Діагностика та збудники хвороб каланхое і пеларгонії

Основні хвороби каланхое

Каланхое піддається цілому ряду небезпечних захворювань, що вражають кореневу систему, стебла та листя. Кореневі та прикореневі гнилі викликають патогени Pythium, Thielaviopsis basicola та Rhizoctonia solani. Великої шкоди посадкам завдає борошниста роса, що викликається грибом Erysiphe polyphaga. Стебла та черешки листків уражаються сірою гниллю, збудником якої є Botrytis cinerea.

При зараженні Verticillium dahliae у рослин розвивається карликовість і починається передчасне старіння. На каланхое також зустрічається біла гниль стебел, що викликається Sclerotinia sclerotiorum, яку легко впізнати за характерним білим повстистим міцелієм і великими чорними склероціями. Крім того, на листках може з'являтися плямистість, викликана грибом з роду Ascochyta. Ефективних і перевірених методів боротьби з цією групою хвороб на цей час відомо небагато.

Захворювання пеларгонії: діагностика та захист

Пеларгонія — одна з найпопулярніших горщикових і клумбових культур, яка сильно страждає від шкідливих інфекцій. Чорна стеблова гниль, що викликається ґрунтовим грибом Pythium splendens, вражає рослини на різних стадіях. При укоріненні живців вона проявляється у вигляді м'якої мокрої гнилі біля основи зрізу. Пізніше захворювання вражає коріння та основу стебла, що можна визначити за сіро-зеленим забарвленням молодого листя, в'яненням і поникненням рослин. Дорослі екземпляри при ураженні відстають у рості та передчасно дозрівають ще до того, як гниль вийде на поверхню ґрунту. Кореневі гнилі пеларгонії можуть викликати й інші патогени: Phytophthora sp., Thielaviopsis basicola та Myrothecium.

Найбільш небезпечною хворобою культури вважається бактеріальна гниль, або листова плямистість, що викликається Xanthomonas pelargonii. Найсильніше від неї страждають сорти P. zonales, причому прихований період інфекції може тривати кілька місяців. Симптоми хвороби схожі з ураженням Pythium splendens, але гниль зазвичай сухіша, а осередки ураження можуть виникати вище рівня ґрунту, особливо на старих здерев'янілих пагонах. При ураженні листя на ньому з'являються хлорози або дрібні бурі округлі плями з водянистим ореолом, розростання яких призводить до відмирання листкової пластини.

Інфекція легко переноситься з бризками води, але головним шляхом поширення є перенесення бактерій на руках і ножах під час догляду та живцювання. Забруднений інструмент здатний заразити десятки здорових живців і маточників. Основним методом боротьби з бактеріальним в'яненням залишається суворе підтримання здоров'я маточних рослин.

1. Негайно знищуйте будь-які уражені рослини та замінюйте їх здоровими.
2. Для збереження цінних клонів використовуйте систему клонування з обов'язковою шестимісячною перевіркою всіх живців від батьківської форми. Якщо за цей період захворіє хоча б одна рослина, вибраковуйте весь клон повністю.
3. Купуйте готовий здоровий посадковий матеріал у спеціалізованих фірм з розведення маточних рослин.

Вертицильозне в'янення, що викликається Verticillium albo-atrum та V. dahliae, найбільш небезпечне для сортів P. regalis. Менше уражаються сорти P. zonale, а плющолисті сорти також проявляють сприйнятливість. Захворювання викликає карликовість, уповільнення росту, хлороз нижнього листя і тьмяно-зелене забарвлення верхнього без вираженого побуріння судин. Ознаки хвороби найсильніше проявляються під час цвітіння, але до кінця літа уражені рослини можуть тимчасово відновити нормальний ріст. Патоген зберігається у ґрунті та часто поширюється із зараженими живцями.

При виявленні вертицильозного в'янення на маточниках їх необхідно повністю знищити. Не залишайте безсимптомні рослини з уражених партій для подальшого розмноження, оскільки вони з високою ймовірністю містять приховану інфекцію. Також на пеларгонії зустрічається іржа, що викликається грибом Puccinia pelargonii-zonalis.

Ця хвороба, вперше виявлена у 1962 р., швидко поширилася Європою. Патоген уражає Р. zonale, викликаючи ря ‚.. 4-1 Е. 2, Ш У * = в г... ая а. * ис» к» вы 7 ее. # Е ь # ». п т дач ОЙ 1 7® к Эй д ф®. | РА. АР ет о р м и: Г д ь. Ш Ро” а Я > АК оу |= 9” я: „а Ах м 4+ 48 2 Я ®. 2 р 0 # е ь № г, Г Се & рег. 4- | р. хм ИИ 2, „9, ом а; НН 2 77 вы \ к ТАН и же 7 4 к й Е --—й 4 Ё и 5. и р Я ы 15 - 7 / 2 - Зи ь Ф. г% * „ НЯ $ * ар % ‚ 1 им 5, 4 ит м Их ах Г - и ” ы \ # } + ь ‹ а \ `\ я / \ М: | к } ы у 4 * \ „у 47 » А Фик Рис. 17.10. Вертицильозне в'янення пеларгонії. Вгорі — сорт Rush Cream; внизу — сорт Orange Star; зліва — здорові рослини, справа — уражені з ознаками карликовості та в'яненням дорослого листя, хоча хвороба рідко призводить до загибелі рослин. 2“ У { 3 \ м т м. т. 1 сааАА г. ве ро к $ | о Ин ь. ие. аа, ы [7 нь. Рис. 17.11. Пустули збудника іржі пеларгонії (Puccinia pelargonii-zonalis) на нижній стороні листка; центральна, більш велика пустула оточена кільцем дрібних пустул; типові пустули на нижній стороні листя і дрібні хлоротичні плями на верхній стороні. При сильному ураженні листя в’яне і відмирає. Уредоспори швидко розносяться потоками повітря та з краплями води, у теплому та вологому середовищі розвивається епіфітотія.

Боротьба. Найбільш ефективний метод боротьби — використання здорового маточного матеріалу. Щоб зупинити поширення патогену при розвитку іржі, потрібно підтримувати відносну вологість на рівні 80—85 % або менше і уникати поверхневого зволоження рослин. Викорінити патоген важко. Уражене листя слід, за можливості, відразу видаляти. Обробки дитіокарбаматами, наприклад цинебом або манебом, чи одним із препаратів специфічної дії (беноданіл) допомагають утримувати хворобу на низькому рівні, а іноді й повністю знищувати її.

Найчастіше цей патоген уражає Р. zonale. На нижній стороні листя з'являються водянисті плями з бурим центром, які поступово розростаються і зливаються у великі зони. На сортах Р. peltatum патоген розвивається головним чином на нижньому листі. Симптоми хвороби дещо нагадують едему (розростання). Спори гриба розносяться повітрям і з краплями води.

Боротьба. Високооб'ємне обприскування цинебом, що проводиться регулярно, є досить ефективним.

Решта хвороб, що розвиваються на пеларгонії, мають менше значення. Так, наприклад, наявність здорових маточних на-

“м ЗЫ, т А: м. к ьРЭ. 1 6 =. Я Ю И реь, №. т Г.Р. мех. с в; №. к)] у. К 6 й в. } ь у обр к. ы. ь, мс» $”. 599 хз. в ии Рис. 17.12. Розростання тканин на нижній стороні листка пеларгонії, пов’язане з порушенням віддачі води рослиною. На розростаннях такого роду часто оселяються вторинні патогени. садінь значно послабило проблему вірусних хвороб. У колишні часи великої шкоди завдавав вірус скручування листя пеларгонії, що сильно уражав наймолодші листки, особливо навесні та на початку літа, і часто супроводжувався різними видами жовтяниць. Очевидно, це було пов'язано з масовим зараженням маточників комплексом вірусних хвороб, що призводило до появи деформацій, мозаїчності, кільцевих плямистостей та жовтяниць у результаті змішаної інфекції.

Іноді на пеларгонії з'являються бактеріальний рак (Agrobacterium tumefaciens) і бородавчастість Corynebacterium fascians.

У першому випадку на стеблах формуються здерев'янілі гали, зазвичай біля поверхні ґрунту або дещо вище. Бородавчастість — галоподібні деформації з виростами типу листків головним чином біля основи стебла. Уражена рослина гине. Дуже поширена на всіх типах пеларгонії сіра пліснява, що розвивається на листі та стеблах і викликає плямистості квіток, особливо на Р. peltatum. З цією хворобою легко боротися шляхом контролювання умов середовища і застосування фунгіцидів, які необхідно чергувати, щоб у популяції патогену не з'явилася стійкість (див. стор. 131).

У зимові місяці на листі пеларгонії, особливо плющелистої, з'являються розростання, що не завдають особливої шкоди (рис. 17.12).