Фермери Нової Зеландії відзначають ріст чисельності шкідників на сільськогосподарських угіддях

У дворічному національному дослідженні взяли участь 660 членів організації Federated Farmers. З'ясувалося, що 90% фермерських господарств ведуть активну боротьбу зі шкідниками, витративши торік на ці цілі близько 82 мільйонів доларів. Попри це, дві третини опитаних повідомили про збільшення популяції шкідливих тварин за останні п'ять років. Найбільш серйозну загрозу для сільського господарства країни становлять лисоподібні поссуми, олені та валлабі. Також у низці регіонів суттєві проблеми створюють щури, канадські гуси, дикі свині та кролі. Річард Докінз, голова галузевого комітету з м'яса та вовни, зазначив, що активне аматорське полювання, яке приваблює 90% фермерів, не дозволяє ефективно контролювати чисельність популяцій, які продовжують зростати. Різновиди шкідників залежать від типу господарства. Так, на вівчарських та тваринницьких фермах частіше трапляються олені, дикі свині та кози, тоді як для молочних ферм характерне поширення канадських гусей. Орендарі орних земель частіше стикаються з навалою кролів, зайців та птахів. Наявність шкідників тягне за собою низку негативних наслідків: конкуренцію за пасовища, псування інфраструктури (парканів та воріт) і ризики передачі небезпечних захворювань, таких як туберкульоз та лептоспіроз. За словами Річарда Докінза, збитки від хвороб можуть бути критичними — один із фермерів повідомив про втрату 100 000 доларів через спалах лептоспірозу серед худоби. Загальний обсяг виробничих втрат від шкідників по країні оцінюється у 384 мільйони доларів. Через тиск популяцій диких тварин близько 30% фермерів змушені скорочувати поголів'я худоби. Основним джерелом повторної появи шкідників на приватних угіддях фермери вважають сусідні лісові масиви та державні землі. У червні уряд оголосив про виділення 750 000 доларів на три пілотні проекти, спрямовані на боротьбу з дикими оленями на приватних землях у регіонах Рангітікеї, Вайрарапа та Північний Кентербері. При цьому низка експертів та організацій наполягають на необхідності ухвалення комплексної національної стратегії з управління популяцією оленів.