Структура та принципи проєктування системи добрив у сільськогосподарському виробництві

Як спроєктувати систему удобрення в господарстві

Система удобрення — це комплекс прийомів, який безпосередньо визначає врожайність та рентабельність роботи на землі. Вона об’єднує планування в сівозмінах, підготовку, зберігання та технологію внесення елементів живлення на конкретних полях. Масштаб і структура цієї системи завжди залежать від спеціалізації господарства та його площі.

Робочий проєкт системи удобрення включає чотири обов'язкові частини:

• Схема живлення в сівозмінах, на сіножатях, пасовищах або в багаторічних насадженнях.
• Логістика: накопичення, підготовка та технологія внесення добрив.
• Заходи з охорони навколишнього середовища.
• Річний та календарний плани застосування.

Для ріллі основою слугує багаторічний план застосування добрив у сівозміні. Він ураховує родючість ґрунту, біологічні потреби рослин та властивості самих добрив. Живлення окремих культур планують як поєднання основного, припосівного внесення та підживлень. Для кожного поля визначають конкретні види, норми й дози добрив, а також строки та способи їх загортання залежно від попередників і ґрунтово-кліматичних умов.

Для багаторічних насаджень план складають на кілька років наперед під кожну ділянку, орієнтуючись на вік, породу та сорт рослин. У ньому прописують види та дози основного добрива та підживлень, періодичність за роками, а також строки та способи їх внесення. Схема охоплює весь життєвий цикл саду або виноградника:

1. Внесення добрив до закладання насаджень.
2. Живлення безпосередньо при садінні.
3. Удобрення молодих рослин.
4. Систематичне живлення плодоносних насаджень.

На сіножатях та пасовищах система удобрення працює на отримання максимального обсягу якісних кормових трав. Вибір конкретної схеми живлення залежить від спеціалізації господарства та віддаленості полів від тваринницьких ферм. Агроном може впровадити гноєво-мінеральну, органо-мінеральну (комбіновану), мінеральну або чисто органічну систему.

Розрахунок норм живлення та ефективність добрив

Головне завдання агронома — розрахувати оптимальні норми добрив під кожну культуру для максимальної віддачі. Кількісно систему живлення характеризують середньою насиченістю гектара органікою та мінеральними туками, а якісно — окупністю добрив надбавкою врожаю. Чим вищий запланований урожай, тим більше елементів живлення потрібно внести в ґрунт. При цьому прямої пропорційності між ростом урожайності та винесенням елементів немає: на фоні високої агротехніки ефективність добрив завжди вища.

Строки та способи загортання добрив безпосередньо визначають їхню реальну роботу в полі. Вони залежать від біології культури, сорту, клімату, поточної погоди, а також властивостей ґрунту та самих туків. Загальну норму живлення під культуру можна вносити як за один раз, так і дробно в кілька прийомів. Строки та способи внесення повинні повністю забезпечувати потреби рослин на різних етапах їхнього росту та розвитку.

При розрахунку доз живлення важливо спиратися на реальні показники засвоєння елементів. Різні джерела живлення віддають речовини з різною швидкістю. Нижче наведена середня частка засвоєння азоту, фосфору та калію з мінеральних добрив та гною:

Ефективність системи живлення будується на правильному поєднанні трьох способів внесення: основного, припосівного та підживлень. У сівозміні вони доповнюють один одного. При роботі з багаторічними насадженнями до них додаються допосадкове та припосадкове внесення, а на сіножатях і пасовищах добрива розподіляють у кілька строків.

Три прийоми внесення: як розподілити живлення за фазами вегетації

Основне добриво забезпечує рослини живленням протягом усього вегетаційного періоду, особливо у фази інтенсивного росту та максимального споживання. Під нього відводять більшу частину розрахункової норми. Вносити її слід під оранку: так гранули потрапляють у глибокий, вологіший шар ґрунту, де вони безперебійно працюють. У зонах достатнього зволоження глибоке загортання не настільки критичне, тому азот тут часто вносять навесні. Також на технологію внесення суттєво впливає наявність зрошення.

Припосівне (стартове) добриво стимулює ріст кореневої системи та підтримує сходи в перші тижні життя. Дози тут мінімальні, а загортання проводиться локально — у безпосередній близькості від насіння. Локальний спосіб дозволяє рослинам засвоювати елементи живлення набагато повніше, ніж при розподілі по всій поверхні поля.

Підживлення використовують для оперативного коригування живлення в період вегетації на основі даних тканинної або листкової діагностики. Також у підживлення виділяють частину живлення при роботі з високими нормами добрив або у випадках, коли основне внесення до сівби не провели вчасно.

• Ефективність припосівного локального внесення — у 2–3 рази вища за розкидне
• Період оцінки фактичної урожайності для розрахунків — останні 5 років
• Кількість основних способів внесення в системі — 3 прийоми

Проєктування системи: від ґрунтових карт до річного планування

Проєктування системи добрив пов'язує потенціал ґрунту, біологічні вимоги культури та технічний ресурс господарства. Розробку проєкту ведуть суворо за етапами, спираючись на актуальні польові документи.

1. Збір вихідних даних. Підготуйте організаційно-господарський план, ґрунтову карту, агрохімічні картограми, історію полів, дані щодо врожайності за останні 5 років та оцініть технічний парк господарства.
2. Коригування сівозміни та меліорація. Уточніть структуру посівних площ, визначте потребу у вапнуванні або гіпсуванні ґрунтів та оцініть реальний обсяг накопиченої в господарстві органіки.
3. Розподіл добрив. Розподіліть обсяги мінеральних та органічних добрив за конкретними культурами сівозміни.
4. Розробка логістики та технологій. Складіть технологічні карти підготовки, зберігання та внесення туків, визначте потребу у складських площах та спеціалізованих машинах.
5. Розрахунок балансу та ефективності. Складіть агрохімічне обґрунтування, розрахуйте баланс гумусу та поживних речовин у ґрунті, а також оцініть економічну та енергетичну окупність системи.

Базовий багаторічний план коригують у щорічних річних та календарних планах. Коригування необхідне, оскільки родючість на різних ділянках агроценозу різниться, а погода, ціни на ринку та агротехнічні умови змінюються від сезону до сезону.

У річному плані розраховують заплановану прибавку врожаю від добрив. Норми внесення розраховують на основі агрохімічного обстеження конкретних полів і результатів місцевих польових дослідів. Потім норми перераховують на фізичну масу конкретних туків і розподіляють їх закупівлі за строками внесення. На цьому ж етапі планують обсяги накопичення органіки для підтримання бездефіцитного балансу гумусу.

Календарний план внесення складають на основі річного проєкту. У ньому детально розписують точні строки проведення робіт та потребу в конкретних видах добрив для кожної культури на полі.

• розраховується виробництво органічних добрив, накопичення та придбання мінеральних добрив і меліорантів за видами та формами;
• зазначається обсяг складів;
• визначається потреба машин і знарядь для транспортування та внесення добрив за строками сільськогосподарських робіт.

Дози азотних добрив ще раз коригують до сівби за результатами ґрунтової, і в підживленнях – за результатами рослинної діагностики живлення рослин.