Застосування цинкових добрив та методи ефективного внесення для підвищення урожайності культур
6 хв читання
Дефіцит цинку на полях прямо обмежує продуктивність культур. Найчастіше ця проблема виникає на карбонатних ґрунтах із нейтральною та слаболужною реакцією при вирощуванні плодових і цитрусових. Нестача елемента також проявляється на кислих сильноопідзолених та високогумусованих ґрунтах. Ситуацію погіршують високі норми фосфорних добрив та приорювання підґрунтя до орного горизонту. До нестачі цинку найчутливіші кукурудза, рис, квасоля, соя, картопля та овочеві культури.
- Винос цинку з урожаєм — 50–250 г/га
- Норма внесення в ґрунт — 4–6 кг/га
- Витрата розчину для обробки насіння — 10 л/т
- Витрата розчину для некореневого підживлення — 300–400 л/га
Необхідність застосування цинкових добрив визначають за вмістом рухомої форми елемента в ґрунті. Звіряйтеся з пороговими значеннями для вашої зони:
| Ґрунтово-кліматична зона | Критичний рівень рухомого цинку, мг/кг ґрунту |
|---|---|
| Нечорноземна зона | Менше 0,2–1,0 |
| Чорноземна зона | Менше 0,3–2,0 |
| Зона сіроземів та каштанових ґрунтів | Менше 1,4–1,8 |
Як цинкові добрива використовують сірчанокислий цинк, подвійний гранульований суперфосфат із цинком та цинкові полімікродобрива (ПМУ-7) — відходи виробництва цинкових білил. ПМУ-7 містять 19,6 % оксиду цинку та 17,4 % силікатного цинку.
Оскільки ґрунт швидко і міцно фіксує цинк, звичайне розкидання малоефективне. Найкращі способи застосування — передпосівна обробка насіння та некореневе підживлення рослин. Обробку насіння зернових проводять напівсухим способом 1,0 % водним розчином. Некореневе підживлення виконують 0,1 % розчином препарату. Більшість культур обприскують перед цвітінням, а плодові дерева — навесні по розпущеному листі.
Щоб уникнути опіків листя при некореневому підживленні, обов’язково додавайте до робочого розчину гашене вапно у співвідношенні 1:1 до цинку.
Якщо цинкові добрива вносять безпосередньо в ґрунт, робіть це локально при сівбі. Це запобігатиме переходу цинку у важкодоступну для рослин форму.
Ефективність застосування цинку підтверджується прибавками врожаю на ключових культурах:
| Культура | Прибавка врожайності, ц/га |
|---|---|
| Кукурудза (зерно) | 5–7 |
| Рис | 4–6 |
| Пшениця | 1,5–3,5 |
| Горох | 1,5–2,0 |
Переваги комплексних добрив та вимоги до їх вибору
Використання комплексних добрив позбавляє господарства трудомісткого змішування компонентів у розпал польових робіт та скорочує витрати на підготовку. Витрати на підготовку та застосування односторонніх туків при їх роздільному внесенні в 1,5–2 рази вищі порівняно з комплексними. З ростом концентрації діючих речовин на 10 % обсяги транспортних перевезень у масштабах країни знижуються на 5 млн т·км на рік. Агрономічна ефективність комплексних добрив і тукосумішей за рівних доз живлення практично однакова, але комплексні форми дають перевагу за рахунок більш рівномірного розподілу в ґрунті та доступності кореневій системі.
Ефективне комплексне добриво повинно відповідати трьом ключовим вимогам:
- Відповідність складу та форми сполук елементів живлення потребам конкретної культури й типу ґрунту.
- Високі фізико-механічні та фізико-хімічні властивості. Добрива не повинні злежуватися і розділятися на фракції (сегрегувати) при перевезенні та зберіганні, а також зобов’язані безперешкодно проходити через туковисівні апарати будь-яких типів. Цим умовам найкраще відповідають гранульовані форми.
- Максимально висока сумарна концентрація поживних речовин.
Співвідношення елементів живлення підбирають під конкретні умови вирощування. З урахуванням ґрунтово-кліматичних зон та сортових особливостей культур випускається від 8 до 10 марок комплексних добрив із різним вмістом елементів живлення.
| Співвідношення N:P2O5:K2O | Для яких ґрунтів та культур рекомендується |
| 1:1:1 | Для більшості культур і ґрунтів при близькій ефективності азоту, фосфору та калію |
| 1:0,7:1,2 | Для основного добрива зернових культур, конопель, цукрового буряку та картоплі на сірих лісових ґрунтах |
| 1:1:1,5 | Для ґрунтів, бідних на калій, та під калійлюбні культури (картопля, буряк) |
| 1:1,5:1,5 | Для основного добрива овочевих культур та інших просапних (зокрема силосних) з азотним підживленням улітку |
| 1:1,5:1 | Для локального внесення під зернові та цукровий буряк при сівбі й картоплю при садінні на різних ґрунтах |
| 1:1:0 | Для ґрунтів із високою доступністю калію та культур, що слабко відгукуються на калійне живлення |
| 1:2:0 | Для південних районів при добрій доступності ґрунтового калію |
| 1:2,5:0 | Для основного внесення під бавовник на сіроземах, що не потребують калійних добрив |
| 1:4:0 | Для припосівного добрива бавовнику |
| 0:1:1 | Для бобових культур та рослин на торф’янистих ґрунтах |
Вимоги рослин до співвідношення основних поживних речовин у добриві залежать також від його норми. При високих нормах частка азоту у складі добрива значно зростає. Так, якщо при середніх нормах оптимальне співвідношення N:Р2О5:К2О у повному добриві 1:1:1, то при високих — воно може бути близьким до 1:0,7:1 або 1:0,5:1.
При тривалому і систематичному застосуванні добрив співвідношення поживних речовин доцільно змінювати на користь азоту внаслідок того, що рослини на утворення урожаю споживають азоту в середньому в 3 рази більше, ніж фосфору, а також через накопичення у ґрунті засвоюваного фосфору.
Потреба рослин в азоті значною мірою залежить від їхньої забезпеченості вологою. При випаданні опадів доцільно вносити додатково одностороннє азотне добриво. Дрібне внесення азоту необхідне і в умовах зрошення.
Крім того, у низці районів деякі культури, наприклад, озима пшениця, взагалі потребують дрібного внесення азоту:
- до сівби;
- у підживлення.
У всіх цих та інших випадках лише деяка частина азоту може бути внесена у складі комплексного добрива. Доцільність включення значної кількості азоту в комплексне добриво знижується і при використанні у землеробстві найдешевшого азотного добрива – безводного аміаку.
На відміну від азоту, фосфор і калій, які рекомендується вносити до сівби, до складу складного добрива можуть бути включені у повній нормі. Частка азоту у складних (або складно-змішаних) добривах, як правило, значно менша, ніж частка фосфору і калію. При досить тривалому застосуванні азотних і фосфорних добрив помітно зростає потреба у калії.
Складні добрива можуть відрізнятися формою азотного і калійного компонента. При виробництві комплексних добрив джерелом фосфору можуть служити як ортофосфати, так і конденсовані фосфати. Останні отримують на основі суперфосфорної кислоти, склад якої залежить від її концентрації:
| Найменування показника | Значення |
| Таблиця 85 | Склад суперфосфорної кислоти |
Суперфосфорну кислоту виробляють або випаровуванням ортофосфорної кислоти, або уловлюванням нею парів Р2О5 після спалювання жовтого фосфору. Серед конденсованих фосфатів можна виділити дві основні групи:
- поліфосфати – лінійні сполуки з відносно коротким ланцюгом (найпростішим представником поліфосфатів є пірофосфат);
- метафосфати – циклічні сполуки, наприклад триметафосфат.
Застосовуючи як джерело фосфору конденсовані фосфати, можна отримувати висококонцентровані комплексні добрива: поліфосфати амонію, калію, метафосфати калію, вміст поживних речовин у яких вищий, ніж в ортофосфатах.
У комплексні добрива, що застосовуються на піщаних ґрунтах, як джерело калію доцільно вводити не хлористий калій, а сульфат калію або сульфат калію-магнію.
