Технологія вирощування та захист розсади квіткових культур у теплиці

Технологія вирощування та мікроклімат у теплиці

У теплицях вирощують широкий асортимент розсади квіткових культур. У Великій Британії найпоширеніші алісум, антиринум, бегонія, жоржина, пеларгонія, лобелія, чорнобривці, немезія, петунія та сальвія. Усі ці види, крім пеларгонії (яку розмножують, зокрема, вегетативно), вирощують із насіння. Хоча для кожної культури застосовують свою агротехніку, загальні принципи схожі — різкі відхилення від технології роблять вирощування в теплиці неможливим.

Для пророщування насіння та пікірування використовують торф'яний компост, тоді як звичайний ґрунт застосовують рідко. Поживність суміші для сівби (торф і пісок у співвідношенні 50:50) дуже низька. Компост для пікірування (торф і пісок у співвідношенні 75:25) уже містить достатню кількість елементів для вкорінення рослин. Надалі розсаду регулярно підживлюють рідкими добривами, регулюючи подачу відповідно до швидкості росту: повільнорослим видам (бегонія, антиринум, сальвія, лобелія) живлення потрібне довше, ніж швидкорослим (алісум, чорнобривці, айстри).

Насіння висівають у дерев'яні або пластикові ящики для сівби. Розпікірувані сіянці протягом перших двох тижнів тримають у теплі, а потім знижують температуру до мінімально можливого безпечного рівня. Для отримання якісної товарної продукції розсаду розподіляють по пікірувальних ящиках або пластикових контейнерах, об'єднаних у блоки.

• Розмір ящиків для сівби — 36×22×5 см
• Температура проростання насіння — 13–21 °С (найчастіше 18–21 °С)
• Режим після пікірування — 2 тижні при 10–13 °С
• Щільність садіння в ящику — 48–54 шт. (іноді до 70 шт.)
• Кількість контейнерів у блоці — 12 шт.
• Гарний вихід продукції з 1 га — 200–250 тис. ящиків

Розсаду вирощують для весняного продажу, тому сівбу повільнорослих видів починають уже в січні. Деякі холодостійкі культури, такі як фіалка, братки та аубрієта, висівають восени. Їх залишають на перезимівлю у відкритому ґрунті або під мінімальним укриттям.

Заняття із захисту розсади від патогенів та профілактика випрівання

Успіх вирощування розсади багато в чому залежить від захисту рослин від патогенів у теплиці. Інфекції можуть уражати сходи, коріння та стебла молодих рослин на різних етапах вирощування. Основну небезпеку становлять грибні та бактеріальні хвороби.

• Сходи (випрівання, вилягання сіянців та кореневі гнилі): збудники — види Руйиит, РAуюрИтога, АИегпама, Рзеи4отопа5, ЮШгосюща 59ап!.
• Коріння (кореневі гнилі): види Руйиит, Рйуюрйога, Еизапит, ЮШгосютща зат, Тшеаугор$$ фаясоа.
• Стебла (стеблові гнилі): ВогуН$ стегеа, ЗШегойща 54егойорит, АЦегпама зрр..

Випрівання (вилягання сіянців та кореневі гнилі сходів, що викликаються PyНцит, Рауоритога, АЙегпапа, Рзеидотопа$, Ю2осюта 50141) — найважливіша хвороба розсадних культур, що уражає майже всі види рослин. Його найпоширенішими збудниками виступають види РиИЩит зрр.. Досходове випрівання губить проростки ще в ґрунті, знищуючи корінці та стебла до розкриття сім'ядолей. Якщо зараження відбувається пізніше, на гіпокотилі біля поверхні ґрунту утворюється перетяжка, через що стебло ламається і сіянець вилягає.

Осередки вилягання в ящиках для сівби розростаються дуже швидко, особливо при надмірній густоті сівби. Після пікірування хвороба проявляється у вигляді прикореневої гнилі та зупинки росту. З віком сіянці стають стійкішими до видів РуШит, але при високій вологості вони можуть втратити корневу систему навіть перед садінням. Ідентифікувати конкретного збудника хвороби складно.

Набагато рідше випрівання викликають види РАиюрийога зрр.. Однак деякі культури, наприклад петунія, виявляють до них підвищену сприйнятливість. Для боротьби з цими патогенами критично важливо дотримуватися правил підготовки субстрату.

Ефективність знезараження ґрунту наочно підтверджується на прикладі вирощування айстри (СаШяегрйи$ степ${$). При сівбі в необроблений компост сходи масово гинуть від чорної ніжки, викликаної Руит шИтит. Використання того ж субстрату, але попередньо пропареного, дозволяє отримати абсолютно здорову та міцну розсаду.

К госюта зо] ап! найчастіше викликає чорну ніжку левкою, аубрієти та сальвії. У деяких випадках ураження цим патогеном можна визначити за висиханням або зморщуванням ураженої ділянки стебла, що поступово набуває світло-бурого забарвлення. Такий тип ураження часто називають «дротяним стеблом» («\ге $ет»). Бурі гіфи гриба іноді заселяють уражені тканини стебла, а наліт міцелію охоплює прикореневу його зону і переходить на поверхню компосту.

Хвороба, що викликається видами Alternaria, часто супроводжується гниллю листя та стебел (див. стор. 344, альтернаріоз лобелії). На хворих сходах розвивається плямистість.

Бактеріальні збудники (види Pseudomonas) уражають листя та стебла, а не тільки їхню прикореневу частину.

Pythium spp., Phytophthora spp. і R. solani — поширені ґрунтові гриби, причому перші дві групи нерідко забруднюють ставкові води. Часто цими патогенами забруднений і компост, що слугує джерелом інфекції. І умови, сприятливі для розвитку хвороби, і заходи боротьби з нею визначаються видом збудника. Отже, для проведення ефективної боротьби насамперед необхідно ідентифікувати причину захворювання.

Для видів Pythium і Phytophthora сприятливим є вологе середовище, крім того, їхня шкідливість зростає при повільному проростанні насіння та розвитку сходів. За несприятливих умов обидва патогени виживають у вигляді ооспор, які при проростанні дають рухливі зооспори. Зооспори уражають сходи, у вологому ґрунті на тканинах рослин, що розкладаються, формуються спорангієносці та безліч спорангіїв. R. solani найчастіше становить небезпеку у вологому прогрітому ґрунті, ідеальному для росту сходів. Цей патоген, як правило, не утворює спор, але на шматочках міцелію з’являються дрібні склероції — форма, в якій патоген виживає за несприятливих умов. Ґрунт теплиці є резервуаром усіх збудників чорної ніжки, і вона розвивається дуже швидко в ящиках для розсади, розміщених на забруднених стелажах, при потраплянні в них бризок води в процесі поливу, при вторинному використанні неочищених ящиків. Можливим джерелом інфекції слугує і вода, зокрема не водопровідна, а ставкова.

Боротьба. Гігієна — найважливіший фактор у боротьбі з цією хворобою. Захворювання не з’явиться, якщо використовувати вільний від патогенів компост і водопровідну воду, ретельно очищати ящики для розсади та саму теплицю. Деякі особливо сприйнятливі рослини, наприклад антиринум, лобелія або сал...

Рис. 16.2. Перевірка компосту або ґрунту на зараженість збудниками чорної ніжки з використанням «ловчих» рослин, у даному випадку — огірка та крес-салату: а — пропарений ґрунт, б і в — той самий, але непропарений ґрунт. Такі тести дозволяють виявити збудників чорної ніжки у вологому і теплому (12—15 °С) ґрунті. Тест-рослини повинні бути дуже сприйнятливі до патогенів. Тест триває близько двох тижнів і дозволяє чітко розрізнити сильно заражений ґрунт і здоровий, але не завжди достовірний при низькому рівні інокулюму. Рослини можуть потребувати спеціальних заходів захисту, зокрема регулярних обробок фунгіцидами. Як правило, стандартний компост не заражений збудниками випрівання та кореневих гнилей, хоча цього не можна гарантувати. Щоб бути абсолютно впевненим у чистоті компосту, необхідно пропарити його. Таке знезараження дуже ефективне, але іноді супроводжується накопиченням іонів амонію або марганцю в токсичних концентраціях (див.).

До факторів, що зумовлюють розвиток випрівання та вилягання сіянців, належать підвищена густота сівби, умови, що затримують проростання насіння і швидкість росту сходів (низькі температури, надмірна вологість або надмірна сухість ґрунту з подальшим поливом напуском), і пошкодження коренів при підвищеному вмісті розчинних солей у компості або наявності фітотоксичних хімікатів.

Обробку компосту фунгіцидами можна проводити до сівби або після проростання насіння у вигляді поливу по сходах. Пікірування зовні здорових рослин з розсадників, у яких відзначена хвороба, часто не має сенсу, оскільки при цьому є небезпека занесення патогенів у компост пікірувальних ящиків. Крім того, визначити ураження на ранніх стадіях розвитку хвороби дуже важко.

Для правильного вибору фунгіциду необхідно точно знати збудників. Проти видів Pythium і Phytophthora найбільш ефективні етридіазол і пропамокарб гідрохлорид при передпосівному закладенні в компост або внесенні після сівби. Помірну ефективність мають мідьвмісні препарати, зокрема чешант, але вони іноді бувають фітотоксичними, затримуючи ріст сходів і молодих рослин. R. solani пригнічується квінтоценом, толклофос-метилом та іпродіоном, але не етридіазолом. І квінтоцен, і толклофос-метил найкраще закласти в компост перед сівбою насіння, а іпродіон внести обприскуванням ґрунту. При роботі з фунгіцидами дуже важливо дотримуватися рекомендованих доз, щоб попередити виникнення фітотоксичності, особливо квінтоцену, який швидко випаровується при прогріванні компосту і може інгібувати ріст рослин.

Для боротьби з хворобою, що спричиняється видами Pythium та Phytophthora, а також R. solani, випускають деякі суміші фунгіцидів, наприклад етридіазолу та хлорталонілу. Заходи захисту від Alternaria та Pseudomonas описані на стор. 344—345.

Кореневі гнилі (Pythium, Phytophthora, Fusarium, Rhizoctonia solani, Thielaviopsis basicola, Mycocentrospora acerina, син. Cylindrocarpon destructans)

Симптоми кореневих гнилей зазвичай з'являються вже після пікірування, коли расада майже готова до садіння у відкритий ґрунт. Більш раннє ураження зазвичай пов'язане з розвитком випрівання. У уражених рослин змінюється забарвлення коренів — від кремового або світло-бурого до темно-бурого або чорного. Перший показник кореневої гнилі — загальна карликовість уражених рослин, що часто супроводжується нерівномірним розвитком розсади в ящику. Визначити причину кореневої гнилі нелегко, але це завдання спрощується, якщо можна встановити, як ішов розвиток сходів і чи не були вони уражені випріванням. Почорніння коренів часто вказує на присутність Thielaviopsis basicola, який утворює на уражених тканинах коренів чорні хламідоспори. Для цього патогена сприятливі низькі температури. На початку розвитку хвороби на коренях рослин можна виявити левкой, запашний горошок і дельфіній.

* Містить 2 частини сульфату міді та 11 частин карбонату амонію. При розчиненні у воді утворюється сульфат амонійної міді, що переходить після застосування в основний сульфат. — Прим. ред.

Mycocentrospora acerina — це слабший патоген, що зазвичай уражує рослини з уповільненим розвитком.

Збудники випрівання та вилягання сіянців можуть викликати прогресуючу кореневу гниль, яка призводить до в'янення та загибелі розсади.

Усі зазначені гриби є ґрунтовими, і у вигляді спор спокою зберігаються в ґрунті або компості тривалий час. Велика частина розсадних культур сприйнятлива до одного або кількох збудників кореневих гнилей.

Боротьба. Проти грибів, що викликають кореневі гнилі, ефективні ті ж методи боротьби, що описані вище, тобто гігієна, обеззараження ґрунту, обережний полив чистою водопровідною водою. Обробка конкретними фунгіцидами (див. стор. 342) супроводжується пригніченням видів Pythium та Phytophthora, R. solani. Успішне пригнічення T. basicola та M. acerina дає полив компосту або розсади одним із бензимідазолів, цинебом або каптаном.

Стеблові гнилі (Botrytis cinerea, Sclerotinia sclerotiorum, види Alternaria)

Стеблова гниль може з'явитися у фазі сходів, викликаючи вилягання сіянців (див. стор. 339), або на більш дорослих рослинах, які при цьому частково в'януть. Найпоширеніший збудник стеблової гнилі — Botrytis cinerea. Гриб інфікує раньові поверхні або тканини рослин, що старіють, які спочатку злегка буріють, а потім швидко вкриваються сіро-бурим міцелієм і спороношенням гриба, особливо при постійній вологості. У таких умовах спори проростають протягом двох годин.

Sclerotinia sclerotiorum викликає ознаки білої гнилі на м'ясистих стеблах рослин, наприклад жоржини, антиринуму та чорнобривців, хоча до цього патогена сприйнятливі і багато інших видів. Діагностичною ознакою захворювання слугує рясний білий повстяний міцелій, що розвивається на стеблах. Незабаром у шарі міцелію формуються склероції, які стійкі до несприятливих умов середовища. Проростаючи, вони дають апотеції та аскоспори, з цих форм починається другий цикл захворювання. Поширення інфекції в розсадному ящику за рахунок міцелію, що росте, відбувається дуже швидко.

Різні види Alternaria, найчастіше A. alternata, викликають ураження стебел, що відрізняються від вищеописаних наявністю на ураженій поверхні чорної плісняви — конідій патогена.

Боротьба. Заходи боротьби зі стебловими гнилями визначаються типом збудника. Найкращий спосіб пригнічення B. cinerea — це підтримання режиму, що виключає тривалі періоди високої відносної вологості повітря та зволоженості листя, передчасне старіння тканин, механічні пошкодження.

Якщо умови середовища контролювати неможливо, проводять обприскування фунгіцидами. З них найефективніші іпродіон, винклозолін, тирам або бензимідазоли, що застосовуються шляхом високооб'ємного обприскування через кожні 10—14 днів.

Щоб попередити розвиток білої гнилі, насамперед необхідно знищити склероції S. sclerotiorum. Для цього проводять пропарювання або хімічне обеззараження ґрунту. Якщо ґрунт укрити поліетиленовою плівкою або іншим захисним матеріалом, наприклад шаром торфу або гравію, склероції, що проростають, не формують апотеціїв. Поширення вже розвиненого захворювання стримують за допомогою високооб'ємних обприскувань винклозоліном або іпродіоном.

Способи боротьби з Alternaria spp. наведено нижче. Альтернаріоз (Alternaria alternata та інші види Alternaria)

Альтернаріозна листова плямистість найчастіше вражає лобелію, цинію, алісум, антиринум, астру, гвоздику, немезію, пеларгонію, чорнобривці та фіалку. Збудники хвороби — різні види Alternaria. Як правило, всі патогени викликають буру плямистість на ураженому листі. У міру розвитку хвороби під час спороношення патогена плями чорніють. Ці ж гриби викликають симптоми випрівання, вилягання та стеблові гнилі. Багато з них переносяться з насінням. Альтернаріоз розвивається на сходах із ураженого насіння і переходить на сусідні рослини з крапельною вологою. Для збудників альтернаріозу сприятливими є підвищена вологість повітря та зволоженість листя.

Альтернаріоз та листові плямистості: як знезаразити насіння та захистити сходи

Альтернаріозна плямистість листя, а також ураження левкою та флоксу Друммонда передаються переважно з насінням. Якщо інфекцію не придушити на старті, хвороби швидко поширяться теплицею з бризками води під час поливу. Основний акцент у захисті розсади необхідно робити на передпосівну підготовку насіннєвого матеріалу.

• Прогрівання паро-повітряною сумішшю — 60 °С
• Концентрація тираму за д. р. — 0,2%
• Температура розчину тираму — 30 °С
• Час замочування лобелії та флоксу — 12 годин
• Сухе прогрівання насіння левкою — 49 °С

Для боротьби з альтернаріозом застосовують короткострокове оброблення насіння паро-повітряною сумішшю. Інший надійний спосіб — замочування у 0,2%-ному розчині тираму на 24 години. Ця процедура не лише знищує патоген, а й стимулює проростання. Також ефективним є опудрювання насіння іпродіоном, а при перших симптомах на вегетуючих рослинах — обприскування цим самим препаратом.

Листові плямистості левкою викликають два збудники: гриб Phyllosticta antirrhini та бактерія Pseudomonas syringae pv. antirrhini. Обидва патогени дають округлі бурі плями діаметром до 0,5 см, які піднімаються з нижнього листя вгору. Розрізнити їх візуально складно, оскільки характерна пурпурна облямівка може з'являтися в обох випадках, особливо на старому листі. При бактеріальному ураженні навколо плям частіше помітна водяниста зона або хлоротичний ореол, а при грибному — чорні крапки (пікніди).

Для боротьби з цими патогенами на левкої використовують такі заходи:

• при перших симптомах бактеріальної плямистості проводять обприскування мідьвмісними фунгіцидами;
• проти грибної плямистості насіння протруюють іпродіоном, а сходи обприскують цинебом, манкоцебом або препаратами з групи бензимідазолів;
• полив налаштовують так, щоб уникнути розбризкування води, а листя рослин встигало швидко висохнути.

Листова плямистість на флоксі Друммонда (Phlox drummondii) проявляється на розпікіруваній розсаді у віці кількох тижнів. На листі утворюються сірі плями діаметром до 0,5 см із червоним або пурпурним краєм і чорними пікнідами в центрі. Хвороба переноситься з насінням, тому перед сівбою його обробляють тирамом так само, як насіння лобелії. У теплиці важливо своєчасно відбраковувати ящики з хворими сіянцями та поливати розсаду суворо без розбризкування.

Несправжня та справжня борошниста роса: контроль вологості та фунгіцидні оброблення

Несправжня борошниста роса (пероноспороз) становить небезпеку для хрестоцвітих культур — левкою, алісуму та жовтофіолі. На нижній стороні листя з'являється наліт спороношення, а на верхній — хлоротичні плями. Захворювання може переходити на стебла, деформуючи рослини. Спори легко розносяться вітром і водою, але для їхнього проростання обов'язково потрібна крапельно-рідка волога або дуже сире повітря.

Для захисту розсади від пероноспорозу контролюють параметри мікроклімату, не допускаючи застою вологого повітря та перезволоження поверхні листя. При виявленні симптомів проводять регулярні високогоб'ємні обприскування дитіокарбаматами (манкоцебом, цинебом) або їхніми сумішами з ацилаланінами.

Борошниста роса рідко вражає розсаду, але небезпечна для чутливих видів — сальвії, бегонії та Myosotis. На відміну від несправжньої борошнистої роси, збудникові не потрібна крапельна волога на листі: спори відмінно проростають при високій температурі та підвищеній вологості повітря. Хвороба проявляється у вигляді білого або сіруватого борошнистого нальоту на верхній стороні листкової пластинки.

При перших ознаках борошнистої роси розсаду негайно обробляють спеціалізованими фунгіцидами методом високооб'ємного обприскування.

У деяких видів, зокрема немезії та петунії, розвивається деформація листя. Листки сходів потовщуються і скручуються, іноді зливаючись і утворюючи глечики. Іноді ураження охоплює весь ящик, навіть якщо сусідні посадки з того ж джерела насіння залишаються здоровими.

Збудниками цього типу деформації можуть бути різні фактори. Одним із них вважають бактерію Согупевасіегіит іа$4іап. Вона може заноситися з насінням, але не виживає в рослинних рештках. При ураженні молодих рослин на листках, особливо нижніх, з'являються вирости типу галів. Установлено взаємозв'язок між деформаціями та обробкою деякими фунгіцидами, зокрема тирамом, хоча в більшості випадків при їх внесенні симптоми ураження не з'являються. Очевидно, для прояву деформації обробка фунгіцидом у критичну фазу розвитку сходів повинна збігатися з періодом знижених температур. Дещо схожі деформації сходів розсадних культур з'являються при зараженні стебловими та листковими нематодами. Боротьба. При появі симптомів деформації можна зробити небагато. Усі хворі рослини слід відокремити від здорових, але якщо вони пошкоджені не дуже сильно, вирощувати їх далі, оскільки іноді вони відновлюються. Хвороби квіток Ураження квіток розсадних культур спостерігається рідко, головним чином тому, що лише деякі види досягають фази цвітіння до висаджування у відкритий ґрунт. На квітучій розсаді, наприклад чорнобривцях, іноді з'являється гниль квіток, що викликається в основному В. сіпегеа. Оскільки пилок стимулює проростання спор гриба, захворювання посилюється в його присутності. Із сірою гниллю квіток легко боротися за допомогою методів, описаних на стор. 343. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА Еогзрего, 7. РГ. (1975) О5еазез ор ОгпатепнИ Рап. УшуегзЙу оЁ ПИпо!$ Рге$$, ОгЬапа, П.. ЗпигИей, М. С. (1966) Но ю Сопно РапЕ П{зеазез т Ноте апа багаеп. Го\уа 5{а{е ИшуегзИу Ргез$, Атез, [о\а. ГЛАВА 17. ООО ГОРШИКОВІ КУЛЬТУРИ АГРОТЕХНІКА