Біофортифікація як новий етап розвитку індійського агропромислового сектору

Історично зусилля індійських аграріїв були спрямовані на забезпечення продовольчої безпеки шляхом збільшення валового збору зерна. У результаті інтенсивного землеробства та дисбалансу добрив продуктивність зросла, проте поживна цінність вирощеної продукції знизилася. У країні склалася ситуація, при якій достатня кількість калорій у раціоні поєднується з нестачею мікроелементів, таких як залізо та цинк, що тягне за собою проблеми зі здоров'ям у населення.

На відміну від промислового збагачення продуктів харчування, яке відбувається на етапі переробки, біофортифікація передбачає зміну складу урожаю в процесі його росту. Науковий підхід полягає в селекції сортів, здатних природним чином поглинати з ґрунту та накопичувати в зерні більше поживних речовин. При цьому даний метод не використовує генетичну модифікацію.

Дослідницький орган ICAR уже розробив понад 150 біофортифікованих різновидів таких культур, як пшениця, рис, просо, сорго, кукурудза та гірчиця. Фермери в штатах Мадх'я-Прадеш, Уттар-Прадеш та Біхар розпочали вирощування даних сортів. За даними фахівців, біофортифікована пшениця зовні та за смаковими якостями не відрізняється від звичайної, але при цьому містить удвічі більше заліза та цинку.

Впровадження таких сортів дає можливість фермерам виробляти продукцію з вищою цінністю, а споживачам — отримувати необхідні мікроелементи через звичні продукти харчування. Експерти зазначають, що поточний етап розвитку сільського господарства вимагає перегляду критеріїв успіху: оцінку необхідно проводити не тільки за обсягом виробництва, а й за якістю поживних речовин, що постачаються, що дозволить забезпечити перехід від безпеки калорій до повноцінної безпеки харчування.