Сільське господарство Індії: баланс продовольчої безпеки та торгівлі

В умовах глобальних потрясінь, включаючи пандемію, кліматичні збої та конфлікт між Росією та Україною, продовольство стало інструментом національної безпеки. Індія підтримує найбільшу у світі систему продовольчого забезпечення: Національний закон про продовольчу безпеку (NFSA) гарантує субсидоване зерно приблизно 800 мільйонам громадян. При цьому захисні заходи у зовнішній торгівлі, такі як обмеження на експорт пшениці та не-басматі рису, приймаються для стримування інфляції всередині країни, але створюють непередбачуваність для міжнародних ринків.

Фінансове навантаження на утримання великих резервних запасів обмежує інвестиції в аграрні дослідження, створення стійких до клімату сортів і інфраструктуру післязбиральної обробки. Крім того, орієнтація державної підтримки на ресурсомісткі культури, такі як рис і пшениця через систему мінімальних цін закупівлі (MSP), призвела до виснаження запасів підземних вод в основних регіонах вирощування.

Розбіжності з приводу програм державних закупівель і механізмів підтримки цін виникають у Світовій організації торгівлі (СОТ), де західні країни вказують на спотворення ринку. Індія продовжує покладатися на «мирне застереження» СОТ, відстоюючи пріоритет продовольчої безпеки та засобів до існування сільського населення.

Для досягнення балансу між суверенітетом і стабільною участю в міжнародній торгівлі пропонується диверсифікувати стимули для аграріїв на користь кліматично стійких культур, таких як просо, бобові та садівництво. Також планується впроваджувати прозорі експортно-імпортні механізми замість різких заборон і інвестувати в логістику, включаючи холодильні ланцюги та мережі зберігання.