Вплив стрімкої урбанізації на стан екології та демографію

Економічні, природні та соціальні умови перебувають під впливом не лише зростання населення та особливостей його вікової структури, а й географічного розподілу населення між сільськими та міськими районами. У 1900 р. лише 14 % населення Землі проживало в міських зонах. Сьогодні 41 % населення – мешканці міст: 73 % у розвинених країнах та 32 % у країнах, що розвиваються. Передбачається, що до 2000 р. у містах проживатиме дві третини населення Землі.

в 1985 та 2000 рр. (за даними ООН)

Токіо-Йокогама 18,8 Мехіко 25,8

Мехіко 17,3 Сан-Паулу 24,0

Сан-Паулу 15,9 Токіо-Йокогама 20,2

Нью-Йорк 15,6 Калькутта 16,5

Шанхай 12,0 Великий Бомбей 16,0

Калькутта 11,0 Нью-Йорк 15,8

Великий Буенос-Айрес 10,9 Сеул 13,8

Ріо-де-Жанейро 10,4 Тегеран 13,6

Лондон 10,4 Ріо-де-Жанейро 13,3

Безпрецедентне зростання урбанізації у світі призвело до виникнення мегаполісів - міст із населенням понад 10 млн. осіб. У 1985 р. було 10 мегаполісів, більша їх частина припадала на країни, що розвиваються. У 2000 р. кількість мегаполісів збільшилася до 26, дві третини з них розташовані в країнах, що розвиваються. Такі міста потерпають від сильного забруднення повітря, масового безробіття, переповнених нетрів. Сміттєзвалища та стоки видають сморід. Люди, що живуть у нетрях, позбавлені каналізації та щодня постачають тонни відходів у стічні канави та пустирі. У Мехіко, наприклад, понад 3 млн. автомобілів, 7 тис. дизельних автобусів і 130000 фабрик забруднюють атмосферу. Забруднення атмосфери та води в Мехіко спричиняє 100000 передчасних смертей на рік.

Як у країнах, що розвиваються, так і в розвинених країнах урбанізація створює додаткові проблеми. У містах концентруються тверді відходи, відзначаються високі рівні шуму, забруднення повітря та води, невід'ємною умовою міст є стреси та високий відсоток захворюваності. Міські системи нестійкі: вони залежать від зовнішніх екосистем, що постачають їм продовольство, воду, енергію, мінеральну сировину та інші ресурси і поглинають накопичені міські відходи. На рис. 3.5. показано схему споживання ресурсів містом із мільйонним населенням. Тут же наведено дані щодо скидів і викидів у навколишнє середовище.

Шляхи вирішення демографічних проблем

Розглянемо можливі шляхи вирішення проблеми приросту населення в даній критичній ситуації. I. Регулювання чисельності населення через економічний розвиток

Основні зусилля зі зниження чисельності населення зосереджені на зниженні коефіцієнта народжуваності. У 1960 р. тільки Індія та Пакистан мали офіційні програми зі скорочення приросту населення. У наші дні такими програмами охоплено 93 % населення світу та 91 % населення країн, що розвиваються.

Існують три головні підходи до вирішення проблеми зниження коефіцієнта народжуваності: економічний розвиток, контроль народжуваності та соціально-економічні зміни. Найбільш оптимальний варіант - поєднання двох підходів - економічного розвитку та контролю народжуваності, а в низці випадків - поєднання всіх трьох підходів.

На основі даних, отриманих під час вивчення темпів приросту та спаду населення західноєвропейських країн, які індустріалізували свою економіку в 19 столітті, американські та європейські демографи розробили модель зміни чисельності населення. Модель отримала назву перехідний період природного руху населення. Її основна ідея полягає в тому, що, коли держави переходять у розряд промислово розвинених, спочатку в них різко падає смертність, а слідом за цим і народжуваність. У результаті швидке зростання населення сповільнюється, а потім показники народжуваності та смертності вирівнюються і поступово чисельність населення починає скорочуватися.

Перехідний період складається з чотирьох стадій: 1. У д о п р о м и с л о в і й стадії за суворих умов життя спостерігається високий коефіцієнт народжуваності (щоб компенсувати високу дитячу смертність) і високий коефіцієнт смертності. Населення збільшується повільно, якщо взагалі збільшується.

Перехідна стадія починається невдовзі після початку індустріалізації економіки. На цій фазі коефіцієнт смертності падає через збільшення виробництва продуктів харчування, поліпшення охорони здоров'я та санітарно-гігієнічних умов життя людей. Але коефіцієнт народжуваності залишається високим, і загальна чисельність населення швидко зростає (зазвичай на 2,5 - 3 % на рік).

В і н д у с т р і а л ь н і й стадії коефіцієнт народжуваності знижується і за значенням поступово наближається до коефіцієнта смертності. Основна причина цього явища полягає в тому, що подружжя, особливо в містах, розуміють, наскільки дорого обходиться виховання дітей. Крім того, коли дітей занадто багато, вони позбавляються переваг на ринку праці в умовах економіки, що розвивається. Висловлюються також припущення, що однією з причин зниження народжуваності є високий рівень пенсійного забезпечення: функція гаранта добробуту старих переходить від дітей до суспільства, загалом, знижуючи прагнення людей мати багато дітей. Кількість мешканців продовжує збільшуватися, але все повільніше, і можливі коливання приросту, що залежать від економічних умов. Більшість розвинених країн перебувають у цей час у цій стадії. 4. Коли настає четверта стадія - п о с т і н д у с т р і а л ь н а, - коефіцієнт народжуваності урівнюється або навіть стає нижчим за коефіцієнт смертності, і таким чином досягається нульовий приріст населення. Потім коефіцієнт народжуваності знижується ще більше, і загальна чисельність населення повільно скорочується. До 1989 р. Австрія, Бельгія, Болгарія, Чехословаччина, Данія, Німеччина, Фінляндія, Греція, Італія, Угорщина, Люксембург, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія та Велика Британія досягли або наблизилися до нульового приросту.

Країни, що розвиваються, перебувають ще на перехідній стадії та мають високі темпи приросту населення. Без швидкого та сталого економічного розвитку ці країни можуть застрягти на цій стадії. Водночас швидкий економічний розвиток країн, що розвиваються, утруднений з багатьох причин, наприклад, багато з них не мають ні коштів, ні ресурсів, необхідних для швидкого економічного розвитку, ні достатньої кількості кваліфікованих фахівців, які володіють технологіями виробництва високоякісної продукції, що витримала б конкуренцію на світовому ринку.

Демографічна криза та ризики країн, що розвиваються

З іншого боку, якщо темпи зростання населення в країнах, що розвиваються, продовжуватимуть випереджати темпи економічного розвитку, коефіцієнт смертності може збільшитися. Це сповільнить зростання чисельності населення і означатиме, що країна скочуватиметься до допромислової стадії.

Застосування цієї моделі до країн, що розвиваються, м'яко кажучи, є проблематичним: у 19-20 століттях, коли Європа та Північна Америка проходили чотири зазначені стадії розвитку, країни цих регіонів домінували у світі в політичній, економічній, науково-технічній та багатьох інших сферах.

Цього не можна сказати сьогодні про країни, що розвиваються: в умовах ринкової (конкурентної) економіки домінантна сторона — розвинені країни — не дадуть «за так» країнам, що розвиваються, ні високих технологій, ні підготують для них кадри, здатні впровадити високі технології в країнах, що розвиваються. Скоріше навпаки: найкращі фахівці — вихідці з країн, що розвиваються, «втечуть» до розвинених країн, що повсюдно й спостерігається. В останньому випадку варто, можливо, говорити про «асиміляцію» розвинених країн найбільш здібними вихідцями з країн, що розвиваються, вже у 21 столітті, що було б недивно при зазначених вище темпах росту народонаселення цих країн. Але це, як кажуть, уже інша історія. Прим. авторів.

Інша проблема в розвинених країнах — це сповільнення темпів приросту населення. В Угорщині та Західній Німеччині, наприклад, відбувається повільне скорочення чисельності населення. Коли кількість жителів у віці до 15 років менша, ніж людей в інших вікових групах, можна очікувати скорочення чисельності населення протягом приблизно 60 років.

Єдиний спосіб запобігти цьому явищу:

• зробити так, щоб жінки в репродуктивному віці народжували більше дітей;
• збільшити число іммігрантів.

Останнє лише підтверджує думку, висловлену в першій примітці.

Регулювання чисельності населення через планування сім'ї

Програми з регулювання сім'ї ґрунтуються на просвітництві та медичному обслуговуванні громадян, вони допомагають сімейним парам визначити, скільки і коли вони можуть мати дітей.

Жителі розвинених країн зазвичай «автоматично» отримують основні знання про планування сім'ї та вживання контрацептивів. Величезна маса молоді в країнах, що розвиваються, неосвічена, позбавлена навіть початкових навичок читання та письма. Ці люди не мають найзагальнішого уявлення про процес розмноження, а тим паче про контроль народжуваності або про застосування контрацептивів.

Служби контролю народжуваності в країнах, що розвиваються, були організовані в 1940 і 1950 роках приватними лікарями та жіночими громадськими групами. Відтоді Міжнародна федерація з регулювання народжуваності, Фонд допомоги працевлаштуванню ООН, Світовий банк та інші організації і країни надають країнам практичну та фінансову допомогу у виконанні програм із контролю народжуваності.

Контроль народжуваності заощаджує державні кошти, скорочуючи витрати на різні соціальні потреби. Контроль народжуваності спричиняє і поліпшення здоров'я жителів, оскільки в країнах, що розвиваються, близько 1 млн. жінок помирає від хвороб, що є наслідком ускладнень у період вагітності. Такі програми допомагають також контролювати поширення СНІДу та інших хвороб, що передаються статевим шляхом.

У період із 1978 по 1983 р. здійснення програми контролю народжуваності призвело до скорочення чисельності населення у світі на 10 млн. осіб, що заощадило 175 млн. доларів державних коштів на забезпеченні жителів продуктами харчування, будівництві житла, виробництві одягу, освіті та охороні здоров'я. III. Регулювання чисельності населення через соціально-економічні зміни

Поряд із розглянутими вище способами регулювання чисельності населення уряди деяких країн запроваджують економічні стимули — винагороди та штрафи для заохочення скорочення народжуваності. Крім того, розширюються права жінок: доступ до освіти, працевлаштування, підвищення шлюбного віку, що також призводить до зниження народжуваності.

Близько 20 країн виплачують невеликі грошові винагороди громадянам, які погоджуються застосовувати контрацептиви або піддатися стерилізації. В Індії кожен громадянин, який погодився на стерилізацію, отримує 15 доларів, що еквівалентно оплаті праці сільськогосподарського робітника за два тижні.

У деяких країнах, наприклад у Китаї, сімейні пари штрафуються, якщо кількість дітей у сім'ї більша за певну кількість, зазвичай одну або дві. Штрафи можуть стягуватися у вигляді особливих податків або інших платежів. Сім'ї, в яких кількість дітей перевищує встановлений ліміт, можуть бути позбавлені безкоштовного медичного обслуговування, їм скорочують продовольчі пайки, їх у першу чергу звільняють з роботи. Разом із покараннями розроблена і система заохочень у вигляді оплачуваної відпустки жінкам, які перенесли стерилізацію та аборт; щомісячної допомоги сім'ї з однією дитиною; переваг сімей з однією дитиною при забезпеченні житлом тощо.

Разом із поліпшенням економічної ситуації такі заохочення та покарання дозволили Китаю домогтися різкого зниження сумарного коефіцієнта народжуваності з приблизно 4,5 у середині 70-х рр. до 2,6 у 1982 р. та 2,4 у наш час.

Інший соціально-економічний шлях регулювання чисельності населення — поліпшення умов життя жінок. Численними дослідженнями доведено, що освіта є найсильнішим фактором, що змушує жінку мати менше дітей. Освічені жінки з більшою ймовірністю зароблятимуть на життя поза домом, а не обмежуватимуться лише вихованням дитини. Вони пізніше виходять заміж, скорочуючи тим самим свої репродуктивні роки, і менше втрачають дітей у немовлячому віці.

Уряди більшості країн регулюють чисельність населення, дозволяючи невелику імміграцію з інших країн. Ряд держав заохочують еміграцію до інших країн, щоб знизити тиск населення. І лише небагато держав, в основному Канада, Австралія та США, дозволяють значну імміграцію.