Підготовка парника до весняного сезону та вибір конструкцій для ділянки

Підготовка парника: запуск біопалива та захист каркаса

Для правильної роботи парника на біологічному обігріві важливо суворо дотримуватися технології підготовки ложа та укладання ґрунту. Порушення повітрообміну в нижніх шарах призведе до того, що гній перестане «горіти» і виділяти тепло. Після закінчення сезону відпрацьоване органічне паливо обов’язково виймають із котловану та використовують для удобрення ділянки.

1. Накрийте парник рамами, зверху покладіть мати й залиште конструкцію на 2–3 дні, щоб гній осів.
2. Посипте осаджений гній вапном, щоб запобігти появі та росту грибів.
3. Укрийте вапнований шар гною соломою або рогожами перед засипанням ґрунту.
4. Заповніть парник гарним городнім ґрунтом або старим перепрілим компостом.

Дерев'яні елементи парника працюють в умовах постійної вологості й швидко гниють, тому їх необхідно захистити. Найкращий спосіб уберегти дерево від руйнування — просочити його гарячою оліфою, причому краще зробити це кілька разів. Гарячий склад проникає в пори деревини значно глибше за холодний, гарантуючи довготривалий захист конструкції.

Вибір конструкції парника та укривних матеріалів

Наземні парники без котловану за своєю суттю нагадують невеликі теплиці. Їхні каркаси збирають із дерева, металу або пластику, після чого обтягують плівкою, фіксуючи її цвяхами або великими прищіпками. Для більш простих завдань підходять дешеві тентові конструкції з двох листів скла на кліпсах, які оптимальні для пророщування насіння, захисту весняної розсади або укриття повільнорослих культур.

Для полуниці та ранньої моркви частіше використовують довгі тунельні парники з гнучкого або жорсткого пластику, де плівку натягують на вигнуті дротяні дуги. Моделі у формі будиночка з вертикальними стінками коштують дорожче через підвищену витрату матеріалів, але дозволяють вирощувати високі рослини завдяки додатковій висоті. Знімний або підйомний дах у таких конструкціях полегшує вентиляцію в теплу погоду, а також спрощує прополювання, полив і збирання врожаю плодів.

Індивідуальні укриття застосовують для захисту поодиноких цінних рослин на ранніх стадіях розвитку або під час зимової негоди. Саморобні варіанти з вощеного паперу або обрізаних пластикових пляшок поступаються заводським куполам із жорсткого пластику або скла. Спеціальна вигнута форма стінок промислових куполів спрямовує конденсат у ґрунт, а не на листя, запобігаючи сонячним опікам і розвитку хвороб рослин.

Ключовими показниками якості укривної плівки є її міцність і довговічність. Сонячне ультрафіолетове випромінювання руйнує структуру поліетилену, роблячи його крихким і ламким. Звичайна плівка на півдні служить не довше 4–5 місяців, через що теплиці в червні-липні часто залишаються розкритими, призводячи до втрат урожаю. Введення до складу плівки світлостабілізаторів захищає матеріал від УФ-променів і подовжує строк його безперервної експлуатації до 2–3 років.

• Час осідання гною — 2–3 дні
• Служба звичайної плівки на півдні — 4–5 місяців
• Служба світлостабілізованої плівки — 2–3 роки
• Ріст популярності спецплівок — останні 3–4 роки

Як працюють присадки в сучасних тепличних плівках

Звичайний поліетилен без добавок швидко руйнується на сонці й не захищає посадки від несприятливих умов. Сучасні модифіковані матеріали вирішують одразу три ключові завдання агронома: збереження тепла, захист від опіків та боротьбу з надмірною вологістю. Досягається це введенням до складу полімеру спеціальних компонентів — світлостабілізаторів, інфрачервоних абсорбентів та антифогів.

Інфрачервоні абсорбенти перетворюють шкідливий для рослин ультрафіолет на видиме світло й утримують теплове випромінювання всередині теплиці. Це згладжує добові коливання температур, захищаючи посадки від стресу. Інша часта проблема — холодний конденсат, який накопичується на плівці через різницю температур всередині та зовні теплиці. Краплі, падаючи на листя, провокують розвиток грибних і бактеріальних хвороб. Для боротьби з цим до складу вводять антифоги — речовини, що знижують поверхневий натяг води. Замість окремих крапель на плівці утворюється суцільний тонкий шар води, який стікає по стінках теплиці.

Найбільш практичним рішенням є тришарові соекструзійні плівки, де кожен шар виконує своє завдання. Наприклад, у тришаровій плівці «Антикап» зовнішній шар містить інфрачервоний абсорбент, середній складається з особливо міцного поліетилену, а у внутрішній додано антифог. При цьому світлостабілізатор розподілений по всіх трьох шарах. Така структура робить матеріал однорідним за міцністю в усіх напрямках.

• Температура під час весняних приморозків — на 3–5 °С вища за зовнішню
• Температура під час літньої спеки — на 3–5 °С нижча за зовнішню
• Приріст середньої міцності тришарової плівки — на 10–15 %
• Приріст мінімальної міцності тришарової плівки — на 20–25 %
• Здорожчання за кожну добавку у складі — не менше 10 %

Вибір типу плівки під конкретні завдання господарства

При виборі укривного матеріалу важливо співставляти його вартість зі строком служби та фізико-механічними властивостями. Прості одношарові плівки дешевші під час купівлі, але потребують щорічної заміни і не захищають рослини від температурного шоку. Багатошарові та спеціалізовані матеріали окупаються завдяки довговічності та приросту врожаю.

Нижче наведено характеристики основних видів тепличних плівок, представлених на ринку.

Стабілізована гідрофільна поліетиленова плівка відрізняється від усіх інших тим, що вода, яка конденсується на ній, стікає донизу, а не потрапляє на рослини. Має антистатичні властивості (не припадає пилом, довгий час залишається прозорою). Строк експлуатації у 2—3 рази більший порівняно зі звичайною поліетиленовою. Здатність пропускати інфрачервоне (теплове) випромінювання знижена з 80 % до 30-35 %.

Теплоутримувальна антистатична гідрофільна поліетиленова плівка в інфрачервоній (тепловій) частині спектра малопрозора, в результаті температура під нею на 1,5-2 °С вища, ніж під звичайною поліетиленовою плівкою. У теплицях, вкритих такою плівковою оболонкою, добре утримується тепло вночі та зменшуються перегріви від впливу сонячного світла вдень.

Чорна поліетиленова плівка практично світлонепроникна. Призначена для мульчування ґрунту: товщиною 0,04—0,05 мм — протягом одного сезону; 0,06—0,08 мм — протягом 2-3 сезонів; 0,1-0,12 мм — протягом 3—4 років.

Таким чином, можна зробити висновок, що при правильно обраному типі плівки для теплиці у вас є всі шанси виростити урожай, який не поступається вирощеному в заскленій теплиці.

Першим, донедавна єдиним і все ще широко розповсюдженим видом покриття є скло. Для скління теплиць найчастіше використовується звичайне віконне скло. Воно має такі переваги:

• висока світлопроникність;
• доступність;
• довговічність при правильній експлуатації;
• простота підтримання чистоти.

Недоліків же маса:

• низька межа міцності (близько 7,5 кг/м), що призводить до того, що скло б'ється в найбільш невідповідний момент;
• висока теплопровідність, що загрожує великими втратами тепла.

Листи скла закріплюються так, що перекривають один одного (рекомендоване перекриття становить близько 0,6 см), що дозволяє краплям дощу повністю стікати, не потрапляючи всередину теплиці. Щілини, які утворюються при цьому, пропускають повітря, збільшуючи тепловтрати, а з часом заростають водоростями і зменшують світлопроникність. Скло слід закріплювати в рамах так, щоб не залишалося щілин. Традиційним способом є ретельна герметизація за допомогою замазки. Остання з часом руйнується, і це призводить до необхідності її заміни.

Щоб зменшити втрати часу на ремонт, все частіше використовуються беззамазочні способи скління. Сучасні серійно вироблені теплиці передбачають можливість кріплення скла у спеціальних пазах шпросів. Це набагато спрощує монтаж та експлуатацію, але збільшує втрати тепла через неповну герметичність. Взагалі, для скляних теплиць втрати тепла є основною проблемою.

Існують два шляхи запобігання втратам тепла через щілини: ретельно зашпаровувати останні та стежити за появою нових або використовувати для скління матеріали, що забезпечують максимальну герметичність у зимовий час.

Зашпаровувати щілини між шибками — справа невдячна. У великих теплицях їхня довжина може вимірюватися кілометрами. Щоб уникнути цих проблем, слід надавати перевагу тим видам покриття, які забезпечують максимально можливі зручності в експлуатації.

Найбільш розумним видається використання подвійного скління. Втрати тепла в цьому разі знижуються на 36 %. Однак будувати теплицю з подвійним склом — дороге задоволення. Так звані склопакети — це ідеальний варіант подвійного скла. Герметична порожнина між ними — чудовий теплоізолятор. Закріплені в спеціальних рамах, вони надають усіх можливих переваг, але це вкрай накладно.

Можна передбачити можливість вистилати теплицю на зиму зсередини поліетиленовою плівкою. Повітряний прошарок між плівкою та склом створить ефект подвійного скління, важливо лише, щоб у плівковому покритті не залишалося щілин. Такий спосіб зручний тим, що дешевий і простий у виконанні.

Для того щоб плівка справила необхідний ефект, вона повинна бути добре натягнута на попередньо виготовлений дротяний каркас, утворюючи своєрідний купол всередині теплиці. Слід враховувати, що кут натягу плівки має бути таким, щоб краплі води могли вільно стікати по її зовнішній поверхні, не накопичуючись у вигляді лінз.

Радикальним вирішенням проблеми економії тепла та влаштування подвійного скління буде використання сучасних полімерних матеріалів. Прозора покрівля із стільникового полікарбонату найбільш цікава в цьому відношенні. Двошаровий прозорий пластик різної товщини має масу привабливих властивостей, які в найближчому майбутньому можуть зробити його основним матеріалом для будівництва теплиць.

Стільниковий полікарбонат вирізняється високою світлопроникністю та низькою теплопровідністю. Будучи двошаровим, він забезпечує значну економію палива.

Низька питома маса і висока міцність матеріалу дозволяють використовувати легкі ажурні конструкції без численних, як в інших випадках, опор. Простота монтажу та наявність ущільнювачів дозволяють забезпечувати належну герметичність, що знову ж таки позитивно відбивається на витратах на опалення.

Останнє, і не менш важливе: теплиця з пластику виглядає дуже привабливо і сучасно та може стати справжньою окрасою вашої ділянки.

Рис. 19. Монтаж прозорої покрівлі теплиці

Рис. 20. Монтажний вузол покрівлі теплиці

Будь-яка теплиця складається з фундаменту, несучих конструкцій і покриття. Несуча конструкція залежно від величини може складатися з несучих елементів, будівельних ферм, прогонів і стрижнів.

Використання конструктивних елементів залежно від типу теплиці:

Силові елементи конструкції та роль фундаменту

При плануванні садіння важливо правильно співвіднести масштаб теплиці з її інженерним рішенням. Великі тепличні комплекси вимагають підсилення каркаса, тому для них обов'язковими є ферми та прогони. У звичайних малих теплицях стійкість конструкції забезпечується стандартним набором елементів:

• несучі конструкції та вітрові розпірки;
• коник і водостічний жолоб;
• фундамент.

Фундамент виконує найважливішу інженерну функцію — він передає все механічне навантаження від теплиці на ґрунт. Опора повинна стояти міцно, щоб підстильна порода могла прийняти на себе цю масу без деформації всієї конструкції. Правильно закладена основа гарантує, що каркас не поведе при зміні сезонів і вітрових навантаженнях.