Переваги та особливості застосування полікарбонатних теплиць на дачних ділянках

Поява гнучкого прозорого матеріалу — стільникового полікарбонату — сформувала новий підхід до організації захищеного ґрунту на садових ділянках. Він послідовно витісняє силікатне скло, а також звичайні, армовані та спеціалізовані поліетиленові плівки й неткані матеріали. Доступність, простота доставки та невибагливість до обслуговування зробили масовим встановлення якісних укриттів, а на багатьох ділянках сьогодні експлуатується по дві і більше конструкції одночасно.

Головна технічна та економічна перевага полікарбонату — можливість знизити матеріаломісткість несучого каркаса. Матеріал відповідає високим вимогам щодо міцності та довговічності, але при цьому легко ріжеться, гнеться і монтується. Оскільки каркас становить значну частину вартості будь-якої тепличної споруди, зменшення його маси прямо знижує підсумкову собівартість укриття.

• Час професійного монтажу — 2 години
• Строк самостійної збірки — 2 вечори
• Основні типи покривного матеріалу — 3 (полікарбонат, скло, плівка)

Практичні переваги процесу встановлення та подальшої експлуатації полікарбонатних укриттів зумовлені такими факторами:

• Постачання конструкцій у вигляді готових комплектів, зручних для транспортування;
• Висока швидкість збірки (від пари годин до двох вечорів роботи);
• Відсутність необхідності у щорічному весняному натягуванні плівкового покриття;
• Виключення трудовитрат щодо регулярної заміни тріснутого та розбитого скла.

Розмежування термінів і критерії вибору покривного матеріалу

У науково-методичній літературі прийнято формальний поділ споруд захищеного ґрунту за наявністю обігріву. Згідно з науковим визначенням, теплицею вважається тільки та споруда, яка має штучний дообігрів, окрім природного сонячного прогріву. З цієї точки зору будь-які неопалювані полікарбонатні укриття («мушлі», аркові конструкції) або скляні блоки формально належать до парників.

У практичній агрономії, виробництві та торгівлі використовується звична побутова класифікація. Парниками називають малогабаритні плівкові або лутрасилові тунелі на дугах. Великогабаритні конструкції з полікарбонату або скла називають теплицями. Саме цією термінологією керуються при підборі споруд під конкретні технологічні завдання.