Внесок Дмитра Прянішнікова у розвиток вітчизняної агрохімічної науки

Практична агрохімія в її сучасному вигляді — від розрахунку доз азоту до гіпсування солонців — будується на наукових працях Дмитра Миколайовича Прянішнікова (1865–1948). Вчений довів виключну роль аміаку як вихідного і кінцевого продукту в перетворенні азотистих речовин у рослинах. Йому вдалося роз’яснити роль аспарагіну і спростувати уявлення про нього як про первинний продукт розпаду білків. Дослідження показали, що аспарагін синтезується з аміаку, що утворюється на кінцевому етапі розпаду білків або надходить ззовні. Саме ці висновки дали наукове обґрунтування для широкого виробництва солей амонію та їхнього застосування на полях.

Фундаментальні праці «Вчення про добриво», «Хімія рослин», «Обмін азотистих речовин у живленні рослин» та «Білкові речовини та їх перетворення в рослині у зв’язку з диханням і асиміляцією» підвели наукову базу під методи мінерального живлення. Під керівництвом дослідника були детально опрацьовані ключові питання ґрунтового живлення та внесення добрив. У практику землеробства увійшли нові методи та підходи:

• оцінка вітчизняних фосфоритів як безпосереднього джерела фосфору та сировини для промислового виробництва суперфосфату;
• фізіологічна характеристика вітчизняних калійних солей;
• вивчення різних форм азотних та фосфорних добрив;
• технології вапнування кислих ґрунтів та гіпсування солонців;
• застосування зеленого добрива (сидерації), торфу, гною та інших органічних добрив;
• наукове обґрунтування способів підживлення рослин та внесення різних видів добрив;
• методи вивчення живлення рослин: метод ізольованого живлення, стерильних культур, текучих розчинів, а також агрохімічні методи аналізу ґрунту та рослин.

Принцип «Досліджуючи — навчаємо» та підготовка кадрів

Розвиток практичної агрономії неможливий без системної освіти та підготовки наукових кадрів. Ще в 1914 році вчений писав: «Якщо досить густа мережа вищих шкіл вкриє Росію, якщо система середньої школи даватиме широкий доступ усім найбільш обдарованим дітям народу до школи вищої, то яка кількість дрімаючих сил, обдарувань, що марнуються даремно, виявиться в нашій вітчизні?» Навчальна освіта ніколи не протиставлялася науковій роботі. Навчальний процес будувався таким чином, щоб самостійні дослідження студентів займали в навчанні центральне місце.

Керуючись принципом, що наукове і світить, і гріє, а навчальне без наукового — тільки блищить, вчений сформував девіз своєї діяльності: «Досліджуючи — навчаємо». Головним посібником для багатьох поколінь практиків став підручник «Агрохімія», що витримав серію перевидань у 1934, 1936, 1940, 1946, 1952, 1963 та 1965 роках. За цією книгою формувалася база вітчизняної агрохімічної школи.