Природні способи вегетативного розмноження плодових і ягідних культур

Велику групу природних способів вегетативного розмноження стосовно плодових і ягідних рослин можна поділити залежно від частини або органа, що забезпечують вегетативне поновлення, на дві підгрупи: розмноження спеціалізованими та неспеціалізованими частинами.

Характерною особливістю рослин цієї підгрупи є їхня здатність до формування спеціалізованих органів, за допомогою яких і здійснюється вегетативне розмноження в природних умовах та в культурі.

Розмноження вусами. Вусами називаються спеціалізовані органи розмноження суниці та полуниці, що являють собою однорічні сланкі пагони з довгими і тонкими міжвузлями та часто редукованим листям. Вуса здатні формувати вкорочені облиствлені пагони з додатковими коренями (розетки). Кожен парний вузол вуса закінчується розеткою – новою молодою рослиною.

Розмноження батогами. Як і вуса, батоги є спеціалізованими пагонами розмноження. Проте спеціалізація батогів менша. Вони, як правило, несуть листя звичайної серединної формації, але в кожному вузлі формуються додаткові корені. Стеблова частина вуса до кінця вегетаційного періоду або після перезимівлі зазвичай відмирає, а зв'язок між материнською рослиною і дочірньою переривається. Стеблова частина батогів може не відмирати, і в цьому випадку часто важко визначити межу особини. За допомогою надземних лежачих батогів розмножуються журавлина, костяниця, морошка та ін.

Апоміктичне розмноження. Апоміксис (від грецького апо – не і міксис – змішування) – високоспеціалізований спосіб вегетативного розмноження, при якому новий дочірній організм формується в плодах у результаті мітотичного поділу соматичних клітин насінного зачатка або з незаплідненої яйцеклітини без злиття гамет. Апоміксис широко поширений серед покритонасінних рослин. Із плодових культур він трапляється у цитрусових, інжиру, малини, суниці та ін. Для окремих порід (малина, багато померанцевих) здатність до апоміктичного розмноження є постійною спадковою ознакою, у інших порід вона проявляється випадково, факультативно, залежно від умов зовнішнього середовища.

Розмноження верхівковими відводками. Цей спосіб розмноження характерний для ожини. Дугоподібний пагін ожини при зіткненні із землею у верхній частині формує бруньку, в тканинах якої відкладаються пластичні речовини. Потім ця брунька вкорінюється: у місці дотику бруньки до поверхні ґрунту виникають додаткові корені, що швидко заглиблюються. Додаткові корені у ожини втягувальні, або контрактильні. Після того, як корені увійшли в ґрунт, відбувається наступне:

У результаті скорочувальної діяльності коренів верхівкова брунька пагона втягується в землю, і тільки після цього вона починає рости, формуючи молоду рослину. Цей спосіб розмноження ожини широко застосовується у плодівництві, а в природних умовах її зростання верхівкові відводки часто називають «крокуючими».

Розмноження рослин неспеціалізованими частинами. Неспеціалізовані частини та органи рослини, що служать цілям вегетативного розмноження, зазвичай у природних умовах не відділені від материнської рослини.

Розмноження кореневими відприсками – порослю. Цей спосіб вегетативного розмноження характерний для багатьох культур. Кореневим відприском називається пагін, що розвинувся з додаткової бруньки, яка ендогенно виникла на коренях.

Кореневими відприсками розмножуються обліпиха, малина, вишня, алича, слива, тернослива, айва звичайна та ін.

Добре розмножується кореневими відприсками (порослю) яблуня сортів Яндиковське, Мамутовське, Чуланівка та ін. Кореневласні дерева яблуні сорту Яндиковське на третій-четвертий рік вступають у плодоношення і дають високі врожаї. Кореневі відприски формуються на коренях з адвентивних бруньок і є за походженням додатковими. Їх слід відрізняти від відприсків, що розвиваються зі стеблових провентивних бруньок. Так, у ліщини, смородини, малини на підземній, довготривалій стебловій частині (вертикальне кореневище або ксилоподій) внаслідок природної зміни надземних осей сплячі бруньки пробуджуються з формуванням нових осей поновлення. Такі відприски за походженням будуть стебловими, з провентивних бруньок. Окремим випадком відприсків стеблового походження є пнева поросль, що виникає зі сплячих бруньок на багаторічних осях після повного видалення надземної частини дерева.

Рисунок 2 – Розмноження сливи кореневими відприсками (порослю): а - маточна рослина з кореневими відприсками; б - відділений саджанець.

Партикуляція (від латинського – партикуляріс – окремо) – природний спосіб вегетативного розмноження, що полягає в розпаданні материнської рослини на кілька дочірніх зі своїми багаторічними осями та кореневою системою, здатних після поділу до самостійного існування. Із плодових культур партикуляція зустрічається у суниці, малини, смородини, аґрусу та ін.

Партикуляція та поділ куща

Партикуляція являє собою слабо спеціалізований спосіб природного вегетативного розмноження вищих рослин. У природних умовах цей механізм найчастіше проявляється при настанні крайніх, стресових факторів існування. У практичному плодівництві на цьому біологічному принципі ґрунтується поділ куща — метод, який традиційно застосовують для розмноження ягідних кущів.