок. Можна також використовувати для виготовлення даху теплиці перфоровану плівку. В ідеалі температура повітря всередині ніколи не повинна перевищувати 40 °С. На випадок дуже сонячного та спекотного літа потрібно передбачити можливість затінення — штору з легкого матеріалу (наприклад, агротекс), яку можна накинути поверх теплиці.

У холодну та похмуру погоду в нас зворотне завдання — треба зберегти тепло. У цьому випадку не обійтися без автомата, який буде регулювати відкривання фрамуг. Причому розумного автомата, який при раптовому підвищенні температури в теплиці міг би швидко і широко відкрити всі фрамуги, при невеликому нагріванні прочинити їх трохи, а при похолоданні — закрити. І був би при цьому вельми надійним і безвідмовним. Тут найкращим вибором за співвідношенням ціна-якість, безперечно, є гідравлічний автомат. Йому ви можете довірити свою теплицю, якщо вам потрібно відлучитися на кілька днів, та навіть у вашій присутності він стежитиме за температурою.

За теплицею потрібно доглядати. Для цього необхідні:

• підігрів (рано навесні та в заморозки);
• вентиляція (потрібно дотримуватися розумної вологості, оскільки в теплиці при закритих кватирках і дверях та високій температурі утворюються ідеальні умови для розмноження грибків і бактерій);
• обробка рослин і ґрунту засобами проти шкідників;

• контроль температури (вдень відкривати, вночі закривати);
• додаткове — освітлення (за необхідності УФ-лампами).

Перелічені вище пункти наводять на думку про те, що якщо ви вирішили займатися тепличним овочівництвом (або квітникарством), то потрібно постійно жити поруч із теплицею (принаймні, у межах досяжності), щоб праці не пропали даремно.

9:99:99 994 №№ д д

Найбільш поширені парники односхилої конструкції. Вони дешеві, прості у виготовленні. Для їх спорудження не потрібно дефіцитних матеріалів.

Для влаштування парника вибирають добре освітлене, укрите від вітру місце. Найкращі результати виходять, коли парник розміщують на невеликому схилі, зверненому в південний бік. На відкритій ділянці захистом від вітру можуть слугувати чагарники і дерева, паркани.

Додатково підняти температуру в парнику на 2-3 °С можна за рахунок встановлення поруч плаского поворотного екрана білого кольору, що відбиває на парник сонячні промені. Це рівносильно перенесенню ділянки на 500 км південніше.

Парники зручні тим, що вони легко збираються і розбираються, їх можна вільно переміщувати по ділянці, залежно від того, де ви запланували висаджувати розсаду. Якщо клімат дозволяє, то плівку з парника можна вдень знімати, а на ніч знову його накривати, або в посушливе, спекотне літо відмовитися від плівки і дати можливість визрівати плодам у природних умовах.

Парник — це «маленька теплиця» для вирощування низькорослих овочевих рослин: салатів, редиски, огірків, кабачків тощо. Влаштування парника порівняно просте, і парник можна зробити самому, навіть не будучи фахівцем із теслярських робіт. Традиційна конструкція парника — це котлован глибиною 70 см, заповнений земляною сумішшю і закритий зверху парниковою рамою.

Перш за все ви повинні виготовити кілька парникових рам. Припустимо, ви вирішили, що ваш парник буде вкриватися чотирма рамами розміром кожна 150 на 100 см. Тоді треба вирити котлован розмірами 400 на 150 см і глибиною 70 см. На ділянках із близьким підходом ґрунтових вод котлован слід робити менш глибоким — на глибину 35 см. Вириту землю треба укласти по периметру котловану, довівши таким чином віртуальну глибину котловану до вихідних теоретичних 70 см.

На дно котловану насипають шар тирси (3—4 см), на нього кладуть гній, а зверху — земляну суміш (земля з торфом). Зверху котловану роблять обв'язку з колод товщиною 10—15 см, на цю обв'язку і кладуть парникові рами. Північна сторона обв'язки має бути дещо піднята.

Рами повинні лежати під невеликим нахилом — щоб дощова вода могла з них стікати. При цьому північна сторона рам має бути вищою. Спосіб кріплення колод між собою — «демократичний», якщо можете зробити, як кажуть теслі, «упівдерева», то зробіть, якщо не можете — зшийте цвяхами, це допускається, оскільки в даному випадку ця конструкція майже не несе ніякого навантаження. Спосіб кріплення рам до колод — такий самий: якщо можете «вибрати чверть», виберіть її, якщо ні — прибийте планку або знову ж таки «шийте цвяхом».

З південного боку робиться упор для рам у вигляді вибраної чверті або нашитої на обв'язку рейки. Яму під набивку викопують глибиною 70 см, стінки її роблять із невеликим ухилом, щоб ґрунт не обвалювався.

Найкращим біопаливом для парників вважається кінський гній: він дає найбільше тепла. Якщо його немає, можна використовувати коров'ячий, свинячий, овечий гній. Щоб поліпшити «опалювальні» якості гною, його змішують із деревною тирсою або листям.

Гній для парника потрібно заготовити завчасно, з осені, уклавши його в штабель і ретельно ущільнивши (щоб гній передчасно не розігрівся).

За тиждень до того, як передбачається помістити гній у парник, його розігрівають:

• перекидають вилами в пухку купу висотою до 2 м;
• через кілька днів гній саморозігріється, над купою закуриться парок, з'явиться виразний запах аміаку.

Настала пора закласти гній у парник. Більш холодний гній із зовнішніх частин купи укладають на дно, більш гарячий — ближче до верхнього шару. Перегорілий гній (він сірого кольору) у парник закладати не треба. Доверху набитий гноєм