Системи застосування добрив в основних ґрунтово-кліматичних зонах Росії

Живлення рослин у Нечорнозем’ї та Центрально-Чорноземному регіоні

У Нечорноземній зоні агрономам доводиться працювати переважно з підзолистими, дерново-підзолистими та сірими лісовими ґрунтами. Дерново-підзолисті ґрунти кислі, містять лише 1–2,5 % гумусу і бідні на доступні поживні речовини. Сірі лісові ґрунти розвинені краще: гумусу тут 3–4 %, реакція слабокисла, проте забезпеченість фосфором і калієм залишається низькою. При цьому достатня вологозабезпеченість і помірне тепло створюють сприятливі умови для високої віддачі від внесених добрив.

Першочергове завдання у цій зоні — розкислення ґрунтів за допомогою вапнування. Щоб утримувати бездефіцитний баланс гумусу на дерново-підзолистих ґрунтах, необхідно вносити органічні добрива. Усі культури, що вирощуються, гостро потребують фосфору, а озимі навесні вимагають обов’язкового підживлення азотом. Найкращий результат дає спільне застосування органічних та мінеральних туків, причому на кислих ґрунтах як фосфорне живлення доцільно використовувати фосфоритне борошно. Калійні добрива тут розподіляють насамперед під картоплю, овочеві культури, льон та силосні.

• Гумус у дерново-підзолистих ґрунтах — 1–2,5 %
• Норма органіки для балансу гумусу — від 8–10 до 18–20 т/га
• Доза азоту під зернові у Нечорнозем’ї — N40–60
• Доза азоту для вимогливих культур — N90–120
• Припосівне внесення фосфору — P10
• Весняне підживлення озимої пшениці в лісостепу — N40–60

У лісостеповій зоні європейської частини Росії, особливо в Центрально-Чорноземному регіоні, переважають вилугувані та типові чорноземи. У північній частині зони частіше зустрічаються опідзолені чорноземи та сірі лісові ґрунти. Місцевий клімат із річною сумою опадів 500–615 мм чудово підходить для вирощування цукрового буряку, озимих, кукурудзи та бобових. Чорноземи містять 3,5–5,5 % гумусу при близькій до нейтральної реакції, а сірі лісові — до 3 % гумусу при pH нижче 5,5.

Оскільки ці ґрунти слабо забезпечені фосфором, фосфорні добрива показують тут максимальну ефективність, зокрема при рядковому внесенні. Калію в ґрунті достатньо, тому калійні туки вносять вибірково — переважно під соняшник, коренеплоди та бульбоплоди. Під озиму пшеницю, цукровий буряк та кукурудзу на зерно обов'язково дають основне добриво. Для озимої пшениці критично важливим є азотне підживлення навесні, також велике значення має внесення добрив під кормові культури.

Специфіка застосування добрив у Поволжі та Сибіру

Агрокліматичні умови Поволжя різко розрізняються за зонами. Сприятливий лісостеп змінюється сухою степом і напівпустелею, де частими є посухи та суховії. Залежно від зони змінюється і ґрунтовий покрив: від сірих лісових ґрунтів до південних чорноземів, каштанових ґрунтів та солонців. Характеристики основних типів ґрунтів регіону представлені в таблиці.

Ґрунти Поволжя повсюдно бідні на доступний фосфор. На півночі регіону (сірі лісові ґрунти та опідзолені чорноземи) провідну роль відіграють азотні добрива, фосфор вносять на їхньому фоні, а калій — тільки у складі повного мінерального добрива. На півдні лісостепу та в степовій зоні на чорноземах і каштанових ґрунтах потреба у фосфорі різко зростає. Органіка в цих районах використовується точково: під плодово-ягідні та овочеві культури або на будь-яких полях за наявності поливу.

У Західному Сибіру рілля зосереджена в лісостепу та степу на сірих лісових і чорноземних ґрунтах. Головна продовольча культура тут — яра пшениця, яка чудово відгукується на азотні добрива. Фосфор дає максимальний ефект на вилугуваних чорноземах, тоді як калій працює слабо. У сівозміні органіку вносять під просапні культури або на парові поля. При цьому по чистому пару азот не використовують — обмежуються рядковим внесенням фосфору під час сівби.

Східний Сибір вирізняється суворими умовами: тут переважають вилугувані, опідзолені, а в степу — звичайні та південні глибокопромерзаючі чорноземи. Основною культурою також залишається яра пшениця. Через кліматичні особливості регіону та специфічний температурний режим ґрунтів система живлення має свої особливості.

У сухій степовій зоні на каштанових ґрунтах головним обмежувальним фактором для врожаю залишається волога. У цих умовах під зернові культури найефективніше вносити фосфорні та фосфорно-азотні добрива. Хороший результат дає локальне припосівне внесення фосфору. Якщо ж просапні культури вирощуються на зрошенні, під них обов'язково вносять повне мінеральне добриво.

• Припосівне внесення під зернові на каштанових ґрунтах — Р10–20
• Доза азоту під сою — N30–40
• Доза фосфору під сою — Р60–90

Правила живлення культур у мусонному кліматі Далекого Сходу

Землеробство Далекого Сходу ведеться у специфічних умовах вологого мусонного клімату. Тут переважає достатнє і навіть надмірне сезонне зволоження, а дефіцит вологи на полях трапляється вкрай рідко. Основна частина посівних площ зосереджена в Амурській області на високородючих лучно-чорноземоподібних ґрунтах. Загалом же під ріллю в регіоні використовують різні типи ґрунтів:

• бурі лісові;
• буро-підзолисті;
• лучно-бурі опідзолені;
• лучно-чорноземоподібні;
• заплавні алювіальні.

При роботі із зерновими культурами на далекосхідних ґрунтах найбільшу віддачу дають азотні та азотно-фосфорні добрива. Для кормових і овочевих культур у цьому регіоні також у першу чергу важливі азот і фосфор. Потреба в калійних добривах на всіх типах ґрунтів виражена слабше, тому їх використовують набагато рідше. Для сої, що займає тут величезні площі, агроному необхідно планувати особливу систему живлення.

Окрім фосфорних добрив і помірних доз азоту, під сою обов'язково вносять молібден, а також проводять обробку насіння ризоторфіном. Це дозволяє культурі ефективно розвивати бульбочкові бактерії та фіксувати атмосферний азот.