Методика оцінки економічної ефективності діяльності сільськогосподарського підприємства

Ефективність виробництва — складна соціально-економічна категорія, для всебічної оцінки якої необхідно використовувати систему показників. Вище окремо розглядалася ефективність використання землі, матеріально-технічних ресурсів, праці, основних та оборотних фондів, поточних виробничих витрат, що формують собівартість продукції (робіт, послуг).

Узагальнюючим ефектом (результатом) для оцінки ефективності виробництва та реалізації продукції сільськогосподарського підприємства є маса прибутку — реалізована частина чистого доходу, що становить різницю між грошовою виручкою від реалізації товарної продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Однак абсолютна сума прибутку (маса прибутку) не повною мірою відображає рівень економічної ефективності, оскільки не показує, які витрати знадобилися підприємству на її отримання. Одна й та сама сума прибутку може бути отримана при різних рівнях рентабельності.

Підприємство прагне до отримання певного розміру прибутку з вищим рівнем або відсотком рентабельності. Якщо виручка, що отримується в процесі реалізації продукції (робіт, послуг), дорівнює собівартості її виробництва та збуту, то прибуток дорівнює нулю. Економічний зміст такого результату полягає в тому, що на кожний 1 руб. витрат припадає 1 руб. виручки від реалізації, тобто наявна 100%-ва окупність витрат, але немає прибутку.

Приклад 15.2. Реалізована продукція собівартістю 200 тис. руб. забезпечила виручку 200 тис. руб. Окупність витрат дорівнює одиниці, або 100 % (200 тис. руб./200 тис. руб. х 100 %). Це умовний приклад.

На практиці така рівність є рідкістю. Як правило, має місце різниця між виручкою від продукції та її повною собівартістю. Перевищення грошової виручки над собівартістю свідчить про окупність витрат понад 100 % і про факт отримання прибутку. Якщо грошова виручка не покриває собівартість, то окупність витрат менше 100 % і має місце збиток.

На сільськогосподарських підприємствах прийнято розраховувати два результативні показники — чистий доход і прибуток. Вихідними даними для розрахунку чистого доходу є валова продукція, вироблена протягом року (зокрема сільськогосподарська), та річні витрати на її виробництво (зокрема тільки на сільськогосподарську). Таким чином, чистий доход визначається незалежно від стану, обсягу та результатів реалізації і становить різницю між вартістю валової продукції та витратами на її виробництво.

У цьому разі використовуються такі методичні підходи для розрахунку вартісного обсягу валової продукції:

• нетоварна частина оцінюється за собівартістю, а товарна — за ціною реалізації, що склалася;
• уся валова продукція оцінюється в цінах реалізації, що склалися.

Відношення чистого доходу до собівартості валової продукції, тобто до виробничих витрат на її отримання, виражене у відсотках, становить рівень рентабельності виробництва валової продукції підприємства. Повніше економічну ефективність характеризує рівень рентабельності як відсоткове відношення прибутку до повної (комерційної) собівартості реалізованої продукції. Цей показник виражає ефективність використання поточних виробничих витрат у сумі з витратами на реалізацію продукції, але не відображає ефективність використання сукупних виробничих фондів, які застосовуються на підприємстві. Тому враховується рівень рентабельності як відсоткове відношення прибутку до середньорічної вартості основних та оборотних фондів. Даний показник, який називають нормою прибутку, як узагальнюючий розглядався вище для характеристики ефективності використання застосовуваних сукупних фондів. Як правило, він визначається в цілому по господарству, оскільки складно відокремити фонди за галузями і продуктами.

Таким чином, рівень рентабельності залежить від собівартості виробленої та реалізованої продукції, прибутку, отже, цін реалізації. На норму прибутку впливають раціональна оснащеність підприємства виробничими фондами, їхні масштаби та ефективне використання.

Сільськогосподарське виробництво та його галузі можуть бути або прибутковими, або збитковими. Як правило, прибуткове господарство є ефективним, але в умовах, що склалися в даний час і є складними для галузі, виробництво сільськогосподарського продукту іноді вважається прибутковим, хоча воно не є ефективним щодо використання своїх ресурсів і можливостей. Прибутковість забезпечується за рахунок дотацій держави. Вони можуть підвищувати рівень рентабельності (або знижувати рівень збитковості) на кілька відсоткових пунктів. Статистика наводить досягнуті показники рівня рентабельності з урахуванням дотацій і компенсацій та без їхнього врахування.

Основні показники результатів економічної діяльності сільськогосподарських підприємств наведено в табл. 15.1.

Понад 20 % підприємств країни є збитковими, хоча рівень рентабельності по всій діяльності підприємств становив 27 % у 2008—2010 рр.

Т а б л и ц я 15.1. Ефективність економічної діяльності сільськогосподарських підприємств РФ у 2004-2010 рр.

Показник 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 Прибуток до оподатку вання, врахо

41 829,4 34 778,0 50 146,0 105 781,0 117 437,0 83 564 82219 вуючи субсидії з бюдже ту, млн руб. Рівень рен табельнос ті, %: 0 без субси 5,3 2,0 2,6 8,1 2.3 -3,2 -5,4 дій 0 з урахуван ням з бюдже ту 10,4 7,6 9,7 17,2 15.3 9,4 8,3 Частка збит кових сільсько господар 36,9 42,0 35,0 25,0 22,0 28 29 ських органі зацій, %

Будь-якому сільгосппідприємству потрібно не просто покривати поточні витрати, а постійно розвиватися — здійснювати розширене відтворення. У сучасних реаліях вести його доводиться переважно на інтенсивній основі. Це означає, що зростання обсягів валової продукції та доходів має відбуватися за рахунок більш ефективного використання земельних, трудових та матеріально-технічних ресурсів, а не простого збільшення витрат.

Економічна ефективність виробництва на підприємстві оцінюється за кількома базовими показниками:

• збільшення валової продукції, валового доходу, чистого доходу та прибутку;
• зростання продуктивності праці;
• скорочення частки фонду відшкодування у структурі валової продукції;
• зростання відрахувань у фонд накопичення та фонд споживання;
• підвищення загального рівня рентабельності.

Для економічного аналізу роботи господарства всю вироблену за рік валову продукцію та отримані доходи прийнято розділяти на складові елементи. Це дозволяє наочно побачити, як розподіляються ресурси підприємства після збирання врожаю та його реалізації.

• c + v + m — валова продукція
• v + m — валовий дохід (чистий продукт)
• m — чистий дохід
• m1 — прибуток (реалізована частина чистого доходу)
• c + v — собівартість продукції

Фонд відшкодування та розподіл валового доходу

Спочатку вся валова продукція підприємства ділиться на фонд відшкодування c та новостворений чистий продукт v + m (валовий дохід). Фонд відшкодування — це вартість витраченого насіння, добрив, ПММ, запчастин та амортизації, перенесена на отриманий урожай. Без повного відшкодування цих витрат неможливо продовжити роботу навіть у колишніх обсягах. У сільському господарстві фонд відшкодування формується в натуральній формі (власне насіння та корми за собівартістю) і у вартісній (купівельні засоби за ціною придбання). У структуру собівартості фонд відшкодування входить повністю, але без урахування витрат на оплату праці.

Новостворений валовий дохід v + m виражає абсолютну ефективність виробництва і розподіляється на два ключові фонди — споживання та накопичення. Оплата праці всіх видів v становить основу фонду споживання. Чистий дохід m служить матеріальною базою для формування фонду накопичення, а його реалізована частина m1 утворює прибуток господарства.

Чим вища ефективність виробництва на підприємстві, тим більшу частку отриманого доходу можна спрямувати на розширення та модернізацію матеріально-технічної бази. Якщо ж у структурі валового доходу фонд споживання систематично переважає над накопиченням, економіка господарства втрачає потенціал розвитку. Співвідношення між фондом накопичення та чистим доходом m показує норму накопичення, яка визначає реальні можливості підприємства до розширеного відтворення.

Специфіка відтворення: від біологічних циклів до диверсифікації

На відміну від промислового сектору, сільгоспвиробництво напряму залежить від біологічних особливостей живих організмів. Процеси їх відтворення не можна прискорити адміністративними заходами — вони вимагають суворо визначеного часу та стабільного фінансування. З цієї причини будь-яке вимушене скорочення поголів'я б'є по економіці господарства на роки вперед, а на його відновлення йде багато ресурсів.

Оскільки земельні ресурси суворо обмежені за площею, їх розширене відтворення зводиться до відтворення родючості ґрунту. Вартість мінеральних та органічних добрив, необхідних для підтримання якості ґрунту, напряму включається у фонд відшкодування підприємства. Серйозні труднощі створює і виражена сезонність робіт: вона змушує відволікати значні обсяги обігових коштів і різко уповільнює їх оборотність.

Економічна модель сучасного господарства також вимагає постійного вдосконалення земельних відносин — розвитку інституту власності, платності землекористування та нормального ринкового обороту ділянок. Щоб убезпечити бізнес від падіння доходів при несприятливій ринковій або погодній ситуації, підприємства відходять від вузької спеціалізації у бік диверсифікації.

Освоєння нових видів продукції та поєднання різних галузей дають агробізнесу прямі практичні вигоди:

• можливість впроваджувати повноцінні сівозміни та зберігати ґрунт;
• зниження фінансових ризиків, характерних для вузькоспеціалізованих господарств;
• підвищення загальної стійкості відтворення та максимізація підсумкового прибутку.