Нормування та розрахунок гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферу

Фізико-хімічні основи нормування атмосферних забруднень

Основною фізичною характеристикою домішок атмосфери є концентрація (мг/м3). Концентрація домішок визначає фізичну, хімічну та інші види впливу речовини на навколишнє середовище і є основним параметром при нормуванні атмосферних забруднень.

Нормативи вмісту забруднювальних речовин у повітрі являють собою гранично допустимі концентрації (ГДК).

ГДК – це концентрація шкідливої речовини в навколишньому середовищі, яка при постійному контакті або при впливі у певний проміжок часу практично не справляє впливу на здоров'я людини і не викликає несприятливих наслідків у її потомства.

З позицій екології ГДК шкідливих речовин мають сенс верхньої межі стійкості організму, при перевищенні якої та чи інша речовина (тобто фактор) стає лімітуючою.

Найбільш характерними впливами шкідливих речовин на організм є токсичні та рефлекторні впливи. Ця обставина викликала необхідність встановлення для забруднювальних речовин двох видів ГДК:

• максимальну разову;
• середньодобову.

Максимальна разова величина ГДК не повинна допускати рефлекторних реакцій людини (нежить, відчуття запаху тощо). Середньодобова ГДК не повинна допускати токсичного, канцерогенного, мутагенного впливу.

Методи регулювання викидів забруднювальних речовин

При проектуванні підприємств у районах, де атмосферне повітря вже забруднене викидами від інших діючих підприємств, необхідно нормувати їх викиди з урахуванням домішок, що вже присутні в повітрі (фонової концентрації).

Якщо є кілька джерел викидів, вимога до якості повітря населеного пункту виглядає таким чином:

max i ≤ ГДК − Сф, (6.1) де Сmахi - найбільша концентрація шкідливої речовини в повітрі населеного пункту від i–го джерела; Сф – значення фонової концентрації; N – число джерел, від яких дана речовина надходить у повітря.

При наявності викидів кількох речовин, що володіють ефектом сумації, умови санітарних норм будуть виконані, якщо

Для регулювання викидів шкідливих речовин в атмосферу використовуються індивідуальні для кожної речовини та підприємства норми гранично допустимих викидів (ГДВ), які враховують кількість джерел, їх висоту, розподіл викидів у часі та просторі й інші фактори.

Гранично допустимі викиди – гранична кількість шкідливої речовини, що дозволяється до викиду від даного джерела, яка не створює приземну концентрацію, небезпечну для людей, тварин та рослинного світу. ГДВ – розрахункова величина, що визначається за формулами і за допомогою спеціальних програм на ЕОМ. Кожне підприємство повинно мати погоджений з місцевим органом охорони природи перелік (том) ГДВ.