Відмова від відвальної оранки та основи мінімального обробітку ґрунту

Відмова від класичного відвального плуга та перехід на мінімальний обробіток ґрунту — це спосіб захистити поле від ерозії та зберегти його природну родючість. Багаторазові проходи важкої техніки руйнують структуру ріллі, знижуючи віддачу від добрив та вологи. Мінімізація обробітків дозволяє скоротити витрати на пальне, зберегти моторесурс та стабілізувати урожайність.

• Кількість польових робіт за рік — 10–15
• Зниження урожайності через переущільнення — до 30%
• Глибина базової оранки — 20–22 см
• Заміна оранки на легких суглинках — 10–12 см

Чому класична оранка руйнує ґрунт

Регулярний оборот пласта позбавляє ґрунт природного захисного шару — мульчі та дернини. У результаті верхній шар розпилюється, що призводить до розвитку вітрової та водної ерозії. Руйнуються ґрунтові екосистеми: гинуть черви, зникають ходи від коріння, і земля втрачає здатність до біологічного саморозпушування.

При оранці порушується баланс мікрофлори. Аеробні бактерії заорюються на глибину, де через нестачу кисню припиняють роботу. Анаеробні мікроорганізми, навпаки, опиняються на поверхні в аеробних умовах і гинуть. Це призводить до тимчасового, але різкого спаду біологічної активності в пахотному горизонті.

Мінімізація обробітку захищає ґрунт від переущільнення важкою технікою. При класичному підході трактори здійснюють занадто багато проходів по полю. За результатами польових випробувань, надмірна навантаження призводить до відчутних втрат урожаю:

Практичні схеми переходу на мінімальний обробіток

Перехід до ресурсоощадних технологій потребує зміни всієї системи землеробства. Скорочення обробітків має бути економічно та агротехнічно обґрунтованим. Виділяють такі основні шляхи мінімізації впливу на ґрунт:

• Застосування тракторів та ґрунтообробних знарядь з мінімальним питомим тиском на ґрунт.
• Проведення польових робіт суворо за оптимального фізичного стану ґрунту.
• Поєднання кількох технологічних операцій за один прохід агрегату.
• Чергування глибоких та поверхневих обробітків з поступовим зменшенням їх глибини.
• Скорочення площі механічного обробітку за рахунок застосування високоефективних пестицидів.
• Контроль чисельності шкідливих організмів на рівні нижче економічного порога шкодочинності.

Багаторічні випробування у 9-пільній сівозміні на дерново-підзолистих ґрунтах показали, що оранка — не єдиний спосіб основного обробітку. На легкосуглинкових, слабозасмічених багаторічними бур'янами землях класичний оборот пласта під озиме жито, однорічні трави, кукурудзу та картоплю можна замінити дискуванням. Також можлива заміна оранки на глибину 20–22 см відвальним лущенням або фрезеруванням на 10–12 см з попереднім лущенням культиваторами на 7–8 см. Глибоку оранку успішно замінює чизелювання.

Для різних попередників у сівозміні розроблені конкретні схеми заміни відвальної оранки. Вибір прийому залежить від засміченості поля та біологічних особливостей культур. На практиці орієнтуються на такі рекомендації:

• Під озимі культури (по зайнятих парах, зернобобових та льону) — оранку замінюють дискуванням або чизельною обробкою.
• Під ярові зернові після картоплі — достатньо культивації без оранки, а після цукрового та кормового буряку — чизелювання.
• Під просапні культури (кукурудза, картопля) на чистих від бур'янів полях — при використанні гербіцидів кількість міжрядних обробітків скорочують до 1–2 або повністю виключають.

впливу на ґрунт 107

Найважливіша умова ефективної мінімалізації обробітку ґрунту — високий рівень загальної культури землеробства, суворе дотримання технологічної дисципліни, проведення польових робіт в оптимальні строки та з відмінною якістю, правильне використання ефективних гербіцидів, застосування достатніх доз добрив. Неодмінна умова застосування мінімального обробітку ґрунту — чистота полів від бур'янистої рослинності, особливо багаторічної (кореневищних та коренепаросткових).

Нульовий обробіток ґрунту. Останніми роками агрономічна наука і практика низки країн (Велика Британія, Канада, США, Німеччина, Нова Зеландія, Угорщина та ін.) приділяють велику увагу також можливості прямої сівби по стерні або дернині з попереднім внесенням гербіцидів та формуванням дрібних борозенок для розміщення насіння (нульовий обробіток). Переваги нульового обробітку: різке зниження трудовитрат, витрати палива та зносу технічних засобів завдяки відсутності потреби в будь-яких операціях зі створення суцільного посівного шару; забезпечення можливості виконання польових робіт у стислі строки; покращення ґрунтових умов для розвитку, оскільки зберігається попередня структура ґрунту, сформована культурою; зниження водної та особливо вітрової ерозії (слід зазначити, що близько 70 % Білорусі — ерозійно небезпечні).

Разом з тим відзначено негативні явища застосування мінімального обробітку ґрунту:

• підвищується забур'яненість полів, особливо багаторічними бур'янами;
• часті поверхневі обробітки без обертання пласта при розміщенні зернових по зернових у вузькоспеціалізованих сівозмінах збільшують ураження їх кореневими гнилями;
• при обробітку ґрунту без обертання пласта утруднене загортання на оптимальну глибину органічних добрив, сидеральних культур, дернини багаторічних трав;
• тривале застосування поверхневих обробітків ґрунту призводить до ущільнення підпахотних шарів, що погіршує їх фізичні властивості.

Для усунення негативних явищ мінімального обробітку ґрунту необхідно в системі сівозміни вміло поєднувати відвальний і безполицевий, глибокий і поверхневий обробітки.

Біологізація та екологізація землеробства вимагають подальшого вдосконалення систем обробітку ґрунту в сівозмінах на основі поглиблення та розширення комплексних досліджень з розробки ґрунтозахисних, енерго- та ресурсоощадних способів і прийомів обробітку ґрунту, усунення багатоопераційності в обробітку ґрунту, зниження негативного впливу ходових систем тракторів і ґрунтообробних знарядь на переущільнення ґрунту.

Система обробітку ґрунту">Система обробітку ґрунту під озимі — система, що включає обробіток ґрунту після збирання врожаю попередника перед сівбою озимих у поточному році.

Озимі культури сіють наприкінці літа — на початку осені одного року, а урожай збирають улітку наступного року. На відміну від ярих культур озимі змушені переносити несприятливі умови зимівлі. Це визначає особливості технології їх вирощування на відміну від ярих культур. До часу сівби озимих необхідно в пахотному шарі мати достатню кількість вологи та рухомих форм поживних речовин.

Обробіток спрямований на створення оптимальної щільності ґрунту, умови для нормального розвитку рослин в осінній період і доброї їх перезимівлі. Перед сівбою ґрунт верхньої частини пахотного шару має бути ретельно вирівняним задля уникнення застоювання вологи в пониженнях. Для створення кращих умов перезимівлі пахотний шар має бути глибокорозпушеним, дрібногрудкуватим, ґрунт — відповідати оптимальній щільності. Велике значення має вибір строків, способів і глибини обробітку ґрунту після різних попередників. Відповідними прийомами обробітку ґрунт має бути очищений від бур'янів. Вибір системи обробітку ґрунту під озимі культури визначається попередником, строком його збирання, гранулометричним складом ґрунту, ступенем забур'яненості полів.

Обробіток ґрунту в чистому пару. В умовах Білорусі чисті пари можуть застосовуватися лише у виняткових випадках — на полях, сильно забур'янених багаторічною рослинністю, що потребують проведення культуртехнічних робіт (очищення від валунів, каміння, осушення тощо). За строками обробітку чисті пари поділяються на чорні та ранні.

Чорний пар. Основний обробіток його починає проводитися влітку або восени попереднього року. Обробіток чорного пару починають з оранки за типом зябу після збирання врожаю попередника з дотриманням технології основного обробітку ґрунту після непросапних культур. Під оранку вносяться органічні та мінеральні добрива. Наступного року у весняно-літній період парування проводять послідовно заглиблювані культивації для знищення бур'янистих рослин.

Механічні поверхневі обробітки можуть бути замінені застосуванням гербіцидів. Наприкінці літа або на початку осені проводиться глибокий безполицевий обробіток парового поля.

Поле, залишене під ранній пар, з осені не обробляють, обробіток починається навесні. У цей період виконують такі операції:

• проводять боронування;
• протягом весни та літа — низку культивацій у міру відростання бур'янів, які можуть бути замінені обробітком гербіцидами;
• у серпні практикується оранка із загортанням органічних і мінеральних добрив.

Навіщо і після яких культур готувати пар

У сівозміні під пари найчастіше відводять поля після зернових злакових і зернофуражних культур, льону, соняшнику та гречки. При переході на мінімальний обробіток важливо правильно розставити пріоритети. На дерново-підзолистих ґрунтах накопичення вологи та доступних для рослин поживних речовин має другорядне значення, тому традиційні цілі парування тут зміщуються.

Основна мета обробітку парів у цій зоні — фітосанітарне оздоровлення поля та збереження структури ґрунту. У процесі догляду за паром необхідно вирішити такі завдання:

• знищення бур'янів;
• попередження розвитку водної та вітрової ерозії ґрунту;
• очищення пахотного шару від вірусів, збудників хвороб і шкідників культурних рослин.