Вплив рівня розвитку суспільства на культуру землеробства та родючість ґрунтів

Закон відповідності культури землеробства рівню соціально-економічного розвитку суспільства: "Культура землеробства визначається рівнем соціально-економічного розвитку суспільства". Цей закон вперше був сформульований А.Х. Шеудженом (2001).

Світовий досвід розвитку систем землеробства – від стародавніх примітивних систем до сучасних інтенсивних технологій – свідчить про те, що рівень культури землеробства зрештою визначається ступенем розвитку людської цивілізації, будучи свого роду функцією технічного (науково-технічного) прогресу. Так, досить високий рівень землеробської культури в Стародавній Греції та Римі багато в чому визначався високим рівнем античної цивілізації, що дала світові десятки і сотні видатних умів філософів, письменників, поетів, істориків і, що для нас особливо важливо, – вчених-аграрників. Нескінченні війни та сплеск релігійного фанатизму, мракобісся інквізиції в епоху середньовіччя помітно загальмували розвиток людської цивілізації; відповідно, і землеробство повернулося чи не до первісного стану.

Своєю чергою, XIX і особливо XX століття характеризувалися справді революційними відкриттями енергії пари, електрики, розщепленого атомного ядра; з'явилися і стали широко використовуватися двигуни внутрішнього згоряння. Ці століття, що стали своєрідним "вінцем" технократичної цивілізації сучасності, зумовили і різкий підйом землеробської культури: впровадження науково обґрунтованих систем землеробства, створення різноманітного парку землеробських машин, що працюють на принципово нових джерелах енергії, інтенсивний і плідний розвиток аграрних наук.

З цієї точки зору безсумнівний інтерес становить вельми образне і разом з тим методологічно чітко сформульоване висловлювання К.А. Тімірязєва: "Культура поля завжди йшла пліч-о-пліч з культурою людини". Цю тезу розвиває Л.О. Карпачевський (1983): "Підвищення урожайності сільськогосподарських культур вимагає підвищення енергоозброєності господарства, розвитку хімічного виробництва, машинобудування. Висока культура сільськогосподарського виробництва вимагає також відповідного рівня розвитку сільськогосподарської науки, в тому числі меліорації, ґрунтознавства та агрохімії".

Закон зростання родючості ґрунту

Закон зростання родючості ґрунту: "У самій природі ґрунтоутворювального процесу, що відбувається за провідної ролі живих організмів, закладено неминуче зростання з часом родючості ґрунту".

У формулюванні В.В. Єрмоленкова, А.А. Шелюто, В.Н. Прокопович та ін. (1998), він представлений як "закон прогресивного зростання ефективної родючості ґрунтів". Коментуючи цей закон у своїй роботі "Землеробство", вони підкреслюють, що він "обґрунтовує прогресивний (скоріш за все, вчені мали на увазі: "прогресуючий"? – Авт.) ріст ефективної родючості ґрунтів у міру інтенсифікації землеробства". За твердженням зазначених вище авторів, цей закон однозначно свідчить про безперервність збільшення продуктивності ґрунтів при одночасному підвищенні їх родючості, зростанні продукції рослинництва з одиниці площі з найменшими витратами. При цьому безперервність збільшення продуктивності ґрунтів в умовах інтенсифікації зумовлюється широкою хімізацією, меліорацією та механізацією. Однією з неодмінних умов ефективної дії цього закону є, на думку авторів, "суворе дотримання інших законів землеробства, особливо закону плодозміни та закону повернення поживних речовин, оскільки значна частина вирощеної органічної маси відчужується з урожаєм".

6.11.2.12. "Закон" спадної родючості ґрунту

"Закон" спадної родючості ґрунту: "Кожне додаткове вкладення праці та капіталу в землю супроводжується не відповідним, а зменшуваним приростом кількості добутого продукту; кожна наступна надбавка урожаю досягається з більшими витратами, ніж попередня".

Цей "закон" був сформульований ще у XVIII ст. французьким економістом А.Р. Тюрго, доповнений англійським вченим Е. Вестом і "згодом був використаний Т.Р. Мальтусом для обґрунтування "теорії перенаселення". Однак, деякі автори помилково пов'язували даний "закон" з ім'ям Ю. Лібіха. У зв'язку з цим слід згадати попередження Д.Н. Прянішнікова (1965) про те, що спроби штучно "пристебнути" цей "закон" до законів землеробства, відкритих Ю. Лібіхом, неправомірні: "Дехто змішує закон мінімуму Лібіха з так званим законом спадної родючості ґрунту, з недолугим (так у тексті! – Авт.) вченням Мальтуса, – але насправді тут немає нічого спільного".

З аргументованою критикою цього "закону виступив В.Р. Вільямс (1939): "До очевидності ясно, – писав він, – що цей останній "закон" – не закон природи, а ілюстрація неправильного підходу до пояснення складних процесів, функцій багатьох факторів, пов'язаних законами взаємної інтерференції".

Про недопустимість змішування вчення Т.Р. Мальтуса з законами землеробства йдеться і в роботі А.М. Ликова, А.А. Короткова, Г.І. Баздирева та ін. (1990). Вчені відзначають, що вплив на родючість ґрунту в умовах сільськогосподарського виробництва ґрунтується на тому, що жоден із факторів життя рослин (елементи живлення, вода, повітря і т.д.) не може бути замінений іншим, оскільки всі вони рівнозначні. Тому підвищити урожайність культурних рослин можна лише при одночасному поліпшенні поживного, водного і повітряного режимів. "Односторонній же вплив на будь-який фактор без зміни в бажаному напрямку інших, – підкреслюють вчені, – призводить до поступового зменшення ефекту (так званий "закон спадної родючості ґрунту")".

Сучасні дані аграрної науки та практики, економіки та статистики повністю відкидають існування "закону спадної родючості ґрунту". Основна методологічна помилка цього "закону", на думку О.П. Щербакова та І.Д. Рудай (1983), – "в ігноруванні досягнень науково-технічного прогресу в сільському господарстві, сутність якого проявляється в тому, що додаткові витрати праці та коштів у землеробстві сприяють не простому повторенню прийомів обробітку ґрунту, а впровадженню нових машин, більш досконалих агротехнічних прийомів, подальшому розвитку хімізації та меліорації земель". З цієї точки зору, набагато більшої уваги в умовах сучасної інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, на наш погляд, заслуговує наведений вище "закон зростання родючості ґрунтів". Закон спадної родючості може мати дію в умовах екстенсивного землеробства, слабкого застосування органічних та мінеральних добрив.

6.11.2.13. "Закон" народонаселення Мальтуса

"Закон" народонаселення Мальтуса: "Зростання виробництва засобів існування взагалі та розмноження рослинних і живих організмів зокрема йдуть в арифметичній прогресії, а приріст народонаселення - в геометричній прогресії".

Цей "закон" вперше був сформульований англійським економістом і священником Т.Р. Мальтусом у його книзі "Досвід закону про народонаселення" (1798). Згідно із запропонованою ним схемою, в результаті явної невідповідності темпів "розмноження рослинних і живих організмів" темпам приросту народонаселення, у суспільстві утворюється абсолютно надлишкове населення, яке не знаходить собі ні роботи, ні їжі, виникає і зростає зубожіння мас. Саме на цьому ґрунті між людьми відбувається "боротьба за існування", "війна всіх проти всіх", чим, на думку Мальтуса, і пояснюються нескінченні війни, що відбуваються на Землі.

Прикладна агрохімія

У господарстві, як і в хімії, не слід випускати з уваги основного хімічного закону – збереження речовини. Речовина тільки зазнає різних фізичних і хімічних змін, змінює місце і форму, але не створюється і не зникає. При рості, наприклад, рослини вона не сама з себе збільшується в масі, вона росте тільки тому, що поглинає гази з повітря, а своїм корінням із ґрунту всмоктує воду разом із речовинами, розчиненими в ній. Поживні речовини, що доставляються рослині з повітря, завжди одні й ті самі і ніколи не можуть вичерпатися. Зовсім інша ситуація з вмістом їх у ґрунті. Якщо нічого не робиться для поповнення цих останніх, то ґрунт, позбавляючись їх із кожним урожаєм, повинен збідніти.

ДОБРИВА: ВЛАСТИВОСТІ, ХІМІЧНИЙ СКЛАД