Технологія вегетативного розмноження плодових культур здерев’янілими живцями

Заготівля та підготовка здерев’янілих живців

Розмноження здерев’янілими живцями — ефективний спосіб отримання саджанців смородини чорної та червоної, обліпихи, калини, айви, аличі. Метод також чудово підходить для підщеп яблуні">клонових підщеп яблуні (ММ106, ММ102) та кісточкових культур (Колт, Кубань-86, ВВА-1). В основі технології лежить біологічна здатність стебла рослини формувати додаткові корені.

Для нарізки живців підходять визрілі однорічні прирости. При зрізуванні гілок на маточному кущі обов’язково залишайте пеньки для формування пагонів у наступному сезоні. Нижній зріз робіть косим безпосередньо під брунькою, а верхній — прямим поперечним.

• Довжина пагонів, що заготовляються — 20–30 см
• Діаметр пагона — понад 6 мм
• Висота пеньків на маточнику — 5–7 см
• Відстань від верхньої бруньки до зрізу — 2 см

Залежно від способу зрізу здерев’янілі живці поділяють на три типи: прямі, з «п’ятою» (з шматочком деревини минулого року) і молоткоподібні (з коротким обрізком старішої гілки). Живці з «п’ятою» і молоткоподібні вкорінюються значно краще за звичайні прямі. З цієї причини їх рекомендується використовувати для порід, що важко вкорінюються.

Строки садіння та технології вкорінення

Строки садіння безпосередньо залежать від клімату у вашому регіоні. У зонах з помірним кліматом і стабільним сніговим покривом живці заготовляють і висаджують у ґрунт восени. У суворих умовах зі швидкою сухою весною заготівлю проводять восени або рано навесні, а висаджування — навесні до розпускання бруньок. Незалежно від строків, верхню частину живців обробляють парафіном для захисту від висихання, а нижню — регуляторами росту.

Для стимуляції ризогенезу використовують регулятори росту: ІМК, НОК, ІОК або її калієву сіль. Дозування препарату підбирають індивідуально з урахуванням здатності конкретної породи до вкорінення. Додатково застосовують борознування — нанесення поздовжніх надрізів кори на нижній частині живця без пошкодження деревини.

При осінній заготівлі для стимуляції калюсоутворення можна використовувати метод температурної підготовки. Базальні зрізи обробляють стимуляторами, після чого живці витримують у вологому середовищі. За результатами польових дослідів, цей прийом ефективний тільки при наступному осінньому садінні. Якщо висаджувати живці навесні після зимового зберігання, попередня стратифікація погіршує ризогенез або не впливає на нього.

1. Восени наріжте здерев’янілі живці.
2. Обробіть їхні базальні зрізи препаратами-коренеутворювачами.
3. Витримайте живці у вологому середовищі при температурі 18–21 °С протягом 4–6 тижнів для стимуляції калюсоутворення.
4. Висадіть підготовлений матеріал у ґрунт восени або закладіть у сховище для весняного садіння.

Для садіння вибирають ділянки з пухким ґрунтом. Живці розміщують вертикально або злегка похило, залишаючи над поверхнею землі тільки одну бруньку. Відстань між рослинами в ряду має становити 5 см, а міжряддя розраховують під габарити наявної техніки. У період вкорінення та вегетації ґрунт регулярно поливають і розпушують.

Здатність до вкорінення залежить від рівня ендогенних ауксинів у тканинах живців. Чим вища активність цих стимуляторів у нижній частині пагона, тим швидше формуються корені. За результатами випробувань чотирьох підщеп яблуні, коренеутворювальна здатність розподіляється таким чином:

Підщепа яблуні	Коренеутворювальна здатність і біологічна активність ауксинів
ММ102	Найбільша
СК1	Проміжна
СК3	Проміжна
М9	Найменша

Установлено, що у підщеп, що важко вкорінюються, відношення «стимулятори/інгібітори» в межах 0,10–0,30, а у легко вкорінюваних – 0,6 і вище.

Зроблено висновок про можливість використання показника «стимулятори-інгібітори» як критерію прогнозування ризогенної активності здерев’янілих живців підщеп яблуні та оцінки ефективності агроприйомів, спрямованих на посилення їхньої коренеутворювальної здатності (Макарова, Бадь, 1992).

Вкорінюваність клонових підщеп яблуні можна діагностувати також за активністю пероксидази в зоні ризогенезу живців.

З урахуванням зазначених діагностичних критеріїв у СКЗНДІС і В розроблено біологічно обґрунтовану технологію розмноження підщеп яблуні здерев’янілими живцями, що забезпечує задовільний вихід укорінених рослин при малій трудомісткості та матеріальних витратах (Макарова, Бадь, 1992).

Таблиця 1 – Активність ендогенних регуляторів в укорінюваних здерев'янілих живцях яблуні (Макарова, Бадь, 1992)

Показник	ММ102	СК1	СК3	М9
Сумарна активність стимуляторів*	117	57	55	46
Стимулятори/інгібітори	1,10	0,48	0,31	0,26

* % приросту колеоптилів пшениці по відношенню до контролю.

Найважливішим елементом цієї технології є обробіток у червні-липні маточних кущів ретардантом ТУР (одноразове обприскування при довжині пагонів 50–60 см, концентрація 0,6–0,7 %). Застосування ретарданту справляє позитивний вплив на коренеутворювальну здатність заготовлених у маточнику живців. Цей факт цілком пояснюється, якщо врахувати, що ТУР (XXX) активує транспорт і накопичення ауксинів у базальній частині пагона (Fabbri et.al., 1986; Nagi, Tari, 1987).

Найбільш чуйні на застосування ТУРу важковкорінювані типи підщеп яблуні М9, СК2 та ін. Водночас виявлені підщепи, малочутливі до дії препарату (ММ102, СК3 і т. д.). Вони характеризуються досить високою коренеутворювальною здатністю при розмноженні здерев'янілими живцями без додаткового хімічного впливу на маточні рослини.

Для укорінення використовують нижню частину однорічних приростів діаметром 6–10 мм. Кращий строк заготівлі живцювального матеріалу – друга половина листопада. Укорінюваність живців, заготовлених у цей час (період спокою рослин), приблизно на 30 % вища, ніж при відборі їх наприкінці жовтня (період переходу рослин від вегетації до спокою). Зимовий і ранньовесняний строки живцювання не забезпечують достатнього виходу укорінених підщеп яблуні.

Технологія підготовки і садіння живців включає такі операції:

• Живець має довжину близько 20 см.
• Його верхівкову частину обробляють антитранспірантами (парафіном).
• Узимку живці зберігають при температурі 0–4 °С в умовах, що виключають підсихання.
• Строк садіння — ранньовесняний.
• Субстрат для укорінення: ґрунт, торф, пісок у співвідношенні 1:1:1.
• Для активації ризогенезу застосовують гетероауксин (ІОК). Базальну частину живця вмочують у розчин (глибина занурення 1,5–2,0 см, концентрація 3–6 г/л, експозиція 5–7 с).

Пропонована технологія розмноження підщеп яблуні по суті є ресурсоощадною, бо здерев'янілі живці становлять собою побічну продукцію. Технологія застосовна в різних ґрунтово-кліматичних умовах Північного Кавказу. Логічним продовженням досліджень у цьому напрямі стала розробка технології вирощування саджанців яблуні шляхом зимового щеплення на здерев'янілі живці клонових підщеп ММ106 і ММ102.

Істотний інтерес для розплідників становлять отримані на кафедрі МДУ результати оцінки в умовах плівкової теплиці здатності до укорінення здерев'янілих живців клонових підщеп яблуні 54–118 (напівкарликова) і 62–396 (карликова), щеплених сортами Уелсі, Північний синап, Антонівка звичайна.

Показник	Щеплення на живцях	Щеплення на відсадках (контроль)
Вихід саджанців, %	47–64	88–97
Кількість стандартних саджанців, %	49–66	94–97

Незважаючи на нижчий вихід саджанців у варіанті із зимовим щепленням на живці порівняно зі щепленням на відсадках, використання здерев'янілих живців перспективне, оскільки дозволяє отримати стандартні однорічні саджанці яблуні за один сезон, тобто скоротити строк їх вирощування на рік.

Розмноження зеленими живцями широко застосовується у виробництві. Зеленими живцями в умовах штучного туману із застосуванням регуляторів росту можна розмножувати клонові підщепи яблуні, персика, окремі сорти яблуні, груші, вишні, сливи, абрикоса, а також малину, ожину, обліпиху, аронію, жимолость їстівну, актинідію, смородину, аґрус, лимонник, іргу.

Зелені живці багатьох порід, заготовлені з віково-молодих маточних рослин, добре вкорінюються. Протягом онтогенезу в рослинах знижуються оводненість тканин і їх водоутримувальна здатність, а також активність обмінних процесів.

У зв'язку з цим у них спостерігаються структурні зміни, пов'язані зі зменшенням ступеня меристематизації тканин, що викликають зниження коренеутворювальної здатності живців. Ця особливість чітко виражена у важковкорінюваних рослин.

Регенерація додаткових коренів значною мірою залежить від місця розташування самого живця на рослині і на пагоні. Так, живці, заготовлені з пагонів нижнього ярусу крони, вкорінюються краще, ніж живці з пагонів верхнього ярусу.

Живці яблуні з пагонів зони плодоношення дерева відрізняються низькою здатністю до регенерації коренів, а живці з вовчкових пагонів, навпаки, високою. Високою здатністю до коренеутворення володіють живці, заготовлені з порослевих пагонів. Останні, як відомо, розвиваються на коренях з адвентивних бруньок. Їх поява свідчить про ослаблення у рослин процесів старіння. В результаті живці порослевого походження характеризуються високою швидкістю коренеутворення і добрим розвитком кореневої системи. Вони відрізняються також раннім пробудженням бруньок і сильними приростами пагонів.

Краще вкорінюються живці з вегетативних пагонів, ніж із плодових утворень. Тому агротехніка маточних рослин повинна бути спрямована на виключення їх цвітіння і плодоношення.

Зелений живець	Пагін, що використовується для отримання живців
Зелені живці, висаджені в ґрунт теплиці
Підщепа, отримана із зеленого живця

Рисунок 4 – Отримання садивного матеріалу яблуні із зелених живців

Відомо, що живці, заготовлені з осьових пагонів, укорінюються слабше, ніж з бічних. Цей факт цілком зрозумілий з позицій фізіології рослин. Для осьових пагонів характерний високий вміст білкових та інших азотистих речовин і низький – вуглеводів. Надлишок азотистих речовин призводить до гальмування формування кореневих зачатків і загнивання живців під час укорінення.

Процеси коренеутворення значною мірою пов'язані з розташуванням живця на осі пагона. Пагін у річному циклі розвитку зазнає значних морфолого-анатомічних і фізіолого-біохімічних змін. Нижні листки та міжвузля зазвичай ростуть нетривалий період і досягають незначних розмірів. Найбільш активним і тривалим ростом вирізняється середня частина пагона. У зв'язку з цим у більш ранній строк живцювання доцільно використовувати живці з нижньої частини пагона, у більш пізній – з верхівкової.

У процесі укорінення зелених живців листку належить вирішальна роль. Формування нових тканин, а згодом і органів – коренів, пов'язане з підвищенням фізіологічної активності частини пагона, що вкорінюється. У цей період листок, який є основним фотосинтезуючим органом рослини, забезпечує живець пластичними та іншими речовинами. Без листків утрачається здатність зелених живців утворювати корені. Враховуючи це, для посилення ризогенної активності необхідно створення режимів, що підвищують інтенсивність фотосинтезу та знижують транспірацію листків. Такого результату досягають при використанні штучного туману.

Дрібнодисперсне розпилення води над місцем укорінення живців, яке досягається за допомогою туманоутворювальних установок, дозволяє змінити технологію зеленого живцювання. У результаті застосування штучного туману вдається значно покращити умови освітлення живців, а отже, і фотосинтез.

У зелених живців одних видів рослин регенерація додаткових коренів виражена добре, а в інших – слабко. За цим показником рослини поділяють на важко-, середньо- та легкоукорінювані.

Такий поділ умовний, оскільки залежно від віку маточної рослини, стану пагонів, обраних для живцювання, строку живцювання, умов укорінення одна й та сама рослина може проявляти різну здатність до регенерації коренів. Однак навіть при дотриманні оптимальних строків живцювання та режимів укорінення зелені живці рослин різних видів укорінюються неоднаково.

Установлено зворотну залежність між здатністю до вкорінення та активністю пероксидази у зелених живців роду Rubus (Упадишев, Гуськов, 1995). Використання цього біохімічного критерію дозволяє прогнозувати здатність рослин до вегетативного розмноження і становить великий інтерес для розсадницької науки.

Серед плодових та ягідних культур середньої смуги Російської Федерації порівняно легко розмножуються зеленими живцями чорна і червона смородина, малина, ожина, аронія, обліпиха, жимолость їстівна, актинідія, лимонник, ірга. У аґрусу, вишні, сливи, а також клонових підщеп зерняткових і кісточкових порід є сорти (у підщеп – форми), одні з яких укорінюються легко, інші – середньо, а треті – важко.

До легкоукорінюваних належать сорти аґрусу Садко, Родник, Русский, Смена, Сливовый, Пионер, Рекорд, Юбилейный, Черный негус, Хаутон, а також цілий ряд нових перспективних вітчизняних сортів з безшипними або слабошипуватими пагонами, що вирізняються стійкістю до несприятливих факторів, високою урожайністю і високим вмістом біологічно активних речовин (Орленок, Северный Капитан, Колобок, Каптиватор та ін.).

Серед сортів вишні до групи легкоукорінюваних входять Щубинка, Владимирская, Память Лаврушина, Полевка, Захаровская, Склянка розовая, Растунья, Костычевка, Расплетка, Студенческая, Золушка. Успішно можуть розмножуватися зеленими живцями в умовах штучного туману сорти: сливи – Скороспелка красная, Венгерка Московская, Память Тимирязева, Искра, Фиолетовая, Евразия 21, Виктория, Волжская красавица, Аленушка; яблуні – Пепин шафранный, Пепин литовский, Мелба, Шафран китайка, Алтайский голубок; груші – Осенняя Яковлева, Нарядная Ефимова, Дада, Чижовская, Малгоржатка русская, Колхозная, Московская.

У Мічурінську виділено велику групу нових клонових підщеп яблуні селекції В.І. Будаговського: 54–118, 57–146, 57–233, 57–257, 57–490, 57–545, 62–396, здатність до вкорінення яких досягає 80–95 %. Підщепа яблуні Т–273 Быстрецовский, отримана у Всеросійському селекційно-технологічному інституті садівництва і розсадництва (ВСТІСР) Б. А. Поповим і Н. Ф. Серегіним, вирізняється також гарною здатністю до вкорінення зелених живців.

Легко розмножується цілий ряд клонових підщеп для кісточкових культур: вишні – П–3, П–7, ВП–1, ПН-11–59–2; сливи – ОКД, ОД–2–3, АКУ–2–31, ОП–23–23, ОПА –15–2, Е–13–27, СВГ–11–19, 140–1 та ін.

Здатність до вкорінення живців цієї групи рослин висока і досягає 70–100 %. Процес коренеутворення у них проходить дружно. Корені утворюються через 2–4 тижні після садіння живців. У чорної смородини та обліпихи у сприятливих умовах корені можуть з'являтися ще швидше – на 5–8-й день після садіння.

За порівняно короткий період на живцях формується велика кількість придаткових коренів (до 8–12 1-го порядку галуження). На живцях чорної смородини, особливо при обробці їх регуляторами росту, утворюється до 40, а іноді й більше коренів. Живці клонових підщеп яблуні типу ММ106 та 62–396 формують до 60 коренів і більше в середньому на живець.

Живці цієї групи відрізняються доброю пробуджуваністю бруньок та ростом пагонів. Величина приросту залежить від породи, сорту, агротехніки, погодних умов та ін. Пагони на живцях більшості легкоукорінюваних культур до кінця вегетаційного сезону досягають 20 см і більше. Коренева система у них добре розгалужена, мичкувата.

До групи середньоукорінюваних належать сорти:

• аґрусу – Фінік, Московський червоний, Варшавський;
• вишні – Гріот остгеймський, Апухтинська, Склянка рожева;
• сливи – Угорка звичайна, Скороспілка нова, Очаківська жовта, Ізобільна.

У живців цієї групи рослин процес коренеутворення менш активний, триває 6–8 тижнів, коренева система та надземна частина рослин розвиваються слабше, ніж у легкоукорінюваних.

Важко піддаються укоріненню зелені живці більшості європейських сортів:

• аґрусу – Бочоночний, Англійський жовтий, Тріумф, Вікторія;
• вишні – Любська, Красуня Півночі, Ширвжиток чорна, Кентська, Молодіжна, Малинівка;
• сливи – Ренклод терновий, Ренклод колгоспний, Скороплідна, а також ряд сортів яблуні, груші, горобини звичайної, ліщини, фундука та інших горіхоплідних.

На живцях цих важкоукорінюваних рослин корені утворюються зазвичай дуже повільно протягом 6–8 тижнів і більше. Кількість укорінених живців незначна (30 % і менше). На живцях розвивається невелика кількість коренів (1–5). Приріст пагонів у рік укорінення найчастіше відсутній.

Важка укорінюваність зелених живців – проблема біологічного характеру.

Більш глибоке вивчення біології маточних рослин, внутрішніх і зовнішніх факторів росту пагонів, режимів укорінення сприятиме повному прояву потенційних можливостей коренеутворення рослин.

У практиці вегетативного розмноження рослин використовують різні типи зелених живців.

Залежно від ступеня здерев'яніння пагона зелені живці поділяють на трав'янисті та напівздерев'янілі. Трав'янисті зелені живці частіше використовують при розмноженні квіткових рослин, а напівздерев'янілі, що відрізняються еластичністю – при розмноженні плодових та ягідних культур.

За довжиною зелені живці поділяють на однобрунькові, або листково-брунькові, та багатобрунькові. Однобрунькові живці являють собою короткий відрізок пагона, що росте, з однією пазушною брунькою та листком. Багатобрунькові живці мають кілька бруньок і листків. Довжина таких живців від 5 до 20 см. Останнім часом використовують також живці довжиною 25–35 см і більше, які до кінця вегетаційного сезону зазвичай розвиваються значно краще порівняно з короткими живцями. Однобрунькові живці використовують при розмноженні легкоукорінюваних рослин, наприклад, смородини, ожини, малини. Використання живців цього типу дозволяє прискорити розмноження рослин.

Оптимальний строк живцювання забезпечує високий відсоток укорінення, найбільш швидке утворення та ріст коренів, пробудження бруньок, а також високу чуйність живців на обробку фіторегуляторами і в подальшому більшу життєздатність рослин. Оптимальний строк живцювання зумовлений фізіологічною готовністю та певною морфолого-анатомічною структурою пагонів.

Одним із показників готовності пагонів до живцювання є їх зрілість. Для прояву коренеутворювальної здатності живців необхідний певний ступінь зрілості, який зазвичай пов'язують із лігніфікацією тканин і визначають:

• візуально за еластичністю пагонів (при згинанні вони не ламаються, а пружинять);
• гістохімічно з оцінкою за бальною системою.

До цього часу ксилема достатньо розвинена і забарвлюється флороглюцином у рожево-червоний колір.

Фізіологічний стан пагонів і строки живцювання

Здатність живців утворювати корені прямо залежить від темпів здерев'яніння (лігніфікації) тканин. Чим швидше йде цей процес, тим швидше старіють клітини і тим гірше регенерує коренева система. Наприклад, у важкоукорінюваного сорту вишні Любська тканини здерев'яніють значно швидше, ніж у легкоукорінюваного сорту Шубинка. Строки живцювання завжди прив'язані до інтенсивності росту пагонів, яку підбирають індивідуально під кожну культуру.

Для більшості плодових культур (яблуні, айви, вишні, сливи, аличі, персика, фундука та ліщини) оптимальний строк живцювання збігається з фазою найбільш активного росту пагонів у довжину. У цей період пагони максимально насичені водою, містять багато органічних форм азоту, фосфору та природних стимуляторів росту при мінімальній кількості інгібіторів. Візуально цю фазу визначають за верхівкою пагона: чим більше на ній одночасно листків, що ростуть, тим вищий добовий приріст.

Культура (сорт)	Добовий приріст пагона, см
Вишня (Шубинка)	0,7–2,1
Вишня (Любська)	0,5–0,8
Яблуня (ММ106)	0,2–0,4
Яблуня (ПК–14)	0,7–0,8
Яблуня (Парадизка Будаговського)	0,4–0,6

Для низки культур оптимальні фази розвитку для нарізання живців розрізняються:

• Груша, аґрус, обліпиха — зелені живці краще вкорінюються у фазу затухання лінійного росту пагонів.
• Жимолость їстівна — суворо у фазу повного закінчення росту пагонів.
• Калина звичайна та шипшина — у фазу масового цвітіння та його затухання.
• Малина — у період відростання молодих відприсків (ця фаза настає двічі за сезон: наприкінці травня та в середині літа).

Чорна смородина, американські сорти аґрусу, лимонник та актинідія придатні для живцювання протягом тривалого періоду вегетації. В умовах захищеного ґрунту при використанні штучного туману та регуляторів росту цей період можна суттєво розширити, починаючи роботи у більш ранні фенологічні фази. Це забезпечує підвищений відсоток вкорінення та прискорений розвиток рослин.

Правила заготівлі та продуктивність маточника

Пагони заготовляють тільки зі здорових, чистосортних маточних рослин з високою силою росту. Продуктивність маточника напряму залежить від густоти садіння та біологічних особливостей розмножуваної форми.

• Схема садіння маточника — 80 х 25 см
• Середній вихід живців — 500–600 тис./га
• Вихід живців окремих форм — до 1 млн/га

1. Зрізайте пагони в ранкові години, коли оводненість тканин максимальна. Якщо маточник знаходиться поруч із ділянкою живцювання, заготовляйте сировину невеликими партіями протягом дня.
2. Відразу вкладайте зрізаний матеріал у захисну тару: поліетиленові мішки, відра з водою на дні або кошики, вистелені вологою мішковиною чи плівкою.
3. Швидко доставляйте заготовлені пагони до місця живцювання, уникаючи їхнього перегріву та висушування.

Підготовка живців та обробка стимуляторами

Підготовлений матеріал потрібно доставити до місця живцювання якомога швидше. Кожну партію пагонів маркують етикеткою із зазначенням сорту та місця заготівлі. Розміри живця напряму впливають на калусоутворення та вкорінення. Занадто довгі живці випаровують багато вологи через надлишок листя, що знижує оводненість тканин і погіршує приживлюваність. Дрібні живці довжиною 2–3 см вкорінюються повільно і відстають у розвитку.

• Оптимальна довжина живця — 15–25 см
• Глибина садіння в субстрат — 1,5–2,0 см
• Витрата цеоліту на 1 кв. м — 200 кг
• Тиск у форсунках — 200–400 кПа

При нарізанні живців з верхівкової частини пагона обов'язково залишають хоча б один повністю сформований листок. Недорозвинене листя не бере участі у фотосинтезі, а лише витрачає обмежені запаси поживних речовин живця. Листові пластинки зазвичай не вкорочують. Лише при дефіциті площі в теплиці листя великих сортів можна обрізати на 1/3 або 1/2.

Зрізи роблять за правилами: нижній — на 0,5–1 см нижче бруньки, верхній — відразу над нею. Для зручності садіння з нижньої частини живця видаляють 1–2 листки. У культур з короткими міжвузлями, таких як обліпиха та аґрус, зрізають 3–4 нижні листки.

Для прискорення коренеутворення застосовують фіторегулятори. Основи живців занурюють на 2,0–2,5 см у розчин індолілмасляної кислоти (ІМК) з концентрацією 25–50 мг на 1 л на 12–24 години. Також використовують індолілоцтову (ІОК) та нафтилоцтову (НОК) кислоти. ІОК швидко руйнується в тканинах, здійснюючи лише короткочасну метаболічну дію на базу живця.

Вибір субстрату та умови для вкорінення

Після обробки живці ополіскують у чистій воді та висаджують у субстрат. Традиційну суміш торфу з піском у співвідношенні 1:1 або 2:1 у теплицях із туманоутворювальними установками доводиться змінювати щороку. У ній швидко погіршуються фізико-хімічні властивості та накопичується патогенна мікрофлора. Як альтернативу використовують мінеральні субстрати: керамзит, перліт або вермикуліт.

Технологія облаштування гряд потребує пошарового укладання матеріалів. На найнижчий рівень укладають дрібний щебінь або гравій для дренажу. Вище розташовують шар родючого ґрунту товщиною не менше 12–15 см. На нього насипають робочий шар мінерального субстрату товщиною 3–4 см.

Відмінні результати дає використання цеоліту або його сумішей. Цей природний мінерал містить калій, кальцій, магній, алюміній, залізо та близько 16 мікроелементів, включаючи молібден, цинк, мідь і бор. Перед садінням цеолітовий субстрат насичують елементами живлення з розрахунку на багаторічну роботу без додаткових вегетаційних підживлень. Товщина цеолітового шару при витраті 200 кг на 1 кв. м становить 20 см.

Поживний компонент	Діапазон доз (% від маси цеоліту)
Азот	0,1–0,3
Фосфор	0,1–0,4

При садінні зелені живці заглиблюють у субстрат на 1,5–2,0 см. Відстань між рядами витримують у межах 8–10 см, а в ряду між рослинами залишають 4–5 см. Щоб підтримати тургор листя до утворення коріння, створюють постійну вологість автоматичною подачею води в туманоподібному стані під тиском 200–400 кПа.

Під час укорінення суворо контролюють температуру. Для більшості видів плодових культур вона повинна становити 24–27 °С біля основи живців і 21 °С у зоні листя. Такого розподілу температур досягають укладанням під ґрунт нагрівального кабелю марки ПОСХВ або труб з теплою водою. Коренеутворення у зелених живців починається через 20–40 днів після садіння.

Інтенсивні технології вирощування та зелене живцювання

Після висаджування зелених живців у теплиці необхідно підтримувати високу вологість і температуру за допомогою штучного туману до моменту коренеутворення. Як тільки коріння з'явиться, рослини починають загартовувати регулярним провітрюванням. Період дорощування займає близько чотирьох місяців, після чого частина посадкового матеріалу готова до перенесення в розсадник. На зиму ділянку дорощування вкривають торфом шаром 4–5 см або викопують рослини і зберігають їх у піску чи поліетиленових мішках при температурі 0–3 °С.

Для прискорення розмноження клонових підщеп і сортів яблуні, вишні, сливи, червоної та чорної смородини застосовують метод «вигонки» — попередньої підготовки маточних рослин під плівковим укриттям. Цей прийом стимулює активний ріст пагонів і збільшує його тривалість. В умовах середньої смуги до кінця травня довжина пагонів досягає 30–45 см, а у вишні та сливи до цього часу вже формується друга хвиля росту. Вегетативна продуктивність маточників під плівкою зростає в 1,5–4,7 раза порівняно з відкритим ґрунтом.

• Збільшення продуктивності маточників під плівкою — в 1,5–4,7 раза
• Приріст укорінюваності яблуні та вишні — на 10–48 %
• Вихід саджанців з плівкових теплиць — 100–120 тис. шт./га
• Рентабельність «зеленого» щеплення — до 126 %

Використання подовжених живців (30–45 см) дозволяє проводити живцювання клонових підщеп яблуні, вишні та смородини у два цикли за один сезон. Ранні зелені живці встигають дати достатній приріст того ж року, що дозволяє зрізати з них верхівки і повторно використовувати їх для укорінення. Для важковкорінюваних цінних сортів вишні та сливи ефективним є «зелене» щеплення на легкорозмножувані клонові підщепи. Воно скорочує строк вирощування саджанців на 1–2 роки і підвищує продуктивність праці на 40 %.

Культура	Вихід живців з 3-річних маточників, тис. шт./га
Клонові підщепи яблуні (II форм)	805–2350
Смородина чорна	7400–12000

Розмноження кореневими живцями

Розмноження кореневими живцями ґрунтується на здатності відрізків коренів повністю відновлювати надземну частину і кореневу систему. Цей спосіб найбільш перспективний для клонових підщеп яблуні, груші та айви. Кореневий матеріал заготовляють у три строки: при розкорчовуванні маточників клонових підщеп, при пізньому осінньому викопуванні саджанців або рано навесні до початку сокоруху, коли в корінні накопичено максимальний запас поживних речовин.

• Приживлюваність живців підщепи М9 — 97 %
• Вихід стандартних відводків підщепи М9 — 88 %
• Довжина кореневого живця М9 — 8–10 см
• Товщина кореневого живця М9 — 6–10 мм
• Температура стратифікації — 15–20 °С

1. Наріжте кореневі живці, дотримуючись напрямку полярності зрізів.
2. Відсортуйте живці за товщиною і зв'яжіть у пучки по 50 або 100 штук.
3. Укладіть живці на зимове зберігання в пісок, торф або тирсу при температурі близько 0 °С. При весняній заготівлі одразу відправляйте матеріал на стратифікацію.
4. Наприкінці березня — на початку квітня перенесіть живці на стратифікацію в ящики з тирсою при температурі 15–20 °С. Поливайте субстрат 2–3 рази на тиждень.

Приблизно через 10 днів стратифікації на нижніх кінцях живців утворюється калюс і зачатки первинних корінців, а на верхніх — пагони довжиною близько 1 см. Після цього матеріал готовий до садіння у ґрунт. Садіння проводять у перші дні весняних польових робіт. Під розсадник готують гряди висотою 20–30 см із пухким родючим ґрунтом. Живці висаджують за схемою 5 х 10 см, при цьому верхній кінець живця має виступати над поверхнею ґрунту на 1 см. Одразу після садіння гряди мульчують тонким шаром дрібної тирси або перегною.