Структура витрат у сільськогосподарському виробництві та їхній вплив на прибуток

Звідки беруться витрати і чому ринок не оплачує зайві витрати

На виробництво будь-якого сільськогосподарського продукту — чи то зерно в полі, чи овочі в теплиці — йде два види праці: уречевлена та жива. Уречевлена праця вже закладена в техніці, насінні, добривах і будівлях, створених на попередніх етапах. Жива праця — це безпосередня робота механізаторів, агрономів і робітників на поточному етапі виробництва. Сума цих витрат формує сукупні трудові витрати, які в умовах товарно-грошових відносин набувають форми вартості.

Загальний обсяг витрат складається з вартості спожитих матеріальних засобів і новоствореної вартості, що включає оплату праці та додатковий продукт. При цьому ринок визнає й оплачує лише суспільно необхідні витрати — витрати за середніх умов виробництва, середньої інтенсивності та вправності праці. Якщо через застарілі технології або нераціональне використання ресурсів собівартість продукції в господарстві виявляється вищою за середньоринкову, ринок цю різницю не визнає і не компенсує.

На кожному окремому підприємстві через його економічну відокремленість складаються індивідуальні витрати, які формують собівартість продукції. Для грамотного управління економікою господарства ці витрати розділяють на кілька категорій:

• Зовнішні (явні) витрати: оплата ресурсів, що не належать даному підприємству. Це прямі розрахунки з постачальниками за сировину, паливо, мінеральні добрива, комбікорми, насіння, а також оплата послуг електромереж і транспорту.
• Внутрішні витрати: витрати, пов'язані з використанням власних ресурсів і капіталу підприємства.
• Постійні витрати: витрати, які господарство несе незалежно від обсягу виробництва, навіть якщо випуск продукції повністю зупинено. Сюди входять відсотки за позиками та кредитами, орендна плата, витрати на охорону та утримання обладнання.
• Змінні витрати: витрати, що змінюються одночасно зі зміною обсягу випуску продукції. До їх складу входять витрати на сировину, паливо, транспортні та інші експлуатаційні послуги.

Альтернативна вигода, граничні витрати та реальний прибуток

При плануванні виробництва важливо враховувати вмінені витрати — упущену вигоду через те, що наявні ресурси використовувалися не оптимальним чином. В економіці їх також називають витратами упущених можливостей або альтернативними витратами. Альтернативні варіанти застосування ресурсів є завжди, тому витрати на обраний варіант визначаються потенційним доходом від невикористаних альтернатив.

Наприклад, вмінені витрати розраховують при здачі в оренду виробничої нерухомості, раніше створеної власником під конкретні завдання. Відмовившись від самостійної експлуатації об'єкта, власник отримує орендну плату, але втрачає прямий виробничий дохід. Цей неотриманий дохід і виступає як вмінені витрати.

Для оцінки економічної ефективності підприємство розраховує середні витрати як відношення загальних витрат до кількості виробленої продукції. Поряд із загальним показником окремо аналізують середні постійні та середні змінні витрати. У практичному аналізі та обліку також застосовують три ключові види витрат:

• Бухгалтерські витрати: витрати, розраховані в суворій відповідності до Положення про склад витрат на виробництво та реалізацію продукції, що включаються в собівартість.
• Економічні (підприємницькі) витрати: включають бухгалтерські витрати та нормальний підприємницький прибуток, який закладається з урахуванням обраного методу ціноутворення та загальногалузевих показників.
• Граничні витрати: приріст витрат у результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції.